Рішення № 89820762, 03.06.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/7561/19

провадження № 2/753/3169/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Тимошик І.О. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3 ) звернулась до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» (далі - відповідач, ТОВ «АК «Роза Вітрів»), в якому просила зобов`язати відповідача видати їй трудову книжку із записом про звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового договору; стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 291 738,87 грн., з яких: 59 270,87 грн. - заробітна плата за період з 06 липня 2016 року по 03 грудня 2016 року з урахуванням індексу інфляції та 3% річних; 50 214,60 грн. - компенсація за невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням індексу інфляції та 3% річних; 182 253,40 грн. - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсацію моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 03.12.2010 працювала в ТОВ «АК «Роза Вітрів» на посаді бортпровідника льотної служби на підставі строкового трудового договору, укладеного на два роки. Додатком № 7 дію договору було продовжено до 03.12.2016. Посилається на те, що закінчення строку дії договору є підставою для його припинення, однак, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України, їй не виплатили заробітну плату та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки. Крім того, позивач посилаючись на вимоги ч.1 ст. 117 КЗпП України, просить стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення.

11.04.2019 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Лужецькій О.Р.

Ухвалою суду від 24.05.2019 в справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України, надав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову з огляду на те, що трудові відносини позивача та відповідача носять безстроковий характер, оскільки трудовий договір неодноразово переукладався, а тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору. Крім того, позивач не зверталася з письмовим попередженням про розірвання трудового договору, а тому трудові відносини з позивачем на сьогоднішній день не розірвані, а відтак відсутні підстави для проведення розрахунку роботодавця при звільненні.

Позивач скориставшись своїм правом, наданим статтею 179 Цивільного процесуального кодексу України, надала суду відповідь на відзив, в якому наполягала на припиненні строкового трудового договору 03.12.2016.

Заперечуючи проти позову, 16.09.2019 відповідач направив заперечення на відповідь на відзив, в якому посилався на обставини, викладені у відзиві.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 03.12.2010 між ТОВ «АК «Роза Вітрів» та ОСОБА_3 укладено строковий трудовий договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 прийнята на роботу на посаду бортпровідника льотної служби строком на два календарних роки - до 03.12.2012.

Додатковою угодою № 3 від 03.12.2012 продовжено строк дії трудового договору від 03.12.2010 до 03.12.2013.

Додатковою угодою № 4 від 03.12.2015 продовжено строк дії трудового договору від 03.12.2010 до 03.12.2014.

Додатковою угодою № 6 від 03.12.2015 продовжено строк дії трудового договору від 03.12.2010 до 03.12.2015.

Додатковою угодою № 7 від 03.12.2015 продовжено строк дії трудового договору від 03.12.2010 до 03.12.2016.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що закінчення строку дії договору є підставою для його припинення та виплату працівникові всіх належних їй сум.

За приписами ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до положень частини другої статті 23 КЗпП трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

В абзаці третьому пункту дев`ятому постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено: оскільки згідно з частиною другою статті 23 КЗпП трудовий договір на визначений строк укладається лише у разі коли трудові відносини на невизначений строк не може бути встановлено з урахуванням характеру роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника, або в інших випадках, передбачених законодавчими актами, укладення договору трудового на визначений строк за відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.

Абзацами другим-четвертим пункту 7 цієї постанови передбачено, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи у зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Відповідно до ст.39-1 КЗпП України якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє прийти до висновку, що не всі строкові трудові договори при переукладанні набувають безстроковий характер. Це правило не поширюється на випадки, визначені ч.2 ст.23 КЗпП України, а саме: коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Як установлено судом строк дії строкового трудового договору на підставі Додаткових угод продовжено до 03.12.2016.

Судом встановлено, що позивач не продовжувала виконувати трудові обов`язки після закінчення строку дії договору.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є, зокрема, закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи те, що самі сторони виявили згоду на строковість трудового договору шляхом його написання, а також виходячи із характеру обумовленої роботи, конкретних умов її виконання, суд приходить до висновку, що між сторонами існували строкові трудові відносини, які були припинені 03.12.2016.

Безпідставним є посилання відповідача на те, що трудовий договір набув статусу безстрокового, так як багаторазово переукладався, оскільки позивачка за власним волевиявленням уклала з відповідачем трудовий договір з визначеним строком дії договору. Доводи відповідача, що фактично трудові відносини між сторонами не припинилися після закінчення строку дії договору не підтверджуються матеріалами справи.

По закінченню терміну дії трудового договору, за відсутності погодження сторін щодо його пролонгації, відповідач мав право звільняти позивача з підстав п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про припинення трудових відносин між сторонами 03.12.2016.

Так, частинами 1, 2 ст.47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що трудові відносини носять безстроковий характер, а тому у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, а відтак відсутні підстави для проведення розрахунку роботодавця при звільненні.

Встановлено, що звільнення позивачки повинно відбутися на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, а не з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. У такому випадку необхідність ознайомлення позивачки з наказом про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП України законом на роботодавця не покладається. Копія наказу про звільнення видається на вимогу працівника, проте в матеріалах справи відсутні звернення позивача до відповідача про видачу їй копії наказу в день звільнення та видачу трудової книжки.

Беручи до уваги вищенаведене, зважаючи на те що між сторонами відсутні спірні відносини в частині зобов`язання відповідача видати їй трудову книжку із записом про звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП у зв`язку із закінченням строку трудового договору суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині. Оскільки вимоги про зобов`язання видати трудову книжку задоволенню не підлягають, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.

Щодо стягнення заробітної плати в сумі 44 374,44 грн. слід зазначити наступне.

Частиною 1 статті 94 КЗпП України та статтею 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Якщо працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин повний календарний місяць, за який здійснюються розрахунки щодо нарахування заробітної плати, то заробітна плата (основна Ї посадовий оклад, тарифна ставка, оклад) працівникові за цей місяць не нараховується. Якщо працівник був відсутній на робочому місці без поважних причин окремі дні (години), то основна заробітна плата нараховується виходячи з відпрацьованого працівником робочого часу (фактично виконаної роботи).

Частиною другою статті 30 Закону «Про оплату праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Наказом Державного комітету статистики України від 05 грудня 2008 року № 489 затверджено та введено в дію з 01 січня 2009 року типові форми первинної облікової документації підприємств, установ, організацій, до складу якої включено № П-5 «Табель обліку використання робочого часу»

На підставі цього наказу ТОВ «АК «Роза Вітрів» здійснює облік робочого часу працівників шляхом ведення «Табеля обліку робочого часу», згідно з яким в період з 1 серпня 2016 року по 31 травня 2019 року ОСОБА_3 не виходила на роботу без поважних причин і не виконувала покладені на неї трудові обов`язки, будь-яких належних та допустимих доказів, які свідчили про виконання нею роботи не надала, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заробітної плати та відповідно середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Щодо стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 37 594,27 грн. слід зазначити наступне.

Позивач в позові посилається на те, що при звільнені їй не була виплачена компенсація за невикористані щорічні відпустки в сумі 37 594,27 грн.

Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Встановлено, що станом на 05.07.2016 кількість днів невикористаної щорічної відпустки становить 73 календарних дні (30 днів - щорічна та 43 дні - щорічна додаткова).

В судовому засіданні представник відповідача не заперечував щодо невиплати позивачці компенсації за відпустку.

Згідно наданого та не спростованого позивачем розрахунку розмір компенсації за невикористані щорічні відпустки складає 37 594,27 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки під час розгляду справи судом не встановлено протиправної поведінки відповідача у невиплаті належних працівнику сум суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої ЦК України. Отже, приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої ЦК України). Тобто, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Однак, вимога позивача про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості з виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки є безпідставною, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Отже, припис частини другої статті 625 ЦК України до трудових правовідносин не застосовується. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм, зокрема можливість стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача на свою користь моральної шкоди, то суд приходить до наступного.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р. обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, яка передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону, передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При вирішенні питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує, що діями відповідача позивачу спричинені моральні страждання, оскільки порушені її трудові права.

Разом з тим, з урахуванням принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині в розмірі 3000,00 гривень.

З урахуванням викладеного вище позов ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст.141 ЦПК України.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 2, 15, 27 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 39-1, 83, 116, 117, 237-1 Кодексу Законів про працю України, ст.ст. 77-83, 89, 95, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» (м. Київ, вул. Волоська, 50/38, офіс 134, ЄДРПОУ 32657656) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 37 594 (тридцять сім тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 27 копійок, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 56 391 (п`ятдесят шість тисяч триста дев`яносто одна) гривня 40 копійок, моральну шкоду в розмірі 3000 (три тисячі) гривень та 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок судового збору.

В іншій частині вимог, відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаційна компанія «Роза Вітрів» (м. Київ, вул. Волоська, 50/38, офіс 134, ЄДРПОУ 32657656) на користь держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 12.06.2020.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА