Рішення № 89846967, 16.06.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2020 р. справа № 300/775/20

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Панікара І.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-60630-52 від 07.02.2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2020 року ОСОБА_2 (надалі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (надалі – відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-60630-52 від 07.02.2020 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем 31.03.2020 року з боку відповідача отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-60630-52 від 07.02.2020 року зі сплати єдиного соціального внеску на суму 17 217,42 грн. З урахуванням положень Податкового кодексу України, Закону України "Про збр та облік единого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Закону України "Про державну реєстрацію оридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", позивач вважає вказану вимогу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області спрямованою на подвійне оподаткування, а відтак, протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.25-26).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 19.05.2020 року (а.с.31-34), згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Зокрема, вказав на те, що відповідач діяв в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений нормами діючого законодавства. При цьому зазначив, що відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігільну діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. В той же час, платниками єдиного внеску, поряд з іншими, є фізичні особи-підприємці. Дія таких положень закону свідчить, що платниками єдиного внеску, серед інших, є як особи, які провадять незалежну професійну діяльність, в тому числі адвокатську діяльність, так і фізичні особи-підприємці. Також, у відзиві представник зазначив, що в даному випадку, обов`язок сплачувати єдиний внесок виникає за різним об`єктом, зокрема, за доходом який отриманий окремо від провадження господарської діяльності та за доходом отриманим від здійснення незалежної професійної діяльності.

12.06.2020 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги та просив позов задоволити (а.с. 41-42). Зазначив, що відповідачем не враховано, що рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 300/993/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № Ф-60630-52 від 11.02.2019 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в частині нарахування боргу зі сплати єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування ОСОБА_2 як особі, що провадить незалежну професійну діяльність у розмірі 17 572,72 грн. Проте, як вбачається із даних електронного кабінету платника податків відповідач зазначену суму і надалі безпідставно обліковує в інтегрованій картці платника податків, відтак, безпідставно повторно приймає та надсилає вимогу про слату боргу (недоїмки) № Ф-60630-52 від 07.02.2020 року. Окрім того, позивач зазначив, що відповідачем не враховано, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку і сплати єдиного внеску такою особою ЗУ “Про збір та облік єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування” не передбачає.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності позовну заяву, відзив на позов, письмові докази, наявні в матеріалах даної адміністративної справи, встановив наступне.

09.02.2017 року ОСОБА_2 зареєстрованаий, як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в Коломийській об`єднаній Державній податковій інспекції Головного управління ДПС в Івано-Франківській області з 16 січня 2017 року (а.с. 13-17).

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, одним із видів діяльності позивача за КВЕД є 69.10 “Діяльність у сфері права” (а.с.14).

Також, як встановлено зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, ОСОБА_2 перебуває на обліку відповідача і як особа, що провадить незалежну професійну діяльність в якості адвоката (а.с.17).

Відповідно до наданого представником відповідача витягу з інтегрованої картки платника – ОСОБА_1 , станом на 07.02.2020 року за позивачем обліковувалась заборгованість зі сплати Єдиного внеску у розмірі 17 217,42 грн. (а.с.35).

07.02.2020 року Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області сформовано та направлено позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-60630-52 в сумі 17 217,42 грн., як борг включно по 31.01.2020 року (а.с.18).

Вважаючи вищевказану вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) протиправною, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України (надалі, також – ПК України).

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 12 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 за №2464-VI, завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

За визначенням, яке міститься в підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 65.2 статі 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Пунктом 65.3 статі 65 ПК України передбачено, що для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання.

Відповідно до пункту 178.1 статті 178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу.

Згідно із пунктом 178.2 статті 178 Кодексу, доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

При цьому, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Наведене передбачено статтею 13 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” №2464-VI від 08.07.2010 (надалі, також - Закон №2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3 цієї ж частини статті, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, що встановлено пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (база нарахування єдиного внеску), єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктами 4, 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ установлено, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону № 2464-VI взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014. (надалі, також - Порядок №1162).

Так, положення вказаного порядку поширюються на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Порядку №1162, взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року №755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”.

Пунктом 1 розділу ІІІ Порядку №1162 передбачено, що взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку.

Згідно із пунктом 2 розділу ІІІ цього ж Порядку, платники єдиного внеску, зазначені в пункті 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності.

Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону №755-IV, контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 1162).

Аналіз положень цього Порядку свідчить про те, що взяття контролюючим органом на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється виключно за заявою такої особи за формою № 1-ЄСВ. Взяття на облік платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, контролюючим органом за власною ініціативою шляхом встановлення “ознаки незалежної професійної діяльності” Порядок №1162 не передбачає.

Будь-яких доказів на підтвердження подання позивачем, як самозайнятою особою, заяви за формою №1-ЄСВ про взяття його на облік платником єдиного внеску, відповідачем не надано, у матеріалах справи такі докази відсутні.

Абзацом 2 частини 3 статті 16 Закону № 2464-VI встановлено, що ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як передбачено абзацом 3 частини 1 та абзацом 3 частини 2 статті 20 Закону № 2464-VI, реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.

Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18.06.2014 (надалі, також – Постанова №10-1).

Пунктами 1 та 2 розділу ІІІ Положення № 10-1 встановлено, що з метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки. Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом № 2464-VI.

За змістом пункту 2 розділу ІV Положення №10-1, до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність.

Системний аналіз положень Закону №2464-VI та Положення №10-1 дає підстави для висновку про відсутність повноважень у контролюючого органу за власною ініціативою без наявності звітності платника єдиного внеску (особи, яка провадить незалежну професійну діяльність/фізичної особи-підприємця), в якій містяться відомості про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, вносити зміни (подавати інформацію до ПФУ щодо змін) до облікової картки платника єдиного внеску шляхом встановлення “ознаки незалежної професійної діяльності” та відповідно нараховувати єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску на місяць, визначеного Законом як граничний мінімальний внесок для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435 (надалі, також – Порядок №435).

Пунктом 16 розділу IV “Формування звіту” Порядку №435 передбачено, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі Звіти (додаток 5).

Положення пункту 16 розділу IV “Формування звіту” Порядку № 435 відсилають до додатка 5 “Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску”, розділом 6 якого визначені типи платника, серед яких окремо зазначено ФО - на загальній системі оподаткування, ФО - на спрощеній системі оподаткування, особу, яка провадить незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства. Визначення окремого типу платника “фізичної особи-підприємця, яка має ознаку незалежної професійної діяльності” формою звіту не передбачено.

Виходячи з аналізу вище зазначених норм, Верховний Суд у рішенні від 02 вересня 2019 року у зразковій справі № 520/3939/19 зазначив, що приписи пункту 16 Порядку № 435 про обов`язок формування та подання звіту фізичною особою-підприємцем, яка має ознаку незалежної професійної діяльності, не відповідають положенням пунктів 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI. Особи, визначені цими пунктами, є окремими платниками єдиного внеску з певними особливостями їх обліку, різною базою нарахування єдиного внеску та порядку його сплати, а тому поєднання нормотворцем двох різних статусів платників єдиного внеску на рівні підзаконного нормативно-правового акта призводить до невідповідності норм Порядку положенням Закону.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вказав, що статус фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності та, як наслідок, порядок обліку та сплати єдиного внеску такою особою Закон №2464-VI не передбачає.

За наявного існуючого правового регулювання, взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності - не передбачено.

Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами.

Підзаконний нормативно-правовий акт спеціальної облікової політики в частині визначення такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа-підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності не відповідає статті 4 Закону №2464-VI.

В межах розгляду даної адміністративної справи, спірним є питання оплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме як фізичною особою - підприємцем, яка перебуває на загальній системі оподаткування, та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з того ж виду діяльності за КВЕД.

При цьому, суд встановив, що позивач як фізична особа-підприємець з 16.01.2017 перебуває на обліку в Коломийській об`єднаній Державній податковій інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області як платник єдиного внеску, що підтверджується відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (а.с.13-15).

За таких обставин, враховуючи те, що позивач не перебуває на обліку платника єдиного внеску як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність, та відповідно не подає звітність як такий платник, суд дійшов висновку про безпідставне встановлення відповідачем позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нарахування на цій підставі єдиного внеску.

Водночас, як зазначив Верховний Суд у рішенні від 02 вересня 2019 року по справі №520/3939/19, зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування.

Враховуючи усі наведені положення та висновки, суд дійшов переконання про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо оскарження правомірності нарахування відповідачем єдиного соціального внеску як особі, що провадить незалежну професійну діяльність.

При цьому суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно положень частини 5 статті 8 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відповідно до ЗУ "Про державний бюджет на 2019 рік ", мінімальна заробітна плата у 2019 році у місячному розмірі з 1 січня становила 4 173 гривні.

Внаслідок чого, мінімальний місячний страховий внесок з ЄСВ у 2019 році становив 918,06 грн.(4 173 грн.х 22%), отже загальна річна сума внесків з ЄСВ за 2019 рік повинна складати 11 004,72 грн. (918,06 грн.х 12).

Судом встановлено, що позивач як фізична особа-підприємець сплатив єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2019 рік на суму 11 075 грн. та за 2020 рік 2 754,20 грн., що підтверджується витягами з електронного кабінету за 2019 – 2020 роки (а.с.19-21).

Таким чином, на момент винесення оскаржуваної вимоги борг по єдиному соціальному внеску у позивача відсутній, а відповідно, відсутня і передумова для винесення податкової вимоги.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що вимога Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області № Ф-60630-52 від 07.02.2020 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 17 217,42 грн. винесена необґрунтовано, з порушенням норм податкового законодавства України, внаслідок чого, останню слід визнати протиправною та скасувати, а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 841 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задоволити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області № Ф-60630-52 від 07.02.2020 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 17 217,42 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, адреса: вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 841 (вісімсот сорок одна) гривня.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), серед інших, строки, визначені статтею 295 цього Кодексу продовжуються на строк дії такого карантину.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач:

Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463), адреса: вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Панікар І.В.