Рішення № 89847920, 15.06.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 р. справа № 520/4210/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимог та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить суд:

- визнати незаконною та скасувати вимогу від 12 липня 2019 року № Ф- 434-14 У Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 18 276,72 гривень до ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 04. 10. 2018 р. орган видачі 6316, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

- визнати незаконною та скасувати вимогу від 25 лютого 2020 року № Ф- 434-14 Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 29 293.44 гривень до ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 04. 10. 2018 р. орган видачі 6316, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

- зобов`язати Головне управління ДПС України у Харківській області відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платника податків ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 04. 10. 2018 р. орган видачі 6316, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , шляхом її зменшення на суму заборгованості у розмірі 29293,44 грн. та внести відповідні зміни про це до інформаційної системи органу доходів ї зборів стосовно ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 04. 10. 2018 р. орган видачі 6316, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача вказав, що ОСОБА_1 що з 2008 року фактично підприємницьку діяльність не здійснює, доходу від такої діяльності не отримує. Вважає, що визначення контролюючим органом зобов`язань зі сплати єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) здійснено за відсутності підстав, оскільки у період, за який відповідачем визначено борг зі сплати єдиного внеску, позивач не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець і не отримував доходу від такої діяльності, натомість працював за трудовим договором, є найманим працівником, а не самозайнятою особою. Представник позивача вказав, що роботодавці позивача вчасно та у повному обсязі сплачували ЄСВ, як за застраховану особу, що зафіксовано у відомостях про застраховану особу ОСОБА_1 . Таким чином, представник позивача вважає, що нарахування відповідачем ЄСВ, який позивач має сплачувати як фізична особа - підприємець та сплата роботодавцями ЄСВ за позивача, як найманого працівника, призводить до подвійного оподаткування, що не узгоджується з приписами чинного законодавства.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача 01.06.2020 року надав відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог та вказав, що ОСОБА_1 зараховано недоїмку по ЄСВ за період з 18.07.2006 року по 05.03.2020 року як фізичній особі - підприємцю. Представник відповідача також вказав, що відповідно до Закону № 2464-VI фізичні особи-підприємці є платниками ЄСВ, які, перебуваючи на обліку у контролюючому органі, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок відповідно до визначеної бази нарахування єдиного внеску. При цьому, базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження підприємницької діяльності незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 в період з 14.07.2066 року по 04.03.2020 року мав статус фізичної особи - підприємця, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с. 22-25).

12.07.2019 року ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкову вимогу про сплату боргу по ЄСВ № 434-14 У на суму 18276,72 грн.

Листом від 13.03.2020 адвокат позивача звернулась до ГУ ДПС у Харківській області зі скаргою на вимогу ГУ ДФС у Харківській області № 434-14 У від 12.07.2019 року.

Листом від 19.03.2020 року № 5779/ФОП/20-40-56-06-24 ГУ ДПС у Харківській області роз`яснено адвокату позивача про підстави та порядок нарахування ЄСВ та вказано, що ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 року по 31.12.2019 року нараховано недоїмку по ЄСВ у загальному розмірі 292936, 44 грн.

Також, ГУ ДПС у Харківській області 25.02.2020 року прийнято податкову вимогу № Ф-434-14 про сплату боргу (недоїмки) по ЄСВ на суму 29293,44 грн. за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 року

Позивач, не погоджуючись із вимогами контролюючого органу, звернувся до суду із даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18).

Суд зазначає, що Закон №2464 не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати ЄСВ у разі, коли такою особою фактично не отримано дохід під час підприємницької діяльності. Факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення. Законом не визначено обов`язок фізичної особи - підприємця сплачувати ЄСВ за себе самостійно у разі, коли така особа не здійснює підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і ЄСВ за неї сплачує роботодавець.

Таким чином, вирішуючи спір по суті, суд вважає за необхідне надати оцінку обставинам перебування позивача у трудових відносинах, факту сплати роботодавцями у спірний період за позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Так, як вбачається з копії трудової книжки ОСОБА_1 з 19.07.2016 року по 26.01.2018 року останній працював на посаді менеджера в оптовій торгівлі в ТОВ «Ньютон - Промсервіс», у період з 31.01.2018 року по 06.03.2020 року працював на посаді менеджера по збуту у ТОВ «Слобожанський миловар».

Згідно даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_1 , то за період 2017 року по лютий 2020 року включно страхові внески за ОСОБА_1 було сплачено страхувальниками ТОВ «Ньютон-Промсервіс» та ТОВ «Слобожанський миловар» (а.с. 33-34).

Доказів на спростування вказаних обставин відповідачем до суду не надано, так і пояснень щодо не врахування вказаних обставин під час нарахування позивача ЄСВ за період 2017-2019 років, не врахування чого має залежить вирішення питання наявності або відсутності у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.

Отже, наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 підтверджено сплату страхувальником його роботодавцем ЄСВ за застраховану особу (позивача).

Суд звертає увагу, що основоположним принципом збору ЄСВ є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Визначальним при вирішенні спірних правовідносин є мета сплати єдиного внеску отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку. Позивачу таке право гарантоване за рахунок участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за неї роботодавцем за основним місцем роботи.

