Рішення № 89801791, 05.06.2020, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/677/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гомельчука С.В.,

при секретарі Воронцовій К.С.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Верещак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України в особі Голови Баканова І.Г. про стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду,

встановив:

16.03.2020 року до Херсонського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Служби безпеки України в Херсонській області в особі Голови – Баканова Г.І. (далі – відповідач, СБУ), у якому позивач просить суд:

- стягнути з СБУ на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 23.08.2015 р. по 25.01.2020 р. у розмірі 1 621 052,10 грн.;

- зобов`язати СБУ зарахувати ОСОБА_1 період з 22.08.2015 р. по 25.01.2020 р. до вислуги років, як у календарному, так і пільговому обчисленні та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. Так, з 1998 року ОСОБА_1 проходить військову службу на різних напрямках в Службі безпеки України. У 2013 році керівництвом СБ України було прийняте рішення про необхідність посилення окремих напрямків роботи в УСБУ в Херсонській області та з 15.01.2014 року направлено позивача для подальшого проходження військової служби по посаді начальника відділу в зазначене регіональне Управління СБ України. Наказом відповідача від 22.08.2015 року №810-ос позивача було звільнено з військової служби з органів СБ України (виключено зі списків особового складу управління у запас Збройних Сил України наказом УСБУ в Херсонській області від 08.09.2015р. №624-ос). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року по справі №821/3195/15-а (набрала законної сили), ОСОБА_1 поновлено на військовій службі в СБ України та в списках особового складу. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2018 року по справі №821/907/18 (набрало законної сили) визнано протиправною бездіяльність голови СБУ стосовно не вирішення питання про призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду у відповідності до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України; зобов`язано голову СБУ вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду. Цим же рішенням визначено, що поновлення має здійснюватись, шляхом видання головою СБУ відповідного наказу. Позивач стверджує, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року по справі №821/3195/15-а в частині поновлення позивача за рівнозначною посадою відбулось тільки з виданням головою СБУ наказу від 25.01.2020 року № 83-ОС/дск, яким ОСОБА_1 призначено начальником 2 відділу (полковник) головного відділу захисту національної державності. Враховуючи той факт, що позивача поновлено на службі (призначено на посаду, яка є рівнозначною тій, що позивач займав до незаконного звільнення) тільки наказом від 25.01.2020 року, останній посилаючись на приписи статті 236 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України), стверджує, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Так як станом на момент звернення позивача до суду середній заробіток йому відповідачем не виплачено, позивач звернувся до суду із даним позовом. Окрім того, позивач просить суд зобов`язати СБУ зарахувати ОСОБА_1 період з 22.08.2015р. по 25.01.2020р. до вислуги років, як у календарному, так і пільговому обчисленні та до терміну, встановленого для присвоєння чергового звання, оскільки відповідачем при виданні наказу від 25.01.2020 року не зазначено у його змісті наведених даних. Наведену бездіяльність позивач, посилаючись на приписи ст. 8 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», безумовно вважає протиправною.

Згідно прохальної частини позовної заяви позивач просив суд розгляд справи провести у судовому засіданні за участю сторін, за правилами спрощеного провадження.

З метою попередження розповсюдження захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19, задля захисту життя та здоров`я учасників справи, ухвалою суду від 18.03.2020 року у задоволенні означеного клопотання відмовлено, справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

06.04.2020 року представником відповідача – Верещак А.В. (у порядку самопредставництва) до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання просить відмовити у задоволенні позову. Вказує на те, що наказ від 04.04.2018 року №424-ос прийнято СБУ на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року. Даним наказом скасовано накази Голови СБУ від 22.08.2015 року №810-ос та наказ УСБУ в Херсонській області від 08.09.2015 року №624-ос, а полковника ОСОБА_1 поновлено на військовій службі в тому статусі, в якому перебував на момент звільнення. Наказ голови СБУ від 04.04.2018 року №424-ос видано з дотриманням п.2 ст.8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Зазначає, що з моменту поновлення позивач проходив службу в УСБУ в Херсонській області до видання начальником відповідного Управління наказу від 06.02.2020 року №45-ОС, яким скеровано ОСОБА_1 відкомандирувати до УСБУ в Сумській області 09.02.2020 року згідно наказу голови СБУ від 25.01.2020 року №83-ОС/дск (призначено ОСОБА_1 начальником 2 відділу головного відділу захисту національної державності УСБУ в Сумській області) та виключити зі списків УСБУ в Херсонській області. Вказує на те, що протягом всього часу проходження служби в УСБУ в Херсонській області ОСОБА_1 виплачувалось грошове забезпечення у порядку і розмірі встановленому законодавством. За наведених обставин відповідач вважає, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року виконана СБУ вчасно, ніякі порушення з боку відповідача по відношенню до позивача не вчинялися, тому права останнього не можуть вважатися порушеними суб`єктом владних повноважень, у зв`язку із чим позовні вимоги є безпідставними, а позов є таким, що задоволенню не підлягає.

З поданих ОСОБА_1 до суду відповіді на відзив (отримано 08.04.2020р.), пояснень (отримано 12.05.2020р.) та правової позиції щодо документів матеріалів справи (отримано 13.05.2020р.) вбачається, що позивач не погоджується із наведеними у відзиві висновками, вважає їх такими, що не спростовують доводів, наведених ним у позовній заяві.

У поданих заявах по суті позивач зауважує на тому, що поданий ОСОБА_2 до суду відзив не може бути прийнятий судом, так як повноваження означеної особи на представництво відповідача у суді не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, при тому, що таких доказів ОСОБА_3 до суду не надано.

Окрім того, направлені до суду УСБУ в Херсонській області документи не можуть бути прийняті до розгляду, та як подані не відповідачем по справі – СБ України, а Управлінням СБУ в Херсонській області, тобто суб`єктом владних повноважень, який не є стороною по справі, а тому не уповноважений на подання документів до суду від імені відповідача.

Проаналізувавши доводи позивача суд зазначає наступне.

Відзив на позовну заяву підписано представником СБУ, ОСОБА_2 , яка діє на підставі контракту про проходження військової служби в СБУ від 13.02.2018 року (укладений на строк з 23.02.2018р. по 22.02.2023р.), додаткової угоди від 07.02.2020 року (пунктом 2 уповноважено представляти інтереси СБУ в судових справах), наказом УСБУ в Херсонській області від 02.12.2019 року №569-ос (призначення ОСОБА_2 старшим юрисконсультом юридичного сектору УСБУ в Херсонській області). Контракт з СБУ укладено Тарнауз О.В., проте згідно свідоцтва від 23.11.2018 року серії НОМЕР_1 , зазначена особа змінила ім`я на « ОСОБА_2 ».

Відповідно до підпункту 19 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

30.09.2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 року №1401-VIII.

02.06.2016 року за №1401-VIII Верховною Радою України було прийнято зміни до Конституції України, відповідно до яких розділ XV "Перехідні положення" Основного Закону України було доповнено пунктом 11, який передбачає, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01.01.2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01.01.2018 року; у судах першої інстанції - з 01.01.2019 року (абзац перший пункту). Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюватиметься з 01.01.2020 року (абзац другий пункту).

Водночас, варто зазначити, що пунктом 11 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України врегульовані саме питання представництва. Про "самопредставництво" в Конституції України не йдеться, воно передбачено лише відповідними положеннями процесуальних кодексів.

За загальним правилом право на самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови колегіального виконавчого органу діяти від імені такої особи, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

Разом з тим, змінами, внесеними до КАС України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення" від 18.12.2019 року №390-IX розширено випадки самопредставництва юридичної особи, суб`єкта владних повноважень і визначено, що "юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені" та визначено перелік документів, що можуть підтвердити відповідні повноваження: закон, статут, положення, трудовий договір (контракт).

З аналізу цієї норми закону вбачається, що допуск особи до участі у справі та визнання належно вчиненими будь-яких інших з переліку передбачених статтею 44 КАС України процесуальних прав можливий за умови сукупної наявності обох цих умов. Отже, для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб`єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження.

До аналогічний висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 03.02.2020 року у справі №160/6823/19 (адміністративне провадження №К/9901/2834/20).

Відтак, суд вважає, що ОСОБА_2 належним чином підтвердила свої повноваження на представництво відповідача – СБ України, так як надала суду належним чином засвідчені копії контракту про проходження військової служби в СБУ від 13.02.2020 року та додаткової угоди від 07.02.2020 року, пунктом 2 якої Верещак А. ОСОБА_4 . уповноважено представляти інтереси СБУ в судових справах.

За наведених обставин, доводи позивача щодо не підтвердження Верещак А.В. своїх повноважень на представництво СБУ є необґрунтованими, тому не беруться судом до уваги при вирішенні даної справи.

Водночас доводи ОСОБА_1 щодо неможливість прийняття судом копій документів, наданих Управлінням СБУ в Херсонській області супровідними листами від 01.04.2020 року №71/22/68-1969, від 17.04.2020 року №71/22/3-3479дск та засвідчених посадовими особами цього Управління, суд вважає обґрунтованими, так як УСБУ в Херсонській області не є стороною по справі. Доказів, якими б підтверджувались повноваження Управління на подання до суду копій документів матеріали справи не містять.

Отже, суд не може врахувати при вирішенні даної справи по суті документи, подані УСБУ в Херсонській області супровідними листами від 01.04.2020 року №71/22/68-1969, від 17.04.2020 року №71/22/3-3479дск.

Копії документів, що подані супровідним листом від 23.04.2020 року №21/3/1-542ДСК начальником Фінансово-економічного управління СБУ, а також представником СБУ Верещак А.В. (супровідний лист від 03.06.2020р. №71/22/68-3264), повноваження якої підтверджено згідно наведених вище обставин, судом приймаються та враховуватимуться при розгляді даної справи.

Ухвалою суду від 13.05.2020 року враховуючи послаблення обмежувальних протиепідемічних заходів згідно наказу голови Херсонського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 року №05-04/14, яким надано дозвіл на допуск до приміщення суду виключно учасників судових засідань у день та час розгляду судових справ за їх участі, за наявності у них засобів захисту, суд дійшов висновку про необхідність з метою дотримання вимог приписів п. 2 ч. 4 ст. 12 КАС України, розгляд даної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання у відповідності до ч. 1 ст. 179 КАС України.

Підготовче засідання призначено на 02.06.2020 року, проте у зв`язку із необхідністю витребування у відповідача додаткових доказів, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 04.06.2020 року.

На встановлену судом дату сторони до суду з`явились, просили здійснювати розгляд справи по суті одразу після закінчення підготовчого засідання.

Відтак, суд згідно приписів ч. 7 ст. 181 КАС України, приймає рішення про закінчення підготовчого судового засідання та розглядає справу по суті.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримував, посилаючись на обставини викладені в адміністративному позові, відповіді на відзив, поясненнях (направленні в доповнення відповіді на відзив) та правовій позиції щодо документів, які містять в матеріалах справи.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2013 року проходив службу на посаді начальника відділу Головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ по Донецькій області.

Наказом Голови СБУ від 15.01.2014р. №28-ос полковника Яригу ОБ. зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Херсонській області з 15.01.2014р. по 15.02.2014р. за підпунктом "а" пункту 48 Положення, звільнивши його з посади начальника відділу УСБУ в Донецькій області.

Наказом УСБУ від 14.05.2014р. №236-ос полковника Яригу ОСОБА_5 підпорядковано з 14.05.2014р. підполковнику ОСОБА_6 , начальнику сектору охорони державної таємниці.

Наказом від 06.11.2014р. по особовому складу №10/75-ОС полковника ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника УСБУ в Херсонській області за підпунктом "б" пункту 48 (у зв`язку з проведенням організаційних заходів) з 06.11.2014р. по 06.02.2015р.

Наказом голови СБУ від 22.08.2015р. №810-ос позивача було звільнено з військової служби за підпунктом "б" пункту 61 та підпунктом "г" пункту 63 (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості використання на службі).

Наказом т.в.о. начальника УСБУ в Херсонській області від 08.09.2015р. №624-ос позивача було виключено із списків особового складу управління у запас Збройних Сил України.

Не погоджуючись з вказаними наказами та вважаючи дії СБУ та УСБУ в Херсонській області протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. по справі №821/3195/15-а:

- визнано незаконною бездіяльність СБУ в частині невиконання Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України в частині не призначення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу в УСБУ в Херсонській області у відповідності до наказу голови СБУ №28-ос "По особовому складу" від 15.01.2014р. та наказу голови СБУ №10/75-ос "По особовому складу" від 06.11.2014р.;

- визнано протиправною бездіяльність начальника УСБУ в Херсонській області Ярмака Д.Б. по невиконанню наказів голови СБУ №28-ос та №10/75-ос;

- визнано протиправною бездіяльність голови СБУ та начальника УСБУ в Херсонській області щодо порушення термінів перебування ОСОБА_1 у розпорядженні за наказами голови СБУ №28-ос та №10/75-ос, у відповідності до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України;

- визнано протиправним та скасовано наказ голови СБУ №810-ос "По особовому складу" від 22.08.2015р.;

- поновлено ОСОБА_1 на військовій службі в органах СБУ з 22.08.2015р.;

- визнано протиправним та скасовано наказ УСБУ в Херсонській області "По особовому складу" від 08.09.2015р. №624-ос та поновлено ОСОБА_1 в списках особового складу УСБУ в Херсонській області;

- стягнуто з УСБУ в Херсонській області на користь ОСОБА_1 матеріальне та грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 22.08.2015р., яке на час ухвалення рішення від 23.03.2018р. складало 273226,43 грн.

Постанова набрала законної сили датою її винесення.

04.04.2018р. головою СБУ видано наказ №424-ос, де зазначено про визначення ОСОБА_1 таким, що перебуває у розпорядженні начальника УСБУ в Херсонській області на посаді начальника відділу з 22.08.2015р.

Наказом т.в.о. начальника УСБУ від 24.04.2018р. №231-ос «По особову складу», прийнятим відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, призначено за пунктом "б" пункту 44 Положення з 22.04.2018р. полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні начальника управління по посаді начальника відділу (полковник), консультантом (полковник), та відповідно до п. п. 2.3.2., 2.3.5.,2.3.24. Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців Служби безпеки України, затвердженої наказом СБУ від 23.01.2008р. №35/ДСК, надбавки та премія.

Пунктом 1 наказу начальника т.в.о. УСБУ в Херсонській області від 16.04.2018р. №211-ос «По особовому складу», який видано у зв`язку зі службовою необхідністю, скеровано наказ УСБУ в Херсонській області від 14.05.2014р. №236-ос вважати таким, що втратив чинність з 13.04.2018р.

Наказом начальника т.в.о. УСБУ в Херсонській області від 29.05.2018р. №294-ос, який видано у зв`язку зі змінами в штаті Управління, оголошеними наказом голови СБУ від 05.05.2018р. №720/ДСК, відповідно до ст. 11 Закону України « Про Службу безпеки України», призначено зі збереженням раніше встановлених надбавок та премії полковника ОСОБА_1 , консультантом начальника управління (полковник).

Херсонським окружним адміністративним судом за результатами розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до голови СБУ щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання виконати певні дії 19.12.2019р. (справа №821/907/18) ухвалено рішення, яким:

- визнано протиправною бездіяльність голови СБУ стосовно не вирішення питання про призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду у відповідності до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України;

- зобов`язано голову СБУ вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду.

Рішення залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2019р., тобто набрало законної сили.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 23.06.2018р. (справа №821/907/18) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до СБУ в особі Голови - Грицака В.С., яким визнано незаконним та скасовано наказ СБУ від 04.04.2018р. №424-ос в частині зарахування полковника ОСОБА_1 у розпорядження начальника УСБУ в Херсонській області з 22.08.2015р., скасоване постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.03.2019р., провадження по справі у цій частині закрито.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13.08.2019р. по справі №821/811/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до УСБУ в Херсонській області в особі т.в.о. начальника Романюка А.В., УСБУ в Херсонській області задоволено, тим самим:

- визнано дії т.в.о. начальника УСБУ в Херсонській області по переміщенню військовослужбовця - полковника ОСОБА_1 по підпункту "б" пункту 44 Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України протиправними;

- визнано незаконним та скасовано наказ т.в.о. начальника УСБУ в Херсонській області від 24.04.2018р. №231-ос.

Рішення залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2019р., тобто набрало законної сили.

З наведеного вбачається, що наказ голови СБУ від 04.04.2018р. №424-ос станом на момент вирішення справи по суті є чинним, водночас наказ т.в.о. начальника УСБУ в Херсонській області №231-ос від 24.04.2018р. скасований судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Накази №294-ос та п. 1 наказу №211-ос, що видані УСБУ в Херсонській області, скасовані рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 06.02.2020р., ухваленим за результатами розгляду справи №821/1235/18, проте даний факт не може враховуватись при розгляді даної справи, так як означене рішення станом на момент розгляду даної справи не набрало законної сили.

Наказом голови СБУ від 25.01.2020р. №83-ОС/дск полковника Яригу О.В., який перебуває у розпорядженні начальника УСБУ в Херсонській області за посадою начальника відділу (полковник), призначено начальником 2 відділу (полковник) головного відділу захисту національної державності УСБУ в Сумській області.

Наказом начальника УСБУ в Херсонській області від 06.02.2020р. №45-ос полковника Яригу ОСОБА_5 скеровано відкомандирувати до УСБУ в Сумській області 09.02.2020р. та виключено зі списків особового складу УСБУ в Херсонській області.

За наведених обставин, позивач звернувся до суду з позовною вимогою, якою просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за час невиконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. по справі №821/3195/15-а в частині поновлення позивача на роботі за період з 23.08.2015р. (наступний день після видання №810-ос про звільнення позивача зі служби) по 25.01.2020 року (дата видання наказу №82-ОС/дск про призначення на посаду начальника відділу УСБУ в Сумській області).

Окрім того, позивач зазначає, що протиправно не зарахований йому стаж (календарний та пільговий) при виданні наказу від 25.01.2020р. №83-ОС/дск за період з 22.08.2015р. по 25.01.2020р., підлягає обов`язковому зарахуванню за рішенням суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд зауважує на тому, що питання оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника приписами спеціального законодавства, яке має застосовуватись у даних правовідносинах, а саме Інструкції про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовців СБУ (затверджена наказом СБУ від 23.01.2008р. №35/ДСК) та Положення про проходження військової служби військовослужбовцями СБУ, не врегульовано, у зв`язку із чим, суд переконаний в тому, що застосуванню у даному випадку підлягають саме норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), так як спірні правовідносини врегульовані статтею 236 КЗпП України.

У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосує закон, що регулює подібні правовідносини, а за відсутності такого закону суд виходить із Конституційних принципів і загальних засад Права (постанова Верховного Суду України від 27.04.2016 року по справі № 6-113 цс16).

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати «№95», ратифікованої Україною 30.06.1991р., незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчисленні в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06.11.2013р. по справі №21-389а13), суд дійшов висновку, про застосування до даних правовідносин норм Законів про працю України, які регламентують порядок стягнення середнього заробітку за весь час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника (КЗпП України).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно - технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.

Стаття 116 КЗпП встановлює, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП).

Частина 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконного звільненого працівника має бути виплачений середній заробіток за час затримки виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Отже, встановлений факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі є підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015р. у справі № 6-435цс15, законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржувались.

При цьому суд зазначає, що наявність вини СБУ в даній справі у затримці виконання судової постанови не є обов`язковою для задоволення заявлених вимог, в даній справі наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення які набрали законної сили повинні виконуватись державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 2 ст. 257 КАС України, судові рішення, які набрали чинності або підлягають негайному виконанню, є підставою для його виконання.

До даних фактичних обставин порядок примусового виконання рішень суду не повинен застосовуватись, оскільки відповідно до норм процесуального закону судове рішення підлягало виконанню негайно.

В свою чергу, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання роботодавцем (у даному випадку головою СБ України) відповідного наказу.

Як вже встановлено судом, позивача звільнено військової служби наказом голови СБУ від 22.08.2015р. №810-ос.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. по справі №821/3195/15-а, зокрема, поновлено ОСОБА_1 на військовій службі в органах СБУ з 22.08.2015 року, тобто з дати незаконного звільнення.

Відповідач стверджує, що ОСОБА_1 був поновлений на військовій службі наказом голови СБУ від 04.04.2018р. №424-ос, де зазначено про визначення ОСОБА_1 таким, що перебуває у розпорядженні начальника УСБУ в Херсонській області на посаді начальника відділу з 22.08.2015р.

Проте суд критично сприймає наведений довід СБ України та не погоджується із ним з огляду на наступне.

