Рішення № 89800237, 09.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2355/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючої-судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду,-

В С Т А Н О В И В:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління МВС України у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Генерала Григоренка,3 ; код ЄДРПОУ 08592247 ) з вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо затримки у виконанні постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 про поновлення на роботі за період з 15.06.2016 по 17.01.2020 ;

стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення у розмірі 142 656,28 грн. за відрахуванням зборів і обов`язкових платежів та сум виплачених при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вимоги мотивовані тим, що з 15.06.2016 позивач перебував у вимушеному прогулі у зв`язку із затримкою виконання судового рішення суду про поновлення на роботі. Викладені у позовній заяві обставини свідчать про те, що невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/77/16 від 15.06.2016 відбувається саме з вини роботодавця, а відтак за правилами ст. 236 КЗпП України у Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області існує обов`язок оплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду. Оскільки, з позиції позивача та наданих ним розрахунків в сукупності, його середній заробіток за час затримки виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/77/16 від 15.06.2016 по 17.01.2020 становить 142 656,28 грн., позивач звернувся до суду із цим позовом. Позивач просить суд позовні вимоги задоволити повністю.

Ухвалою суду від 24.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути таку справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом стом сторін та проведення судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи, відповідачу запропоновано у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали подати суду відзив на позовну заяву, в якому вказати про визнання/заперечення позовних вимог.

29.04.2020 за вх. № 21924 на адресу суду надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки позивач до звільнення проходив службу в органах внутрішніх справ Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, останнє припинено як юридична особа та внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення.

На заперечення проти позовних вимог відповідачем подано від 26.05.2020 додаткові пояснення. Обґрунтовуючи правомірність своїх дій відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що 26.03.2020 Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області припинено як юридичну особу, ураховуючи ліквідацію органів внутрішніх справ, бюджетне фінансування МВС України на здійснення будь-яких виплат за посадами які скорочено повністю припинено. Тобто виплата середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення у розмірі 142 656,28 грн. ОСОБА_1 є неможливим.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника в судове засідання. 09.06.2020 за вх. № 5181 ел. на електронну адресу суду надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи. Таке клопотання не підписано електронно-цифровим підписом. Судом до уваги не береться дане клопотання, оскільки відповідно до наказу Державної судової адміністрації України №247 від 01.06.2020 «Про запровадження в дослідну експлуатацію підсистем «Електронний суд» та «Електронний кабінет» з 01.06.2020 у всіх місцевих судах України запроваджено в дослідну експлуатацію підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет». Отже, надсилання до суду в електронному вигляді процесуальних документів має здійснюватися з використанням сервісу «Електронний суд », режим доступу: https://id.court.gov.ua/. Для використання цього сервісу необхідно здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) з обов`язковим використанням власного електронного підпису. Таким чином, до суду можна звернутися з позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами: 1) в електронній формі через сервіс «Електронний суд» (з обов`язковим скріпленням указаних документів власним ЕЦП) або в паперовій формі (з обов`язковим скріпленням указаних документів власноручним підписом учасника справи чи його представника).

Дослідивши доводи позову, відзив на нього, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Львівський окружний адміністративний суд 15.06.2016 постановив у справі №813/77/16 адміністративний позов задоволити частково:

«Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 06.11.2015 року №826о/с про звільнення лейтенанта міліції ОСОБА_1 , слідчого відділення Галицького районного відділу ЛМУ ГУМВС, з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України, з 06.11.2015 року.

Поновити лейтенанта міліції ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) в органах внутрішніх справ на посаді слідчого відділення Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, з 07.11.2015 року.

Стягнути з Галицького районного відділу Львівського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 8340 (вісім тисяч триста сорок) грн. 24 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанову в частині поновлення в органах внутрішніх справ ОСОБА_1 та стягнення на його користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1152 (одну тисячу сто п`ятдесят дві) грн. 27 коп. звернути до негайного виконання».

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 Апеляційну скаргу ГУМВС України у Львівській області задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року по справі № 813/77/16 скасовано та прийнято нову постанову, відповідно до якої в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

06.02.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволив. Скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року і залишив в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року.

У зв`язку з невиконанням рішення суду про поновлення на роботі у добровільному порядку, державним виконавцем вживалися заходи щодо примусового виконання рішення. 20.01.2020 державним виконавцем за виконавчим документом відкрито виконавче провадження № 60943307.

17.01.2020 наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області за № 1254 о/с позивача було поновлено на посаді слідчого відділення Галицького районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області з 07.11.2015.

Відтак позивач, вважаючи, що з 15.06.2016 він перебуває у вимушеному прогулі, звернувся до суду із цим позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15.06.2020 по 17.01.2020.

Щодо клопотання відповідача про закриття провадження, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі: у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Крім того, суд зауважує, що позивач у позовній заяві звернувся до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (правонаступника), а не до Галицького РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області. Судом у задоволенні заявленого клопотання відмовлено.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Принцип обов`язковості судових рішень закріплений і в статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до змісту якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Так само відповідно до ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Статтею 5 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 7 ст. 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до вимог чинного законодавства рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. Обов`язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно зі ст. 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обраховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Ці правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постановах від 27 листопада 2019 року (справа №802/1183/16-а) та від 05 березня 2020 року (справа № 280/360/19).

В даній справі позивач поновлений на роботі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 06.02.2019, однак, фактично це рішення виконано на підставі наказу відповідача від 17.01.2020 року № 1254 «Про виконання рішення суду».

За цих обставин, суд зазначає про те, що в спірних правовідносинах підтверджено обставину затримки виконання судового рішення і позивач має право, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання.

