Постанова № 8980160, 08.04.2010, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" квітня 2010 р.

14 год.30 хв.Справа № 2-а-14557/09/2170

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Попова В.Ф.,

при секретарі: Головчук Ю.І.,

за участю:

представника позивача - Козлович С.М.,

представника відповідача - Горбунової К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

закритого акціонерного товариства "Южмормонтаж"

до Державної податкової інспекції у м.Херсоні

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Закрите акціонерне товариство «Южмормонтаж» (далі позивач) звернулось з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень - рішень від 23.11.2009р. №0005242301/0, №0005252301/0, від 18.11.2009р. за №0001601702/0, №0001611702/0 та від 17.11.2009р. №0000852200/0, №0000862200/0, №0000872200/0, якими позивачу збільшено податкові зобовязання з податку на прибуток на 610966,5 грн., з податку на додану вартість на 296250 грн. , з податку на доходи фізичних осіб на 4575,36 грн., та застосовано штрафні санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумі 39821,53 грн.

Спірні податкові повідомлення рішення складено на підставі акту про результати виїзної планової перевірки позивача від 27.10.2009р. №3218/23-8/14122468.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в у повному обсязі та пояснив, що вважає неправомірними висновки відповідача, щодо зменшення задекларованих валових витрат у звязку з віднесенням до їх складу витрат не повязаних з веденням господарською діяльністю на загальну суму 1641777,0 грн., оскільки наявні документи дозволяють зробити висновок про повязаність цих витрат з його господарською діяльністю.

Стосовно донарахування податку з доходів фізичних осіб, позивач вважає неправомірним нарахування відповідачем податку на доходи, виплачені приватному нотаріусу ОСОБА_3 за нотаріальне посвідчення господарських договорів. Податок з виплачених на користь приватного нотаріуса коштів був перерахований повністю в день надання цих послуг.

Також, неправомірним з точки зору позивача є нарахування податку з доходів фізичних осіб на суму коштів, виданих працівникам на відрядження та не повернутих ними в установлений строк, оскільки витрати, понесені працівниками позивача під час відрядження підтверджені документально і працівники позивача в установлений термін звітували перед ним про понесені витрати під час відрядження.

Не погоджується позивач з виявленими порушеннями щодо своєї діяльності у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Просить скасувати спірні податкові повідомлення рішення посилаючись на те, що відповідачем при проведені перевірки не враховані всі обставини ведення ним господарської діяльності, які суттєво впливають на визначення його податкових зобовязань та ведення зовнішньоекономічної діяльності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила та пояснила, що підставою для складення спірних податкових повідомлень рішень був акт планової перевірки позивача від 27.10.2009р. №3218/23-8/14122468. За актом перевірки у позивача встановлені порушення податкового законодавства під час визначення податкових зобовязань з податку на прибуток, з податку на додану вартість та з податку з доходів фізичних осіб, а також порушення законодавства України у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Відповідач вважає, що на збільшення податкових зобовязань з податку на прибуток вплинуло зменшення за наслідками перевірки задекларованих валових витрат на суму 1641777,0 грн.

Також, за актом перевірки від 27.10.2009р., позивач неправомірно відніс до складу валових витрат витрати на сплату послуг з надання реклами , послуг підбору бригади для ремонту крана "Кондор", послуги по підбору персоналу, лізингова операція, які не повязані з господарською діяльністю позивача в перевіреному періоді. Зазначений висновок відповідачем зроблений на підставі документів, наданих позивачем під час перевірки, які не дають змогу встановити приналежність цих витрат до господарської діяльності платника податків. Документи, надані при перевірці на думку відповідача не містять конкретного переліку робіт та послуг наданих виконавцями цих робіт та послуг і не дозволяють повязати їх з циклами виробничої або комерційної діяльності позивача в процесі здійснення ним власної господарської діяльності.

Відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення рішення є такими, що винесені у відповідності до чинного законодавства.

Заслухавши пояснення сторін, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає частковому задоволенню, у звязку із наступними обставинами.

За нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі - Закон України №334/94-ВР від 28.12.1994р.), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст..9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 01.07.1999 р. N 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на зазначене суд вважає, оскільки Законом України №334/94-ВР встановленні обмеження щодо включення окремих витрат до складу валових витрат, то при складанні декларації з податку на прибуток бухгалтерські документи повинні складатись у такий спосіб, який дозволяє обґрунтовано їх обліковувати у складі валових витрат.

Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991р. №1251-XII, обовязок по повній та своєчасній сплаті податків і обовязкових платежів до бюджету покладено на платника податків (по цій справі на позивача) і тому на нього покладено обовязки по забезпеченню якісному складанню документів, які можуть бути підставою для нарахування та сплати податків і обовязкових платежів до бюджету.

Під час слухання справи позивачем надано бухгалтерські та інші документи, що стосується спірних витрат, які на думку відповідача не повязані з веденням господарської діяльності позивача у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вивчивши надані документи суд вважає, що надані документи дозволяють визначити приналежність спірних витрат до витрат, повязаних з веденням господарської діяльності позивача у перевірені відповідачем податкові періоди.

Тому, акти виконаних робіт, які підтверджують виконання робіт позивачу і надання послуг з надання реклами, послуг підбору бригади для ремонту крана "Кондор", послуги по підбору персоналу, лізингова операція містять вичерпний перелік наданих послуг і виконаних робіт і не потребують додаткового надання документів для вирішення питання про повязаність цих витрат з господарською діяльністю позивача.

Так, за актом перевірки, відповідач вважає, що позивач безпідставно відніс до складу валових витрат вартість послуг по наданню реклами ПП ОСОБА_1 у засобах масової інформації по договору від 16.09.2005р. №16, оскільки акт виконаних робіт не містить кількість слів та сантиметрів реклами, вартості рекламної послуги, кількості виходу періодичного видання. В той же час відповідач зовсім не звертає уваги на те, що ціново-обємні характеристики послуг які надаються ПП ОСОБА_1 по рекламі закладені у договорі від 16.09.2005р. №16, а свідченням наданих послуг можуть бути матеріали періодичних видань. Не дослідження цієї обставини вплинуло на формування помилкового висновку відповідача з цього питання.

Аналогічно підтвердженими документально були послуги, наданні ПП ОСОБА_1 ПК ПП ОСОБА_2 по організації відправки автокрана, підбору бригади для виконання робіт, інформаційно-консультативні послуги по оформленню документів та інші види робіт та послуг.

Безпідставним з точки зору суду є висновок відповідача про відсутність належного підтвердження витрат по операціям перегону крану ООО «Усть-Кут-Лесосервіс» на суму 51115 рос. руб , або 12533,0 грн. Зазначені витрати підтверджено відповідними бухгалтерськими документами складеними у відповідності із Законом України №996 та іншими законами з питань оподаткування. Обґрунтованість цих витрат підтверджено наявними у позивача договорами, калькуляціями та іншими бухгалтерськими документами.

Одним із порушень законодавства України з оподаткування прибутку підприємств було те, що позивач безпідставно до валових витрат відніс суми комісійних винагород лізингодавцю ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» у сумі 1264309,3 грн. по фінансовій оренді автокрану марки Demag-180. Відповідач вважає, що ці витрати не повязані з веденням господарської діяльності позивача оскільки автокран марки Demag-180 позивач придбав та передав ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль», а віднесення комісійних до складу валових витрат можливе у разі передачі цього крану позивачеві на умовах фінансового лізингу.

Вивчаючи надані матеріали по цій операції судом встановлено наступне: за поясненням позивача для ведення його виробничо-господарської діяльності йому потрібен був автокран марки Demag-180. У звязку з відсутністю фінансової можливості по придбанню цього крану позивач звернувся з пропозицією до ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» надати йому цей кран на умовах фінансового лізингу. Для оформлення договору фінансового лізингу ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» доручило позивачеві придбати для нього кран, який по своїм технічним характеристикам задовольняє вимоги позивача та може бути предметом фінансового лізингу.

Придбання автокрану було проведено позивачем на підставі договору № 1563-01/08 від 10.01.2008р. та передано власнику майна ТОВ «Райфайзен лізинг Аваль» актом приймання передачі від 22.06.2009р.

На підставі договору фінансового лізингу від 10.01.2008р. № L1563-01/08 при сплаті 45 % вартості обєкту фінансового лізингу ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» актом прийому передачі від 22.06.2009р. передало кран марки Demag-180 позивачеві. За документами наданими лізингодавцем вартість комісійних, тобто винагорода ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» склала 1264309,3 грн.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

При нарахуванні лізингового платежу орендодавець збільшує валові доходи, а орендар збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, що надається у рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу), за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач (орендар) мав право збільшувати валові витрати на суму нарахованих ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» комісійних за передане в фінансову оренду майно - автомобільний кран марки Demag-180 за договором фінансового лізингу від 10.01.2008р. № L1563-01/08.

По сукупності наданих суду доказів суд приходить до висновку про необхідність повного скасування податкового повідомлення рішення від 23.11.2009р. №0005242301/0, яким позивачу донараховані податкові зобовязання з податку на прибутку на загальну суму 610966,5 грн.

З податку на додану вартість позивачу збільшено податкові зобовязання внаслідок зменшення податкового кредиту на 210719,0 грн. Підставою для зменшення податкового кредиту було те, що позивач до складу податкового кредиту, в порушення пп.7.2.1 п.7.2. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР, відніс податок на додану вартість сплачений (нарахований) постачальникам товарів (робіт, послуг) на підставі неналежним чином оформлених податкових накладних. Підставою для цього висновку відповідача було те, що спірні податкові накладні не містили опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм ). Недотримання цього реквізиту на думку відповідача не дає право позивачу на віднесення ПДВ по цим накладним до складу податкового кредиту.

Відповідно до Закону України №168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Дослідивши надані суду податкові накладні, ПДВ по яким виключений відповідачем із складу податного кредиту суд встановив наступне:

Відповідно до договору купівлі продажу №р 1563-01/08 від 10.01.2008р. позивач поставив ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» кран вартістю 9 109 400 грн., постачання проведено відповідно до видаткової накладної від 22.06.2009р. №РН-36.

За договором фінансового лізингу від 10.01.2008р. № L-1563-01/08 та акту приймання передачі предмета лізингу від 22.06.2009р. придбаний ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» кран був переданий позивачу у фінансовий лізинг. За п.4 договору лізингу лізингові платежі за переданий кран складались з авансового платежу, та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та комісію лізингодавця. Авансовий лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує 25 % вартості предмету лізингу. Комісія по даному договору - це винагорода лізингодавця по цій лізинговій операції та її розмір визначений цим договором фінансового лізингу від 10.01.2008р.

На авансовий лізинговий платіж, комісію лізиногодавця ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль» було виписано податкові накладні, ПДВ по яким склав 210817,37 грн. На підставі того, що ці податкові накладні не містили ціну поставки, розрахунку відсотків відповідачем вони були виключені із складу податкового кредиту під час проведення перевірки від 27.10.2009р.

Суд вважає, що ці висновки відповідача носять помилковий характер оскільки всі платежі за договором фінансового лізингу у лізингодавця мають ознаку обєкту оподаткування з ПДВ і повинні бути включені до складу його податкових зобовязань.

Крім того, Закон України №168 передбачає, що при придбані товарів, у тому числі і у фінансовий лізинг, не ставлять залежність податкового кредиту від напрямку використання придбаних товарів. У разі використання цих товарів не у господарській діяльності ці товари вважаються умовно проданими платником податку з відповідним нарахуванням податкових зобовязань з ПДВ. Відповідач не оспорює сам факт придбання крану позивачем шляхом використання фінансового лізингу, але не доводе використання цього крану не у господарській діяльності, або у операціях звільнених від обкладанням ПДВ.

Тому, суд вважає, що у відповідача не було підстав на виключення податку на додану вартість, сплаченого при придбання автокрану у ТОВ «Райффайзен лізинг Аваль», із складу податного кредиту позивача, а податкове повідомлення рішення про нарахування позивачу податкових зобовязань з податку на додану вартість від 23.11.2009р. №0005252301/0 підлягає повному скасуванню.

За актом перевірки від 27.10.2009р. підставою для донарахування позивачеві податкових зобовязань з податку з доходів фізичних осіб було:

-не оподаткування коштів, отриманих працівниками позивача на відрядження не

повернутих у встановлені законодавством строки та не підтверджених відповідними видатковими документами, що привело до несплати податку у сумі 55,42 грн.;

-не утримання податку позивачем, як податковим агентом з доходів, виплачених

приватному нотаріусу ОСОБА_3 за вчинення нотаріальних дій, що привело до несплати податку у сумі 1297,5 грн.;

- несвоєчасне надання податковому органу розрахунків про виплачені дивіденди

на користь фізичних осіб.;

Відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889-ІУ, об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний оподатковуваний дохід; чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального річного оподатковуваного доходу на суму податкового кредиту такого звітного року; доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті; іноземні доходи.

До складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються крім інших виплат сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої розраховується згідно з пунктом 9.10 статті 9 цього Закону.

Позивач як податковий агент, при неповерненні у встановлені законодавством терміни коштів отриманих його працівниками під звіт на компенсацію витрат на відрядження, або непідтверджені витрати на відрядження відповідними документами зобов'язаний забезпечити повернення цих коштів до каси, або оподаткувати ці кошти податком з доходів фізичних осіб як отримані ними доходи.

Позивачем при слуханні справи надано документи, які підтверджують фактичні витрати його працівників у період знаходження у відрядженні і вони спростовують висновок відповідача про наявність фактів надміру витрачених кошів у період знаходження у відрядженні. Однак суд вважає, що позивач зобовязаний був забезпечити наявність підтверджуючих документів під час проведення виплат компенсацій по відрядженню своїх працівників або забезпечити надання цих документів працівниками у строки встановлені законодавством України для надання звіту про використанні кошти у відрядженні. Як свідчить акт перевірки, на момент проведення цих виплат та під час проведення перевірки, позивачем не було забезпечено наявність документів, які підтверджують понесені витрати на відрядження, що свідчить про наявність у позивача фактів порушення фінансової та податкової дисципліни з цього питання.

За нормами Закону України №889, субєкт підприємницької діяльності є податковим агентом при виплаті доходів на користь фізичних осіб платників податку за винятком фізичних осіб, що є субєктами підприємницької діяльності.

Діяльність нотаріусів, зокрема, приватних нотаріусів регулюється Законом України "Про нотаріат", згідно якого приватні нотаріуси не можуть бути зареєстровані суб'єктами підприємницької діяльності.

На цій підставі при виплаті винагороди на користь приватних нотаріусів позивач, як податковий агент, зобовязаний був утримати податок з цих виплат та перерахувати його до бюджету в установлені законодавством строки.

Позивачем надано платіжні документи, які засвідчують сплату податку з доходів фізичних осіб при виплаті винагороди на користь приватного нотаріуса ОСОБА_3 23.07.2007р.

При вивченні наданих доказів про сплату до бюджету утриманого з приватного нотаріуса податку з доходів фізичних осіб відповідач звернув увагу суду, що цей податок був перерахований позивачем не на рахунок місцевого бюджету за яким обліковується податок з доходів фізичних осіб, а на рахунки інших надходжень місцевого бюджету.

На думку відповідача перерахування коштів не за його цільовим напрямом не може свідчити про належну сплату цього податку до бюджету.

Зважаючи на позицію відповідача по цьому питанню суд вважає за необхідним врахувати наступне:

Відповідно до Наказу ДПА України від 18.07.2005р. №276, зареєстрованого в Мінюсті України 02.08.2005р. За №843/11123 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється органами державної податкової служби України», органи державної податкової служби для ведення оперативного обліку платежів, що надходять до бюджету, одержують відповідні документи від органів Державного казначейства України та інших установ згідно з чинними порядками передачі інформації.

Інформацію про реквізити зазначених рахунків органи державної податкової служби доводять до платників податків шляхом їх розміщення на дошці податкових оголошень, установленій на доступному для огляду місці біля входу до приміщення податкового органу.

За існуючим порядком сплати податків та обовязкових платежів до бюджету та державних цільових фондів зарахування сплачених податків, зборів та інших обовязкових платежів до бюджету проводиться органами державного казначейства до державного та місцевих бюджетів на відповідні рахунки бюджетної класифікації доходів на підставі платіжних доручень та інших документів, які складає платник податків. Невірно вказані реквізити по розрахункових документах тягнуть за собою надлишок сплачених сум платежів по одним видам бюджетних надходжень та недоплату по іншим видам бюджетних надходжень.

У звязку з тим, що відповідно до Інструкції №276 облік сплачених податків платників податків у податковому органі ведеться за видами податків і зборів суд вважає, що наявність зайво сплачених сум платежів по одному виду податків автоматично не звільняє платника податків від сплати платежів до бюджету за якими у платника податків виникли обовязки у сплаті податків.

Виходячи із зазначеного суд вважає, що позивач мав можливість при сплаті податку з доходів приватного нотаріуса Волкодава В.Г. в платіжних документах вірно визначити банківські реквізити сплачуваного податку, а помилково сплативши податок на інший рахунок позивач не виконав вимогу Закону України №889 по сплаті утриманого податку до бюджету.

Враховуючі наведене, суд відмовляє позивачеві у вимозі по скасуванню податкового повідомлення рішення від 18.11.2009р. №0001611702/0, водночас звертає увагу сторін на те, що позивач протягом строку позовної давності має право звернутись до позивача з вимогою про повернення зайво сплачених коштів (у сумі 1297,5 грн.) за помилковими банківськими реквізитами.

За пп.9.3.3.п.9.3. ст..9 Закону України №889-ІУ, резидент, що виплачує дивіденди платникам цього податку, надає податковому органу у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду, податковий розрахунок про нараховані дивіденди, форма якого визначається за правилами, встановленими законом.

Не надавши податковому органу звітність про суми виплачених дивідендів за жовтень, листопад 2006р. та липень 2007р., позивач порушив вимоги Закону України №889-ІУ щодо строків надання цієї звітності.

Відповідно до пп.17.1.1. п.17.1. ст..17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-ІІІ (далі Закон України №2181-ІІІ від 21.12.2000 р.), платник податків, що не подає податкову декларацію у строки, визначені законодавством, сплачує штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання або її затримку.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку про обґрунтованість позиції відповідача з цього питання.

На підставі зазначеного, суд вважає за необхідне скасувати податкове повідомлення - рішення від 18.11.2009р. за №0001601702/0 про донарахування податкових зобовязань з податку на доходи фізичних осіб у сумі 4065,36 грн., у тому числі за штрафними санкціями на 2712,44 грн., а податкове повідомлення рішення від 18.11.2009р. за №0001611702/0 про застосування штрафних санкцій за несвоєчасну здачу до податкового органу податкового розрахунку про нараховані дивіденди на користь фізичних осіб залишити в силі.

За актом перевірки від 27.10.2009 р. порушення позивача у сфері зовнішньоекономічної діяльності, які стали підставою для складення рішень про застосування штрафних санкцій були:

- порушення вимог ст..2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994р. №185/94-ВР на суму 51115,0 рос. руб при здійснені розрахунків з російським підприємством ТОВ «Усть-Кут-Лесосервіс»;

- порушення ч.4 ст.3 Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у зовнішньоекономічній діяльності» від 23.12.1998р. №351-ХІУ в частині не надання відомостей про виконані роботи при здійснені товарообмінних( бартерних) операцій;

- в порушення вимог ст..1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, які знаходяться за її межами» від 18.06.1994р. №319/94 позивач не надав податковому органу декларацію про наявність валютних цінностей за межами митної території України.

Відповідно до договору №01-04 від 04.05.2007р. російське підприємство ТОВ «Усть-Кут-Лесосервіс» мало надавати на території Росії послуги по відвантаженню залізничним транспортом портального крану «Альбатрос». За договором №1-04 вартість послуг становила 1625292 рос. руб. За додатковими угодами від 30.07.2007р. та від 21.08.2007р. вартість послуг виконавцем була збільшена до 1907400 рос. руб. На виконання умов договору позивач у період з травня по серпень 2007р. перерахував російській стороні гроші у сумі 1907400,0 рос. руб. Меморіальним ордером від 16.11.2007р. №303 ТОВ «Усть-Кут-Лесосервіс» повернуто позивачеві частину перерахованих коштів у сумі 15533,07 рос. руб.

Виконання послуг російською стороною підтверджено актами виконаних робіт на загальну суму 1832157,44 рос. руб (360946,65 грн.).

За актами виконаних робіт сума транспортних витрат по маршруту Усть-Кут - Херсон склала 1540749,0 рос. руб. Відповідач вважає, що при визначені вартості транспортних послуг слід брати за основу «Соглашение о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС)» введеному у дію з 01.11.1951р. із змінами та доповненнями станом на 01.11.1997р. За ст..7 СМГС накладна є доказом укладення договору перевезення вантажу та є основним перевізним документом. З метою підтвердження факту виконання транспортних послуг позивачем у ході перевірки було надано первині документи - накладні СМГС, які підтверджують вартість міжнародних перевезень у сумі 1489634,0 рос. руб. Різниця між вартістю транспортних перевезень, зазначених у актах виконаних робіт ТОВ «Усть-Кут-Лесосервіс» та у міжнародних перевізних документах накладних СМГС у сумі 51115,0 рос. руб. На думку відповідача не підтверджена первинними розрахунковими документами. Під час перевірки відповідачеві не надано жодних документів підтверджуючих виконання російською стороною послуг (робіт), відвантаження товарів, повернення коштів у сумі 51115,0 рос. руб. не надано. Тому, відповідач вважає, що кошти у сумі 51115,0 рос. руб. є валютними цінностями, які знаходяться за межами митної території України понад встановлені терміни, наявність яких не була задекларована у податковому органі протягом 6 звітних періодів.

У ході слухання справи позивачем надано копію договору №1-04 від 04.05.2007р. на надання позивачу російською фірмою ТОВ «Усть-кут-Лесосервіс» послуг у звязку з відправкою залізнодорожнім транспортом портального крану «Альбатрос». В межах цього договору виконавець послуг російська сторона надавала позивачу в оренду портальний кран для навантаження вантажу у вагони, надавала тепловоз для подачі вагонів, надавала інші послуги у звязку з перевезенням портального крану. За умовами договору було встановлено вартість робіт (послуг) у сумі 1625292 рос. руб, яка була змінена і з 21.08.2007р. на підставі додаткової угоди №2 до договору №1-04 становила 1907400 рос. руб.

Ні основний договір, ні додаткові угоди не містили розподіл вартості робіт(послуг) по їх видам і тому, суд вважає, що сторони обумовили договірну вартість виконаних робіт незалежно від їх державного регулювання в Російській Федерації.

Правомірність визначення договірної вартості послуг (робіт) які пропонуються підтверджено установою банку, яка здійснила перерахування коштів ТОВ «Усть-Кут Лесосервіс» на підставі договору №1-04 та додатків до нього.

В якості підтвердження факту наданих послуг та виконаних робіт позивачем надано рахунки фактури, які підтверджують виконання умов договору російською стороною. Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити як: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже суд вважає, що бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції та її грошовий еквівалент, у тому числі і по операціям проведеним за митними кордонами України повинні бути складені таким чином, який дозволив би відслідкувати перелік наданих послуг (виконаних робіт), або проданих товарів і встановити їх зв'язок з господарською діяльністю субєкта підприємницької діяльності та виконуємих ним при цьому договірних відносин.

Проаналізувавши надані суду рахунки - фактури на виконання робіт (послуг) російською стороною ТОВ «Усть-Кут Лесосервіс» за договором №1-04, суд приходить до висновку, що надані документи повністю відповідають вимогам Закону України №996 та можуть бути підтвердженням про надання російською стороною послуг у сумі 1832157,44 рос. руб. у тому числі транспортних послуг у сумі 1540749,0 рос. руб. Таким чином, суд вважає, що факт існування за межами митної території України валютних цінностей вартістю 51115 рос. руб., які належать позивачеві є непідтвердженим, відсутність валютних цінностей за межами митної території України позбавляє позивача від обовязків надавати податковому органу декларації про наявність (відсутність) валютних цінностей за межами України.

Отже, рішення про застосування штрафних санкцій від 17.11.2009р. №0000852200/0 та № 0000862200/0 - підлягають скасуванню.

На підставі договору підряду від 14.09.2006р.№ 354 позивач мав надати послуги по переміщенню портальних кранів Ганц Г\П16/27т та АНС-1000 замовнику ЗАО АК «Алроса».(Росія). За договором №354 вартість робіт склала 671385 рос. руб. Виконання робіт підтверджено актом виконання робіт від 15.12.2006р. Оплата за виконані роботи проведена на суму 572299,73 рос. руб. та зарахована на валютний рахунок в Філії Херсонського Центрального відділення «Промінвестбанку».

Сторонами договору від 14.09.2006р. №354 було укладено додаткову угоду на надання ЗАО АК «Алроса» транспортно-експедиційних послуг по переміщенню обладнання позивача на суму 99084,27 рос. руб. Російською стороною транспортно-експедиційні послуги були здійснені, що підтверджується актом виконаних робіт від 30.11.2006р. №138.

Протоколом до додаткової угоди від 10.11.2006р. №1 між позивачем та ЗАО АК «Алроса» було передбачено: провести залік вартості транспортно-експедиційних послуг в сумі 99084,27 рос. руб. при виконані оплати вартості робіт по договору від 14.09.2006р. №354 по переміщенню портальних кранів; зменшення вартості договору підряду від 14.09.2006р. №354 до 572300,73 рос. руб.

Відповідач вважає, що позивач угодою від 10.11.2006р. №1 змінив спосіб розрахунків за надані послуги відповідно до договору надання послуг по переміщенню кранів від 14.09.2006р. №354 перевівши розрахунки з грошової у товарообмінні (бартерні) операції і відповідно до Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. №351-ХІУ зобовязаний був повідомити податковий орган про виконання роботи(послуги) за актом від 30.11.2006р. №138, яка засвідчує завершення бартерної операції.

Відповідно до Закону України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності» від 23.12.1998р. №351-ХІУ, суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, які здійснили експорт або імпорт робіт, послуг за бартерним договором, зобов'язані протягом п'яти робочих днів з дня підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт чи надання послуг, повідомити органи державної митної служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором товари) або органи державної податкової служби України (якщо імпортуються або експортуються за даним договором роботи чи послуги) про факт здійснення експорту товарів (робіт, послуг). Неподання або несвоєчасне подання такої інформації тягне за собою нарахування пені у розмірі одного відсотка вартості експортованих товарів (робіт, послуг) за кожний день прострочення. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати вартості експортованих товарів (робіт, послуг).

Таким чином, позивач зобовязаний був інформувати відповідача про підписання акту виконаних робіт від 30.11.2006р. №138, який засвідчує надання йому транспортно-експедиційних послуг російською стороною на суму 99084,27 рос. руб.( 19015,45 грн.) у строк до 05.12.2006р.

На підставі зазначеного, суд приходить до висновку, що штрафні санкції та їх розмір за рішенням про застосування штрафних санкцій від 17.11.2009р. №0000872200/0 відповідачем визначений правомірно і тому позивачу слід відмовити у задоволенні позивних вимог по скасуванню цього податкового повідомлення рішення.

Відповідно до п.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Фактично, ДПІ у м. Херсоні, в порушення зазначеної статті як субєкт владних повноважень не довела правомірність своїх дій по донарахуванню позивачу зобовязання з податку на прибуток, нарахуванню податкових зобовязань з податку на додану вартість, по донарахуванню податкових зобовязань з податку на доходи фізичних осіб.

За таких обставин, вимоги ЗАТ «Южмормонтаж» підлягають частковому задоволенню, а саме скасуванню підлягають: податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 17.11.2009 р. за № 0000862200/0, від 17.11.2009 р. за № 0000852200/0, від 23.11.2009 р. за № 0005242301/0, від 23.11.2009 р. за № 0005252301/0. В частині визнання нечинними податкових повідомлень - рішень ДПІ у м. Херсоні від 17.11.2009 р. за № 000087220/0, від 18.11.2009 р. за № 0001601702/0, від 18.11.2009 р. за № 0001611702/0, суд позивачу відмовляє.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163, 167 КАС України, суд -

постановив:

Позовні вимоги закритого акціонерного товариства "Южмормонтаж" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Визнати нечинними податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 17.11.2009 р. за № 0000862200/0, від 17.11.2009 р. за № 0000852200/0, від 23.11.2009 р. за № 0005242301/0, від 23.11.2009 р. за № 0005252301/0.

Відмовити закритому акціонерному товариству "Южмормонтаж" у задоволенні позовних вимог до Державної податкової інспекції у м. Херсоні в частині визнання нечинними податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 17.11.2009 р. за № 000087220/0, від 18.11.2009 р. за № 0001601702/0, від 18.11.2009 р. за № 0001611702/0.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13 квітня 2010 р..

Суддя Попов В.Ф.