Згідно змісту рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19.12.2019р. по справі №821/907/18, яке набрало законної сили 24.06.2019р., у зв`язку із чим, встановлені у цьому рішенні обставини, в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи: «…беручи до уваги установлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. у справі №821/3195/15-а обставини щодо відсутності правових підстав знаходження позивача у розпорядженні, а також незаконності його звільнення, суд вважає, що при виконанні цього судового рішення відповідачем (мається на увазі СБУ в особі голови – ОСОБА_7 ) мали враховуватись вищевказані приписи п.48 Положення.

Тобто, єдиним шляхом виконання цього судового рішення для відповідача було вирішення питання про призначення позивача на рівну посаду.

В той же час жодних дій по вирішенню питання про призначення ОСОБА_1 на рівну посаду (проведення бесіди, пропонування вакантних посад, тощо) відповідач не вчиняв, що підтвердив у судовому засіданні представник відповідача».

У рішенні від 19.12.2019р. суд погодився з доводами ОСОБА_1 , які полягали в тому, що голова СБ України, з урахуванням встановлених постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. обставин, повинен був вирішити питання про призначення позивача на рівну посаду, а не знову виводити у розпорядження начальника УСБУ в Херсонській області.

Відтак, за результатами розгляду справи №821/907/18, суд ухвалив рішення, яким визнав протиправною бездіяльність голови СБУ щодо не вирішення питання про призначення ОСОБА_1 на рівну посаду у відповідності до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України та зобов`язав голову СБУ вирішити питання щодо призначення ОСОБА_1 на рівну посаду.

Отже, враховуючи обставини, що встановлені наведеним рішенням суду, яке набрало законної сили, видання головою СБУ наказу від 04.04.2018р. №424-ос не може вважатися поновленням ОСОБА_1 на військовій службі в органах СБУ, а тому не свідчить про виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р., так як наказом №424-ос ОСОБА_1 виведено у розпорядження начальника УСБУ в Херсонській області.

Посилання відповідача на призначення позивача на посаду, яке оформлене наказом начальника УСБУ в Херсонській області від 24.04.2018р. №231-ос не заслуговує на увагу, оскільки даний наказ скасовано рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 13.08.2019р. по справі №821/811/18, яке набрало законної сили.

Посилання відповідача на призначення позивача на посаду, яке оформлене наказом начальника УСБУ в Херсонській області від 29.05.2018р. №294-ос суд також вважає необґрунтованим та не приймає до уваги, так як згідно висновку рішення суду від 19.12.2019р. по справі №821/907/18 (набрало законної сили): «…вирішення спірного питання про призначення позивача на посаду, як наслідок виконання судового рішення, згідно вимог вищевказаних нормативно-правових актів належить до компетенції відповідача (мається на увазі СБУ в особі голови – ОСОБА_7 ), який, у свою чергу, через підпорядковане йому Управління роботи з особовим складом здійснює контроль за дотриманням законодавства щодо проходження служби військовослужбовцями Служби безпеки України та надає організаційно-методичне забезпечення підрозділам, в яких проходять військову службу вказані військовослужбовці.».

З огляду на вказане, начальник УСБУ в Херсонській області не має повноважень на призначення полковника ОСОБА_1 на посаду, яку останній обіймав до незаконного звільнення – начальник відділу, вирішення означеного питання належить до виключної компетенції голови СБУ.

Частиною 2 статті 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. № 2011-XII чітко визначено, що у разі незаконного звільнення з військової служби або переміщення по службі військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом або перебуває на кадровій військовій службі, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді.

Факт незаконного звільнення та обов`язок поновлення позивача встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. по справі №821/3195/15-а.

Згідно обставин, які встановлено рішеннями, що набрали законної сили від 19.12.2019р. по справі №821/907/18, від 13.08.2019р. по справі №821/811/18, ОСОБА_1 з 2013 року (тобто до незаконного звільнення та зарахування у розпорядження) проходив службу на посаді начальника відділу Головного відділу по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю УСБУ по Донецькій області.

Після незаконного звільнення на рівнозначну посаду ОСОБА_1 призначено тільки наказом голови СБУ від 25.01.2020р. №83-ОС/дск.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009р. у справі «ОСОБА_4 проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Отже, з дня ухвалення рішення про поновлення позивача на роботі у відповідача виник обов`язок щодо його виконання.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Відтак, враховуючи те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. по справі №821/3195/15-а, позивача поновлено на службі з 22.08.2015р., а позивач був призначений на посаду, яка є рівнозначною тій, що він займав до незаконного звільнення лише наказом від 25.01.2020р. №83-ОС/дск, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з 23.13.2018р. по 25.01.2020р., тобто за 459 робочих днів.

Посилання ОСОБА_1 на необхідність виплати йому середнього заробітку з 23.08.2015р. (наступний день після звільнення) суд вважає безпідставними, так як відповідний обов`язок за приписами статті ст. 236 КЗпП України, виникає у роботодавця з моменту набрання законної сили рішенням суду, яким звільнену особу поновлено на раніше займаній посаді, тобто у даному випадку з моменту набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду по справі №821/3195/15-а - 23.03.2018р.

З приводу суми, що підлягає стягненню за час затримки виконання рішення суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Розрахунок середнього розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу проводиться відповідно до п. 8 Порядку № 100, шляхом множення середньоденної заробітної плати за два останні місяці роботи на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Судом встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача визначена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018р. по справі №821/3195/15-а (набрала законної сили), та складає 435,78 грн. (довідка щодо грошового забезпечення ОСОБА_1 від 10.11.2015р. №71/22/3-7308).

Тому загальна сума заробітку за час затримки виконання рішення суду становить 200 023,02 грн. (459 х 435,78), яка і підлягає стягненню з СБУ на користь позивача. При цьому, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця і працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Щодо позовної вимоги, згідно якої ОСОБА_1 просить суд зобов`язати СБУ зарахувати йому в календарному та пільговому обчисленні період з 22.08.2015р. по 25.01.2020р. до вислуги років, а також терміну, встановленого для присвоєння чергового звання, суд зазначає наступне.

Так приписами абзацу 3 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, у разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення).

Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

Втім, довід позивача про те, що відповідачем заперечується право ОСОБА_1 на зарахування до вислуги років та відповідного терміну запитуваного ним періоду роботи не підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Посилаючись на порушення свого права у частині не зарахування періоду роботи, до вислуги років та відповідного терміну, позивач зазначає, що відомості про таке зарахування не відображені головою СБУ у наказі про призначення його на посаду від 25.01.2020р. №83-ОС/дск.

Проте суд вважає, що наведений довід не може свідчити на користь висновку про не визнання відповідачем за ОСОБА_1 права на зарахування до вислуги років, та відповідного терміну, періоду з 22.08.2015р. по 25.01.2020р., так як останнім не наведено жодної правової норми, зміст якої передбачав би необхідність зазначення у наказі про призначення військовослужбовця на посаду означених відомостей.

Відтак, суд доходить висновку про те, що не зазначення у наказі від 25.01.2020р. №83-ОС/дск відомостей про зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 22.08.2015р. по 25.01.2020р. до вислуги років, а також до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання, не може свідчити про не визнання головою СБУ за позивачем такого права.

За наведених обставин, суд вважає позовні вимоги у цій частині передчасними, а відтак такими, що задоволенню не підлягають.

Оцінюючи наявні докази, суд дотримується позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 74 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 ст. 77 КАС України).

На підставі ч. 1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи усі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду підлягають задоволенню за період з 23.03.2018р. по 25.01.2020р.

Позовні вимоги в іншій частині задоволенню не підлягають.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", питання розподілу судових витрат суд не вирішує.

Вступну та резолютивну частину рішення проголошено судом 05.06.2020 року.

Керуючись статтями 139, 242 - 246, 250, 255, 295, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Служби безпеки України в особі Голови Баканова І.Г. (код ЄДРПОУ 00034074, 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 33) про стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду, задовольнити частково.

Стягнути зі Служби безпеки України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.03.2018 року, ухваленої по справі №821/3195/15-а в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, за період з 23.03.2018 року по 25.01.2020 року у розмірі 200 023 (двісті тисяч двадцять три) грн. 02 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", від 02.04.2020 року Розділ VІ Прикінцевих положень КАС України доповнено п. 3 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15 червня 2020 р.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 106020000