При цьому, середній заробіток на користь позивача підлягає стягненню за період з 06.02.2019 року по 16.01.2020, розрахунок необхідно здійснювати на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

У цьому випадку підставою для стягнення коштів є невиконання відповідачем рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 813/77/16 від 15.06.2016, що зумовлює стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення згідно з положеннями ст. 236 КЗпП України.

Відповідно до підпункту «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), цей Порядок застосовується у випадках, зокрема, обчислення вимушеного прогулу.

Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках (в тому числі і у випадку вимушеного прогулу) збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзац перший пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

В абзаці 3 пункту 8 Порядку № 100 передбачено, що середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Верховний Суд в постанові від 13.02.2019 в справі № 815/2959/17 зазначив, що рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ, розпорядження про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника. При несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати. Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування. Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що періодом вимушеного прогулу ОСОБА_1 , пов`язаним з невиконанням рішення суду про його поновлення на роботі, є період з 06.02.2019 (день винесення рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 06.02.2019 в справі № 813/77/16 ) по 16.01.2020 включно (оскільки наказ про поновлення на роботі ОСОБА_1 прийнято 17.01.2020 і саме з цього дня позивачу розпочато нарахування заробітної плати).

Загальні кількість календарних днів у вказаному періоді з 06.02.2019 по 16.01.2020 становила 344 календарних дні (лютий 2019-22 календарних дні, березень 2019 - 31, квітень 2019-30, травень 2019 - 31, червень -30, липень -31, серпень - 31, вересень -30, жовтень -31, листопад -30, грудень - 31, січень - 16).

Як вбачається із довідки про заробітну плату (грошове забезпечення) від 06.11.2015р. за №6716237 заробітна плата за останні два місяці служби (травень - квітень) становить - 4832,59 грн., середньоденна 79,22 грн. Час вимушеного прогулу становить -344 календарних дні і відповідно 79,22х344 = 27251,68 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, яка підлягає стягненню з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь позивача становить 27251,68 грн.

Також суд, враховуючи зміст статті 236 Кодексу законів про працю України, в системному порівнянні зі змістом частини 2 статті 235 цього Кодексу щодо способів захисту порушеного права в разі вимушеного прогулу, а саме застосування однакової техніки юридичного викладу норм: «… орган виносить рішення (ухвалу) про виплату середнього заробітку…», роз`яснення викладені в пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06.11.1992, вважає, що ефективним способом захисту порушеного права працівника в разі вимушеного прогулу через затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення суду, який розглянув трудовий спір про поновлення на роботі, буде стягнення судом середнього заробітку за час затримки. Вказане не суперечить процесуальному закону, з огляду на зміст пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства, та відповідає способам захисту порушеного права в постановах Верховного Суду, на правові позиції яких суд посилався в цьому рішенні.

Щодо вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо затримки у виконанні постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі № 813/77/16 про поновлення на роботі за період з 15.06.2016 та стягнення з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 15.06.2016, то суд приходить до переконання що в цій частині позовних вимог слід відмовити з огляду на наступне.

Суд зазначає, що позивачем не надано жодного доказу звернення останнього з виконавчим листом до відповідача для поновлення на роботі та виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі № 813/77/16.

Крім того, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 апеляційну скаргу ГУМВС України у Львівській області задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року по справі № 813/77/16 скасовано та прийнято нову постанову, відповідно до якої в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити. Відповідно до статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

06.02.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволив. Скасував постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2017 року і залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15 червня 2016 року. Статтею 359 КАС України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково: стягнути з Головного управління МВС України у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання Постанови Верховного Суду у справі №813/77/16 від 06 лютого 2019 за період з 06.02.2019 по 16.01.2020 включно в сумі 27251,68 грн.

Як вбачається із долучених доказів до матеріалів справи позивачем жодні дії не вчинялися на вжиття заходів щодо поновлення його на роботі, виконавче провадження з примусового виконання рішення суду відкрито лиш 20.01.2020 за заявою стягувача, і значиться дублікат виконавчого листа від 10.12.2019 і звідси й відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду першої інстанції, так як вбачається відсутність волевиявлення позивача у справі. З огляду на матеріали справи вбачається неналежне й несвоєчасне виконання Постанови Верховного Суду від 06.02.2019 до моменту видачі наказу на поновлення на роботі.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України в пункті 6 Постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначення сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Також відповідач як податковий агент згідно норм Податкового Кодексу України, зобов`язаний виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, утримавши з нього при виплаті законодавчо встановлені податки та збори.

При цьому суд зазначає, що в силу частини другої статті 233 КЗпП України працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» (справа № 1-13/2013), аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Таким чином, у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які він має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного суду від 04. 10.2018 року у справі № 803/562/16.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягнути на користь позивача з відповідача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі починаючи з 06.02.2019 по 16.01.20 в розмірі 27251,68 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у даній категорії справ в силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відтак згідно зі ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, п.3 розділу VI "Прикінцевих положень" Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльність та стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду, - задоволити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області щодо затримки у виконанні постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.06.2016 у справі № 813/77/16 (Постанови Верховного Суду від 06 лютого 2019) про поновлення на роботі за період з 06.02.2019 по 16.01.2020.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (79005, м. Львів, пл. Генерала Григоренка,3 ; код ЄДРПОУ 08592247) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі за період з 06.02.2019 по 16.01.2020 в розмірі 27 251 (двадцять сім тисяч двісті п`ятдесят одну гривню) грн. 68 коп. без урахуванням податків та зборів.

У задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з пунктом 3 Розділу VI Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення складено та підписано 15 червня 2020