Рішення № 89800186, 10.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.003849

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді – Коморний О.І.,

секретар судового засідання Бабич Ю.Б.,

за участю:

представника позивача Волошин О.М.

представника відповідача Стець Р.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Львівській області про застосування арешту коштів на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інжиніринг».

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДФС у Львівській області з вимогою застосувати адміністративний арешт у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Інжиніринг”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ТОВ “Бізнес Інжиніринг” не допустило посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної планової виїзної перевірки за наявності законних підстав для її проведення на підставі наказу ГУ ДФС у Львівській області від 29.05.2019 №3251 та наказу ГУ ДФС у Львівській області від 17.07.2019 №4257 про поновлення перевірки, тому відповідно до статті 94 Податкового кодексу України є підставою для застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

Ухвалою суду від 31.07.2019 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 16.08.2019 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач позов не визнав, долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивачем порушено порядок проведення планової перевірки. Зокрема, відповідач вказує, що ТзОВ “Бізнес Інжиніринг” на момент видачі наказу – 29.05.2019 про проведення документальної планової виїзної перевірки та надсилання повідомлення про перевірку не було включено в в план графік проведення документальних перевірок платників податків на 2019 рік. Відтак вважає, що наказ є протиправним, оскільки виданий без належної правової підстави.

Ухвалою суду від 04 жовтня 2019 року провадження у даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням у справі №1.380.2019.003736 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інжиніринг» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Ухвалою суду від 10.06.2020 поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні 10.06.2020 суд ухвалив здійснити процесуальне правонаступництво позивача з Головного управління ДФС у Львівській області на Головне управління ДПС у Львівській області.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив у задоволенні такого відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, повно, всебічно та об`єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та

встановив:

Позивач - ТзОВ «Бізнес Інжиніринг», зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності з присвоєнням коду ЄДРПОУ 40186169 (а.с.6-8).

Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 29.05.2019 №3261 «Про проведення документальної планової перевірки ТзОВ «Бізнес Інжиніринг» (код ЄДРПОУ 40186169) на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України та згідно із затвердженим ДФС України планом-графіком проведення документальних перевірок платників податків на 2019 вирішено провести документальну планову виїзну перевірку позивача з 19.06.2019 тривалістю 10 робочих днів (а.с.10).

Наказом від 20.06.2019 №3779 вирішено перенести з 20.06.2019 термін проведення документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «Бізнес Інжиніринг» з питань дотримання податкового валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби за період з 01.04.2016 по 31.03.2019 до дати отримання від СУ ФР ГУ ДФС у Львівській області копій всіх вилучених документів або забезпечення доступу до них (а.с.13).

Наказом ГУ ДПС у Львівській області від 17.07.2019 №4257 «Про поновлення перевірки» планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Бізнес Інжиніринг» поновлено з 18.07.2019 (а.с.14).

Позивачем не допущено посадових осіб до перевірки на підставі наказу від 17.07.2019 №4257, про що складено відповідний акт від 22.07.2019 №799/142/40186169 (а.с.25-26).

У зв`язку з відмовою платника податків від допуску до проведення документальної планової виїзної перевірки контролюючий орган звернувся до суду з вимогою про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Підстави застосування адміністративного арешту майна та порядок його застосування визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 94.1. ст. 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.

Згідно із п. 94.2. ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути застосовано, якщо з`ясовується одна з таких обставин:

- платник податків порушує правила відчуження майна, що перебуває у податковій заставі;

- фізична особа, яка має податковий борг, виїжджає за кордон;

- платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу;

- відсутні дозволи (ліцензії) на здійснення господарської діяльності, а також у разі відсутності реєстраторів розрахункових операцій, зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, крім випадків, визначених законодавством;

- відсутня реєстрація особи як платника податків у контролюючому органі, якщо така реєстрація є обов`язковою відповідно до цього Кодексу, або коли платник податків, що отримав податкове повідомлення або має податковий борг, вчиняє дії з переведення майна за межі України, його приховування або передачі іншим особам;

- платник податків відмовляється від проведення перевірки стану збереження майна, яке перебуває у податковій заставі;

- платник податків не допускає податкового керуючого до складення акта опису майна, яке передається в податкову заставу.

- платник податків (його посадові особи або особи, які здійснюють готівкові розрахунки та/або провадять діяльність, що підлягає ліцензуванню) відмовляється від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки).

Відповідно до п. 94.3., п. 94.4. ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна полягає у забороні платнику податків вчиняти щодо свого майна, яке підлягає арешту, дії, зазначені у пункті 94.5 цієї статті.

Арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Згідно з п.94.5 , п. 94.6 ст. 94 Податкового кодексу України арешт майна може бути повним або умовним.

Повним арештом майна визнається заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов`язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону.

Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов`язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків.

Положеннями підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України передбачено, що арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з ч.1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частиною 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Законодавець чітко визначив, що однією із підстав для застосування адміністративного арешту майна є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Тобто, застосування адміністративного арешту з наведеної підстави можливе у разі, по-перше, відмови платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної перевірки, по-друге, вказана перевірка проводиться за наявності законних підстав для її проведення.

В ході судового розгляду справи встановлено та матеріалами справи підтверджено, що документальна планова виїзна перевірка відповідача призначена наказом Головного управління ДФС у Львівській області №3261 від 29.05.2019 та наказом № 4257 від 17.07.2019 про поновлення перевірки ТзОВ «Бізнес Інжиніринг».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інжиніринг» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування наказів задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 29.05.2019 №3261 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТзОВ «Бізнес Інжиніринг» код ЄДРПОУ 40186169». Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Львівській області від 17.07.2019 №4257 «Про поновлення перевірки». Стягнуто з Головного управління ДПС у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інжиніринг» 3 842 грн судових витрат.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 у справі №1.380.2019.003736, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 по справі № 1.380.2019.003736 без змін.

Судом також встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 26.05.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.03.2020 по справі № 1.380.2019.003736.

Таким чином рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 набрало законної сили.

Оскільки накази, на підставі яких проводилася перевірка до якої відповідач не допустив, визнані судом протиправними та скасовані, суд констатує про відсутність законних підстав для проведення перевірки.

З огляду на викладене, підстави для застосування адміністративного арешту через недопуск до перевірки за відсутності законних підстав для її проведення відсутні.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням вищенаведених положень чинного законодавства України та встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 ст. 134 КАС України передбачено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації відповідачу, який не є суб`єктом владних повноважень за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Крім цього суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі № 810/3806/18, від 10.12.2019 у справі № 10.12.2019.

Суд зазначає, що відповідач на підтвердження судових витрат до матеріалів справи долучив : ордер на надання правничої допомоги від 30.09.2019, копі. Договору №_19/2019 про надання правової допомоги від 29.05.2019, копію рахунку-фактури №6 від 16.03.2020 оплати за юридичні послуги на суму 6000 грн, меморіальний ордер №2344668SB від 10.04.2020, копію квитанції №1 від 09.04.2020 на суму 6000 грн, замовлення №2 до договору від 29.05.2020 на загальну суму 6000 грн.

Разом з тим судом встановлено із змісту замовлення №2 до договору від 29.05.2020, що виконавець зобов`язався надати наступні послуги (вартість всіх послуг за 1 годину 500 грн за участь у судовому засіданні 1000 грн):

- вивчення та правовий аналіз матеріалів справи – 2 год. – 1000 грн;

- усна консультація – 1 год. – 500 грн;

- написання клопотань – 1 год. – 500 грн;

- участь в судовому засіданні – 2 засідання – 1000 грн.

Однак в пункті №3 - написання відзиву, не вказано кількість годин, а лише «за 1 год. 500 грн – 2000 грн».

Таким чином, суд дійшов висновку, що на написання відзиву адвокат затратив 1 год., оскільки у замовленні №2 до договору від 29.05.2020 не вказано кількості годин (а.с.91).

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.

Суд зазначає, що у матеріалах цієї справи наявний належним чином складений договір про надання правової допомоги, оформлені та підписані документи, які містять детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та документи, які свідчать про оплату позивачем послуг адвоката.

Однак суд дійшов висновку, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яку відповідач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань позивача підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.

Таким чином, враховуючи, що предметом вказаного спору є застосування адміністративного арешту у вигляді арешту коштів на рахунках платника податків шляхом зупинення видаткових операцій, тобто спір немайного характеру, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу та те, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу є неспівмірною з вимогами немайнового характеру, які заявлені у позовній заяві, суд вважає, що розмір вказаних витрат підлягає стягненню у сумі 4500 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини застосовують як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01) заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З огляду на викладене витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають стягненню у розмірі 4500 гривень.

Судові витрати позивача у вигляді судового збору розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд –

у х в а л и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Інжиніринг» (79000, м. Львів, вул. Володимира Великого буд.4 корп.6, ЄДРПОУ 40186169) з Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул Стрийська 35, ЄДРПОУ 43143039), за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати на правничу допомогу у сумі 4500 грн.

3. Судові витрати у вигляді судового збору розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 15.06.2020.

Суддя Коморний О.І.