Ухвала суду № 89857471, 17.06.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8012/18

Провадження № 1-кп/204/140/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Дніпро

Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді: Білик І.А.,

за участю секретаря: Ярличенко І.В.,

за участю прокурора: Мазур К.О.,

за участю захисника: Бедлецької С.О.,

обвинуваченого: ОСОБА_1 ,

при розгляді у відкритому судовому засіданні обвинувального акту по кримінальному провадженню №12018040680001099 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська знаходиться кримінальне провадження №12018040680001099 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України.

Прокурор в судовому засіданні надав клопотання про продовження строку запобіжного заходу - тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки ризики, передбачені п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які існували на час обрання обвинуваченому вказаного запобіжного заходу, не змінилися. Тобто залишилися ризики, що обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на ще не допитаних свідків в цьому ж кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення. Також, зазначив, що під час досудового розслідування, в саме 26.07.2018 року ОСОБА_1 оголошено у розшук і провадження досудового розслідування по кримінальному провадженню було зупинено. Застосування до ОСОБА_1 іншого більш м`якого запобіжного заходу, не зможе запобігти вказаним ризикам, а також забезпечення виконання ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов`язків під час судового розгляду кримінального провадження. Заперечувала проти задоволення клопотання прокурора про визнання доказів недопустимими.

Захисник Бедлецька С.О. в судовому засіданні заявила клопотання про визнання доказів недопустимими та виключення їх з числа доказів, в якому просила визнати недопустимим доказ у вигляді 3 слідів пальців рук, вилучених під час огляду місця події від 24.06.2018 року, визнати недопустимим доказ - судову дактилоскопічну експертизу 3 слідів пальців рук, вилучених під час огляду місця події від 24.06.2018 року, оскільки їх вилучено з порушенням вимог чинного законодавства, визнати недопустимим доказ - протокол демонстрації відеозапису та сам відеозапис, визнати недопустимим доказ - судову товарознавчу експертизу з встановлення ринкової вартості автомагнітоли моделі «Pioneer 850D», та виключити їх з числа доказів. Також, просила відмовити прокурору у задоволенні клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики відсутні. Просила застосувати відносно ОСОБА_1 більш м`який запобіжний захід, а саме домашній арешт.

Обвинувачений в судовому засіданні підтримав клопотання захисника про недопустимість доказів, а також просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора та змінити йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на інший більш м`який у вигляді домашнього арешту.

Потерпілий ОСОБА_3 та його представник Тооде І.В. в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином причини неявки не повідомили.

Потерпілий ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали провадження, суд вважає, за необхідне задовольнити клопотання прокурора. При цьому суд враховує наступне.

Частиною 1 статті 331 КПК України передбачено, що під час судового розгляду суд за клопотання сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Ухвалою суду від 11 вересня 2019 року відносно ОСОБА_1 продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09 листопада 2019 року включно. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року вищевказана ухвала Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 вересня 2019 року залишена без змін. Ухвалою суду від 08 листопада 2019 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 06 січня 2020 року включно. Ухвалою суду від 28 грудня 2019 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 25 лютого 2020 року включно. Ухвалою суду від 24 лютого 2020 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 24 квітня 2020 року включно. Ухвалою суду від 22 квітня 2020 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 20 червня 2020 року включно. До спливу визначеного ухвалою суду строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою судове провадження не може бути закінченим.

Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченому, суд враховує, що ОСОБА_1 , будучи раніше неодноразово судимий, в тому числі за злочини проти власності, має не зняту і не погашену у встановленому Законом порядку судимість, обвинувачується у вчиненні умисного злочину середньої тяжкості, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, та у вчиненні тяжкого злочину,передбаченого ч.2 ст.186 КК України. Ризики, на які посилається прокурор, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого, не змінилися та мають місце й в теперішній час, що вказує на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів і продовження існування ризиків, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які залишаються не допитаними на теперішній час, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, тому продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці Європейського суду з прав людини і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Летельє проти Франції».

