Рішення № 89848325, 04.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 року м. Київ № 640/17767/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (надалі також - ГУ ПФУ у м. Києві, Управління, відповідач) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо встановлення позивачу основного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 59% грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок та виплату позивачу з 07.09.2016 пенсію за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», виходячи із розрахунку 64% відповідної суми грошового забезпечення, а саме: за вислугу 20 років - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 виплату недоотриманої суми пенсії за період з 07.09.2016, з урахуванням раніше проведених виплат.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач подав до суду відзив, в якому у задоволенні позову просив відмовити, посилаючись на те, що пенсія позивачу призначена та виплачується у розмірі, встановленому чинним законодавством і підстави для її перерахунку відсутні. Також разом з відзивом відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду у частині у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Відповідно до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Справа розглядається у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження на підставі п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ та в Національній поліції України.

Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 06.09.2016 року № 211 о/с позивач була звільнена зі служби в поліції за п.2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію». Цим же наказом позивачу було установлено вислугу років на день звільнення у календарному обчисленні 23 роки 01 місяць 20 днів (а.с.22).

Підставою звільнення позивача стало свідоцтво про хворобу від 01.09.2016 року № 280, що було видане військово-лікарською комісією ДУ «Територіальне медичне обєднання МВС України по м. Києву», відповідно до якого встановлено наявність у позивача захворювання, яке пов`язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ, та визнано непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час (а.с.24).

Позивачу з 07.09.2016 року було призначено пенсію за вислугу років в розмірі 59 % відповідної суми грошового забезпечення.

У серпні 2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ України в м. Києві з заявою про здійснення перерахунку пенсії з 59% на 64% відповідних сум грошового забезпечення відповідно до ст.13 ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Листом від 27.08.2019 року №189507/03/3-тоз позивач отримав письмову відмову у проведенні перерахунку розміру його пенсії, в якій зазначено, що підстави для перерахунку пенсії відсутні, оскільки в свідоцтві про хворобу №280 від 01.09.2016 не встановлено непридатність до служби в поліції.

Позивач не погодившись з такою відмовою відповідача, звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 102 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262).

Пунктом «а» частини 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону № 580 поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Відповідно до статті 70 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основ законодавства України про охорону здоров`я» та на виконання доручення Кабінету Міністрів України від 12 грудня 2000 року № 16479/19 Міністерство внутрішніх справ України (далі - МВС України) наказом від 06 лютого 2001 року № 85 затвердив Положення про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України (далі - Положення № 85) та Порядок проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС (далі - Порядок № 85).

Згідно з пунктом 1.2 Положення №85 військово-лікарська комісія - це спеціальні органи в складі лікарів-спеціалістів, які створюються в системі Міністерства внутрішніх справ з метою проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду кандидатів на службу, осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і членів їх сімей, військовослужбовців внутрішніх військ МВС України осіб цивільної молоді, які бажають вступити до навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, курсантів і слухачів навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України, колишніх осіб рядового й начальницького складу органів внутрішніх справ і колишніх військовослужбовців.

Підпунктом 1.63.5 пункту 1.63 цього Порядку № 85 передбачено, що за результатами медичного огляду військово-лікарські комісії щодо осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виносить такі постанови: «Придатний до військової служби»; «Придатний до військової служби. Не придатний на посаду» (вказану в направленні відділу роботи з особовим складом та згідно з Таблицею вимог до індивідуальних психофізіологічних особливостей); «Обмежено придатний до військової служби»; «Потребує звільнення від виконання службових обов`язків (занять), відпустки за станом здоров`я»; «Не придатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; «Не придатний до військової служби зі зняттям з військового обліку».

Відповідно до підпункту 1.117. 1 пункту 1.117 Порядку № 85 свідоцтво про хворобу у мирний час складається на осіб рядового й начальницького складу, визнаних не придатними до військової служби зі зняттям з військового обліку, не придатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час, обмежено придатними до військової служби, на курсантів та слухачів навчальних закладів МВС, визнаних не придатними до подальшого навчання за станом здоров`я.

Таким чином, на думку суду, юридично визначальним у даних правовідносинах є факт захворювання, яке спричинило подальшу непридатність позивача до проходження служби, що було установлено у прямо передбачений спосіб, відповідно до діючого підзаконного нормативного акту - Порядку № 85, та зафіксовано у відповідному документі - свідоцтві про хворобу № 280 від 01.09.2016, хоча формулювання «непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час» і містить розбіжність із формулюванням, викладеним у п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» - «непридатність до служби в поліції». Однак, наявність такої розбіжності жодним чином не спростовує самого факту непридатності позивача до подальшої служби через хворобу.

Отже, суд зазначає, що визначальним в даному випадку є підстава звільнення позивача з поліції. Підставою для звільнення позивача зі служби слугувала хвороба, що в свою чергу, зазначено в військово-лікарських документах складених відносно позивача.

ОСОБА_1 визнана непридатною до служби, в свою чергу ототожнення непридатності позивача до військової служби в мирний час із непридатністю до служби в поліції є вірним з огляду на віднесення служби в поліції до військової служби відповідно до приписів Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Таким чином, враховуючи, що позивач звільнений зі служби в поліції на підставі п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» та має 23 повних років служби, отже має право на розмір пенсії 55 % відповідних сум грошового забезпечення та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 % відповідних сум грошового забезпечення , що дорівнює 64% відповідних сум грошового забезпечення.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду в частині у зв`язку з пропущенням строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що предметом спору у даній справі є визнання протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у перерахунку та виплаті пенсії за вислугу років, обчисленої із застосуванням 64 % відповідних сум грошового забезпечення.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати частину першу статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду керуватися строками, визначеними в Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Основним Законом також встановлено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб`єкта владних повноважень.

Оскільки позивач оскаржує дії органу Пенсійного фонду в частині невиплати пенсії у відповідному розмірі, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Також аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що не може застосовувано шестимісячний строк звернення до адміністративного суду з вимогами, пов`язаними з виплатою пенсії як складової конституційного права на соціальний захист.

За таких обставин, суд зазначає, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки це має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком.

З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і у рішенні від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" суд дійшов висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі №646/6250/17.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі "Мельник проти України" №23436/03).

У рішенні "Стагно проти Бельгії" Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що при застосуванні законодавчого строку давності національні суди мають приймати до уваги конкретні обставини справи, таким чином, щоб обмеження на доступ до суду було пропорційним щодо цілі забезпечення правової визначеності та належного здійснення правосуддя (Stagno v. Belgium № 1062/07).

Отже, суд вважає помилковими доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;

4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

5) як розподілити між сторонами судові витрати;

6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;

7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно положень ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 257-263, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо встановлення ОСОБА_1 основного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 59% відповідної суми грошового забезпечення;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 07.09.2016 пенсії за вислугу років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», виходячи із розрахунку 64% відповідної суми грошового забезпечення, а саме: за вислугу 20 років - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 виплату недоотриманої суми пенсії за період з 07.09.2016, з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн.

Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII Перехідні положення КАС України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Смолій