Рішення № 89800224, 15.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/2785/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Коморного О.І. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України та стягнення коштів.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій містяться вимоги, з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 4114 Західного оперативно- територіального об`єднання національної гвардії України щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_2 у зв`язку із смертю - невиплату ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 листопада 2018 року;

- зобов`язати Військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 35590,60 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто грн, 60 коп.) гривень;

- зобов`язати Військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 листопада 2018 року;

- визнати протиправним перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, здійснений Військовою частиною 4114 Національної гвардії України щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі від 27.04.2020 №146;

- стягнути з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.11.2018 по день виплати компенсації.

Позовні вимоги мотивовано тим, що наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України по стройовій частині від 02.11.2018 №247 прапорщика ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із смертю, що настала 02 листопада 2018 року. Вказує, що згідно постанови №5 від 21 січня 2019 року Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» травма, яка стала причиною смерті пов`язана із виконанням останнім обов`язків військової служби. Зазначає, що померлому ОСОБА_2 присвоєно статус учасника бойових дій у зв`язку участю у антитерористичній операції на території Донецької та Луганської області, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_2 від 03 вересня 2015 року та довідки №220/6 від 01.10.2018. Однак, станом на момент виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу у зв`язку із смертю, з дружиною померлого ОСОБА_3 не проведено розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої для учасників бойових дій Законами України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яку Позивач протягом 2015-2018 років не використовував у зв`язку з оголошенням в Україні особливого стану. Крім цього, не було виплачено компенсації вартості за неотримане речове майно. Зазначає, що ОСОБА_1 , яка є дружиною померлого військовослужбовця ОСОБА_2 маючи право на отримання пільг та компенсацій, передбачених для членів сімей військовослужбовців, звернулася до відповідача для отримання компенсації вартості за неотримане речове майно, а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Вказує, що право ОСОБА_1 на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та прирівняних до них осіб підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 11 лютого 2019 року. 10.12.2018 ОСОБА_1 отримала лист-відповідь №50/14/28/1-1744 про те, що їй проведено нарахування за неотримане речове майно згідно довідки-розрахунку №78 від 12.2018 на суму: 35 590,60 грн та при надходженні коштів з довольчого органу їй буде повідомлено додатково. Вважає відповідну бездіяльність відповідача протиправною, просить суд задовільнити позов.

Ухвалою від 15.04.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Вказує, що позивачем є дружина військовослужбовця, який загинув. Законом чітко передбачено хто має право звертатись для отримання вказаної відпустки, або компенсації за таку відпустку. Враховуючи вище зазначене у військовій частині 4114 Національної гвардії України відсутні підстави та порядок нарахування коштів, за додаткову відпустку строком 14 календарних днів. Звертає увагу суду також на те, що ОСОБА_2 мав можливість під час проходження військової служби, безперешкодно отримати речове майно в натуральному вигляді, але з невстановлених підстав своє право не реалізував. Вказує, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і підпадають під дію загального трудового права.

19.05.2020 позивач уточнила позовні вимоги та додатково просить суд визнати протиправним перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, здійснений Військовою частиною 4114 Національної гвардії України щодо ОСОБА_1 згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі від 27.04.2020 №146, оскільки листом від 27.04.2020 №50/14/27/3-541 була повідомлена про перерахунок грошової компенсації.

Ухвалою суду від 15.06.2020 відмовлено в клопотанні про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 15.06.2020 відмовлено в клопотанні про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Суд всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

встановив:

Наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України по стройовій частині від 02.11.2018 №247 прапорщика ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із смертю, що настала 02 листопада 2018 року (а.с.8).

Згідно постанови №5 від 21 січня 2019 року Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» травма ОСОБА_2 , яка стала причиною смерті пов`язана із виконанням останнім обов`язків військової служби (а.с.10).

ОСОБА_2 присвоєно статус учасника бойових дій у зв`язку участю у антитерористичній операції на території Донецької та Луганської області, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_2 від 03 вересня 2015 року (а.с.7) та Довідки №220/6 від 01.10.2018 (а.с.9).

ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та прирівняних до них осіб, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 11 лютого 2019 року (а.с.12-13).

ОСОБА_1 , дружина померлого військовослужбовця ОСОБА_2 згідно копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 (а.с.14) маючи право на отримання пільг та компенсацій, передбачених для членів сімей військовослужбовців, звернулася до відповідача для отримання компенсації вартості за неотримане речове майно, а також компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та отримала лист-відповідь №50/14/28/1-1744 від 10.12.2018 про те, що їй проведено нарахування за неотримане речове майно згідно довідки-розрахунку №78 від 12.2018 на суму: 35 590,60 грн. При надходженні коштів з довольчого органу їй буде повідомлено додатково (а.с.15)

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII від 22.10.1993 (далі - Закон №3551-XII), який забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з п. 12 ст. 12 Закону №3551-XII, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про відпустки” №504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі ст. 16-2 Закону №504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” №3543-XII від 21.10.1993 та “Про оборону України” №1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст. 1 Закону №3543-XII, особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону №1932-XII визначено термін “особливий період”, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, у ст. 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Проаналізувавши викладене, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №620/4218/18 (ПЗ/9901/4/19) (провадження №11-550заі19) рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 залишене без змін.

Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).

Отже в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , як учасник бойових дій, не використав додаткові відпустки у 2015-2018 роках, що також не заперечується відповідачем, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку.

Норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняли право дружини учасника бойових дій ОСОБА_1 на отримання у рік звільнення чоловіка у зв`язку із смертю на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку ОСОБА_2 набув під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення ОСОБА_2 зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з дружиною померлого ОСОБА_1 усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2015 року по 2018 рік.

Доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

З позиції суду, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби у зв`язку із смертю 02.11.2018.

Щодо позовних вимог про зобов`язати військову частину 4114 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у зв`язку із смертю 02.11.2018, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За таких обставин, суд вважає, що належним способом захисту для відновлення порушених прав та інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення на день звільнення з військової служби у зв`язку із смертю 02.11.2018.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_2 у зв`язку із смертю - невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 35590,60 гривень, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 р. № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 р. зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно із п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 р. № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно”.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи суд вважає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).

У відповідності до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача, що відповідно п.3 Порядку № 178 від 16.03.2016, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до п 6 вказаного Порядку №178 від 16.03.2016, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця грошова компенсація виплачується рівними частками членам його сім`ї та утриманцям.

Члени сім`ї та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця подають за місцем його військової служби заяву про отримання грошової компенсації.

Грошова компенсація членам сім`ї та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця виплачується у разі, коли заява надійшла протягом трьох років з дня загибелі (смерті) або з дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим.

Члени сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.

Судом встановлено, що наказом командира військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України по стройовій частині від 02.11.2018 №247 прапорщика ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із смертю, що настала 02 листопада 2018 року (а.с.8).

Також встановлено, що згідно постанови №5 від 21 січня 2019 року Медичної (військово-лікарської) комісії ДУ «ТМО МВС України по Львівській області» травма ОСОБА_2 , яка стала причиною смерті пов`язана із виконанням останнім обов`язків військової служби (а.с.10).

Судом встановлено з матеріалів справи, що позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого військовослужбовця ОСОБА_2 згідно копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_4 (а.с.14) та має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих (померлих) ветеранів війни та прирівняних до них осіб, що підтверджується посвідченням НОМЕР_3 від 11 лютого 2019 року (а.с.12-13).

Як встановлено з матеріалів справи, в день виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із смертю компенсація за неотримане речове майно не була виплачена дружині військовослужбовця, що сторонами не заперечується.

Суд вважає безпідставними покликання відповідача на те що право на компенсацію згідно законів України має саме військовослужбовець, а не його дружина.

Більше того, згідно листа-відповіді №50/14/28/1-1744 від 10.12.2018 відповідач не заперечує право позивача на проведення нарахування за неотримане речове майно згідно довідки-розрахунку №78 від 12.2018 на суму: 35 590,60 грн (а.с.15).

Разом з тим, листом від 27.04.2020 №50/14/27/3-541 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що відповідно до наказу командувача Національної Гвардії України №736 від 26.12.2019 було здійснено перерахунок грошової компенсації за неотримане речове майно. Згідно нової довідки розрахунок №146 від 27.04.2020 сума до оплати - 7541,73 грн.

Отже як з`ясовано судом, відповідач зменшив суму, що підлягала виплаті з 35590,60 грн до 7541,73 грн, посилаючись на наказ командувача Національної Гвардії України №736 від 26.12.2019.

Разом з тим, відповідно до Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої відповідними структурами станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Таким чином, з огляду на те, що чоловіка позивача було виключено із списків військової частини 02.11.2018 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 повинна була видаватися на підставі закупівельної вартості такого майна станом на листопад 2018 року, а не проводити перерахунок вартості речового майна, що належить до видачі позивачу у 2020 році.

Крім того, наказ командувача Національної Гвардії України №736 виданий 26.12.2019, тобто після здійснення розрахунку вартості речового майна, що належить позивачу відповідно до довідки №78 від 10.12.2018, а відтак не може поширювати свою дію на дані правовідносини, оскільки після видачі відповідної довідки у відповідача був обов`язок здійснити виплату, а не проводити перерахунок.

