Рішення № 8982123, 31.03.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

31 березня 2010 р.           Справа 7/25-10

за позовом: Приватного підприємства "Конекс", м.Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільська центральна районна аптека", Вінницька область, м. Ямпіль

про стягнення 18539,42 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Богданова О.А. - довіреність № б/н від 15.03.2010 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Приватним підприємством "Конекс" заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільська центральна аптека" про стягнення 18539,42 грн., з яких 15150,20 грн. основного боргу, 2317,91 грн. пені, 313,80 грн. 3 % річних та 757,39 грн. 5 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 20.01.2009 року № 103/1ЛВ в частині своєчасності та повноти оплати за отриманий товар.

Ухвалою від 25.02.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/25-10 та призначено до розгляду на 31.03.2010 року.

Відповідач в судове засідання не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки. При цьому суд зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином оскільки ухвалу про порушення провадження у справі отримав 05.03.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 1961645.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги , що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду на викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

31.03.2010 року через канцелярію суду позивач подав уточнення позовних вимог відповідно до яких з урахуванням того, що відповідач частково повернув товар на загальну суму 3439,91 грн. провів перерахунок та уточнення розміру штрафних санкцій за прострочення оплати вартості товару та просить стягнути з відповідача 12769,81 грн. боргу, 96,67 грн. пені, 377,33 грн. 3% річних та 585,52 грн. 5 % річних.

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні розглянувши уточнення позовних вимог, суд розцінює їх як заяву про зменшення позовних вимог та приймає до розгляду як таку, що не суперечить ст. 22 ГПК України. При цьому судом враховано, що вказані уточнення та заява підписані представником ПП "Консоль" Богдановою О.А. якій надано право, зокрема, збільшувати або зменшувати розмір позовних вимог, що вбачається з довіреності б/н від 29.03.2010 року.

Крім того в судовому засіданні представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог на суму 96,67 грн. пені за період з 06.03.2009 року до 31.03.2010 року, яка також прийнята судом до розгляду оскільки остання не суперечить ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.01.2009 року між ПП "Конекс" та ТОВ "Ямпільська ЦРА було укладено договір поставки №103/1ЛВ.

Відповідно до умов вказаного договору ПП "Конекс" зобов'язалось передати у власність Відповідача товар, а Відповідач зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість (п. 1.1 договору)

За умовами вищевказаного договору оплата за відвантажений товар проводиться на умовах продажу у кредит з відстроченням платежу терміном 14 банківських днів з моменту отримання товару (п.2.2 договору).

Виконуючи свої зобов'язання за договором ПП „Конекс" передало Відповідачу товару на загальну суму 33934,14 грн., що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними (а.с. 17-34, т. 1) та видатковою накладною № 7049 від 20.01.2009 року, оригінали яких оглядались в судовому засіданні.

В підтвердження проведення поставки за видатковою накладною від 20.01.2009 року № 7049 позивачем надано маршрутний лист від 27.01.2009 року.

В свою чергу відповідач в період з 04.02.2009 року до 14.04.2009 року за отриманий товар провів розрахунки грошовими коштами на суму 19153,82 грн., що підтверджується довідкою філії АТ "Укрексімбану" у Вінницькій області.

Також судом встановлено, що відповідачем було частково повернуто товар на суму 3439,91 грн., що підтверджується видатковою накладною № 1 від 09.06.2009 року з урахуванням чого борг відповідача складає 11340,41 грн. (33934,14-19153,82-3439,91).

Непроведення відповідачем розрахунків за отриманий товар спонукало позивача звернутись з позовом про стягнення заборгованості до суду.

Виходячи з встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеним вище накладним відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про те, що такі дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст.11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар у повному обсязі.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано договором передбачено, що оплата за відвантажений товар проводиться на умовах продажу у кредит з відстроченням платежу терміном 14 банківських днів з моменту отримання товару.

Крім того позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу про сплату боргу № 02-059 від 09.06.2009 року, відповіді на яку останній не надав.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині стягнення 11340,41 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню. В решті заявленого до стягнення основного боргу суд відмовляє, як заявленого безпідставно.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 585,52 грн. 5 % річних та 377,33 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 7.3 Договору сторони узгодили, що при затримці оплати отриманого товару, покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої з періоду виникнення заборгованості до моменту сплати, від суми заборгованості за кожний день затримки платежу, три відсотки річних та 5 % від вартості товару, оплата якого була прострочена в порядку ст. 536 ЦК України.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 5% річних та 3% річних є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Задовольняючи вимоги позивача про стягнення 3 % річних у співвідношенні з вимогами про стягнення процентів за користування товарним кредитом суд враховує різну правову природу цих видів процентів. Перший - це проценти, передбачені ст. 536 Цивільного кодексу, що є платою за користування чужими грошовими коштами або за наданий комерційний чи товарний кредит. Другий вид –проценти, що є видом цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається із умов Договору сплата процентів за користування товарним кредитом не є санкцією за неналежне виконання зобов'язання відповідачем, а є фіксованою платою за наданий з відстроченням платежів товар. Разом з цим стягнення 3 % річних є окремою формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань.

Таким чином суд вважає правомірними вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом та 3 % річних.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку 5 % та 3 % річних з урахуванням часткової відмови в стягнені основного боргу, виходячи з чого сума основного боргу взята для обрахунку становить 11340,41 грн. судом отримано 604,30 грн. 5% та 362,58 грн. 3 % річних у зв'язку з чим суд відмовляє в стягнені 14,75 грн. 3 % річних та задовольняє вимогу про стягнення 5 % річних в заявленому позивачем розмірі, оскільки судом отримано більше значення ніж вказав позивач.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Стосовно поданих позивачем заяв про зменшення позовних вимог суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст. 530, ст.ст.536, 610, ч.1 ст.612, ч.ч. 1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629 ЦК України, ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ямпільська центральна районна аптека", вул. Леніна, 140/38, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 01975123) на користь Приватного підприємства "Конекс", Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 23060192) - 11340 грн. 41 коп. основного боргу, 585 грн. 52 коп. - 5 % процентів, 362 грн. 58 коп. - 3% річних, 122 грн. 89 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 228 грн. 84 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Відмовити в стягнені 369 грн. 88 коп. основного боргу, 14 грн. 75 коп. 3% річних.

6. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 квітня 2010 р.

віддрук.3прим.:

1 - до справи

2 - позивачу -вул, Хмельницьке шосе, 23, м.Вінниця, 21036.

3 - відповідачу - вул. Леніна, 140/38, м. Ямпіль, Вінницька область, 24500.