Рішення № 89845701, 15.06.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №1412/9056/12

Провадження №2/487/893/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2020 м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участі секретаря судового засідання Поліщук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

01.10.2012 на адресу суду надійшов позов ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення в солідарному заборгованості за кредитним договором та судового збору.

В обґрунтування зазначеного позову, банк посилався на те, що відповідно до кредитного договору №08/09/2006/840 К-479, укладеного 28.09.2006 між ВАТ КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_1 , останній отримав кредит в сумі 29 700,00 дол. США на придбання транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero Sport зі сплатою 9% річних та 0,4% плати за управління кредитом, строком на 72 місяці. Зобов`язання за вказаним кредитним договором були забезпечені договором застави, укладеним 28.09.2006 між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 на вищевказаний автомобіль та договором поруки від 08.09.2006 укладеним між ВАТ КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_2 . Однак, відповідачі взяті на себе зобов`язання не виконали в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 05.09.2012 заборгованість по кредиту становить 52 588,83 дол. США, що еквівалентно 420 342,52 грн., які позивач разом із понесеними судовими витрати по справі просить стягнути в солідарному порядку з відповідачів.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.12.2012 позов товариства задоволено в повному обсязі.

12.11.2019 ОСОБА_2 звернулася до суду зі заявою про скасування заочного рішення. Свою заяву остання мотивувала тим, що про ухвалене заочне рішення від 17.12.2012 вона дізналася від виконавчої служби. Також зазначила, що договір поруки з банком не укладала та не підписувала. Крім того, вказала, що по даному кредитному договору платежі не сплачувалися з 08.10.2007, а тому вважає, що банк пропустив строки позовної давності.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 03.12.2019 заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 17.12.2012 у справі ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасовано, а справу призначено до судового розгляду.

17.12.2019 від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив, в якому остання просила відмовити в повному обсязі ПАТ КБ «Надра» у задоволенні позовних вимог про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором. Також просила застосувати позовну давність відносно позовних вимог. Зазначила, що договір поруки з банком не укладала та не підписувала. Крім того, вказала, що по даному кредитному договору платежі не сплачувалися з 08.10.2007, а тому вважає, що банк пропустив строки позовної давності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак в матеріалах справи наявна заява, в якій позивач не заперечує проти розгляду справи за відсутності його представника.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином про дату та час судового розгляду, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судове засідання не з`явилися, надали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно до вимог ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 28.09.2006 між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №08/09/2006/840 К-479, за яким останній отримав кредит в сумі 29 700,00 дол. США на придбання транспортного засобу марки Mitsubishi Pajero Sport зі сплатою 9% річних та 0,4% плати за управління кредитом, строком на 72 місяці.

Зобов`язання за вказаним кредитним договором були забезпечені договором застави б/н, укладеним 28.09.2006 між ВАТ КБ «Надра» і ОСОБА_1 на вищевказаний автомобіль.

Крім того, з метою забезпечення виконання кредитного зобов`язання, що виникло на підставі вказаного вище договору між ВАТ КБ «Надра та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки б/н від 28.09.2006, за яким поручитель зобов`язалася перед кредитором відповідати за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору №08/09/2006/840 К-479 в тому об`ємі, що і позичальник та нести солідарну з боржником відповідальність перед кредитором.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ст. 530 ЦК України вказано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) зобов`язання його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з розрахунку заборгованості (а.с. 9) відповідач ОСОБА_1 порушував графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачував та внаслідок чого виникла заборгованість.

Станом на 05.09.2012 відповідач ОСОБА_1 , згідно до поданого позивачем розрахунку має непогашену заборгованість перед позивачем в розмірі 52 588,83 дол. США, що еквівалентно 420 342,52 грн. з яких: 26 406,85 дол. США, що еквівалентно 211 069,95 грн. – основного боргу, 11 890,94 дол. США, що еквівалентно 95 044,30 грн. - заборгованість по відсотках, 4 980,82 дол. США, що еквівалентно 39 811,73 грн. – пені, 2 970,00 дол. США, що еквівалентно 23 739,21 грн. – штрафу та 6 340,21 дол. США, що еквівалентно 50 677,32 грн. - комісії.

Відповідно до положень ст. ст. 16, 20 ЦК України передбачено право особи захистити своє порушене право шляхом звернення до суду. При цьому право на захист особа здійснює на свій розсуд. В даному випадку позивач просить про захист його порушеного права шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та поручителів в солідарному порядку.

Суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав і надав позичальниці кредит у розмірі 29 700,00 дол. США під 9% річних у валюті отриманого кредиту, а позичальник належно умови кредитного договору не виконував, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша та друга статті 533 ЦК України).

Щодо вимог позивача до відповідача – поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в солідарному порядку за кредитним договором, то суд констатує наступне.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є порука (частина перша статті 546 ЦК України). За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). Правові наслідки порушення зобов`язання, забезпеченого порукою, визначені у статті 554 цього кодексу.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки (частина четверта статті 559 ЦК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі змістом пунктів 5.2, 5.3 договору поруки від 28.09.2006 останній набрав чинності з моменту його підписання сторонами та діє до належного виконання позичальником взятих на себе зобов`язань по кредитному договору, тобто до повного припинення всіх зобов`язань за кредитним договором чи договору поруки.

Так, до позовної заяви банком додано попередження вимогу за вих. №2577 від 30.05.2011, яку нібито направлено відповідачам (а.с. 10, 11), однак доказів, що поручитель ОСОБА_2 отримала зазначену вимогу суду не надано. Крім того, до суду із позовом ПАТ звернулося 21.09.2012, який в суд надійшов 01.10.2012.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умова договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлює строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі №6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі №6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі №6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі №644/6558/15-ц, а також висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі №2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15).

У пункті 1.4 кредитного договору передбачений строк повернення кредиту 72 місяці, а в пункті 3.3.4 встановлено кінцевий термін повернення кредиту – 27.09.2012.

При цьому строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (пункт 84 постанови ВП ВC від 19 червня 2019 року у справі №523/8249/14-ц).

В той же час позивач пред`явив позов до поручителя в межах шести місяців з дня пред`явлення вимоги, а саме 21.09.2012 і більш як через три роки з моменту останньої сплати позичальником за своїми зобов`язаннями, яка відповідно до розрахунку заборгованості відбулась 08.10.2007 (а.с. 9).

Відтак суд приходить до переконання, що позовні вимоги до відповідача ОСОБА_2 , як поручителя про солідарне стягнення заборгованості є безпідставними і у їх задоволенні необхідно відмовити через припинення поруки, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про належне повідомлення останньої про дострокове повернення кредиту.

Щодо стягнення заборгованості з відповідача-позичальника, то суд зазначає таке.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду звернувся до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява N 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви N 22083/93 і N 22095/93, §51)).

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості за кредитом, відсотками та пенею, в тому числі і нарахованих після спливу передбаченого договором строку кредитування.

У даній справі сторони погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати погашення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом, шляхом сплати суми 605,00 дол. США до 20 числа кожного поточного місяця.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним, а зобов`язання зі сплати штрафу та пені є додатковим до основного.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами до 27.09.2012 включно.

Тому, з урахуванням викладеного, вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 26 406,85 дол. США, що еквівалентно 211 069,95 грн. – основного боргу, 11 890,94 дол. США, що еквівалентно 95 044,30 грн. - заборгованості по відсотках та 4 980,82 дол. США, що еквівалентно 39 811,73 грн. – пені підлягають до задоволення.

Між тим, суд вважає безпідставним одночасне нарахування та стягнення з ОСОБА_1 пені в розмірі 4 980,82 дол. США, що еквівалентно 39 811,73 грн. та штрафу 2 970,00 дол. США, що еквівалентно 23 739,21 грн.

Так, відповідно до ст. ст. 546, 549 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, іншими видами забезпечення.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, а саме пунктом 5.2 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.

У той самий час, згідно з пунктом 5.3 кредитного договору передбачена сплата штрафу як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору, процентів за користування кредитом, комісії за обслуговування.

Тому, враховуюче викладене, суд вважає, що пеня та штраф нараховані банком за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань.

За такого, з позичальника за порушення строків виконання грошових зобов`язань може бути стягнутий тільки один вид неустойки.

А тому, враховуючи обставини справи, розмір заборгованості за тілом кредиту та процентів, суд вважає за необхідне стягнути пеню за прострочене зобов`язання в розмірі 4 980,82 дол. США, що еквівалентно 39 811,73 грн., відмовивши у стягненні штрафу з метою запобігання подвійного притягнення відповідача до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а саме порушення строків виконання грошових зобов`язань по сплаті кредиту та процентів.

Такі висновки суду узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, що викладені ним у постанові від 21 жовтня 2015 року №6-2003цс15 і постанові від 11 жовтня 2017 року №6-1374цс17.

Стосовно вимоги ПАТ КБ «Надра» щодо стягнення заборгованості за комісією за управління кредитом в сумі 6 340,21 дол. США, що еквівалентно 50 677,32 грн. суд приходить до наступного.

Відповідно зі змісту ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи зі змісту Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

З Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Однак, умовами спірного кредитного договору передбачено плату за управління кредитом, тобто за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, що є незаконним. Крім того, у договорі не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу як позичальнику. За такого, так як вимога позивача про стягнення з боржника заборгованості з плати за управління кредитом ґрунтується на нікчемній умові укладеного з кредитодавцем попереднього договору, у цій частині позов задоволенню не підлягає.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими і підлягають до часткового задоволення, а тому з відповідача ОСОБА_2 слід стягнути в користь позивача заборгованість в загальній сумі 43 278,61? дол. США, що еквівалентно 345 925,98? грн.

В задоволенні решти вимог позову слід відмовити, з підстав, що вище наведені у мотивувальній частині рішення суду.

В зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, згідно до ст. 141 ЦПК України .

Керуючись наведеним вище та на підставі ст.ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 267, 273, 280, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» (в стані припинення, ЄДРПОУ 20025456, м. Київ, вул. Артема, 15) заборгованість за договором №08/09/2006/840 К-479 від 28.09.2006 у розмірі 43 278,61? дол. США, що на час звернення до суду еквівалентно 345 925,98? грн., з яких:

- 26 406,85 дол. США, що еквівалентно 211 069,95 грн. – основного боргу;

- 11 890,94 дол. США, що еквівалентно 95 044,30 грн. - заборгованості по відсотках;

- 4 980,82 дол. США, що еквівалентно 39 811,73 грн. – пені.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» (в стані припинення, ЄДРПОУ 20025456, м. Київ, вул. Артема, 15) понесені судові витрати у розмірі 2 649,12 грн.

В задоволенні решти позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1 - відмовити.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) - відмовити.

Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.

Рішення суду може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.

СУДДЯ: Ж.П. ПАВЛОВА