Рішення № 89799425, 15.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року Справа № 160/4799/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 3054 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.04.2020 р., до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Військової частини 3054 (надалі – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3054 (код ЄДРПОУ 25575569; місцезнаходження: 49008, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 46) щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2017 по 2019 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 27.05.2019 року;

- зобов`язати Військову частину 3054 (код ЄДРПОУ 25575569; місцезнаходження: 49008, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 46) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2017 по 2019 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 27.05.2019 року.

В обґрунтування вимог позову позивач вказує, що він звернувся до суду, оскільки на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач протиправно не провів розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вважає, що наявні усі правові підстави для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суму компенсації. Також позивач звертає увагу, що він неодноразово намагався вирішити спірне питання у позасудовому порядку, проте це виявилося неможливим через деструктивну позицію відповідача.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/4799/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 04.05.2020 р.

Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 р. позовну заяви прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику учасників справи.

02.06.2020 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач вказує, що додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена ст. 16-2 Закону, не належить до виду щорічних відпусток. Виходячи із норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст. 12), названа відпустка є пільгою, гарантованою державою. Оскільки така відпустка не належить до виду щорічних, то на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток щодо поділу на частини, перенесення на інший період, виплати грошової компенсації під , час звільнення тощо. Додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз упродовж календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Порядок, умови, розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України та грошової компенсації здійснюється у відповідності до наказу МВС України від 15.03.2018 № 200, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за №405/31857 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам». Суттєвими відмінностями від питань, викладеним у рішенні Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом особи до Військової частини А1815 і що стосуються виплати грошової компенсації за невикористану основну і додаткову відпустку є різне нормативно-правове регулювання з даного питання. Відповідач звертає увагу суду, що дане рішення стосується виплати грошової компенсації у повному обсязі за усі роки лише військовослужбовцям Збройних Сил України, а не військовослужбовцям Національної гвардії України чи будь - яких інших військових формувань, а правові акти по виплаті коштів є різними. Так у відповідності до наказу Міністерства оборони України, що визначають виплату грошового забезпечення ЗСУ, від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», що зареєстровані й в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197 п. З розділу XXXI передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Разом з тим наказом МВС від 15.03.2018 № 200 що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за №405/31857 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» п. 3 розділу XXXI передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток за поточний рік до одержання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення з військової служби оплачується тривалість щорічної основної та додаткової відпусток, на які вони мають право в році звільнення. За таких обставин, відповідач вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.

У відповідності до положень ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 у період з 22.04.2015 р. по 27.05.2019 р. проходив військову службу за контрактом у Військовій частині 3054, за час якої отримав статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_1 від 29.03.2017 р.).

Згідно Витягу з наказу командира військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України №116 від 27.05.2019 р. (по стройовій частині) виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення:

сержанта ОСОБА_1 (1-020472), командира 2 відділення 2 стрілецького взводу І стрілецької роти, звільненого відповідно до підпункту «а» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту» з військової служби наказом командира військової частини 3054 Центрального оперативно-територіального об`єднання НГУ від 22.05.2019 №18 о/с у запас Збройних Сил України, із зарахуванням його у військовий оперативний резерв першої черги військової частини3054 (м. Дніпро), 26 травня 2010 року.

На військовий облік направити 27 травня 2019 року до Новокодацького РТЦК та СП м. Дніпро.

Згідно з наказом МВС України від 15.03.2018 № 200 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам виплатити:

премію за період з 01 по 26 травня в розмірі 125 % посадового окладу.

Вислуга років станом на 26.05.2019 становить: у календарному обчисленні: 04 роки 01 місяць 04 дні у пільговому обчисленні: 05 років 05 місяців 23 дні.

З метою отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій позивач 10.01.2020 р. звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Листом Військової частини 3054 №6/54/33-198 від 10.02.2020 р. за результатами розгляду звернення позивача, відповідач посилаючись на норми Закону України «Про відпустки», ст. 12 Закону України «Про статус ветерана війни, гарантії їх соціального захисту» повідомив: «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена 16-2 Закону, не належить до виду щорічних відпусток. Виходячи із норм Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (ст. 1 названа відпустка є пільгою, гарантованою державою. При зверненні осіб, звільнених з військової служби, які до виключення списків особового складу не зверталися з відповідними рапортами про виші; їм компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій, враховуючи положення пункту 3 рішення Касаційне адміністративного суду у складі Верховного суду від 16 травня 2019 року справі № 620/4218/18, яким передбачено, що зміна фактичних обставин спору і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами , які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права , ніж у зразковій справі. Правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за невикористаної додаткової відпустки» особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установлене порядку рапорт на виплату компенсації, на сьогодні відсутній. Додаткова відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз упродовж календарного року підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліду війни. Право на цю відпустку не обмежується тривалістю інших видів відпусток. Крім того, в заяві не вказано період, за який необхідно виплатити грошову компенсацію.».

З викладеного слідує висновок, що позивачу при звільнені не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та було відмовлено у виплаті такої грошової компенсації.

За таких обставин, предмет дослідження у даній справі становлять правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

При цьому, факт проходження позивачем військової служби, період проходження військової служби не є спірними в межах даної справи, відповідачем жодних заперечень з даного приводу не зазначено.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі (надалі – Закон).

Відповідно до ч. 1, абз. 3 ч. 14 ст. 10-1 вказаного Закону військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з п. 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» передбачає у тому числі інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Як вбачається з п.17 статті 10-1 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток (...), припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

Згідно зі ст.1 Закону №1932-XII особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток.

Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачене припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець - учасник бойових дій набув за період проходження ним військової служби. Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, особа не втрачає саме право на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізоване у один із таких способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, а також за невикористані дні додаткової відпустки.

Відтак, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуте під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Такий правовий висновок викладений у зразковому рішенні Верховного Суду від 16.05.2019 р. у справі №620/4218/18, яке залишене в силі постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", з 2015 року по 2019 рік (по день звільнення), що не спростовується самим відповідачем.

Суд не враховує доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. При цьому суд зазначає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізоване в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Відтак, на переконання суду, позивач має право на виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій (42 дні), оскільки в період з 2017 року по 2019 рік така відпустка йому не надавалась та при звільненні компенсація виплачена не була.

Щодо кількості днів додаткової відпустки відповідач не заперечував.

Крім того, Верховний Суд у зазначеній вище зразковій справі зазначив, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до викладеного, належить сукупно застосовувати норми законодавства у такому порядку (послідовності):

– статті 4, 162 Закону України «Про відпустки»;

– пункт 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р.;

– частину 8 статті 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року;

– частину 14 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року.

Обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі: зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

Окрім іншого суд вважає за необхідне зауважити, що такі підстави відмови у виплаті грошової компенсації відповідачем не були зазначені позивачу у відповідь на його звернення, з чого суд дійшов висновок про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень посилається на обставини, які не були покладені в основу його висновків щодо відмови у виплаті компенсації.

Також суд звертає увагу, що спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

За таких обставин, вимоги позову суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у обраний позивачем спосіб захисту.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

При цьому, суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-77, 90, 139, 246-247, 249, 255, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини 3054 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити;

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3054 (код ЄДРПОУ 25575569; місцезнаходження: 49008, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 46) щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2017 по 2019 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 27.05.2019 року;

Зобов`язати Військову частину 3054 (код ЄДРПОУ 25575569; місцезнаходження: 49008, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Надії Алексєєнко, буд. 46) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану позивачем додаткову оплачувану відпустку як учасника бойових дій, що передбачені статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", за період з 2017 по 2019 рік, що сумарно складає 42 календарних дні, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, тобто станом на 27.05.2019 року.

Розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова