Рішення № 89846845, 15.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 червня 2020 року Справа № 808/2109/15 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., за участю секретаря судового засідання Фесик А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача 1 Офісу Генерального прокурора

відповідача 2 прокуратури Рівненської області

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

без участі представників сторін

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Запорізького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №808/2109/15 за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, прокуратури Рівненської області про: 1) визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України № 212к від 23.03.2015 про звільнення; 2) поновлення на посаді першого заступника прокурора Рівненської області; 3) стягнення з прокуратури Рівненської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28.03.2015 до моменту фактичного поновлення на роботі.

Позивач у позовній заяві та відповіді на відзив (вх. №19629 від 28.04.2020), в обґрунтування позовних вимог зокрема зазначив, що наказом Генерального прокурора України №212к від 23.03.2015 позивача звільнено з посади першого заступника прокурора Рівненської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, на підставі ч.3 ст. 1, ч.2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади». Проте, позивач вважає що його звільнення проведено із порушенням Конституції України, всупереч міжнародно-правових актів та практики Європейського суду з прав людини, а саме: посади які займав позивач не відносяться до посад, передбачених ч.2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади»; наказ генерального прокурора України №212к від 23.03.2015 прийнятий в порушення порядку, передбаченого Законом України «Про очищення влади». Вказує, що помилковим і необґрунтованим є твердження відповідачів, що позивач обіймав посаду, визначену Законом №1682 як заступник керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України». Також звертає увагу на порушення відповідачем порядку звільнення, а саме незважаючи на подання позивачем 11.03.2015 на ім`я Генерального прокурора України заяви про незастосування до позивача заборон, передбачених частинами 3 та 4 статті 1 Закону №1682, надання згоди на проведення перевірки та оприлюднення відомостей відносно позивача, така перевірка не проводилась. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач1 позов не визнає з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх. №17650 від 24.04.2015) та письмових поясненнях (вх.№23664 від 22.05.2020). Серед іншого посилається на п.14 та п.15 Порядку №563 та зазначає, що зазначені норми мають імперативний характер та підлягають безумовному виконанню уповноваженими органами та їх посадовими особами. При цьому жодних застережень чи виключень стосовно заборони звільнення осіб, які підпадають під критерії, передбачені ч. 2 ст. 3 Закону не встановлено. ОСОБА_1 з 18.12.2013 по 23.03.2015 працював на посаді заступника прокурора Рівненської області, таким чином позивач обіймав посаду визначену п.4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та не був звільнений з неї за власним бажанням. Ураховуючи викладене, наказом Генерального прокурора України від 23.03.2015 №212 к позивача звільнено з посади першого заступника прокурора Рівненської області на підставі п.7-2 ст. 36 КЗпП України. Висновок про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 ґрунтується на результатах вивчення його особової справи в частині перебування на посаді, яку віднесено до категорії «керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України». Вважає, що доводи позивача про те, що у день звільнення усупереч ст.47 КЗпП України йому не було видано копії наказу про звільнення, не ґрунтується на нормах законодавства, оскільки такий обов`язок перебдачений у випадку звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Вказує, що жодних рішень з приводу Закону України «Про очищення влади» зазначеним органом не приймалося. Просить відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача2 проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№18293 від 17.04.2020) посилаючись на те, що підставою для застосування до позивача Закону України "Про очищення влади" та звільнення останнього з займаної посади на підставі пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України стало те, що у період з 15.01.2013 по 17.12.2013 та з 18.12.2013 по 23.03.2015 позивач займав посади Київського міжрайонного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури та першого заступника прокурора Рівненської області, тобто сукупно більше одного року позивач обіймав посаду, що визначена п.8 ч.1 ст.3 Закону №1682. Вказує, що доводи позивача про те, що люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже відповідачем проігноровано принцип індивідуального підходу при притягненні позивача до юридичної відповідальності, чим порушено вимога ст.61, 62 Конституції України, не заслуговують на увагу. Стверджує, що підстави, передбачені п.7-2 ч.1 ст.36 КЗпП України не є за своєю суттю видом дисциплінарного стягнення. У даному випадку не перевірялися факти здійснення ОСОБА_1 правопорушень, а єдиною підставою для його звільнення із займаної посади був п.7-2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, який не має жодного відношення до передбачених законодавством видів юридичної відповідальності. Отже вважає спірний наказ таким, що прийнято у межах повноважень та у спосіб, що передбачений законами України. Також звертає увагу, що ОСОБА_1 був звільнений наказом від 23.03.2015, разом із тим, в січні та лютому 2015 року, що передують даті та місяцю звільнення позивач перебував на лікарняному, а саме з 21.12.2014 по 27.03.2015, у зв`язку з чим йому була виплачена допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Враховуючи вказане, для обрахунку сум середнього заробітку слід враховувати заробітну плату за листопад-грудень 2014 року. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 16.04.2015 року відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання по справі на 24.04.2015 року.

24.04.2015 року ухвалою суду зупинено провадження у справі до розгляду Конституційним Судом України справи за конституційним поданням 47 народних депутатів України та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частин третьої та шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої та восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ.

Розпорядженням керівника апарату Запорізького окружного адміністративного суду № 188 від 27.09.2016 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 808/2109/15 у зв`язку з припиненням повноважень судді Запорізького окружного адміністративного суду ОСОБА_2 відповідно до Постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 "Про звільнення суддів", в результаті чого визначено новий склад суду – суддя Дуляницька С.М.

Ухвалою судді Дуляницької С.М. від 28.09.2016 року було прийнято до свого провадження адміністративну справу №808/2109/15/14.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 27.04.2017 №49, через закінчення строку повноважень щодо здійснення правосуддя суддею Дуляницької С.М., призначено повторний розподіл справ за результатом якого, справу передано для розгляду судді Стрельніковій Н.В.

Ухвалою судді Стрельнікової Н.В. від 27.04.2017 прийнято до свого провадження адміністративну справу №808/2109/15.

Ухвалою суду від 23.12.2019 року клопотання позивача про поновлення провадження у справі задоволено. Провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання на 15.01.2020 року.

15.01.2020 залишено без розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог (вх. №54950 від 26.12.2019) та відкладено підготовче засідання на 10.02.2020.

10.02.2020 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог (вх. №3227 від 21.01.2020), задоволено заяву позивача про залучення до участі у справі другого відповідача - Прокуратуру Рівненської області, змінено назву відповідача1 на Офіс Генерального прокурора, та відкладено підготовче засідання на 04.03.2020.

04.03.2020 у підготовчому засіданні задоволено клопотання позивача про витребування доказів від відповідача2, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.04.2020.

21.04.2020 відкладено судове засідання на 21.05.2020.

У судове засідання 21.05.2020 року, учасники справи не з`явилися, від позивача надійшло клопотання (вх. №23522 від 21.05.2020), яким просить розглядати справу без його участі в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.

Судом з матеріалів справи встановлено, що на підставі наказу Генерального прокурора України від 18.12.2013 року № 637К, відповідно до ст.15, 16 Закону України “Про прокуратуру” призначено радника юстиції ОСОБА_1 першим заступником прокурора Рівненської області та затверджено членом колегії прокуратури цієї області, звільнивши його в порядку переведення з посади Київського міжрайонного екологічного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури. (т.1 а.с.41).

На підставі довідки про вивчення особової справи ОСОБА_1 та заяви ОСОБА_1 наказом Генерального прокурора України №212к від 23.03.2015 року звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Рівнеської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст. 36 КЗпП України та увільнити від обов`язків члена колегії прокуратури цієї області (т.1 а.с. 42).

Вважаючи протиправним своє звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) згідно яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначає Закон України від 16.09.2014 N 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон N 1682-VII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За визначенням ч. 1 ст. 1 Закону N 1682-VII очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону N 1682-VII очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до Закону України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Відповідно до статті 2 Конвенції "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості", яка ратифікована Україною 04.08.1961, передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов`язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 цієї Конвенції).

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Крім того, згідно рекомендацій Парламентської асамблеї Ради Європи, викладених у Резолюції № 1096 "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", ліквідуючи спадщину колишніх комуністичних тоталітарних систем демократична держава, заснована на верховенстві права, повинна застосовувати власні процесуальні засоби. Вона не може застосовувати будь-які інші засоби, оскільки тоді вона буде не кращою, ніж тоталітарний режим, який потрібно ліквідувати. Демократична держава, заснована на верховенстві права, має у своєму розпорядженні достатньо засобів для служіння справі правосуддя і покарання винних, однак вона не може й не повинна піддаватися бажанню помститися замість того, щоб домагатися правосуддя. Замість цього вона повинна дотримуватися прав людини й основоположних свобод, таких як право на справедливий судовий розгляд і право бути почутим, та поширювати їх навіть на тих осіб, які, коли вони були при владі, самі їх не дотримувалися.

Встановлені згадуваною Резолюцією №1096 підходи знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини, який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 24.04.2007 у справі "Матиєк проти Польщі", від 17.07.2007 у справі "Бобек проти Польщі", від 15.01.2008 у справі "Любох проти Польщі"), а також рішення від 14.02.2006 у справі "Турек проти Словаччини".

У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що зазначені заходи не можуть слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні та мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді зазначеної категорії справ мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації, гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних обґрунтувань та доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому, надаючи правову оцінку доводам відповідача щодо поширення на позивача заборон, установлених Законом України "Про очищення влади", суд зазначає наступне.

Судом з матеріалів справи встановлено, що у період з 15.01.2013 по 17.12.2013 позивач займав посаду Київського міжрайонного прокурора Дніпровської екологічної прокуратури, а з 18.12.2013 по 23.03.2015 – посаду першого заступника прокурора Рівненської області.

Згідно з ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади" встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Отже, суд констатує, що з 18.12.2013 по 23.03.2015 ОСОБА_1 займав посаду першого заступника прокурора Рівненської області, які не є самостійним структурним підрозділом Генеральної прокуратури України, а тому позивач не підпадає під критерії, визначені пунктом 7 частини першої статті 3 Закону України "Про очищення влади".

Також суд враховує, що в Остаточному висновку щодо Закону України "Про очищення влади" від 19-20 червня 2015 року Венеціанської комісії зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи “можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв” (пункт 12). Цими критеріями є: провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; різні функції та цілі люстрації, а саме захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; також люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз`яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі - Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році. Ці основоположні принципи можна застосовувати mutatis mutandis до спадщини режим.

Однак врахуванню підлягає те, що у Проміжному висновку щодо Закону України "Про очищення влади" від 12-13 грудня 2014 року Венеціанська комісія вказала, що Керівні принципи передбачають, що люстрація "може бути використана тільки для усунення або суттєвого зменшення загрози, яку становить суб`єкт люстрації, створенню життєздатної вільної демократії шляхом використання суб`єктом службового становища з метою порушення прав людини або блокування процесу демократизації" (пункт 29).

У пункті 65 остаточного висновку Венеціанська комісія вказала, що оскільки "метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, … а захист нової демократії" (преамбула до Керівних принципів), зміни в особистій позиції є тим фактором, який слід ураховувати щодо всіх категорій осіб.

Закон забороняє певним категоріям осіб обіймати певні державні посади. Венеціанська комісія наголошує на тому, що відповідно до концепції "демократії, здатної захистити себе", держава має право відстороняти від доступу до зайняття державних посад осіб, які можуть становити загрозу демократичній системі та/або показали себе негідними служити суспільству. Водночас Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Жданока", що "щоразу, коли держава має намір покладатися на принцип "демократії, здатної захистити себе" для виправдання втручання у права особистості, вона повинна ретельно оцінювати масштаби та наслідки цього заходу, щоб переконатися у тому, що / ... / рівновагу буде досягнуто". Таким чином, правова норма, яка накладає обмеження на доступ до державних посад, має бути чіткою й обґрунтованою за характером та повинна дотримуватися принципу пропорційності.

В Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи "Про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" Doc. 7568 від 3 червня 1996 року зазначено, що щоб бути сумісними з державою, заснованою на верховенстві права, закони про люстрацію повинні відповідати певним вимогам. Насамперед, увагу люстрації слід зосередити на загрозах основоположним правам людини і процесу демократизації. Помста не може бути метою таких законів; не повинно допускатися і політичне чи соціальне зловживання результатами процесу люстрації. Метою люстрації є не покарання людей, які вважаються винними, бо це завдання прокурорів, які застосовують кримінальне право, а захист нової демократії.

