Рішення № 89855664, 16.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2020 року м. Київ № 640/6836/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доСлужби безпеки Українипро:визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Служби Безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДР: 00034074), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з день звільнення з військової служби 31.05.2019;

2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 рік по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з день звільнення з військової служби 31.05.2019 у розмірі 44 704,80 грн..

Позиція позивача.

Позивач у позові зазначає, що з 2009 по 2019 роки проходив військову службу в органах Служби безпеки України.

На підставі наказу № 704-ОС від 31.05.2019 року був звільнений у запас за п.п. «а» п. 61 «у зв`язку із закінченням строку контракту п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.

Зазначає, що з 2015 року має статус учасника бойових дій.

Позивач зазначає, що у період з 2014 по день звільнення йому не надавалася додаткова відпустка із збереженням заробітної плати, як учаснику бойових дій, та не виплачувалась грошова компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки в розмірі 44 704,80 грн..

19.08.2019 він звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки за період 2014 - 2019 роки, однак, листом від 27.08.2019 вих. № 21/3/1-Ч-13/5 йому було відмовлено.

Позивач вважає таку бездіяльність протиправною.

В обґрунтування позову позивач посилається на положення Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII), а саме - на положення ч. 8, 14 ст. 10-1 Закону 2011-XII, а також - на положення п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551- XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого законом України від 17.03.2014 року № 1126-VІ.

Відтак, позивач просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідачем не надано заперечень проти позову.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою судді від 27.03.2020 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем 08.04.2020 подано клопотання про надання уточнень до позовної заяви та додатків до неї на виконання ухвали суду від 13.02.2020 року.

Ухвалою від 09.04.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши у наявні матеріали справи, викладені у заявах по суті позиції учасників справи, пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

Так, у даному випадку учасниками справи не заперечуються та не спростовуються обставини перебування позивача на службі, звільнення зі служби.

25.08.2015 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій.

Наказом першого заступника Голови Служби України від 31.05.2019 № 704-ОС звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за п.п. «а» п. 61 «у зв`язку із закінченням строку контракту п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Служби безпеки України майора ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого 3 відділу (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) 5 управління (з дислокацією у м. Дніпро) Головного управління військової контррозвідки, виключивши його зі списків особового складу, з урахуванням часу на здавання посади, з 19 червня 2019 року.

19.08.2019 позивач звернувся із заявою до Служби безпеки України про виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2014-2019 роки.

У відповіді Фінансово-економічного управління СБУ від 27.08.2019 вих. № 21/3/1-Ч-13/5 зазначено, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається у наступному році у разі її невикористання в минулому році, зокрема, після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм ст. 10-1 Закону. Також зазначено, що згідно з роз`ясненням Мінсоцполітики від 08.02.2016 № 107/13/84-16 додаткова відпустка учасникам бойових дій не відноситься до виду щорічних відпусток. Чіткого врегулювання на законодавчому рівні зазначеного питання, правових підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, не передбачено.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року N 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон N 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону N 3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік (пункт 12 статті 12 в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015).

У свою чергу, статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон N 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону N 504/96-ВР (Закон доповнений цією статтею відповідно до вищезгаданого Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" від 14.05.2015 р. N 426-VIII, який набрав чинності з 06.06.2015 (із змінами), зокрема, учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону N 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону N 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону N 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року N 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та від 06 грудня 1991 року N 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закони N 3543-XII та N 1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону N 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону N 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону N 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом N 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку особа набуває за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-XII у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року N 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року N 504/96-ВР "Про відпустки".

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону N 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

З огляду на зазначене, при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону N 3551-XII.

Між тим, як вже зазначалося позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення від 25.08.2015, вищезгадані положення Закону України від 14.05.2015 р. N 426-VIII набрали чинності з 06.06.2015, а відтак позовні вимоги щодо періоду 2014 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Оскільки відповідачем протиправно відмовлено у виплаті компенсації відносно періоду 2015 - 2019, а позивач просить виплатити компенсацію і за 2014, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню - щодо наведеного періоду.

При цьому, позивачем наведено власний розрахунок суми, яку він просить стягнути, який (розрахунок) по суті нічим не підтверджений. Між тим, суд звертає увагу, що функції відносно нарахування компенсації виконуються фінансовим управлінням відповідача на підставі первинної (вихідної) інформації щодо грошового забезпечення.

У зв`язку з цим приходить до висновку про часткове задоволення позову шляхом зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату відповідних сум компенсації за наведений вище період.

Щодо зазначеної позивачем необхідності встановлення судового контролю суд звертає увагу, що відповідно ст. 382 КАС України встановлення судового контролю є правом суду.

У даному випадку суд не вбачає підстав для висновку, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду та відсутня практика, яка б свідчила, що відповідач системно ухилявся від виконання судових рішень. Також суд звертає увагу Позивача, що відповідно до положень ст. 372 КАС України та Закону України «Про виконавче провадження» законодавчо забезпечена можливість Позивача, як стягувача, на ефективне примусове виконання судового рішення, яке набрали законної сили, зі всіма заходами щодо ефективного виконання рішення суду відповідачем.

Відтак, суд приходить висновку що в даній справі відсутня необхідність введення судового контролю.

Враховуючи вищевикладене у сукупності суд приходить до висновку про задоволення позову частково - як зазначено вище.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДР: 00034074) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткові відпустки учаснику бойових дій за період 2015 - 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Службу Безпеки України (01034, м. Київ, вул. Володимирська, 33, код ЄДР: 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2015 - 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення по день звільнення з військової служби.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) та п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін