Рішення № 89830537, 09.06.2020, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 536/269/20

Провадження №2/524/1517/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2020 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого - судді Предоляк О.С.

при секретарі судового засідання Бондаренко Н.О.,

за участю представника відповідача Панкова К .М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2020 року до суду звернулась ОСОБА_2 з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору. Зазначає, що між нею та відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» укладено договір позики №13336 від 17.06.2019 року на суму 5 000грн. із строком повернення позики 16.07.2019 року. Вважає, що при укладанні вищевказаного договору позичальника не ознайомлено з умовами кредитування, правилами надання грошових коштів, які є невід`ємною частиною договору не надали, інформацію про суть наданих фінансових послуг не надано, чим порушено вимоги ст 61 Конституції України, ч.2 ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів». Тому, посилаючись на ч.1 ст.215 ЦК України просить визнати недійсним кредитний договір №13336 від 17.06.2019 року.

Ухвалою суду від 24.03.2020 року по справі відкрито спрощене провадження з викликом сторін.

21.04.2020 відповідачем ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» подано відзив на позов, просять відмовити у задоволенні позову. Наголошують щодо ознайомлення з істотними умовами договору вчиненням клієнтом - позичальником поетапних дій з реєстрації особистого кабінету, власної ідентифікації та верифікації банківської картки, вибору розміру, строку дії кредитування. підтвердження заявки на отримання позики та вчинення правочину. Матеріалами справи та доводами на спростування щодо кожної підстави позову вважає позов безпідставним. Оспореним договором позики права позивача не порушені. Просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник відповідача ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» Панков К.М. підтримує відзив. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась. У позовній заяві просить суд про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 17.06.2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем укладено електронний договір позики №13336.

Згідно п. 1.1 договору позики позикодавець надає позичальнику у позику, а позичальник зобов"язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк, визначений договором позики.

Підпунктом 1.1.1 договору позики визначена сума позики - 5000 грн.

Відповідно до умов п. 1.2 договору позики позика надається позичальнику в сумі, що зазначена в пп. 1.1.1 договору в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника).

Підпунктом 1.1.2 договору позики сторонами погоджена плата за користування позикою у вигляді:- процентів (процентної ставки) в розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики (пп. 1.1.2.1 договору позики),- комісії (комісійної винагороди) в розмірі 1,3% в день від поточного залишку позики (пп. 1.1.2.2 договору позики). Відповідно п.п. 1.1.3, 1.1.4 договору позики нарахування процентів та комісії за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Сторони у п.1.1.5 договору погодили, строк повернення позики 16.07.2018 року. Також, у п.2.1 договору сторони визначили, що строк дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за договором. У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості (п.п. 3.1.4 та 5.4 договору позики).

Відповідно ч. 8 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі.

З долучених до відзиву на позов матеріалів, вбачається, що укладенню електронного договору позики передували поетапні дії позивача ОСОБА_2 з реєстрації як користувача на сайті відповідача шляхом створення унікального аккаунту користувача (особистого кабінету) та заповнення анкети позичальника з її особистими персональними даними, паспортними даними, реєстраційним номером облікової картки платника податків, номерами контактних засобів зв`язку (телефонів), місяця фактичного проживання і місця реєстрації тощо, а також даних банківської картки ОСОБА_2 , обставина чого не заперечується позивачем.

Відповідачем на виконання умов п. 1.2 договору позики зарахована на банківській рахунок позивача сума грошових коштів в розмірі 5 000 грн., що підтверджується електронною квитанцією № 95817632 від 17.06.2018 р. про видачу позики на суму 5 000 грн. відправником ТОВ "ФК "Гелексі", довідкою ТОВ "ФК "Гелексі" від 26.03.2020 р. про підтвердження успішного зарахування на карту клієнта у ПАТ «Альфа - Банк ».

Зі ч 1 ст. 626 ЦК України постає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.6, ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2,3, ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплатити проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства(ст 536 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч.ч. 1,2 ст. 1054, ч.ч. 1,2, ст. 1056 ЦК України за договором позики (кредитним договором) позикодавець (кредитодавець) має право на одержання від позичальника процентів суми позики (кредиту), причому тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом (позикою), розміру облікової ставки та інших факторів.

Таким чином, презумпція свободи договору та диспозитивність законодавчої регламентації відносин позики і кредитування надають сторонам договору позики (кредитного договору) право самостійно визначати будь які умови договору, в тому числі розмір і порядок плати за користування позикою, за однією лише умови - щоб домовленість сторін не суперечила законодавству.

Погодження розміру суми грошових коштів, передаються у позику, та визначення його в договорі є істотною умовою, без якої неможливе встановлення правовідносин позики та укладання відповідного договору, у зв`язку з чим позовна вимога про визнання недійсним пункту 1.1.1 договору позики, є безпідставною, оскільки позичальником не наведено жодного обґрунтування суперечності зазначеного пункту договору вимогам законодавства.

Сплата процентів за користування чужими грошовими коштами прямо передбачено чинним законодавством, у зв`язку з чим позовна вимога про визнання недійсним пп. 1.1.2.1 договору позики, яким встановленні проценти за користування позикою,є безпідставною.

Законодавством у сфері відносин позики і кредитування не встановлено заборони щодо можливості врегулювання сторонами договору позики своїх відносин, які не врегульовані законодавством, на власний розсуд в частині встановлення комісійної винагороди за користування позикою, у зв`язку з чим умови Договору позики про комісію врегульовані сторонами у відповідності до положень ст.ст. 6, 626-628 ЦК України.

Закріплене п.п. 3.1.3,5.3 Договору позики підвищення розміру комісійної винагороди до 3,0 %, що відбувається внаслідок користування позикою понад встановленні договором позики строки, не суперечить ст 61 Конституції України, ЦК України або іншим актам цивільного законодавства, оскільки в законодавстві відсутня заборона щодо такого підвищення або будь-якого іншого збільшення розміру плати за користування позикою, в тому числі у разі порушення позичальником строків (термінів) повернення позики та провадження користування позиковими коштами понад встановленні договором позики строки.

Нормами ЦК України підтверджують можливість самостійного визначення сторонами порядку сплати та розміру плати залежно від низки факторів, серед яких, зокрема, строк користування позикою (кредитом). Тому умови про конкретний розмір плати за користування позикою (комісійної винагороди), визначений залежно від конкретного строку користування позикою, і умови про збільшений розмір плати, що застосовується у разі порушення строків (термінів) повернення позики та перевищення встановленого договором строку користування позикою, повністю відповідають положенням закону і не суперечать актам чинного в Україні законодавства.

Умови договору позики погодженні сторонами до його укладання, викладенні в тексті договору позики у спосіб, що не допускає їх подвійного тлумачення, всі суми у їх грошовому вимірі, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, відображенні у графіку платежів, що є невід`ємною частиною договору позики.

Внаслідок відображення у Графіку платежів сум, зобов`язання щодо сплати яких бере на себе позичальник, виключається будь-яка можливість впливу помилки чи обману щодо обставин, які мають істотне значення.

Через особливість укладання договору позики в електродній формі, тобто з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, яке здійснюється дистанційно відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», виключається прямим контакт позичальника з позивачем та можливість спонукання позичальника до укладання договору, можливість застосування до нього фізичного чи психічного тиску.

Таким чином, укладання договору позики на визначених у ньому умовах є результатом вільного волевиявлення сторін, шляхом вчинення спільних дій та не суперечать вимогам чинного законодавства.

Безпідставними є твердження позивача про недійсність п 8.11. договору позики з підстав суперечностей положенням абз 4 п. 1 ст 2, п 11 ч. 2 ст 8 ЗУ «Про захист персональних даних» зокрема, згода на використання, обробку та передачу тертім особам персональних даних була надана в результаті добровільного волевиявлення шляхом підписання за допомогою електронного підпису договору позики, який є належним підтвердженням та доказом надання такої згоди. Позивач повідомлена про мету передачі відповідачу персоналних даних та строк дії такої згоди.

Згода позивача з умовами надання позики на погоджених умовах та встановленням з відповідачем правових відносин підтверджена тією обставиною, що після отримання від ТОВ «ФК «Гелексі» суми позики на власну банківську картку, позивачем не здійснено зворотного переказу коштів відповідача як помилково одержаних.

Відповідно до п.п. 9,8,9.9 договору позики позивач підтвердила, що умови договору для зрозумілі, відповідають її інтересам, є зрозумілими та справедливими, що під час укладання договору не знаходиться під впливом обману, насильства, погрози, зловмисної угоди або збігу тяжких обставин.

У термін 16.07.2018 р. суми позики, процентів та комісійної винагороди за користування позикою не повернуті позивачем, чим порушене грошове зобов`язання, що виникло з договору позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафам, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно, встановлення сторонами в договорі позики неустойки за порушення строків виконання грошового зобов`язання у вигляді пені та погодження її розміру на рівні подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості (п.п. 3.1.4, 5.4 договору позики) відповідає вимогам законодавства та є результатом вільного волевиявлення сторін правочину, в тому числі позивача.

Оспорюванні позивачем умови договору позики не суперечать нормам чинного законодавства України та погодженні сторонами Договору позики відповідно до ст.. ст.. 6,536,626-628,1046,1048,1054,1056-1 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагента, оплатності користування чужими грошовими коштами, правових наслідків порушення зобов`язання.

Не є умови договору позики і такими, що суперечать вимогам п. 3,5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) гроші кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суми позики) або таку є кількість речей того є роду та такої є якості.

Виходячи з приводу договору позики, для позикодавця у зобов`язанні встановлюється тільки один обов`язок, невиконання або неналежне виконання якого може мати наслідком відповідальність позикодавця, передати позичальнику суму позики.

Одночасно, за змістом імперативної норми абз. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей, або інших речей, визначених родовими ознаками. Встановлення у договорі позики відповідальності за порушення грошового зобов`язання у вигляді неустойки тільки для позивача обумовлене природою встановлених між сторонами правовідносин і не порушує принципу рівності сторін договору.

Неустойка є видом відповідальності за порушення грошового зобов`язання, покликаним стимулювати боржника до належного (своєчасного) виконання ним свого обов`язку перед кредитором. Договір позики не містить будь-якої іншої відповідальності позивача за порушення нею грошового зобов`язання, наявність якої могла б бути розцінена як встановлення жорстких обов`язків споживача в розумінні п. 3 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача». Встановлення процентів та комісії, в тому числі у підвищеному розмірі, є платою за користування чужими грошовими коштами, в тому числі понад погоджені сторонами терміни (строки), і не є в розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» компенсацією за невиконання зобов`язань за договором.

Умови договору позики не призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позивача і не є несправедливими. Принцип рівності сторін не порушений укладанням договором позики.

У зв`язку із наведеними оспорюванні пункти договору позики не суперечать вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів».

Оскільки оспорюваний позивачем договір позики не суперечить нормам чинного законодавства України та погоджений сторонами відповідно до ст.ст. 6, 536, 626-628, 1046 та 1048 ЦК України щодо свободи договору, визначення сторонами його умов, вибору контрагентів, оплатності користування чужими коштами, а також зважаючи на те, що оспорюваним договором позики не порушуються права позивача, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до вимог п. 7 ст 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору необхідно компенсувати за рахунок держави в порядку. виначеному Кабінетом міністрів України

Керуючись ст.ст. 11, 203, 215, 233, 509, 526, 610 - 612, 1046, 1048 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовуОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гелексі» про визнання недійсним кредитного договору відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.С. Предоляк