Рішення № 89802730, 15.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/884

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року м. Київ № 640/6678/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з додатковою відповідальністю «Укренергопром»доГоловного управління ДПС у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю «Укренергопром» (надалі - позивач/ТДВ «Укренергопром»/Товариство) подало в Окружний адміністративний суд м. Києва позовну заяву, в якій викладені вимоги про визнання протиправним та скасування прийнятого Головним управлінням ДПС у м. Києві (надалі - відповідач/ГУ ДПС у м. Києві) податкового повідомлення-рішення №0378780410 від 10.12.2019 р. (надалі - ППР №0378780410).

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ТДВ «Укренергопром» не є платником земельного податку та не зобов`язаний подавати звітну податкову декларацію з плати за землю за 2019 р., а тому застосування ГУ ДПС у м. Києві до Товариства штрафних санкцій на суму 170,00 грн., що визначена в оскаржуваному ППР, за неподання такої декларації - є безпідставним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а також вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду ГУ ДПС у м. Києві подало до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що ППР №0378780410 прийняте контролюючим органом правомірно, оскільки за результатами камеральної перевірки встановлено факт неподання ТДВ «Укренергопром» податкової декларації з плати за землю за 2019 р. до граничного терміну - 20.02.2019 р.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТДВ «Укренергопром», яке є правонаступником ВАТ «Укренергопром», (код ЄДРОПУ 19119658) зареєстроване 03.01.1995 р. Солом`янською районною в м. Києві державною адміністрацією та з 15.02.1995 р. перебуває на обліку як платник податків у ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДПС у м. Києві.

12.09.2019 р. на підставі пп.191.1.2 п.191.1 ст.191, пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75 та відповідно до ст.76, п.86.2 ст.86 Податкового кодексу України ГУ ДПС у м. Києві була проведена камеральна перевірка ВАТ «Укренергопром» щодо своєчасності подання податкової декларації з плати за землю за 2019 р., за результатами якої складений акт №000154/26-15-04-10/19119658 від 12.09.2019 р. (надалі - Акт перевірки №000154) із викладенням висновку про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема:

~ п.286.2 ст.286 Податкового кодексу України у зв`язку із несвоєчасним поданням платником податкової звітності до контролюючого органу - не подано звітної податкової декларації з плати за землю за 2019 р.

Разом із тим 10.12.2019 р. на підставі Акта перевірки №000154 ГУ ДПС у м. Києві прийняте ППР за формою «ПС» №0378780410, яким застосовано до ТДВ «Укренергопром» штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у сумі 170,00 грн. за платежем: орендна плата з юридичних осіб.

При цьому за результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України №6492/6/99-00-08-05-06-06 від 20.02.2020 р. «Про результати розгляду скарги» прийняте ГУ ДПС у м. Києві ППР №0378780410 було залишене без змін, а скарга Товариства за вих. №02-651 від 27.12.2019 р. - без задоволення.

У той же час, вважаючи, що ГУ ДПС у м. Києві були порушені права та охоронювані законом інтереси ТДВ «Укренергопром» під час проведення перевірки та прийняття ППР №0378780410, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України).

Відповідно до п.75.1 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

При цьому згідно із пп.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Поряд із цим за вимогами п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

У п.49.1 та п.49.2 ст.49 ПК України також встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

При цьому п.120.1 ст.120 ПК України передбачає, що неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до п.49.2 ст.49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Разом із тим у відповідності до пп.14.1.147 та пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 ПК України плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, у той час як орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Між тим згідно із пп.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

У пп.14.1.34 та пп.14.1.73 ПК України зазначається, що власники земельних ділянок - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Крім того, пп.14.1.74 п.14.1 ст.14 ПК України визначає термін «земельна ділянка» як частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Поряд із цим за вимогами ст.269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Стаття 285 ПК України визначає, що базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв`язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).

Тим часом порядок обчислення плати за землю встановлюється у ст.286 ПК України, у п.286.1 якої зазначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п.286.2 ст.286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст.46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов`язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (п.286.3 ст.286 ПК України).

Разом із тим згідно із п.286.4 ст.286 ПК України за нововідведені земельні ділянки або за новоукладеними договорами оренди землі платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним. У разі зміни протягом року об`єкта та/або бази оподаткування платник плати за землю подає податкову декларацію протягом 20 календарних днів місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися такі зміни.

При цьому об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст.270 ПК України).

Між тим за вимогами п.271 ст.271 ПК України базою оподаткування земельним податком є:

~ нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом;

~ площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

В той же час у п.287.1 ст.287 ПК України зазначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Також відповідно до п.287.6 ст.287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Крім того, згідно із п.287.7 ст.287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

За результатом аналізу викладених вище норм можна дійти висновку, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 08.06.2016 р. у справі №21-804а16.

Між іншим, у ст.120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ЗК України) встановлено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику. При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. При переході права власності на будівлю або споруду до громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля чи споруда.

Отже, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Поряд із цим положення ч.1 ст.124 ЗК України передбачають, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому відповідно до ч.1 та ч.2 ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З огляду на вищенаведене суд зазначає, що при застосуванні положень ст.120 ЗК України у поєднанні з нормою ст.125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Водночас за змістом ст.377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2004 р./надалі - ЦК України) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Слід також відмітити, що хоча ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, враховуючи п.4 Прикінцевих та перехідних його положень, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Так, як вбачається з матеріалів справи, 02.06.1997 р. між Київською міською державною адміністрацією (КМДА) та ВАТ «Укренергопром» (Землекористувач) був укладений договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), який зареєстровано у книзі договорів на право тимчасового користування землею 02.06.1997 р. за №90-5-00023 (надалі - Договір оренди землі). Відповідно до предмету даного Договору КМДА на підставі розпорядження від 20.03.1997 р. №331 надає, а ВАТ «Укренергопром» приймає в тимчасове користування земельну ділянку загальною площею 18558 кв.м, у т.ч. промислової забудови: капітальної одноповерхової - 1200 кв.м, допоміжної та прилеглої території - 17358 кв.м. Земельна ділянка надається у тимчасове довгострокове користування строком на 49 років для обслуговування та експлуатації виробничої бази на вул . Промисловій, 4 у Харківському районі м. Києва.

Пунктом 2.1 Договору оренди землі передбачається, що плата за землю вноситься землекористувачем згідно із Законом України «Про плату за землю» у вигляді орендної плати у розмірі одного земельного податку.

Таким чином, враховуючи дату укладання та реєстрації Договору оренди землі, ВАТ «Укренергопром» з 02.06.1997 р. набуло право користування земельною ділянкою загальною площею 18558 кв.м по вул. Промисловій, 4 у Харківському районі м. Києва , у зв`язку із чим з дня виникнення у Товариства як землекористувача такого права одночасно виник обов`язок справляти земельний податок, сума якого обчислюється платником податку самостійно щороку, а також обов`язок подавати не пізніше 20 лютого поточного року відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік.

Поряд із цим 21.11.2001 р. між ВАТ «Укренергопром» (Продавець) та «Київський еко-технократичний благодійний фонд «ДІМАЙ» (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, відокремлена частина якого знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Промислова, 4 (надалі - Договір купівлі-продажу).

За умовами п.2 вказаного Договору майновий комплекс являє собою нежилі будівлі: виробничий корпус (вишукувальна база) (літ.А) пл. - 1538,20 кв.м, балансовою вартістю 722 634,23 грн.; виробниче приміщення «Модуль» (літ.Б) пл. - 578,10 кв.м, балансовою вартістю 2 497,50 грн.; навіс геологічного обладнання (літ.В) пл. - 235,60 кв.м, балансовою вартістю 46 806,72 грн.; секційний бокс (літ.Г) пл. - 327,10 кв.м, балансовою вартістю 2 497,50 грн. Загальна площа відчужуваних приміщень становить 2679 кв.м, вартістю 774 435,95 грн.

У п.6 та 7 Договору купівлі-продажу зазначається, що за домовленістю сторін, майновий комплекс продано за 316 818,00 грн. Цю суму Покупець зобов`язується сплатити у безготівковій формі в такі строки: 50% - до 30.11.2001 р., а другі 50% - не пізніше 25.12.2001 р. шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця. Факт розрахунку за цим Договором підтверджується документом відділення банку про надходження коштів на рахунок Продавця. Який є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.8 Договору купівлі-продажу право власності на придбаний майновий комплекс виникає у Покупця з дня повного розрахунку за цим Договором.

При цьому Продавець зобов`язується передати, а Покупець прийняти майновий комплекс протягом 3-х днів після набуття Покупцем права власності (п.8 цього Договору), про що сторони мають скласти та підписати акт прийому-передачі (п.9 Договору купівлі-продажу).

Разом із тим до позовної заяви додані копії актів прийому-передачі основних засобів №№1/3, 2/3, 3/3 та 5/3 від 29.03.2002 р., що підтверджують виконання сторонами своїх зобов`язань за укладеним Договором купівлі-продажу та передачу майнового комплексу у повному обсязі.

Отже, оскільки Договором купівлі-продажу розмір земельної ділянки не визначений, за загальним правилом одночасно із набуттям права власності на майновий комплекс у Покупця виникло, а у Продавця припинилось право користування лише тією частиною земельної ділянки, на якій він та/або відокремлена його частина розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для його обслуговування, на встановлених для попереднього землекористувача - Продавця умовах. Крім того, при переході права власності на майновий комплекс також у Покупця виник, а у Продавця припинився обов`язок сплати на загальних підставах земельного податку виключно за ту частину земельної ділянки, на якій розташований такий майновий комплекс (його відокремлена частина), з урахуванням прибудинкової території.

За такої умови внаслідок відчуження ВАТ «Укренергопром» майнового комплексу, відокремлена частина якого знаходиться на орендованій останнім земельній ділянці, право користування земельною ділянкою пропорційно до частки права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна перейшло до «Київський еко-технократичний благодійний фонд «ДІМАЙ», у зв`язку з чим Товариство не зобов`язано сплачувати орендну плату та справляти земельний податок за ту частину земельної ділянки, користування якою припинено, проте така обставина не позбавляє позивача права користуватися іншою частиною орендованої за Договором оренди землі земельної ділянки та не звільняє його як землекористувача від обов`язку щороку справляти земельний податок, самостійно обчислювати суму земельного податку і не пізніше 20 лютого поточного року подавати контролюючому органу декларацію на поточний рік, а тому доводи позивача про відсутність у Товариства обов`язку подавати податкову декларацію з плати за землю за 2019 р. є помилковими.

Підсумовуючи вищенаведене, висновки Акта перевірки №000154 про порушення позивачем вимог п.286.2 ст.286 ПК України, на думку суду, є обґрунтованими та не спростовуються наданими позивачем документами, а тому застосування ГУ ДПС у м. Києві до ТДВ «Укренергопром» штрафних санкцій на суму 170,00 грн. суд вважає правомірним, а підстави для скасування ППР №0378780410 - відсутніми.

Позивач зазначені висновки Акта перевірки №000154 не спростував, доказів, які б засвідчували протилежне суду не надав.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідно до ч.5 та ч.8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТДВ «Укренергопром» у повному обсязі, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття ним ППР №0378780410.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог товариства з додатковою відповідальністю «Укренергопром» відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова