Рішення № 8983648, 12.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

12 квітня 2010 р.           Справа 2/30-10

за позовом: Публічного Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк", 04073, м. Київ, Московський проспект, 6

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінбус-Транс", 21037, м. Вінниця, вул. Сабарівська, 19

про стягнення 136683 доларів США (1092097,17 грн.) та 51293,72 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

          позивача : Кулик О.М. - за довіреністю;

          відповідача : не з"явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов Публічного Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінбус-Транс" про стягнення заборгованості в сумі 136683,00 доларів США, в тому рахунку 131270,00 доларів США - боргу по кредиту, 5413,00 доларів США - відсотків за користування кредитом, та 51293,72 грн. - пені, в тому рахунку 46898,82 грн. - пені за прострочення сплати кредиту, 4394,90 грн. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, за невиконання умов кредитного договору № 06/0507-КЮ від 13.04.2007 р.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 26.01.2010 р. порушено провадження у справі та призначено засідання на 17.03.2010 р.

Ухвалою суду за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено на 12.04.2010 р.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд задовольнити його в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 12.04.2010 року не з"явився, витребуваних попередніми ухвалами суду документів не надав, незважаючи на те, що ухвалою суду від 17.03.2010 року був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи № 2/30-10.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, а тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

13 квітня 2007 року між Публічним Акціонерним товариством "Перший Інвестиційний Банк" (банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінбус-Транс" (позичальник) було укладено кредитний договір № 06/0507-КЮ, згідно п. 2.1 якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію на розвиток підприємства та встановлює позичальнику кредитний ліміт в розмірі 170000,00 доларів США, а позичальник зобов"язується повернути фактично отримані кошти, сплатити відсотки за користування отриманими кредитними коштами в порядку, розмірі та в строк, що передбачені цим договором.

Позичальник має право одержати кредитні кошти лише в межах розміру кредитного ліміту встановленого в п. 2.1 договору, і лише до 12 квітня 2012 року включно (п.2.2 кредитного договору).

Пунктом 2.4 договору сторони погодили графік погашення кредитної лінії.

Згідно п. 2.3 договору за користування кредитом встановлюється плата у розмірі 8% річних.

На виконання своїх зобов'язань за укладеним договором банк надав відповідачу кредит на загальну суму 170000,00 доларів США, що вбачається із меморіальних ордерів № 550494 від 13.04.2007 року, № 554336 від 19.04.2007 року, № 559299 від 27.04.2007 року, № 577608 від 29.05.2007 року. Також відповідачу було нараховано 30669,90 доларів США - відсотків за користування кредитом.

Відповідно до п. 2.4 кредитного договору відсотки за користування кредитними коштами сплачуються щомісячно не пізніше десятого числа поточного місяця та одночасно з кінцевим терміном погашення частини кредиту 12.04.2012 року та/або на момент фактичного повернення кредиту або в інший, встановлений додатковими угодами до кредитного договору термін.

Згідно п. 4.2.3 кредитного договору позичальник зобов"язаний своєчасно сплачувати відсотки за користування траншами у строки та в порядку, передбачені цим договором.

В порушення умов зазначеного договору відповідач своєчасно та у повному обсязі згідно із встановленим графіком не повертає банку кредитні кошти та відсотки за користування кредитом, при цьому, лише частково сплатив 38730,00 доларів США - боргу по кредиту та 24615,12 доларів США - відсотків за користування кредитом.

Пунктом 4.3.7 кредитного договору встановлено, що за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами більш ніж 30 календарних днів банк має право відмовитись від подальшого кредитування, вимагаючи від позичальника дострокового повернення кредитних коштів та сплати нарахованих відсотків за користування ним.

У цьому випадку позичальник зобов"язується не пізніше 20-ти календарних днів з дня отримання відповідного письмового повідомлення про вручення позичальнику письмової вимоги, повернути фактично отримані кредитні кошти, а також сплатити нараховані відсотки за користування ними.

У випадку невиконання позичальником в строк цього зобов"язання, наступний робочий день, що слідує за днем закінчення встановленого банком двадцятиденного строку для добровільного виконання позичальником цього зобов"язання, вважається днем початку періоду прострочення по поверненню отриманих кредитних коштів та/або сплати нарахованих відсотків з наслідками, передбаченими в п. 5.3 та 5.4 цього договору.

Враховуючи той факт, що відповідач порушує строки повернення кредитних коштів, вчасно не сплачує кредитні платежі, передбачені графіком, 28.07.2009 року позивач звернувся до відповідача з вимогою № 3299/1/2-09 про погашення заборгованості та попередив, що в разі невиконання вимог звернеться до суду за їх примусовим виконанням.

Однак, зазначена вимога була залишена без відповіді та задоволення з боку відповідача, у зв"язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір № 06/0507-КЮ від 13.04.2007 р. є кредитним договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Виходячи зі змісту п. 3 ст. 346 ГК України кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем виконувались свої зобов'язання по наданню кредиту належним чином, доказом чого є меморіальні ордери № 550494 від 13.04.2007 року, № 554336 від 19.04.2007 року, № 559299 від 27.04.2007 року, № 577608 від 29.05.2007 року., згідно якого банк надав відповідачу кредит на загальну суму 170000,00 доларів США.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

Іншими словами, у разі прострочення позичальником сплати чергової суми у позикодавця виникає вимога вимагати сплати всієї суми позики, яка залишилася несплаченою. Тобто, вважаються такими, що настали всі строки платежу по всій позиці в цілому. Про цей свій намір витребувати всю суму позики або всіх речей, які надавалися в позику, позикодавець має право повідомити позичальника, надіславши останньому відповідну вимогу.

Пунктом 4.3.7 кредитного договору встановлено, що за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами більш ніж 30 календарних днів банк має право відмовитись від подальшого кредитування, вимагаючи від позичальника дострокового повернення кредитних коштів та сплати нарахованих відсотків за користування ним.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач взяті на себе зобов"язання щодо своєчасного повернення суми кредиту, відсотків за користування кредитом виконував не належним чином. У зв"язку з цим, позивач звернувся до відповідача з вимогою № 3299/1/2-09 від 28.07.2009 року погашення кредитної заборгованості. З огляду на вказане, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 131270,00 доларів США - боргу по кредиту, 5413,00 доларів США - відсотків за користування кредитом, про що свідчить відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вказаних сум боргу.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню в сумі 131270,00 доларів США - боргу по кредиту, 5413,00 доларів США - відсотків за користування кредитом, оскільки є обгрунтованими та фактично відповідають матеріалам справи.

Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов"язань позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 51293,72 грн. - пені, в тому рахунку 46898,82 грн. - пені за прострочення сплати кредиту, 4394,90 грн. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом. Розглянувши дані вимоги, суд дійшов наступних висновків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України, відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов'язання, що обчислюється у відсотках, розмір яких передбачений обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.

Згідно п.5.3 кредитного договору за несвоєчасне повернення траншу та/або йогочастини, та/або відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує пеню за кожний день, яка обчислюється від суми простроченого платежу, та встановлюється у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня. Нарахування пені за прострочення повернення кредитних коштів та/або відсотків за користування ним складає певний період , починаючи від дня, наступного за днем, коли частина заборгованості за траншем або його частиною та/або нарахованих відсотків за користування ним повинні бути поверненими (сплаченими), до дня їх фактичного повернення (сплати) банку.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 46898,82 грн. - пені за прострочення сплати кредиту та 4394,90 грн. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом позивачем заявлено правомірно. Проте суд не погоджується із розрахунками позивача.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається із матеріалів справи, нарахування пені позивачем здійснено за період, який перевищує шість місяців.

Здійснивши розрахунок пені згідно Бази даних "Законодавство" за період з 26.05.2009 року по 23.11.2009 року судом отримано 32241,01 грн. - пені за прострочення сплати кредиту, 3328,23 грн. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом. Оскільки отримані в результаті перерахунку судом суми є меншими від тих, які заявлено позивачем суд відмовляє в стягнені 14657,81 грн. - пені за прострочення сплати кредиту, 1066,67 грн. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення заборгованості за укладеним кредитним договором, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За вказаних вище обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита судом встановлено, що позивач під час розгляду справи в суді сплатив 11433,91 грн. державного мита за меморіальним ордером № 10620108 від 26.11.2009 року, 512,94 грн. державного мита за меморіальним ордером № 10940311 від 14.01.2010 року, 1366,83 доларів США державного мита за меморіальним ордером № 10941908 від 14.01.2010 року. Як вбачається із заяви ціна позову, на момент розгляду справи в суді, складає 136683,00 доларів США та 51293,72 грн.

Відповідно до п. "а") ч.2 ст. 3 Декрету КМУ "Про державне мито" державне мито із позовних заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів складає 1 відсоток ціни позову, але не менше шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00 грн.).

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту мав би становити 512,94 грн. та 1366,83 доларів США.

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для їх повернення відповідно до п. 1 ч.1 ст. 8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст. 47 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 527, 546, 549, 551, 612, 629, 1048, 1049, 1050, 1054, 10561 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, 198, 346 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, 49, 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінбус-Транс", 21037, м. Вінниця, вул. Сабарівська, 19 (ідентифікаційний код - 32537842) на користь Публічного Акціонерного товариства "Перший Інвестиційний Банк", 04073, м. Київ, Московський проспект, 6 (ідентифікаційний код - 26410155) 131270,00 доларів США - боргу по кредиту, 5413,00 доларів США - відсотків за користування кредитом, 32241,01 грн. - пені за прострочення сплати кредиту, 3328,23 грн. - пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, 1366,83 доларів США - відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита, 355,69 грн. - відшкодування витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита, та 232,75 грн. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Зайве сплачене державне мито в розмірі 11433,91 грн. за меморіальним ордером № 10620108 від 26.11.2009 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах господарської справи № 2/30-10, підлягають поверненню з Державного бюджету України Публічному Акціонерному товариству "Перший Інвестиційний Банк", 04073, м. Київ, Московський проспект, 6 (ідентифікаційний код - 26410155).

6. Копію рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 14 квітня 2010 р.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу 04073, м.Київ, Московський проспект, 6

3 - відповідачу 21037, м.Вінниця, вул.Сабарівська, 19