Ухвала суду № 89833639, 10.06.2020, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер № 201/2430/20

Номер провадження 1-кп/201/1117/2020

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Дніпро вул. Паторжинського, 18а

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого - судді Ополинської І.Г.,

при секретарі судового засідання – Кінаші Я.А.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – Бикова А.В.,

представника потерпілого – Миджин Г.Є.,

потерпілого – ОСОБА_1 ,

захисників обвинуваченого ОСОБА_2 – адвокатів Борисової Ю.В., Шклярука Д.В.,

захисника обвинуваченого ОСОБА_3 – адвоката Лагойди О.В.,

обвинувачених – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 серпня 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000613 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Россош Воронезької області Російської Федерації, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 353 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 серпня 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000613 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 353 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України.

У підготовчому судовому засіданні захисником обвинуваченого ОСОБА_2 - Борисовою Ю.В. подане клопотання про повернення обвинувального акту відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 прокурору з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України. На думку захисника, формулювання обвинувачення, викладене в цьому обвинувальному акті, є неконкретним і таким, що не містить розкриття об`єктивної сторони інкримінованого її підзахисному кримінального правопорушення. Крім того, зазначила, що обвинувальний акт не містить жодного формулювання у чому саме полягають дії ОСОБА_2 , які свідчать про організацію та керування злочином, а також слідчим не розмежовано коли здійснював телефонні дзвінки та смс-повідомлення Міщенко ОСОБА_4 , а коли ОСОБА_3 із зазначенням окремо один від одного вимог та погроз, встановлення та формулювання таких обставин є обов`язковим, оскільки впливає на кваліфікацію дій винного та наявність складу злочину.

На переконання захисника Борисової Ю.В., відсутність в обвинувальному акті конкретизованого формулювання обвинувачення та його об`єктивної сторони порушує вимоги ст. 291 КПК України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та вимоги ЄСПЛ, які є частиною національного законодавства.

Наведені обставини порушують право обвинуваченого ОСОБА_2 , передбачене ст. 42 КПК України, знати у вчиненні якого кримінального правопорушення чи кримінальних правопорушень він обвинувачується, що, у свою чергу, унеможливлює якісно та в повній мірі здійснити захист останнього.

Крім того, захисник Борисова Ю.В. стверджувала, що в порушення вимог ст. 109 КПК України, реєстр матеріалів досудового розслідування містить невідповідності, зокрема, згідно останнього ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення 05 березня 2020 року, в той час коли обвинувальний акт складено слідчим та затверджено прокурором 10 березня 2020 року.

Тож захисник Борисова Ю.В. просила клопотання задовольнити та повернути обвинувальний акт прокурору з наведених нею підстав.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_2 – Шкляруком Д.В. також подане клопотання про повернення даного обвинувального акту прокурору з підстав його невідповідності вимогам кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх доводів посилався на неконкретність пред`явленого його підзахисному ОСОБА_2 обвинувачення, зокрема, обвинувальний акт не містить опису встановлених під час досудового розслідування фактичних обставин, які б достовірно вказували на той факт, що саме його підзахисний ОСОБА_2 організував вчинення злочину відносно ОСОБА_1 , керував підготовкою до його вчинення і створив групу із залученням ОСОБА_3 . Крім того, слідчий викладаючи обвинувачення щодо ОСОБА_2 та кваліфікуючи його дії за ч. 2 ст. 189 КК України, не описує жодних окремо вчинених саме ОСОБА_2 дій та не зазначає де, коли, за яких обставин, у який конкретно спосіб і у якій формі вимоги про передачу грошових коштів потерпілому висувалися ОСОБА_2 , у зв`язку із чим, неможливо розмежувати дії обвинувачених у вчиненні інкримінованого злочину. Отже, у викладі фактичних обставин слідчий не наводить ані зміст, ані характер, ані форму жодних конкретних вимог безпосередньо висловлених ОСОБА_2 на адресу потерпілого, що обґрунтовано свідчить про те, що дій, які б утворювали об`єктивну сторону інкримінованого його підзахисному злочину, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, обвинувальний акт не містить. За наведених обставин висунуте його підзахисному ОСОБА_2 обвинувачення є незрозумілим та неконкретним, а тому він, як захисник позбавлений можливості повноцінно підготуватися до захисту.

Обвинувачений ОСОБА_2 підтримав заявлені його захисниками клопотання у повному обсязі, просив їх задовольнити та повернути обвинувальний акт прокурору з підстав вказаних його захистом.

Обвинувачений ОСОБА_3 та його захисник Лагойда О.В. підтримали клопотання сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_2 та вважали, що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору через його невідповідність вимогам кримінального процесуального закону з наведених захисниками Борисовою Ю.В. та Шкляруком Д.В. підстав.

Прокурор Биков А.В. заперечував проти задоволення клопотання сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_2 про повернення обвинувального акту, вважаючи його необґрунтованим. В обґрунтування своїх доводів зазначив, що наданий суду обвинувальний акт відповідає вимогам КПК України, а підстави, на які вказують захисники Борисова Ю.В. та Шклярук Д.В. мають перевірятися під час судового розгляду кримінального провадження. Висловив думку про можливість призначення судового розгляду за вказаним обвинувальним актом.

Представник потерпілого ОСОБА_1 - ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення клопотання захисників Борисової Ю.В. та Шклярука Д.В. з підстав його необґрунтованості та відсутності передбачених вимогами КПК України підстав для повернення обвинувального акту прокурору. Просила призначити судовий розгляд за даним обвинувальним актом.

Потерпілий ОСОБА_1 підтримав позицію свого представника у повному обсязі та просив відмовити у задоволенні клопотання сторони захисту.

Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши зміст наданого суду обвинувального акту та доводи сторони захисту щодо його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, суд приходить до висновку, що клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_2 - Борисової Ю.В. та Шклярука Д.В. ґрунтуються на вимогах закону і обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Частиною 6 ст. 9 КПК України передбачено, що у випадках, коли положення цього кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статі 7 цього Кодексу.

До загальних засад кримінального провадження згідно ст. 7 КПК України віднесено законність, яка встановлює обов`язок слідчого, прокурора та суду неухильно додержуватись вимог Конституції України, КПК України, інших актів законодавства.

Виходячи з тлумачення кримінального процесуального закону, положення п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України поширюються не лише на випадки, коли обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а й на випадки, коли обвинувальний акт та реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам Кримінального процесуального Кодексу України.

Така позиція, що повернення обвинувального акту має здійснюватися не лише в разі невідповідності його вимогам ст. 291 КПК України, а й в інших випадках, передбачених КПК України, узгоджується і з висновком у постанові Верховного Суду України № 5-11кс15 від 25 травня 2015 року.

Згідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити наступні відомості, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 42 КПК України підозрюваний, обвинувачений має право знати у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують.

Пунктом 3 (а) статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно ч. 2 ст. 1 КПК України, є частиною національного кримінального процесуального законодавства України, визначено, що обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення повинен бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення. Крім того, Суд констатував, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення від 25.03.1999 у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п.52).

Отже, виходячи із змісту наданого суду обвинувального акту, вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод прокурором не були виконані належним чином, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню до предмету доказування входять, в тому числі, подія злочину (час, місце, спосіб) кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета його вчинення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Згідно до наданого суду обвинувального акту обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КПК України, а саме вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з погрозою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що завдало значної шкоди потерпілому ОСОБА_1 .

Так, згідно Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 року та доктринального тлумачення основним безпосереднім об`єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов`язковими об`єктами виступають психічна та фізична недоторканність особи, її особиста свобода, здоров`я. Додатковим факультативним об`єктом злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.

З об`єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов`язаними діями: 1) пред`явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

При цьому, різновидом погроз при вимаганні, є погроза розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі бажають зберегти в таємниці, тобто слід розуміти такі дійсні чи вигадані

дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких із будь-яких міркувань є для них небажаним.

До таких відомостей, зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя,

захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо.

Погроза розголосити вказані відомості означає можливість повідомити про

них будь-яким способом хоча б одній особі, якій вони не були відомі, тоді як потерпілі особи бажали зберегти їх у таємниці.

Як вбачається зі змісту фактичних обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.189 КК України органом досудового розслідування інкриміновано обвинуваченим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зокрема те, що вони збирали відомості щодо способу життя потерпілого ОСОБА_1 та членів його родини, події у їх житті, які кожен зі співучасників злочину у подальшому повинен був використовувати та використовував для маніпулювання людськими слабкостями потерпілого.

Однак, наведене твердження органу досудового розслідування взагалі не знайшло свого відображення у подальшому змісті обвинувачення, де не зазначено, яку саме конфіденційну інформацію використовували ОСОБА_3 та ОСОБА_2 для маніпулювання людськими слабкостями потерпілого ОСОБА_1 .

Таким чином, орган досудового розслідування не конкретизуючи суть інформації, яку обвинуваченні використовували для маніпулювання людськими слабкостями потерпілого, фактично не встановив обов`язкову складову об`єктивної сторони складу злочину вимагання, як дію у вигляді погрози заподіяння іншої шкоди, що, вочевидь, вказує, на неконкретність обвинувачення та як наслідок позбавляє сторону захисту можливості підготуватися та в повній мірі здійснювати захист від такого обвинувачення.

Також, суд враховуючи доводи захисника обвинуваченого ОСОБА_2 , звертає увагу на формальний підхід органу досудового розслідування у зазначені ролі останнього, як організатора, адже окрім наведення у обвинуваченні, що роль та функції ОСОБА_2 полягала у організації та керуванні злочином, будь-яких інших конкретних дій обвинуваченого, які б безпосередньо відображали відведену йому роль організатора, висунуте обвинувачення, взагалі не містить.

Адже, відповідно до ч.3 ст.27 КК України організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням.

При цьому, згідно з Постановою Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об`єднаннями» № 13 від 23.12.2005 року та доктринального тлумаченням, організація вчинення злочину полягає у діях, які об`єднують інших співучасників і спрямовують їх зусилля на вчинення одного чи декількох злочинів або координують їхню поведінку. Дії з організації злочину можуть полягати, зокрема, у а) залученні до вчинення злочину виконавців, пособників, підбурювачів чи інших організаторів; б) розподіли обов`язків між ними; в) визначенні об`єкта (предмета) посягання; г) розробці плану вчинення злочину. Основне завдання, на виконання якого зосереджена діяльність організатора при організації вчинення злочину, - спрямувати, об`єднати і скоординувати зусилля інших осіб на вчинення злочину. Організація вчинення злочину може здійснюватися у формі наказу, угоди, прохання, підкупу, доручення, замовлення тощо.

Керування підготовкою злочину (злочинів) виявляється у спрямуванні дій виконавця, пособника чи підбурювача на готування до одного чи декількох злочинів, а саме на: а) підшукування або пристосування засобів чи знаряддя вчинення злочину; б) залучення співучасників; в) замовлення вчинення злочину; г) усунення перешкод; д) інше умисне створення умов для вчинення злочину. Керуванням підготовкою злочину (злочинів) охоплюється також проведення інструктажу співучасників щодо виконання ними відповідних злочинних дій (бездіяльності), визначення місць переховування співучасників після вчинення ними злочину, а також місць приховування знарядь, засобів вчинення злочину, слідів злочину та предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

Керування вчиненням злочину (злочинів) передбачає спрямування зусиль інших співучасників на безпосереднє виконання об`єктивної сторони злочину чи забезпечення такого виконання. Воно може полягати зокрема у: а) наданні настанов (інструкцій) конкретним учасникам злочину щодо виконання тих чи інших дій, які становлять об`єктивну сторону вчиненого злочину чи забезпечують виконання таких дій; б) координації дій співучасників (їх розстановка на місці вчинення злочину, визначення послідовності вчинення злочинних дій, форми і порядку зв`язку між співучасниками під час їх вчинення); в) забезпеченні прикриття злочинних дій співучасників тощо.

Таким чином, виходячи з наведеного, з усього переліку можливих дії, які б вказували на виконання особою функцій саме організатора злочину, органом досудового розслідування, не зазначено жодної такої дії у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, що інкримінується ОСОБА_2 , що також позбавляє сторону захисту підготуватися та здійснювати захист обвинуваченого від неконкретного обвинувачення, про що слушно зауважили захисники.

Разом із цим, суд погоджується з доводами сторони захисту, що у викладі фактичних обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, інкримінованого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , органом досудового розслідування жодним чином не розмежовані інкриміновані кожному з обвинувачених дії в частині висування ними вимог передачі грошових коштів та погроз заподіяння тяжких тілесних ушкоджень відносно потерпілого ОСОБА_1 і членів його родини, у тому числі, не вказано, коли, за яких обставин та які погрози на адресу потерпілого висловлював ОСОБА_3 та ОСОБА_2 окремо один від одного, обмежившись лише загальним формулюванням, що також поряд з наведеним вище свідчить про неконкретність обвинувачення.

Крім того, відповідно до наданого суду обвинувального акту ОСОБА_3 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 353 КК України.

Проте, всупереч вимогам ст. 91 КПК України у викладі фактичних обставин інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення не вказано місце його вчинення, як і відсутнє посилання на те, що органом досудового розслідування не встановлено місце вчинення злочину, що у разі його дійсного не встановлення під час проведення досудового розслідування повинно бути зазначено.

Таким чином, виходячи із викладених в обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення саме у такому вигляді, без розкриття об`єктивної сторони складу злочину вимагання, зокрема, такої обов`язкової складової, як дія у вигляді погрози заподіяння іншої шкоди, без зазначення будь-яких конкретних дій обвинуваченого ОСОБА_2 , які б безпосередньо відображали відведену йому роль організатора у вчиненні вимагання, без розмежування дій кожного з обвинувачених, а також без зазначення місця вчинення інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 353 КК України, вочевидь, вказує, що обвинувачення неконкретизоване, а отже, створює передумови до порушення права на захист обвинувачених.

Тож, з урахуванням наведеного, суд позбавлений можливості призначити судовий розгляд за наданим суду обвинувальним актом, оскільки наведені порушення закону не можуть бути усунені під час судового розгляду, а суттєво порушене право обвинувачених на захист під час досудового розслідування не може бути поновлене судом.

Порід із цим, згідно ст. 109, п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України обвинувальний акт надсилається до суду разом з додатком у вигляді реєстру матеріалів досудового розслідування, який повинен містити: 1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; 2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; 3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Тобто, виходячи з наведених вимог кримінального процесуального законодавства реєстр матеріалів досудового розслідування у обов`язковому порядку повинен містити достовірні, відповідні данні щодо усіх, без винятку, проведених під час досудового розслідування процесуальних дій, прийнятих процесуальних рішень та вжитих заходів забезпечення кримінального провадження.

Проте, всупереч вимог ст. 109 КПК України доданий до обвинувального акту реєстр матеріалів досудового розслідування містить невідповідності, зокрема, згідно останнього ОСОБА_3 та ОСОБА_2 пред`явлено обвинувачення 05 березня 2020 року, в той час коли обвинувальний акт складено слідчим та затверджено прокурором 10 березня 2020 року, що у сукупності із наведеними вище обставинами є підставою для повернення обвинувального акту прокурору.

Таким чином, суд дістається висновку, що наведені вище доводи сторони захисту щодо невідповідності обвинувального акту вимогам кримінального процесуального закону є обґрунтованими, а тому клопотання захисників Борисової Ю.В. та Шклярука Д.В. про повернення обвинувального акту прокурору з цих підстав підлягає задоволенню.

Отже, за таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання сторони захисту та повернути прокурору обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 серпня 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000613 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 353 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України, з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України, зокрема, п. 5 ч. 2 ст. 291 цього кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 291, 314, 369-372 КПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання захисників Борисової Ю.В, Шклярука Д.В. про повернення обвинувального акту прокурору – задовольнити.

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке 08 серпня 2019 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019040000000613 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 353 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 КК України повернути прокурору другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області Бикову А.В., з підстав його невідповідності вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала суду набирає законної сили після спливу семиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для її оскарження. Подання апеляційної скарги на ухвалу суду зупиняє набрання нею законної сили та її виконання.

Ухвала може бути оскаржена в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на ухвалу суду може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом семи днів з дня її проголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали - о 17 годині 30 хвилин 15 червня 2020 року.

ОСОБА_6 . Ополинська