На необхідності доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, наголошує і Венеціанська комісія у висновку від 14-15 грудня 2012 року №СЭЬ-АО (2012) 028 щодо "Закону про люстрацію" колишньої Югославської Республіки Македонія (п. 7), а також у Проміжному (пункти 64, 82, 104) та Остаточному (пункт 18) висновках № 788/2014 щодо Закону України "Про очищення влади".

Матеріалами справи підтверджено, що 11.03.2015 ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора України із заявою про проведення перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» (т.1 а.с. 43).

Відповідно до наданих відповідачами доказів, Генеральною прокуратурою України при прийнятті оскаржуваного рішення не було проведено перевірку та не надано оцінку діяльності ОСОБА_1 у період перебування його на посаді першого заступника прокурора Рівненської області в період з 18.12.2013 по 23.03.2015. Відповідачем не з`ясовувалось, яким чином ОСОБА_1 своїми діями, рішеннями чи бездіяльністю здійснював заходи, спрямовані на узурпацію влади Президента України, підривав основи національної безпеки і оборони України або порушував права і свободи суспільства.

Враховуючи вище наведене у сукупності та враховуючи, що судом встановлено, що позивач не підпадає під критерії, встановлені пунктом 7 частини 1 статті 3 Закону України "Про очищення влади", суд дійшов висновку про протиправність наказу Генеральної прокуратури України від 23.03.2015 № 212к про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції” іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (частина друга зазначеної статті).

Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Така ж позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 20 січня 2010 року у справі № 6-28558св09.

Аналіз викладеного дає підстави для висновку, що у разі встановлення обставин, які свідчать про незаконність звільнення працівника з роботи суд, як орган, який розглядає трудовий спір, повинен поновити незаконно звільненого працівника на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи, вказати період вимушеного прогулу, визначити розмір середнього заробітку та стягнути його з відповідача.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа № 21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У пункті 6 Постанови “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи встановлено та визнається сторонами, що позивача звільнено з посади 23.03.2015, разом із тим у січні та лютому 2015 року позивач перебував на лікарняному, а саме з 21.12.2014 по 27.03.2015 про що свідчить копія листка ннепрацездатності серії НОМЕР_1 , згідно з яким позивач повинен був стати до роботи 28.03.2015.

Враховуючи вказане для обрахунку сум середнього заробітку суд враховує заробітну плату за листопад-грудень 2014 року.

Як вбачається з довідки прокуратури Рівненської області від 25.03.2018 № 18-95 сума нарахованого грошового забезпечення за листопад-грудень 2014 року складає 32947,22 грн. (листопад 28812,34 грн.-10689,34 грн.(одноразова виплата)= 18123,00 грн. + грудень 21761,98 грн. – 6937,76грн. (одноразова виплата) = 14824,22 грн.) (т.2 а.с. 154).

При цьому, кількість відпрацьованих позивачем днів за листопад-грудень 2014 року складає 34 робочих дні.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 963,04 грн. (18123,00+14824,22= 32947,22 грн. / 34 дні) за 1 календарний день.

Період вимушеного прогулу позивача складає 1301 робочий день та обраховується починаючи з першого робочого дня після звільнення - з 28.03.2015 року по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто 15.06.2020 року.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 1 252 915,04 грн. Указана сума утворюється шляхом множення кількості днів вимушеного прогулу (1301 робочий день з 28.03.2015 по 15.06.2020) на розмір середньоденного заробітку (963,04 грн.).

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч цим вимогам КАС України відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби – у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, постанова суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Рівненської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню, а саме у розмірі 32947,22/2 = 16473,61 грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 243 - 246 КАС України, суд, -

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, м.Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), до прокуратури Рівненської області (33028, м.Рівне, вул. 16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077) про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України № 212к від 23 березня 2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Рівненської області.

Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Рівненської області з 28 березня 2015 року.

Стягнути з Прокуратури Рівненської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 28 березня 2015 року по 15 червня 2020 року у сумі 1 252 915,04 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 16473,61 грн.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника прокурора Рівненської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 розділу VI “Прикінцеві положення” КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк, визначений ст.295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження, продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Н.В. Стрельнікова