Також, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого, суд не автоматично, а перевіривши обґрунтованість підстав для його застосування, виконуючи функцію суворого судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у статті 29 Конституції України, прийшов до висновку про обґрунтованість продовження застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого, пов`язаного з обмеженням його права на свободу та особисту недоторканність, з наведенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Разом з цим, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, що виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/97 від 26 липня 2001 року.

Враховуючи вищенаведене, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям Європейського суду з прав людини, суд вважає виправданим тримання обвинуваченого під вартою.

Будь-яких даних про зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено, та на переконання суду, буде недостатнім для запобігання зазначених ризиків.

Розглядаючи можливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу не пов`язаного із триманням під вартою про що просить захисник та обвинувачений, а саме у виді домашнього арешту, суд, враховуючи вище наведене, вважає його таким, що не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та не зможить запобігти ризикам у даному кримінальному провадженні.

Крім того, суд вважає недостатнім застосування іншого альтернативного запобіжного заходу, непов`язаного з триманням під вартою відносно обвинуваченого у виді особистого зобов`язання, застави, оскільки це також не забезпечить запобіганню визначених судом ризиків та не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

При цьому, суд приходить до переконання, що строк тримання під вартою обвинуваченого належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів.

Вирішуючи клопотання захисника про визнання доказів недопустимими та виключення їх з числа доказів, суд приходить до наступного.

Відповідно до діючого кримінально-процесуального законодавства України докази в кримінальному провадженні повинні бути належними та допустимими.

Засаду безпосередності дослідження доказів можна охарактеризувати як фундаментальну ідею кримінального процесу, виражену в таких положеннях КПК: 1) суд досліджує докази безпосередньо й отримує усно показання учасників кримінального провадження (ч. 1 ст. 23);2) не можуть бути визнані доказами ті відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК (ч. 2 ст. 23); 3) суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК(ч. 2 ст. 23); 4) під час судового засідання головуючий зобов`язаний з`ясувати думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження, про можливість визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оскаржуються, і чи правильно сторони розуміють зміст цих обставин, а також роз`яснити правові наслідки такого рішення (ст. 349); 5) речові докази оглядаються судом в судовому засіданні, а при неможливості їх доставки в судове засідання за необхідності за їх місцезнаходженням (частини 1, 2 ст. 357); 6) протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або клопотанням учасників судового провадження (ч. 1 ст. 358); 7) відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в залі судового засідання або іншому спеціально обладнаному для цього приміщенні (ст. 359); 8) у виняткових випадках суд, визнавши за необхідне оглянути певне місце, проводить огляд за участю учасників судового провадження (ч. 1ст. 361); 9) обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду (ч. 3 ст. 370).

З наведеного вбачається, що правовою підставою реалізації засади безпосередності дослідження доказів судом є положення кримінального процесуального закону, які закріплюють імперативні обов`язки суду щодо діяльності, пов`язаної з дослідженням доказів, зокрема в суді першої інстанції.

Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК.

Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Також, відповідно до положень ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

При цьому, стаття 87 КПК України передбачає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно ст.89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим.

Заявлені в клопотанні докази, які просять визнати недопустимими захисник та його обвинувачений, на підставі обставин зазначених у клопотанні, можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , шляхом дослідження цих доказів у їх сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами.

На час розгляду даного клопотання, по даному кримінальному провадженню вказані у клопотанні докази судом ще не досліджувалися.

За таких обставин відсутні будь-які підстави для визнання на даній стадії зазначених у клопотанні доказів недопустимими, а відповідно до ст. 94 КПК України, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та їх оцінка має ґрунтуватись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, а тому на даній стадії судового розгляду, відсутні дані щодо очевидності недопустимості доказів, на які вказує сторона захисту, у зв`язку з чим клопотання задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 331, 89, 350, 369-372 КПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора - задовольнити.

Продовжити строк тримання під вартою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185, ч.2 ст.186 КК України, до 15 серпня 2020 року включно.

В задоволенні клопотання захисника Бедлецької С . О . про визнання доказів у кримінальному провадженні №12018040680001099 недопустимими та виключення їх з числа доказів - відмовити.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору, захиснику та направити уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

Ухвала підлягає оскарженню на підставі рішення Конституційного Суду України від 13.06.2019 року № 4-р/2019 в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченого. В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: І.А. Білик