Рішення № 89846651, 05.06.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 червня 2020 року м. Ужгород№ 260/1796/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань – Полянич В.І.

та осіб, що беруть участь у справі:

представник позивача - Студеняк О.С.

представники відповідача - Сопко Т.Т., Куцов К.О.;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту культури Закарпатської ОДА про визнання протиправним та скасування наказу, в частині, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу "Про взяття під охорону держави пам`яток культурної спадщини в Закарпатській області" від 18.07.2011 року №01-05/106 про затвердження у Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, які беруться під охорону держави, в частині взяття під охорону держави житлового будинку в АДРЕСА_1 .

В ході розгляду справи по суті, згідно клопотання представника відповідача, було встановлено, що вірною назвою відповідача є Департамент культури Закарпатської ОДА.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачеві на праві приватної власності належить будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначав, що в процесі виконання ним вимог архітектурно-містобудівної ради, щодо отримання висновку органу охорони культурної спадщини, йому стало відомо про те, що наказом відповідача від 18 липня 2011 року № 01-05/106 "Про затвердження у Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, які беруться під охорону держави", належний позивачеві будинок АДРЕСА_1 , взятий під охорону держави, як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини. Однак, позивач наголошував, що як вбачається з листа відповідача за № 01-12/1068, будівля по АДРЕСА_1 не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, облікова документація на вищезгаданий об`єкт не виготовлялась та вказана будівля, яка розташована у АДРЕСА_1 , не має присвоєного охоронного номера, як пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний договір щодо неї не укладався. Окрім того, позивач вказував, що в наказі відповідача від 18.07.2011 року № 01- 05/106 відсутнє формулювань про затвердження Переліку об`єктів культурної спадщини, які є щойно виявленими, та навпаки - зміст цього наказу свідчить про те, що він стосується об`єктів, що вже набули статусу пам`яток архітектури та містобудування.

В судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечили щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, наголошуючи на тому, що відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб визначений законом. Представники відповідача в судовому засіданні зазначали, що позивач повідомлявся про те, що будівля за адресою: АДРЕСА_2 . Ужгород, вул АДРЕСА_1 , 25 є пам`яткою архітектури, однак докази щодо повідомлення позивача про дану обставину не збереглися та такі відсутні у відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачеві на праві приватної власності належить будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 9).

Архітектурно-містобудівною радою при управлінні містобудування та архітектури Ужгородської міської ради було прийнято за основу ескізний проект реконструкції будівлі по АДРЕСА_1 під багатоквартирний будинок з комерційними приміщеннями та рекомендовано управлінню містобудування та архітектури Ужгородської міської ради надати містобудівні умови та обмеження на проектування багатоквартирного будинку з комерційними приміщеннями (а.с. 10).

Як зазначено позивачем в позовній заяві, в процесі виконання вимог архітектурно-містобудівної ради, щодо отримання висновку органу охорони культурної спадщини, ОСОБА_1 стало відомо про те, що наказом відповідача від 18 липня 2011 року № 01-05/106 "Про взяття під охорону держави пам`яток культурної спадщини в Закарпатській області" було затверджено у Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, які беруться під охорону держави, належний позивачеві будинок АДРЕСА_1 , як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини (а.с. 16-18).

На запит позивача від 27.11.2019 року № 26, відповідач листом від 04.12.2019 року №01-12/1068 повідомив, що будівля по АДРЕСА_1 не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Облікова документація на вищезгаданий об`єкт не виготовлялася. Разом з тим, відповідно до науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план м. Ужгород Закарпатської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів», затвердженої наказом Міністерства культури України №3 від 06.01.2016, даний будинок розташований в межах історичного ареалу м. Ужгорода. Також наказом управління культури Закарпатської облдержадміністрації 18.07.2011 № 01- 05/106 він був взятий під охорону держави, як щойно виявлений об`єкт культурної спадщини «Будинок колишньої греко-католицької приходської школи. 1859-1882 рр.» (а.с. 11).

Листом Міністерства культури України від 06.12.2019 року №1187/19-2/55-19 на інформаційний запит позивача від 21.11.2019 року було повідомлено, що будинок АДРЕСА_1 не занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (а.с. 14).

На запит позивача від 06.12.2019 року № 27, відповідач згідно листа від 11.12.2019 року надав ОСОБА_1 копію наказу від 18.07.2011 року №01-05/105 (а.с. 16-18).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь, регулюються Законом України "Про охорону культурної спадщини" від 08 червня 2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-III).

Положеннями ст.1 Закону №1805-III визначено, що об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Згідно ст. 1 Закону №1805-III пам`яткою культурної спадщини є об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Охорона культурної спадщини являє собою систему правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини (ст. 1 Закону №1805-III).

Отже, регулювання відносин у сфері охорони культурної спадщини, спрямоване на її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Відповідно до вимог ст.ст. 3-6 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, зокрема, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону №1805-III передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема: 2) реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; 3) ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; 5) подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення; 6) занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону №1805-III передбачено, що до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить, зокрема: подання пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього.

Так, п. 4 ст. 16 Закону "Про місцеві державні адміністрації" (в редакції, чинній на час прийняття оскарженого наказу) встановлено, що місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за охороною пам`яток історії та культури.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону №1805-III, об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки. Порядок визначення категорій пам`яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. "б" ч. 1 ст. 14 Закону №1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки. Пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Відповідно до ч.2 ст. 14 Закону №1805-III, об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу). Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Наказом Мінкультури СРСР від 13.05.1986 року № 203 було затверджено Інструкцію про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання і реставрації нерухомих пам`ятників історії та культури (втратила чинність згідно наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 року № 158, чинна та в редакції, чинній на час прийняття оскарженого наказу) (далі - Інструкція).

Вказаною Інструкцією визначався порядок здійснення заходів щодо державного обліку, охорони, використання і реставрації нерухомих пам`яток історії і культури.

Державному обліку підлягають усі пам`ятки історії і культури, незалежно від того у чиєму користуванні або власності вони перебувають. Недотримання порядку обліку є порушенням правил охорони пам`яток історії і культури.

Відповідно до п.12 вищезазначеної Інструкції, при одержанні відомостей про виявлення об`єктів, що представляють історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність, державні органи охорони пам`яток організовують проведення експертизи. У випадку встановлення їх культурної цінності зазначені об`єкти реєструються у Списках щойно виявлених об`єктів, що представляють історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність.

Порядок визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України регламентовано постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760 (в редакції, чинній на час прийняття оскарженого наказу) (далі - Порядок).

Відповідно до п.1 Порядку об`єкти культурної спадщини заносяться до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за рішенням Кабінету Міністрів України - щодо об`єктів національного значення або за рішенням відповідного центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - щодо об`єктів місцевого значення.

Згідно п. 11 Порядку визначено, що об`єкти культурної спадщини місцевого значення повинні відповідати критерію автентичності, а також принаймні одному з таких критеріїв:

- мали вплив на розвиток культури, архітектури, містобудування, мистецтва певного населеного пункту чи регіону;

- пов`язані з історичними подіями, віруваннями, життям і діяльністю видатних людей певного населеного пункту чи регіону;

- є творами відомих архітекторів або інших митців;

- є культурною спадщиною національної меншини чи регіональної етнічної групи.

Відповідність кожного об`єкта культурної спадщини критеріям, зазначеним у пунктах 10 і 11 цього Порядку, оцінюється науковими (вченими) радами установ та організацій, діяльність яких пов`язана з охороною культурної спадщини. За результатами оцінки оформляється протокол, де зазначається, яким саме критеріям відповідає кожен об`єкт культурної спадщини. Протокол надсилається центральному органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (п.12 Порядку).

Відповідно до п. 13 Порядку, після отримання протоколу, зазначеного у пункті 12, центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у п`ятиденний термін передає його разом з обліковою документацією на розгляд утвореної у цьому органі експертної комісії. Склад експертної комісії затверджує керівник центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. До складу ради входить не менш як три фахівці з науковим ступенем кандидата чи доктора наук з відповідної спеціальності. Експертна комісія готує у п`ятиденний термін висновок щодо об`єкта культурної спадщини. Висновок підлягає затвердженню науково-методичною радою центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини. Зазначений висновок є підставою для занесення пам`ятки до Реєстру.

З системного аналізу вище вказаних правових норм можна дійти висновку, що занесенню об`єкта культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України передує певна робота спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини, які повинні виготовити облікову документацію на кожен із об`єктів культурної спадщини та подати пропозиції органу охорони культурної спадщини вищого рівня. За результатами оцінки консультативної ради органу культурної спадщини обласної держадміністрації у 15-денний строк надається висновок щодо доцільності занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, який надсилається Мінкультури у день його підписання. Результати розгляду висновку та облікової документації експертна комісія Мінкультури оформляє протоколом, що є підставою для занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України об`єктів культурної спадщини.

З огляду на вище викладені правові норми вбачається, що для набуття об`єктом, який має ознаки об`єкту культурної спадщини, статусу пам`ятки, необхідно реалізувати комплекс встановлених законодавством послідовних заходів від виявлення об`єкта до його реєстрації у відповідному Державному реєстрі з присвоєнням охоронного номеру. Саме з реєстрацією у Державному реєстрі пов`язується набуття об`єктом статусу пам`ятки культури.

Згідно ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі наявних у матеріалах справи письмових доказів, а саме листа відповідача від 04.12.2019 року № 01-12/1068, листа Міністерства культури України від 06.12.2019 року №1187/19-2/55-19, судом встановлено, що будівля, яка розташована у АДРЕСА_1 до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не внесена.

Також, згідно листа відповідача від 04.12.2019 року № 01-12/1068 зазначено, що облікова документація на житловий будинок по АДРЕСА_1 не виготовлялася.

Окрім того, як встановлено судом в ході розгляду справи по суті, будівля, яка розташована у АДРЕСА_1 , не має присвоєного охоронного номера як пам`ятка архітектури місцевого значення, охоронний договір щодо неї не укладався. Доказів протилежного відповідач, як суб`єкт владний повноважень до суду не надав.

Щодо посилання відповідача в листі від 04.12.2019 року № 01-12/1068 про те, що будівля яка розташована у АДРЕСА_1 , відповідно до науково-проектної документації «Історико-архітектурний опорний план м. Ужгород Закарпатської області з визначенням меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичних ареалів», затвердженої наказом Міністерства культури України №3 від 06.01.2016 р. розташована в межах історичного ареалу м. Ужгорода, суд зазначає нгаступне.

Так, відповідно до ст. 2 Закону №1805-III об`єкти містобудування та об`єкти архітектури є різними за видом об`єктами культурної спадщини щодо яких в рівній мірі підлягають реалізації передбачені законодавством заходи для набуття статусу пам`ятки культури. Місцезнаходження архітектурного об`єкта, яким є окрема будівля, споруда, у межах об`єкта містобудування, яким, зокрема, є історично сформовані центри населених місць, вулиці, квартали, площі, комплекси (ансамблі) із збереженою планувальною і просторовою структурою та історичною забудовою, не визначає таку будівлю як пам`ятку архітектури.

Судом критично оцінюється посилання відповідача в наказі від 18.07.2011 року № 01-05/106 про те, що будівля по АДРЕСА_1 є щойно виявленим об`єктом культурної спадщини.

Вказане твердження відповідача суперечать приписам Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання і реставрації нерухомих пам`ятників історії та культури та ч. 2 ст. 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки, відсутній висновок експертизи про можливість визнання цього об`єкта пам`яткою історії та культури. Набуття об`єктом правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини пов`язується Законом із внесенням цього об`єкта до Переліку об`єктів культурної спадщини та наявністю рішення про затвердження Переліку об`єктів культурної спадщини.

Окрім того, аналіз змісту наказу від 18.07.2011 року № 01-05/106, свідчить про відсутність у ньому формулювань про затвердження Переліку об`єктів культурної спадщини, які є щойно виявленими. Натомість, зміст вказаного наказу свідчить про те, що він стосується об`єктів, що вже набули статусу пам`яток архітектури та містобудування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами те, що ним здійснювалися заходи, що передбачені Порядком визначення категорій пам`яток для занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (зокрема, протоколу наукової (вченої) ради, в якому було б зафіксовано відповідність будівлі по АДРЕСА_1 критеріям, яким повинні відповідати об`єкти культурної спадщини місцевого значення), висновку експертної комісії, центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за результатом розгляду (протокол), доказів затвердження науково-методичною радою висновку експертної комісії).

На підставі наявних матеріалів справи та встановлених в ході розгляду справи обставин, суд приходить висновку, що будівля (розташована у АДРЕСА_1 ) неправомірно включена під порядковим номером 20 Додатку № 1 до наказу відповідача від 18.07.2011 року за № 01-05/106 до Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення які беруться під охорону держави м. Ужгород, оскільки ця будівля не набула відповідного правового статусу. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів та обставин, враховуючи, що мотивація та докази, наведені представниками відповідача не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника позивача, а останнім доведено суду обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відтак, такі позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 768,40 грн.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту культури Закарпатської ОДА (пл. Народна, 4, Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 02227943) про визнання протиправним та скасування наказу, в частині - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління культури Закарпатської ОДА "Про взяття під охорону держави пам`яток культурної спадщини в Закарпатській області" від 18.07.2011 року №01-05/106 про затвердження у Переліку пам`яток архітектури та містобудування місцевого значення, які беруться під охорону держави, в частині взяття під охорону держави житлового будинку в

АДРЕСА_4 . Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту культури Закарпатської ОДА на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) грн.

4. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено 15.06.2020 р.