Рішення № 89814237, 15.06.2020, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/94/20

пр.№ 2/464/525/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2020 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мички Б.Р.

секретар судового засідання Куйдич О.М.

цивільна справа №464/94/20

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

представники учасників справи:

представник позивача - Яременко О.В.

в с т а н о в и в:

04 січня 2020 року ТзОВ «ВЕЛЛФІН» звернулося до суду з позовом ОСОБА_1 в якому просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики в розмірі 103512грн. та судовий збір у розмірі 1921грн. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25 листопада 2016 року між ТзОВ «ВЕЛЛФІН» та відповідачем було укладено договір позики в електронній формі № 98183 на суму 2400 грн., строком на 30 календарних днів, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача. Відповідач, в свою чергу, зобов`язався сплатити проценти за користування позикою в розмірі 1,8% від суми позики, але не менше ніж 20 грн. за перший день користування позикою; 1,8 % від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного у п. 1.3 цього договору; 2,0% від суми позики, додатково до основних процентів, від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.3 Договору. Відповідач не виконував своїх зобов`язань зі сплати боргу, в зв`язку з чим заборгованість за вказаним договором станом на 24 грудня 2019 року становить 103521 грн., з яких: 2400 грн. - заборгованість за основною сумою позики, 48600 грн. - заборгованість за відсотками, 52512 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на викладене, представник ТзОВ «ВЕЛЛФІН» просив стягнути з відповідача зазначену суму заборгованості за договором позики, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

Ухвалою судді Сихівського районного суду м.Львова від 24 січня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача Яременко О.В. який діє на підставі довіреності від 24.12.2019р. у суд не з`явився, подав заяву у якій позов підтримав, просить його задовольнити, розгляд справи проводити у його відсутності та не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився та доказів про поважність причин своєї неявки суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином за місцем своєї реєстрації.

З урахуванням положень ст. ст. 128-131, 223, 280-282 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних про права та взаємовідносини сторін по справі для її розгляду по суті заочно за відсутності учасників справи.

Розгляд справи здійснювався за відсутності осіб, які беруть участь у справі, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 25 листопада 2016 року між ТзОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 98183 (а.с.19-23).

Вказаний договір позики укладений у формі електронного документу, що не суперечить вимогам ЦК України та іншого законодавства.

Відповідно до п.п.4.1., 4.2. Розділу 4 Правил надання грошових коштів у вигляді позики Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», заявник, що має намір отримати позику, проходить реєстрацію в Особистому кабінеті на сайті товариства. Заявник для оформлення позики здійснює оформлення заявки на сайті товариства шляхом заповнення всіх полів заявки, що відмічені як обов`язкові для заповнення.

Згідно п.5.1. Розділу 5 вказаних Правил, рішення про погодження чи відмову в наданні позики приймається Товариством на підставі наданої заявником в електронній формі заявки на отримання позики та будь-якої додаткової інформації, наданої заявником.

У відповідності до пункту 6.3. цих Правил у разі прийняття позитивного рішення Товариство інформує заявника шляхом відправлення СМС-повідомлення на телефонний номер зазначений в заявці, розміщенням інформації щодо прийнятого рішення в особистому кабінеті та шляхом надсилання електронного повідомлення на електронну адресу, зазначену в заяві. Електронне повідомлення про прийняття позитивного рішення в наданні позики містить гіперактивне посилання. Здійснюючи перехід по гіперактивному посиланню заявник отримує електронну копію договору позики (а.с.8-14).

Відповідно до умов договору позики відповідачу шляхом перерахування грошових коштів на його банківський рахунок (банківська картка) було надано позику в розмірі 2400,00 грн., строком на 30 календарних днів зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 1,8% від суми позики, але не менше ніж 20грн. за перший день користування позикою; 1,8% від суми позики щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики; 2,0% від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк зазначений в п.1.3 Договору.

Правила надання грошових коштів у позику ТзОВ «ВЕЛЛФІН» визначають порядок і умови надання грошових коштів у позику. Правила розміщені на веб-сайті позивача, вони є загальнодоступними та являють собою публічну оферту ТОВ «ВЕЛЛФІН» до укладення договору позики. Правила є невід`ємною частиною Договору позики.

Відповідно до умов Розділу 4 Правил відповідач акцептував оферту, здійснивши дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті ТзОВ «ВЕЛЛФІН», із зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої в подальшому відповідачу було перераховано грошові кошти.

Позивач в поданій позовній заяві зазначив, що на підставі заповненої відповідачем заявки від 25 листопада 2016 року, між позивачем та відповідачем було укладено договір позики. Відповідно до умов договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 2400,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Позика надається строком на 30 днів.

Відповідач взяті на себе зобов`язання по договору позики не виконав, у зв`язку з чим у останнього станом на 24 грудня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 103512 грн., з яких: 2400,00 грн. - заборгованість за основною сумою позики, 48600,00 грн. - заборгованість за відсотками, 52512,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Відповідно до ч. 1ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про електронну комерцію» порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цього Закону і регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокрема законам України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про банки і банківську діяльність» та «Про страхування».

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону термін «електронний підпис» вживається у значенні, наведеному в Законі України «Про електронний цифровий підпис».

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України «Про захист прав споживачів».

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів».

Таким чином, Закон України «Про електронну комерцію» застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству в тому числі і - Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким підлягають регулюванню спірні правовідносини.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: -надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З копії договору позики №98183 від 25 листопада 2016 року вбачається, що відповідачем було використано для підписання такого електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

В якості додатку до Договору позики позивачем було долучено графік розрахунків, відповідно до якого зазначено, що сума, яка підлягає поверненню ОСОБА_1 станом на 25 грудня 2016 року (момент закінчення договору позики) становить 3696 грн., з яких 2400,00 грн. - сума позики та 1296,00 грн. відсотки за користування позикою.

Відповідно до п. 1.4. Договору позики дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником та позикодавцем.

Факт перерахунку коштів відповідно до умов вищезазначеного договору позивач підтверджує довідкою № 5310-ВП від 02.12.2019 року, виданою ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», з тексту якої вбачається, що за дорученням ТОВ «ВЕЛЛФІН» на картковий рахунок відповідача була перераховано 2400,00 грн., визначених сторонами відповідно до Договору позики (а.с.25).

Між сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов договору позики, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Пунктом 1.5.1 договору позики передбачено, що нарахування процентів за користування позикою проводиться наступним чином: розмір основних процентів складає: 1,8 процента від суми позики, але не менше ніж 20 грн. за перший день користування позикою; 1,8 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня в межах строку позики, зазначеного в п. 1.3. цього договору.

Згідно п.1.5.2 договору позики, у разі, якщо Позичальник не повернув суму процентів у строк встановлений пунктом 1.3 Договору позики, нарахування процентів, встановлених пунктом 1.5.1 Договору позики, проводиться за фактичну кількість календарних днів користування позикою та до дня повного погашення заборгованості за позикою, включаючи день погашення. Крім того, додатково до основних процентів, на вимогу Позикодавця, доведену до Позичальника (Відповідача) шляхом розміщення відповідного повідомлення у особистому кабінеті, Позичальник (Відповідач) зобов`язаний сплатити 2 (два) проценти від суми позики за кожен день прострочення. При цьому нарахування процентів проводиться в момент внесення Позичальником (Відповідачем) коштів на погашення позики та належних на дату погашення платежів.

Сторони досягли згоди, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься у відповідності до умов цього договору та графіку розрахунків - пункт 3.1. договору.

Згідно визначеного сторонами графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною договору позики, повернення позики здійснюється позичальником одним платежем 25 грудня 2016р. в сумі 3696,00 грн., з яких 2400,00 грн. сума по договору, 1296,00грн. - сума до сплати процентів.

З матеріалів справи, а саме з наданої позивачем довідки щодо заборгованості вбачається, що станом на 24 грудня 2019 року в ОСОБА_1 наявна заборгованість на суму 103512,00грн., з яких: 2400,00грн. - заборгованість за основною сумою позики, 48600,00грн. - заборгованість за відсотками, 52512,00грн. - заборгованість за простроченими відсотками (а.с.24)

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

З урахуванням встановленого, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 взяті не себе зобов`язання не виконав, у передбачений в договорі строк кошти (суму позики) та нараховані відсотки за користування позикою не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість за основним зобов`язанням, яка складається із суми позики 2400,00 грн. та процентів за користування позикою в межах строку кредитування за період з 25 листопада 2016 року по 25 грудня 2016 року, в сумі 1296 грн.

Перевіряючи вимогу позивача в частині стягнення 48600,00 грн. - заборгованості за відсотками та 52512,00грн. заборгованості за простроченими відсотками, суд приходить до наступного висновку.

За положеннями статей 1046, 1049 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у Постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.

Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами договору позики № 98183 від 25 листопада 2016 року ТзОВ «ВЕЛЛФІН», як фінансова установа, надало позичальнику суму позики, а останній зобов`язувався повернути надану позику у повному обсязі 25 грудня 2016 року.

Таким чином, позикодавець ТзОВ «ВЕЛЛФІН» відповідно до статті 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 25 грудня 2016 року. Після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.

Досліджений судом розрахунок заборгованості свідчить про те, що визначена позивачем до стягнення заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування позикою за період з 26 грудня 2016 року по 24 грудня 2019 року, виходить за межі строку кредитування.

Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому суд вважає, що заявлена позикодавцем ТзОВ «ВЕЛЛФІН» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за відсотками в розмірі 47304,00грн. та заборгованості за простроченими відсотками в розмірі 52512,00 грн., за період з 26 грудня 2016 року по 24 грудня 2019 року є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, відповідно до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені останнім судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 68 грн. 60 коп. судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 10-13, 76-83, 141, 258, 263, 265, 268, 280-284 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» заборгованість за договором позики №98183 від 25 листопада 2016 року в розмірі 3696 (три тисячі шістсот дев`яносто шість) гривень.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» судовий збір у розмірі 68 грн. 60 коп. (шістдесят вісім гривень шістдесят копійок).

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Львівського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН», місцезнаходження: 03061, м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 48, код ЄДРПОУ 39952398.

Відповідач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлено 15.06.2020.

Суддя Б.Р. Мичка