Рішення № 89847309, 15.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2635/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року

м. Львів, вул. Чоловського, 2

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Грень Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

03.04.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Служби безпеки України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні та не нарахування та не виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;

- зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, у кількості 70 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 24690,00 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.12.2019 по день подання позовної заяви - 03.04.2020 в сумі 88235,50 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що станом на день звільнення, тобто 16.12.2019, Службою безпеки України, ОСОБА_1 не виплачені належні йому виплати, в тому числі виплати компенсаційного характеру, зокрема, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та грошова компенсація вартості за неотримане речове майно. Вказані виплати (в сумах з урахуванням податків) Службою безпеки України здійснені на користь ОСОБА_1 по безготівковому перерахунку на його картковий рахунок в установі банку: 24.12.2019 - в сумі 61578,13 грн, що становить суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (сума зазначена з відрахуванням податків); 17.01.2020 - в сумі 316155,45 грн, що становить суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (сума зазначена з відрахуванням податків). При цьому, станом на день звільнення, тобто на 16.12.2019, ОСОБА_1 , Службою безпеки України не нарахована, а відтак до цього часу (станом на день подання даного позову) та не виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Позивач зазначає, що у лютому 2019 року звернувся із листом до Служби безпеки України, в якому просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, тобто за 70 днів (14 днів х 5 = 70), виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Однак, листом від 10.03.2020 №21/3/1-С-23/5 Служба безпеки України відмовила ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та виплаті середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Таку відмову Служби безпеки України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що порушує його права, встановлені законодавством України для учасників бойових дій, просить позовні вимоги задовольнити.

Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що у відповідності до п.14 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2002 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» визначено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання. Тобто, розрахунки з військовослужбовцями, звільненими з військової служби, у тому числі виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, здійснюються Службою безпеки України в межах асигнувань помісячного розпису державного бюджету, як це і передбачено бюджетним законодавством України.

Відповідач зазначив, що будучи державною установою, яка фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, СБУ вправі здійснювати будь-які виплати виключно у разі наявності бюджетних призначень на такі витрати. Так, статтею 18 Закону України «Про Службу безпеки України» встановлено, що фінансування, матеріально-технічне та соціально-побутове забезпечення Служби безпеки України здійснюється Кабінетом Міністрів України у порядку, визначеному Верховною Радою України за рахунок коштів державного бюджету України. Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, а частиною першою статті 48 цього Кодексу встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Виплата грошової компенсації вартості неотриманого речового майна здійснюється на підставі Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою КМУ від 16.03.2016 № 178.

При цьому у відповідності до п. 3 зазначеного Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби або загибелі (смерті) військовослужбовця, а пунктом 4 зазначеного Порядку визначено, що виплата компенсації за недоотримане речове майно здійснюється за заявою (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) військової частини.

У відповідності до п.7 вказаного Порядку виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна.

Нарахування зазначеної компенсації здійснено у відповідності до рапорту ОСОБА_1 та наказу Голови СБ України від 06.12.2019 № 1700-ос.

Кошти в якості компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 61578,93 грн (після утримання військового збору) дійсно були виплачені позивачу 24.12.2019 після отримання відповідних асигнувань з бюджету, при цьому нарахування коштів та відповідні бюджетні замовлення були зроблені вчасно, що обумовлює відсутність бездіяльності співробітників СБУ.

Зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 , а також грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна виникло у Служби безпеки України після виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, тобто після 16.12.2019. Розрахунок заборгованості було проведено вчасно. При цьому виплата заборгованості була проведена негайно після отримання відповідних бюджетних асигнувань, замовлених для цієї мети. Відтак відповідач вважає, що при звільненні ОСОБА_1 фінансовим та кадровим підрозділом було вжито усіх необхідних заходів для погашення заборгованості по грошовому забезпеченню.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач зазначив, що оскільки додаткова відпустка учасникам бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» не має обов`язкового щорічного характеру, вона не надається в наступному році у разі її використанні в минулому році, зокрема після закінчення дії особливого періоду, з урахуванням норм ст. 10-1 зазначеного Закону.

18.05.2020 (вх. №4349ел.) та 21.05.2020 (вх. №25421) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив у якій позивач зазначив, що за змістом норм матеріального права, які регулюють розміри, нарахування та виплату грошових коштів військовослужбовцю при звільненні, виплата таких грошових коштів військовою частиною є не правом, а обов`язком державної установи.

