Рішення № 89854719, 16.06.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2698/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини 2138 (65121, м. Одеса, вул. Левітана, 113) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Військової частини 2138 , в якому просить суд:

- Визнати бездіяльність Військової частини 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби протиправною.

- Зобов`язати Військову частину 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) здійснити виплату грошової компенсації' ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової . відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

- Стягнути з Військової частини 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі: 205 745 (двісті п`ять тисяч сімсот сорок п`ять) гривень 10 коп.

- Встановити строк 30 (тридцять) календарних днів Військовій частині 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) для подання звіту про виконання судового рішення.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Наказом начальника 26 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21 листопада 2018 року №444-ОС, відповідно до п. 2 ч. 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», його звільнено з лав Збройних Сил України в запас за пунктом «а» (за станом здоров 'я). Однак, не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 рік, а тому, вважає таку бездіяльність Відповідача протиправною.

07.05.2020 року до суду від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого Відповідач позовні вимоги не визнає, в задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на те, що позивач, всупереч принципу справедливості та співмірності намагається з бюджетної установи додатково стягнути значну суму середнього заробітку за значний термін часу (три роки) після звільнення, який, у разі задоволення позову, буде виплачений з Державного бюджету України та призведе до значного витрачання бюджетних коштів та очевидної невідповідності істотності частки недоплаченої суми у порівнянні із середнім заробітком.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні суми був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Таким чином, в даному випадку відсутні підстави для визнання бездіяльності Відповідача щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій протиправною, оскільки Відповідач у своїх діях керувався вимогами чинного законодавства та виконав їх в повному обсязі.

Також відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду із вимогами щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі: 205 745 (двісті п`ять тисяч сімсот сорок п`ять) гривень 10 коп., у зв`язку із чим позов підлягає залишенню без розгляду.

Заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.

Процесуальні дії судом не вчинялись.

Ухвалою суду від 17 квітня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та повідомлено сторін, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження та справа буде розглянута у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Обставини справи.

17 листопада 2015 року, ОСОБА_1 , отримав статус учасника бойових дій.

Наказом начальника 26 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 21 листопада 2018 року №444-ОС, відповідно до п. 2 ч. 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», його звільнено з лав Збройних Сил України в запас за пунктом «а» (за станом здоров 'я).

При звільненні Позивачу не було здійснено виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 року.

Тому, Позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення належної йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Відповідач, листом від 22 січня 2020 року №12/Щ-9, відмовив у здійсненій такої виплати, мотивуючи відмову наступним: «...під час звільнення з військової служби військовослужбовців, які є учасниками бойових дій, виплачується компенсація за всі невикористанні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 сг.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яка здійснюється у порядку, визначеному п.6 глави 8 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 25.06.2018 року №558, за відповідним рапортом військовослужбовця, поданим до виключення їх зі списків особового складу на підставі наказу начальника прикордонного загону. Відповідно до вищезазначеної норми, рапорт про виплату Вам компенсації' за всі невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до виключення зі списків особового складу прикордонного загону Вами поданий не був. Нарахування та сплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, не є можливим, так як законодавство не передбачає механізму виплати компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки особам, вже звільненим з військової служби»

Позивач вважає бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період 2015 - 2018 роки протиправною, в зв`язку з чим звернувся із даним позовом до суду.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. статті 65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

В свою чергу, правовідносини з приводу соціального захисту Позивача, під час проходження ним військової служби та отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку, врегульовані Законом України "Про відпустки" від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР, Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XIІ та Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-VII від 20.12.1991р.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки", установлюються такі види відпусток:

1) щорічні відпустки:

- основна відпустка (стаття 6 цього Закону);

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час".

