Рішення № 89837041, 16.06.2020, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року м. Мукачево Справа 303/8187/19

2/303/525/20

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.,

секретар судового засідання Немеш Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2

до відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк»

третя особа, що не заявляє вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Мукачівського нотаріального округу Чорі Оксана Юріївна

про визнання припиненими кредитного та іпотечного договорів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідача про:

-визнання припиненим договору відновлювальної кредитної лінії, укладеного між територіальним відокремленим безбалансовим відділенням №10006/076 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 від 10 квітня 2008 року №155 (далі - Кредитний договір);

-визнання припиненим іпотечного договору, укладеного 10 квітня 2008 року між територіальним відокремленим без балансовим відділенням №10006/076 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі Оксаною Юріївною та зареєстрований в реєстрі за №1708-1709 (далі - Іпотечний договір).

Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про те, що зобов`язання за Кредитним договором виконані позичальником в повному обсязі, що підтверджується відповідними платіжними документами, а також висновком експертного дослідження, дані якого свідчать про те, що підписи у видаткових та прибуткових касових ордерах, на підставі яких видавалися кошти позичальнику та погашався кредит були виконані працівником банку Улинець М.В. , відносно якої здійснюється досудове розслідування у межах кримінальної справи №21017510.

У поданому суду відзиві на позов уповноважений представник відповідача зазначає, що залишок непогашеної заборгованості за Кредитним договором становить 540000,00 гривень (основний борг) та 255126,47 грн - заборгованість по нарахованими відсоткам. Крім того, вказує на те, що проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками складу злочину, передбаченого частиною четвертою ст. 191 Кримінального кодексу України.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явилися, натомість від представника позивача надійшла заява про розгляд спарив у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі, в задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Від третьої особи надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Відповідно до ухвали суду від 28 січня 2020 року здійснено перехід від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду спарив за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 6 лютого 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

На підставі ухвали суду від 10 березня 2020 року замінено неналежного відповідача на належного.

Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.

1. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з того, що згідно із частиною першою ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України.

Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.

В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.

Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).

В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.

Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.

У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Передаючи на розгляд суду позов, який є предметом даного судового розгляду, позивач зазначив у ньому дві позовні вимоги.

Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.

Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Матеріали справи свідчать про те, що предметом судового розгляду справи є аналіз спірних правовідносин щодо існування між сторонами кредитних зобов`язань.

2. В контексті хронології існуванням спірних правовідносин суд наводить наступні обставини справи.

10 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - Банк) та ОСОБА_1 (надалі - Позичальник) було укладено Кредитний договір (а.с. 1-214), на підставі якого Банк зобов`язався надати Позичальнику кредит в сумі 500000,00 гривень зі сплатою процентів за користуванням кредитом в розмірі 16,5 % річних, комісійних винагород та інших платежів на строк 24 місяців та з остаточним терміном повернення кредиту не пізніше 10 квітня 2018 року (п.1 Кредитного договору).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором, 10 квітня 2008 року між Банком та позивачем було укладено іпотечний договір (надалі - Іпотечний договір), на підставі якого в іпотеку банківській установі було передано земельну ділянку та розташований на ній будинок, що знаходяться на за адресою: АДРЕСА_1 . Площа земельної ділянки становить 0,0837 га, кадастровий номер 2110400000:01:004:0118.

На виконання вказаного зобов`язання позивачем згідно з даними прибуткових касових ордерів від 30 жовтня 2009 року, від 30.11.2009, від 29 грудня 2009 року, від 26 лютого 2010 року, від квитанціями від 26 травня 2010 року, від 18 червня 2010 року, від 9 вересня 2010 року, від 3 листопада 2010 року, від 5 січня 2011 року, від 2 грудня 2011 року, від 4 січня 2012 року, від 3 лютого 2012 року, від 5 березня 2012 року, від 6 квітня 2012 року, від 6 червня 2012 року, від 27 червня 2012 року, від 27 липня 2012 року, від 30 серпня 2012 року, від 27 вересня 2012 року, від 29 жовтня 2012 року, від 23 листопада 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 3 січня 2013 року, від 21 січня 2013 року, від 4 лютого 2013 року, від 28 лютого 2013 року, від 11 березня 2013 року, від 29 березня 2013 року, від 29 квітня 2013, від 13 травня 2013 року, від 30 травня 2013 року, від 11 червня 2013 року, від 12 червня 2013 року, від 26 червня 2013 року, від 4 липня 2013 року, від 26 липня 2013 року, від 8 серпня 2013 року, від 16 серпня 2013 року, від 6 вересня 2013 року, від 9 жовтня 2013 року, від 6 грудня 2013 року, від 8 січня 2014 року, від 13 січня 2014 року, від 4 лютого 2014 року, від 6 березня 2014 року, від 28 березня 2014 року, від 7 квітня 2014 року, внесено кошти на загальну суму 755300,52 гривень.

Разом з тим, з наданого відповідачем розрахунку заборгованості в частині виданих коштів по кредитній угоді №155 від 10.04.2008 вбачається, що загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 13.11.2017 складає 795126,47 гривень, з яких: 540000,00 гривень - заборгованість за виданими траншами по основному боргу, 255126,47 гривень - заборгованість за нарахованими відсотками.

3. Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, у контексті з доводами та запереченнями учасників справи, суд враховує наступні норми права та наводить мотиви їх застосування.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає цивільно-правове зобов`язання, як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В свою чергу правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Системний аналіз статей 599, 1049, 1054 Цивільного кодексу України свідчить, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування.

У відповідності до частини третьої ст. 12 та частини першої ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.

Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненим зобов`язання на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з їх виконанням. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Обставина повного припинення зобов`язань за кредитним договором має бути доведена в розрізі кожного зобов`язання позичальника, у тому числі щодо основної суми кредиту, процентів за користування кредитними коштами та іншими обов`язковими платежами, передбаченими укладеними між сторонами кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Позивач, звертаючись із подібного роду позовними вимогами, має надати суду, окрім підтверджуючих документів, розрахунок своїх зобов`язань, аби суд міг встановити хронологію видачі і погашення кожного виду зобов`язань.

ОСОБА_1 ,звертаючись до суду з вказаним позовом, надав суду належні та допустимі докази, що виконання зобов`язання за Кредитним договором, проведене ним належним чином, тобто довів наявність обставин, які в розумінні положень статті 599 Цивільного кодексу України зумовлюють припинення кредитного договору.

В свою чергу відповідач, на підтвердження своїх заперечень не надав належних доказів наявності невиконаних зобов`язань, що випливають з Кредитного договору.

Наданий банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, який доводить обґрунтованість позиції представника банківської установи.

Доказом наявності боргу позичальника перед банком можуть бути первинні документи та виписки з особових рахунків клієнта банку, які підтверджують існування певних банківських операцій, нарахування позичальнику боргу по основній сумі кредиту та процентів.

В свою чергу, ухвала суду про витребування прибуткових касових ордерів та інформації про рух коштів по кредитному рахунку ОСОБА_1 залишилася без виконання з боку відповідача.

Крім того, з доданого відповідачем висновку експертного дослідження від 5.10.2010 №1984 (а.с. 90-102), проведеного в межах кримінальної справи щодо привласнення та розтрати коштів відповідача, встановлено, що підписи в графі «отримувач» у видаткових касових ордерах, на підставі яких позивачем за твердженням відповідача отриманні кредитні кошти, виконанні не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами).

Також, з доданих прибуткових касових ордерів, квитанцій вбачається, що позивачем внесена сума отриманого кредиту (500000,00 гривень) та нараховані банком відсотки в сумі 255126,47 гривень.

Натомість дані постанови по кримінальній справі №21017510 (а.с. 47), а також вищевказаного висновку експертного дослідження свідчать про те, що підписи у видаткових та прибуткових касових ордерах, на підставі яких видавалися кошти позичальнику та погашався кредит були виконані працівником банку Улинець М.В. , відносно якої здійснюється досудове розслідування у межах кримінальної справи №21017510. У межах досудового розслідування кримінальної справи було встановлено, що Улинець М.В. «під видом збільшення кредитного ліміту позичальника ОСОБА_1 за кредитною лінією №155 від 10.04.2008 заволоділа кредитними коштами в сумі 540000,00 грн.».

Таким чином, твердження представника банківської установи щодо невиконаного позичальником грошового зобов`язання за Кредитним договором на суму 795126,47 грн. (в т.ч. 540000,00 грн. - основний борг, 255126,47 грн.) спростовуються поданими позивачем первинними документами (квитанції, а.с. 18-41) про сплату на користь банку суми 755300,52 грн.

Доказів надання банком позивачу додаткового траншу в сумі 40000,00 гривень суду не надано.

Достовірність вказаних первинних документів відповідачем не спростовано та їх фактична наявність під сумнів не ставиться.

Отже, слід констатувати, що позичальник добросовісно виконав своє зобов`язання за Кредитним договором, а обставина щодо незарахування сплачених коштів в якості погашення заборгованості працівницею банку, яка перебувала в трудових відносних з Кредитодавцем, не може вважатися свідченням зворотного.

Таким чином, позовна вимога про визнання припиненими Кредитного договору підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про іпотеку» основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 593 Цивільного кодексу України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою.

Тобто при зверненні з позовом про визнання припиненою іпотеки за іпотечним договором на позивача покладений тягар доведення обставин повного припинення зобов`язань за кредитним договором у зв`язку з їх виконанням.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 906/1130/17.

З урахуванням того, що позивачем доведені обставини повного припинення зобов`язань за кредитним договором, позовна вимога про визнання припиненим Іпотечного договору також підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, позовні вимоги слід задоволити в повному обсязі.

Також суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати у вигляді сплаченого позивачами судового збору в сумі 1536,80 гривень слід покласти на позивача.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 в інтересах якого діє ОСОБА_2 задоволити повністю.

2. Визнати припиненим договір відновлювальної кредитної лінії, укладений між територіальним відокремленим безбалансовим відділенням №10006/076 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 від 10 квітня 2008 року №155.

3. Визнати припиненим іпотечний договір, укладений 10 квітня 2008 року між територіальним відокремленим безбалансовим відділенням №10006/076 акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Мукачівського міського нотаріального округу Чорі Оксаною Юріївною та зареєстрований в реєстрі за №1708-1709.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

5.1. Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 354 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

5. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ).

Представник позивача: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (01001 м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, код ЄДРПОУ 00032129) в особі філії - Закарпатське обласне управління АТ «Ощадбанк» (88000, м. Ужгород, вул. Корзо, 15).

Третя особа, що не заявляє вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Мукачівського нотаріального округу Чорі Оксана Юріївна (89600, м. Мукачево, площа Кирила і Мефодія, 18/2).

Суддя В.В. Кость