Окрім того, позивач вказав, що відсутність бюджетних асигнувань для усіх виплат, які належить виплатити при звільненні військовослужбовцю, не може розцінюватись як належне обґрунтування не проведення повного розрахунку при звільненні, оскільки такі виплати є одним із способів забезпечення державних соціальних гарантій військовослужбовцям, а особа не може бути позбавлена права на своєчасне отримання гарантованої законодавством виплати шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань. За таких підстав, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на чинних, на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Щодо покликання відповідача про ненарахування та невиплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач зазначив, що станом на момент звільнення ОСОБА_1 з військової служби, рішення Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19) в якому викладені висновки щодо застосування норм права з аналогічних правовідносин, набрало законної сили. Водночас, відповідач, діючи всупереч ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», якою імперативно визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, протиправно не нарахував та не виплатив по даний час ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення.

Також, позивач зауважив, що відповідач, вказуючи про помилковість застосування позивачем Порядку №100 до спірних правовідносин не вказав, який саме нормативно-правовий акт слід застосувати при розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та не навів свого, на його думку правильного, розрахунку.

Окрім того, позивач вказує, що статтею 20 Закону України «Про Службу безпеки України» визначено, що умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками-військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України. Отже, установлений порядок проходження військової служби в Збройних силах України поширюється на військовослужбовців СБУ.

09.06.2020 за вх. № 28595 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив у яких зазначено, що в силу вимог Бюджетного кодексу України будь-які дії, спрямовані на замовлення бюджетних асигнувань (в даному випадку - замовлення коштів, пов`язаних із необхідністю виплати військовослужбовцю при звільненні), можливі лише після виникнення таких зобов`язань, з посиланням на відповідний нормативний акт. В даному випадку таким нормативним актом є наказ Голови СБУ про звільнення. Без цього акту (наказу про звільнення) жодні дії, спрямовані на замовлення бюджетних коштів, є неможливими.

Ухвалою судді від 08.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", з наступними змінами та доповненнями, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020, набрав чинності 02.04.2020 внесено зміни до низки законодавчих актів України, зокрема і до Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов?язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Розглянувши подані документи і матеріали, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

З 12.08.1998 по 16.12.2019 ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України.

Наказом першого заступника Голови Служби безпеки України від 06.12.2019 №1700-ос, ОСОБА_1 звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 61 та підпунктом «а» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас Служби безпеки України, виключивши його зі списків особового складу, з урахуванням часу на здавання посади, з 16 грудня 2019 року.

22.06.2015 ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 і з цього часу він набув статусу учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Станом на день звільнення 16.12.2019 Службою безпеки України ОСОБА_1 не виплачені належні йому виплати, в тому числі виплати компенсаційного характеру, зокрема, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Вказані виплати Службою безпеки України здійснені на користь ОСОБА_1 по безготівковому перерахунку на його картковий рахунок в установі банку:

24.12.2019 - в сумі 61578,13 грн., що становить суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (сума зазначена з відрахуванням податків) та17.01.2020 - в сумі 316155,45 грн, що становить суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (сума зазначена з відрахуванням податків).

Окрім того, станом на день звільнення 16.12.2019, ОСОБА_1 Службою безпеки України не нарахована та не виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

ОСОБА_1 у лютому 2019 року звернувся до Служби безпеки України із листом, в якому просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, тобто за 70 днів (14 днів х 5 = 70), виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, а також виплатити середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Листом від 10.03.2020 №21/3/1-С-23/5 Служба безпеки України відмовила ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та виплаті середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, оскільки компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, чітко не передбачена законодавством, а відтак, при звільненні ОСОБА_1 , не було достатніх правових підстав для її виплати.

Позивач вважаючи протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення із ним повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні та не нарахування та не виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік звернувся із цим позовом до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (надалі за текстом - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону №2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 19 статті 10-1 Закону №2011-XII визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Проте, вказаним Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

З огляду на зазначене, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

Правова позиція з цього питання висловлена Верховним Судом в постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

Щодо доводів відповідача, що на спірні правовідносини не поширюються норми законодавства щодо грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25.03.1992 №2229-XII умови і порядок виконання своїх обов`язків співробітниками - військовослужбовцями Служби безпеки України визначаються укладеним договором (контрактом). На них, а також на військовослужбовців строкової служби поширюється порядок проходження військової служби у Збройних Силах України, визначений законодавством. Військовослужбовці Служби безпеки України приймають Військову присягу на вірність народу України.

Частинами 2, 3 ст. 27 Закону України "Про Службу безпеки України" визначено, що військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.

Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років.

Виходячи з аналізу вказаних норм, військовослужбовці Служби безпеки України мають право на пільги встановлені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", в тому числі на компенсацію невикористаних днів додаткової відпустки.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

З врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 16.12.2019.

Що стосується вимоги позивача в частині зобов`язання Служби безпеки України нарахувати та виплатити на користь позивача компенсації за невикористану додаткову відпустку загальним терміном 70 календарні днів, суд зазначає таке.

Питання щодо визначення кількості днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій, належить до компетенції відповідача при обчислені грошової компенсації за невикористану відпустку.

Отже, суд не вправі перебирати на себе функцію обрахунку календарних днів додаткової відпустки, оскільки ця функція належить відповідачу, як роботодавцю позивача, який зобов`язаний здійснити остаточний розрахунок при звільненні та виплати компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Тому позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за 70 календарних днів додаткової відпустки не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 , грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пункти 4 та 5 Порядку № 44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 належить задовольнити.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019 року) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні, суд зазначає наступне.

Як зазначалось судом, Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011 -XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону №2011-XII, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки. Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 3-5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Отже, наведені нормативно-правові акти встановлюють право осіб, що відносяться до рядового і начальницького складу Служби безпеки України, на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, та право на отримання компенсаційних виплат, зокрема на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин необхідно враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 17.02.2015 (справа №21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, враховуючи те, що спеціальним законодавством не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, зокрема, норм статей 116 та 117, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з органів Служби безпеки України.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені і Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі №825/598/17 (адміністративне провадження №К/9901/23837/18), а також у постановах від 07.02.2018 у справі №806/535/16 (провадження №К/9901/1799/18), від 08.02.2018 у справі №805/977/16-а (провадження №К/9901/8708/18) та від 04,04,2018 у справі №805/5111/15-а (провадження №К/9901/6929/18).

Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, згідно з позицією Європейського суду з прав людини, висловленою у рішенні від 10.03.2011 у справі «Сук проти України», держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки "законодавче положення залишається чинним.

Свою позицію щодо принципу юридичної визначеності Європейський суд з прав людини висловив у справі Yvonne van Duyn v. Homme Office (Саsе 41/74 van Duyn v/ Homme Office) Так, принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обгрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Судом встановлено, що, станом на день звільнення - 16.12.2019 Службою безпеки України, ОСОБА_1 не виплачені належні йому виплати, в тому числі виплати компенсаційного характеру, зокрема, одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби та грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Вказані виплати (в сумах з урахуванням податків), Службою безпеки України здійснені на користь ОСОБА_1 по безготівковому перерахунку на його картковий рахунок в установі банку: 24.12.2019 року - в сумі 61578,13 грн., що становить суму грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (сума зазначена з відрахуванням податків) та 17.01.2020 - в сумі 316155,45 грн., що становить суму одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (сума зазначена з відрахуванням податків), що не заперечується відповідачем.

Таким чином, відповідачем допущено бездіяльність щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019 року) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та одноразової грошової допомоги при звільненні, тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Щодо позовних вимог про стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.12.2019 по день подання позовної заяви - 03.04.2020 у сумі 88235,50 грн, суд зазначає наступне.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Тому, суд звертає увагу позивача, що його вимога стягнути з Військової частини 3002 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні є передчасною та, відповідно, не може бути задоволена судом.

На користь даного висновку апеляційного суду свідчить і неодноразово висловлена правова позиція Верховного Суду у справах щодо аналогічного предмета спору.

Так, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, від 24.07.2019 по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 .04.2019 у справі № 662/1626/17, від 17.01.2019 по справі № 2-1579/11.

Оскільки на час розгляду справи судом відповідачем не виплачена повністю грошова компенсація то для стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.

Оскільки відповідачем компенсація повністю не виплачена, то позивачем сформульовано вимогу щодо захисту ще не порушеного права.

Разом з тим, КАС України передбачає можливість захисту тільки вже порушеного права (частина 1 статті 2, частина 1 статті 5 КАС України).

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Щодо судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не належить стягувати зі сторін.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не проведення із ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні, - невиплату на день виключення зі списків (16.12.2019) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, одноразової грошової допомоги при звільненні та не нарахування та не виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

Зобов`язати Службу безпеки України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення, яке становить 24690,00 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В задоволенні позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки у кількості 70 днів та стягнення зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.12.2019 по день подання позовної заяви - 03.04.2020 у сумі 88235,50 грн - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне рішення виготовлено та підписано 15.06.2020 року.

Суддя Грень Н.М.