Нормами Порядку №178 не передбачено право відповідача проводити повторний перерахунок вартості речового майна, що належить до видачі після проведення розрахунку.

Відповідно до пункту 7 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв`язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.

Статтею 1218 Цивільного кодексу України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Згідно частиною шостою статті 83 Кодексу законів про працю України у разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, виплачується спадкоємцям.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі Сук проти України (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі Кечко проти України (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі N 21-399во10, від 07.12.2012 у справі N 21-977во10, від 03.12.2010 у справі N 21- 44а10).

Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 N 5-рп/2002, від 17.03.2004 N 7-рп/2004, від 01.12.2004 N 20-рп/2004, від 09.07.2007 N 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.

Таким чином, у позивача виникло право на стягнення суми компенсації за неотримане речове майно, яка зазначена у довідці про вартість речового майна, що належить до видачі від 01.11.2019 № 26 у сумі 36141,01 грн (а.с.5).

Згідно листів Військової частини 4114 від №50/14/28/1-1744 від 10.12.2018 та від 27.04.2020 №50/14/27/3-541, відповідач не заперечує права позивача на одержання грошової компенсації за неотримане речове майно.

З урахуванням викладеного та фактичних обставин справи суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_2 у зв`язку із смертю - невиплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та протиправним перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, здійснений Військовою частиною 4114 Національної гвардії України щодо ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі від 27.04.2020 №146.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 35590,60 гривень, підлягає задоволенню.

Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

В силу вимог статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 21 листопада 2011 року у справі № 6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не були сплачені всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Службі безпеки України.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15.

Суд вважає за необхідне зазначити, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд вказує про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Водночас, стосовно вимоги позивача стягнути з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.11.2018 по день виплати компенсації, то така вимога на переконання суду є передчасною і задоволенню не підлягає.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Тому, суд звертає увагу позивача, що його вимога стягнути з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.11.2018 по день виплати компенсації є передчасною та, відповідно, не може бути задоволена судом.

На користь даного висновку апеляційного суду свідчить і неодноразово висловлена правова позиція Верховного Суду у справах щодо аналогічного предмета спору.

Так, при задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.10.2011 року у справі № 6-39цс11 та у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13, а також постанові Верховного Суду від 04.04.2018 року у справі № 524/1714/16-а (К/9901/8793/18) про необхідність прийняття до уваги таких обставин, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року по справі № 806/2473/18, від 24 липня 2019 року по справі № 805/3167/18-а, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 662/1626/17, від 17 січня 2019 року по справі № 2-1579/11.

Оскільки на час розгляду справи судом відповідачем не виплачена повністю грошова компенсація то для стягнення з відповідача компенсації за час неповного розрахунку при звільненні до такого повного розрахунку неможливо правильно визначити суму такої компенсації на її відповідність наведеним вище критеріям.

Верховний Суд у Постанові від 04 липня 2019 року справа №821/2/18 адміністративне провадження №К/9901/55500/18, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82857150) зазначив, що відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв`язку із особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, в якості гарантій соціального і правового захисту військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

До таких гарантій належить і продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців, визначене статтею 9-1 вищевказаного Закону, в тому числі і речове забезпечення військовослужбовців або грошова компенсація вартості за неотримане речове майно.

Оскільки відповідачем компенсація повністю не виплачена, то позивачем сформульовано вимогу щодо захисту ще не порушеного права.

Разом з тим, КАС України передбачає можливість захисту тільки вже порушеного права (частина 1 статті 2, частина 1 статті 5 КАС України).

У відповідності до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідачем не доведено правомірності своїх дій щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, відтак з урахуванням вищевикладеного, адміністративний позов належить задовольнити частково.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати під час звернення до суду із даним позовом.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд –

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 4114 Західного оперативно- територіального об`єднання національної гвардії України щодо непроведення розрахунку при звільненні ОСОБА_2 у зв`язку із смертю та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 листопада 2018 року.

3. Зобов`язати Військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України (вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026; код ЄДРПОУ: 14323385) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби ОСОБА_2 речове майно у сумі 35590,60 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто грн, 60 коп.) гривень.

4. Зобов`язати Військову частину 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України (вул. Стрийська, 146, м. Львів, 79026; код ЄДРПОУ: 14323385) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані ОСОБА_2 календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02 листопада 2018 року.

5. Визнати протиправним перерахунок грошової компенсації вартості за неотримане ОСОБА_2 речове майно, здійснений Військовою частиною 4114 Національної гвардії України згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі від 27.04.2020 №146.

6. У задоволенні вимоги про стягнення з Військової частини 4114 Західного оперативно-територіального об`єднання національної гвардії України на користь ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.11.2018 по день виплати компенсації – відмовити.

7. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 15.06.2020.

Суддя Коморний О.І.