Статею 6 Закону, зазначені особи, які належать до учасниіви бойових дій.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задо волення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особ ливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціаль ної стабільності у військовому середовищі. Законодавство про соціальний і право вий захист військовослужбовців базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Змістом статті 1-2 цього Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв 'язку з особливим характером військової служби, яка пов 'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обме жувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", закріплено право військовослужбовців на відпустки, порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них:

- ч. 8 - військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

ч. 14 - у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

ч. 17 - в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважиш причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

ч. 18 - в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважиш причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарні днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

п. 19 - надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інші видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям - жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення тю трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

ч. 21 - у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку, виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

За правилами, встановленими частиною першою статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Висновки суду.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи доказами, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки".

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року по зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), провадження № 11-550заі19.

Згідно вимог ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Таким чином, на відповідача, законодавством покладається обов`язок сплатити позивачу компенсацію за всі дні невикористаної додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 рік включно.

Однак в наказі про звільнення не зазначено про наявність права на компенсацію за невикористану відпустку та необхідність виплати вказаної компенсації.

Крім того, за висновком Європейського суду з прав людини у рішенні від 30 квітня 2013 року по справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11) принцип юридичної визначеності означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

При цьому визначення розміру недоотриманих виплат є виключною компетенцію військової частини, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання відповідачем обов`язку з визначення суми недоотриманих виплат, за умови, що спір з безпосередньо цього приводу відсутній.

З огляду на статтю 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує рішення Конституційного суду України від 15.10.2013 № 9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Вирішуючи спір, суд враховує, що згідно з загальними засадами права, дії суб`єкта владних повноважень - це активна поведінка суб`єкта владних повноважень, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень. Як дії, так і бездіяльність можуть мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували нарахування та виплату позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку, за період з 2015 по 2018 рік включно.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що Відповідач не довів, що не нараховуючи Позивачу грошової компенсації за невикористані у 2015-2018 роках календарні дні додаткової відпустки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 21.11.2018 року, діяв відповідно до закону, обґрунтовано, добросовісно та розсудливо, пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а тому Відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за 2015-2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення 21 листопада 2018 року.

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне зобов`язати Військову частину 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) здійснити виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2018 року.

Щодо вимоги про стягнення з Військової частини 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі: 205 745 (двісті п`ять тисяч сімсот сорок п`ять) гривень 10 коп., суд зазначає наступне.

Середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Суд зазначає, що всі суми, в т.ч. компенсація за невикористану відпустку, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Разом з тим, середній розмір грошового забезпечення (середній заробіток) за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

В силу ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже суд погоджується із доводами відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду, у зв`язку із чим граничним строком звернення позивача до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки при розрахунку є саме 21.02.2019 р., тобто три місяці з дня фактичного розрахунку (21.11.2018). Позаяк від цієї дати минуло майже півтора року, то за таких обставин, суд вважає в цій частини позовні вимоги залишити без розгляду.

Щодо вимог про встановлення строку 30 (тридцять) календарних днів Військовій частині 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) для подання звіту про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Проаналізувавши положення КАС України, суд приходить до висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття рішення у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Зазначена правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що викладена у додатковій постанові по справі №235/7638/16-а від 31.07.2018 року.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначає, що визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів повинно відповідати принципу верховенства права.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, згідно вимог ч. 2 ст. 77 КАС України, під час розгляду справи відповідач не довів належними і допустимими доказами правомірність бездіяльності.

Враховуючи те, що позивач знаходився на фінансовому забезпеченні Військової частини 2138 з 2015 року та звільнений з військової служби 21.11.2018 року, визначення кількості днів невикористаної додаткової відпустки належить до компетенції відповідача.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Приймаючи до уваги викладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги частково обґрунтовані, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючисьст.ст. 6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 2138 в частині позовних вимог про стягнення з Військової частини 2138 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по виплаті грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки по день фактичного розрахунку в розмірі: 205 745 (двісті п`ять тисяч сімсот сорок п`ять) гривень 10 коп - залишити без розгляду.

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини 2138 (65121, м. Одеса, вул. Левітана, 113) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дніі додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину 2138 (Код ЄДРПОУ: 14321386) здійснити виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 17 листопада 2015 року по 21 листопада 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21 листопада 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Бутенко А.В.

.