Згідно Кодексу адміністративного судочинства України (частина 1 статті 77) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (частина 2 статті 77) у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Кодексом адміністративного судочинства України (частина 5 статті 242) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі №620/2449/19 зазначено: тлумачення норм Закону № 2464, на якому наполягає ГУ ДПС щодо необхідності сплати ЄСВ фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 (справа №160/3114/19), від 04.12.2019 (справа №440/2149/19), від 23.01.2020 (справа №480/4656/18).

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що ГУ ДПС у Харківській області під час нарахування ОСОБА_1 ЄСВ за період 2017-2019 років як застрахованій особі, не дослідивши питання перебування позивача у трудових відносинах та сплати ЄСВ за нього роботодавцями, наслідком чого є звільнення позивача від обов`язку сплати ЄСВ за спірний період, діяло всупереч вимогам чинного законодавства, враховуючи, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Вказана правова позиція також узгоджується з позиціями Верховного Суду, які викладені в постановах від 18.03.2020 року (адміністративне провадження № К/9901/1729/20) та від 04.12.2019 року (справа № 440/2149/19).

Отже, суд приходить до висновку про необхідність визнання протиправною та скасування вимоги від 12.07.2019 року № Ф-434-14 У на суму 18276,72 грн., враховуючи також те саме на суму недоїмки, яка за висновками суду нарахована неправомірно, позивачу може бути нараховано надмірний розмір штрафу та пені, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно податкової вимоги від 25.02.2020 року № Ф-434-14 на суму 29293,44 грн., то як вбачається з матеріалів справи та даних ІК позивача, сума недоїмки по вказаній вимозі включає суму нарахування по єдиному внеску за податковою вимогою від 12.07.2019 року № Ф-434-14 У на суму 18276,72 грн., яка скасована в судовому порядку.

Таким чином, враховуючи те, що вимоги від 12.07.2019 року № Ф-434-14 У на суму 18276,72 грн. визнана протиправною та скасована в судовому порядку, то суд приходить до висновку про визнання протиправною та скасування також податкової вимоги від 25.02.2020 року № Ф-434-14 на суму 29293,44 грн., з огляду на взаємопов`язаний характер вищезазначених рішень суб`єкта владних повноважень.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління ДПС України у Харківській області відкоригувати загальну суму заборгованості за платежем єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування платника податків ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 04. 10. 2018 р. орган видачі 6316, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , шляхом її зменшення на суму заборгованості у розмірі 29293,44 грн. та внести відповідні зміни про це до інформаційної системи органу доходів ї зборів стосовно ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_1 виданий 04. 10. 2018 р. орган видачі 6316, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , в тому числі інтегрованої картки платника податків, облікової картки платника єдиного соціального внеску, то суд зазначає наступне.

З 10.06.2016 організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, ЄСВ визначався порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 (далі Порядок № 422).

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних платежів, ЄСВ територіальними органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, що повинні сплачуватися платниками.

Згідно пункту 5 розділу 1 Порядку №422 контроль достовірності первинних показників за єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень. Дії працівників органів ДФС під час відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників фіксуються із зазначенням ідентифікатора користувача, дати та часу дії. При виявленні некоректних базових записів структурними підрозділами за напрямами роботи готується коригуючий документ з обов`язковим посиланням на первинний документ, показники якого виправляються. Коригування даних в інформаційній системі органів ДФС здійснюється підрозділами, відповідальними за введення таких даних з первинних документів, за поточною датою. У разі необхідності коригування облікових показників ІКП у ручному режимі таке коригування здійснюється виключно за рішенням керівника (заступника керівника) органу ДФС, підготовленим відповідним структурним підрозділом за напрямом роботи.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу 2 Порядку №422 з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів за напрямами: відповідність форм відкритих ІКП затвердженому переліку форм ІКП; відповідність відкритої ІКП за видами бюджетів та платежів як для юридичних, так і для фізичних осіб відповідно до затвердженого переліку форм ІКП; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність відкритої ІКП за платником, який знятий з обліку в органі ДФС; наявність у платника, якого виключено з реєстру платників певного податку, відкритої ІКП без ознаки «платник відсутній в реєстрі»; наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «платежі до з`ясування»; одночасна наявність показника переплати та невиділеного (незафіксованого) податкового боргу з грошового зобов`язання (заборгованості (без пені)) в ІКП; від`ємне значення переплати та/або боргу (заборгованості) в ІКП.

Аналіз зазначених положень Порядку № 422 свідчить, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює наявність матеріально - правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, відповідно належним способом захисту порушеного права товариства є вимога про зобов`язання відповідача здійснити дії з відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №805/4374/15-а.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління ДПС у Харківській області здійснити відображення відомостей за судовим рішенням у картці платника ЄСВ шляхом виключення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн. за період з січня 2017 року по грудень 2019 року включно.

Відповідно до ст.ст.7,9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування вимог та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати незаконною та скасувати вимогу від 12 липня 2019 року № Ф- 434-14 У Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 18 276,72 гривень до ОСОБА_1 .

Визнати незаконною та скасувати вимогу від 25 лютого 2020 року № Ф- 434-14 Головного управління ДПС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 29 293, 44 гривень до ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління ДПС у Харківській області здійснити відображення відомостей за судовим рішенням у картці платника ЄСВ ОСОБА_1 шляхом виключення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску у розмірі 29293 (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три) грн. 44 коп. за період з січня 2017 року по грудень 2019 року включно.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління ДПС України в Харківській області ( код 43143704) суму сплаченого судового збору у розмірі 1681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна гривня 60 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Горшкова