Рішення № 89838644, 16.06.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2390/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 червня 2020 року м.Львів

Суддя Залізничного районного суду м. Львова Боровков Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові у спрощеному проваджені цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

встановив:

30 квітня 2020 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення із відповідача 245582,64 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 лютого 2018 року по 26 березня 2020 року. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 01 грудня 2000 року по 15 лютого 2018 року працював в ЛМКП «Львівтеплоенерго». Відповідач здійснював йому нарахування заробітної плати з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до суттєвого заниження її розміру, чому він був змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заробітної плати. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року було стягнуто з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на його користь 23341 гривні 87 коп. недорахованої заробітної плати та 25720 гривень 22 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати. 26 березня 2020 року йому відповідачем було виплачено недораховану заробітну плату в повному обсязі. Враховуючи, що з дня звільнення з роботи заробітна плата йому не була виплачена в повному обсязі, то у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку. В зв`язку з вказаним, просить позов задовольнити.

10 червня 2020 року відповідача ЛМКП «Львівтеплоенерго» подав до суду письмовий відзив /а.с.36-48/, в якому просив у задоволені позову відмовити, мотивуючи це тим, що позивач пропустив трьох місячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, а також, зазначив про необхідність застосування принципу співмірності, і тому, розмір відшкодування позивачу заробітку за час затримки розрахунку при звільнені повинен бути зменшений.

04 травня 2020 року ухвалою суду у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

10 червня 2020 року представник відповідача подала до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

11 червня 2020 року ухвалою суду у задоволені клопотання відповідача було відмовлено.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року у справі № 462/1501/19 за позовом ОСОБА_1 до ЛМКП «Львівтеплоенерго» про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплат ухвалено: позов задовольнити; стягнути з ЛМКП «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 23341 гривні 87 коп. недорахованої заробітної плати та 25720 гривень 22 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати.

Вказаним рішенням суду від 27 травня 2019 року було встановлено, що ОСОБА_1 з 01 грудня 2000 року по 15 лютого 2018 року працював у ЛМКП «Львівтеплоенерго», будучи звільненим за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України згідно з наказом № 80-к від 15.02.2018 року.

Проте, відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» не дорахував та не виплатив позивачу ОСОБА_1 заробітну плату у повному обсязі за період з 01 грудня 2011 року по 30 вересня 2015 року, а саме, сума недорахованої та невиплаченої у день звільнення позивача заробітної плати склала 23341,87 грн. Вказане недорахування заробітної плати було зумовлено тим, що відповідач ЛМКП «Львівтеплоенерго» власними внутрішніми наказами по підприємству неправомірно зменшував встановлений Законом України розмір мінімальної заробітної плати, на основі якого, проводив розрахунок мінімальної тарифної ставки майстра.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішення Залізничного районного суду м. Львова від 02 серпня 2019 року має преюдиційне значення при вирішенні даного спору.

26 березня 2020 року позивачу ОСОБА_1 відповідачем було виплачено 23341,87 грн. недорахованої заробітної плати та 25720,22 грн. компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що підтверджується банківською випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 /а.с.21/.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком, який міститься у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року в справі № 6-116цс15.

Беручи до уваги, що повний розрахунок з ОСОБА_1 був проведений 26 березня 2020 року, тому перебіг тримісячного строку звернення до суду почався з 27 березня 2020 року, а відтак, суд приходить до висновку, що позивач, звернувшись до суду з даним позовом 30 квітня 2020 року не пропустив тримісячний строк звернення до суду.

За таких обставин, суд вважає некоректним твердження представника відповідача про те, що у позові має бути відмовити у зв`язку з пропуском тримісячного строку звернення до суду, та не бере ці твердження до уваги.

Позивач надав суду розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при його звільнені у розмірі 245582,64 грн., який охоплює період з 16 лютого 2018 року по 26 березня 2020 року /а.с.5/.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» було роз`яснено, що у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц прийшла до висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2020 року, тобто зі спливом більш ніж два роки після звільнення з роботи, яке мало місце 15 лютого 2018 року.

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів ні під час розгляду цієї справи, ні під час розгляду цивільної справи № 462/1501/19, які б вказували на те, що він звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати щодо недорахованої заробітної плати. У судовому засіданні з`ясовано, що таке право позивач реалізував лише у березні 2019 року, тобто через один рік після звільнення з роботи, подавши позов про стягнення недорахованої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплат. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що позивач не знав про його право на отримання заробітної плати не нижче від мінімальної та на отримання доплат за шкідливі умови праці, зокрема, не був ознайомлений із колективним договором, або що були інші обставини, які заважали реалізувати зазначене право.

Відповідач під час розгляду справи № 462/1501/19 заперечував проти права позивача на отримання недорахованої заробітної плати, а тому факт порушення цього права та сума відповідної недорахованої, невиплаченої заробітної плати були встановлені лише під час судового розгляду.

Сума недорахованої, невиплаченої заробітної плати (23341,87 грн.), яка встановлена рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 27 травня 2019 року у справі № 462/1501/19 є більш ніж у вісім разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (245582,64 грн.).

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009-2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 33000,00 грн., і тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами, то суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, суд, врахувавши норми, передбачені частиною 3 статті 141 ЦПК України, а також, взявши до уваги, що цей спір між сторонами виник у зв`язку з незаконними діями відповідача щодо невиплати позивачу частини заробітної плати, приходить до висновку, що судові витрати слід покласти на обидві сторони в рівних частинах, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1227 гривень 95 коп. судового збору та 1250 гривень 00 судових витрат на професійну правничу допомогу, що становить 1/2 частину від вказаних витрат, що буде відповідати принципам справедливості та розумності.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 33000 гривень 00 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 1227 гривень 95 коп. судового збору та 1250 гривень 00 судових витрат на професійну правничу допомогу, всього – 35477 (тридцять п`ять тисяч чотириста сімдесят сім) гривень 95 коп. без врахування з цієї суми стягнення податків та обов`язкових зборів.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м. Львова.

Позивач: ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Львівське міське комунальне підприємство «Львівтеплоенерго» (ЄДРПОУ 05506460 знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Д. Апостола, 1).

Повний текст складаний 16 червня 2020 року.

Суддя:

Оригінал рішення.