Рішення № 89799422, 15.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року Справа № 160/4822/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

30.04.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (надалі – відповідач), в якій позивач просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9339-53 від 20.02.2020 р. про нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску у сумі 29293,44 грн.

В обґрунтуванні позовних вимог вказано про незгоду з оскаржуваною вимогою, оскільки вона нарахування єдиного внеску у вказаному розмірі є незаконним. З 2016 року позивач не проживав на території України, про що свідчить копія закордонного паспорту. Крім того, позивач не отримував дохід, тому базу нарахування неможливо визначити. Мінімальний розмір ЄСВ повинен сплачуватись лише у випадку якщо визначено базу нарахування. Тож, орган ДФС може тільки зобов`язати платника визначити базу нарахування, але не стягувати мінімальну суму ЄСВ.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/4822/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С

Частиною 2 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) встановлено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 261 КАС України, відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач – заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч.1 ст. 262 КАС України, розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2020 р. задоволено клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду, строк звернення до суду з даною позовною заявою поновлено, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

03.06.2020 р. засобами електронного зв`язку до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого ГУ ДПС у Дніпропетровській області заперечує проти позовних вимог, вважає їх безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства. Відповідач вважає, що підстави для скасування вимоги про сплату боргу відсутні.

15.06.2020 р. представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якого наполягає на своєї правовій позиції щодо неправомірності нарахування суми ЄСВ оскаржуваною вимогою.

Судом під час розгляду даної справи враховані положення постанови КМУ №211 від 11.03.2020 р. «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу CODIV-19» та впровадження низки заходів на виконання рішення уряду відносно даного питання.

З огляду на положення ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 р.. ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9339-53 зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 29293,44 грн.

Згідно даних інтегрованої картки платника податку, сума боргу була нарахована контролюючим органом станом на 31.01.2020 р. за 2017 рік у сумі 8448 грн.

За 2018 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців), а саме: 1 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 р.; 2 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 р.; 3 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 р.; 4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2018 р.

За 2019 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 11016,72 грн. (918,06 грн. х 12 місяців), а саме: 1 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 р.; 2 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 р.; 3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 р.; 4 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 р.

Загальна сума боргу становить 29293,44 грн.

Отже, предмет спору становить правомірність стягнення з позивача суми боргу згідно оскаржуваної вимоги.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення; збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовано у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 року №2464-VI (надалі - Закон).

На підставі Закону розроблено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (надалі – Інструкція), положення якої визначають процедуру нарахування і сплати єдиного внеску, нарахування фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

У статті 1 Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 4 Закону, платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються, зокрема, на платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (ч. 3 ст. 6 Закону).

Частиною 12 статті 9 Закону та пунктом 4 частини 2 розділу IV Інструкції передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

З 01.01.2017 року відповідно до Закону України від 06.12.2016 року №1774-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску.

Так, згідно з абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону у разі якщо платником єдиного внеску, зазначеним у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року (з 01.01.2018 року згідно Закону України від 03.10.2017 року №2148-VII - у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу), такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Аналогічні положення також закріплені в вищезазначеній Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом (з 01.01.2018 року згідно з Законом України від 03.10.2017 року №2148-VII - п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом), на яку нараховується єдиний внесок.

Таким чином, з 01.01.2017 року базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, вказані у п. 4 ч. 1 статті 4 Закону, як і ті, які не отримують дохід (прибуток) від провадження підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. А з 01.01.2018 року для бази нарахування єдиного внеску змінено період - рік на квартал.

Відповідно до положень розділу VI вказаної Інструкції до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

При цьому, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується згідно ч. 16 ст. 25 Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, дата державної реєстрації фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 – ІНФОРМАЦІЯ_2 , запис в ЄДР про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за її рішенням внесено 27.04.2020 року за №22340050001004582; стан платника податків – 11 – припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті).

Згідно даних ІС "Податковий блок" ОСОБА_1 перебуває на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

Даних про отримання позивачем свідоцтва платника єдиного податку матеріали справи не містять.

Також, матеріали справи не містять доказів наявності пільги у позивача по сплаті єдиного соціального внеску (зокрема, ФО інвалід та ФО пенсіонер).

Відтак, ОСОБА_1 належить до платників єдиного соціального внеску, на яких розповсюджуються вимоги стосовно нарахування та сплати єдиного соціального внеску у розмірі мінімального, навіть за умови відсутності отримання таким платником доходу.

Згідно інтегрованої картки платника ІС "Податковий блок" за позивачем обліковується борг по платежу єдиний внесок у загальному розмірі 29293,44 грн.

За 2017 рік у сумі 8448 грн. За 2018 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців), а саме: 1 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 р.; 2 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 р.; 3 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 р.; 4 квартал 2018 у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2018 р. За 2019 рік був нарахований єдиний соціальний внесок на загальну суму 11016,72 грн. (918,06 грн. х 12 місяців), а саме: 1 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 р.; 2 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 р.; 3 квартал 2019 у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2019 р.; 4 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 р.

Внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску, яка складає 29293,44 грн.

Докази перебування у трудових відносинах, де платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, у зв`язку зі здійсненням ним трудової діяльності в якості найманого працівника відсутні.

Суд не приймає доводи позивача про його перебування з 2016 року за кордоном, що підтверджується відповідними відмітками в закордонному паспорті позивача, в якості доказів відсутності підстав для сплати єдиного соціального внеску за 2017 – 2019 рр., оскільки вказані обставини не звільняють позивача сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Крім того, позивач зазначає, що упродовж 2017-2019 рр. він працював і отримував заробітну плату, що підтверджується записами у трудовій книжці, і підприємство сплачувало ЄСВ з його заробітку, що свідчить про суперечливість даних наведених в обґрунтування вимог позову. Під час судового розгляду справи, зазначені позивачем доводи, документально не підтверджені.

Посилання позивача на відсутність підстав для нарахування ЄСВ згідно податкової вимоги, яка оскаржується через не проведення перевірки контролюючим органом, не дослідження ним бухгалтерських та інших документів, та несвоєчасне надіслання вимоги не спростовує наявності обов`язку у позивача сплачувати донараховану суду ЄСВ.

Спірним питанням у цій справі було, зокрема, наявність у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI і, як наслідок, наявність обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі у 2017-2019 рр. та 1-за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Отже, до предмета доказування у даній справі входить наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця у спірний період.

Водночас, відповідно до частини 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2020 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №22340050001004582 про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, що також не заперечується позивачем та підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, ОСОБА_1 до 27.04.2020 року до моменту припинення підприємницької діяльності вважається самозайнятою особою і зобов`язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.

Таким чином, твердження позивача про відсутність у нього обов`язку зі сплати єдиного соціального внеску за 2017 – 2019 рр. у зв`язку із перебуванням закордоном та перебуванням у трудових відносинах в якості найманого працівника, суд вважає необґрунтованими і безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що спірна вимога про сплату недоїмки з єдиного соціального внеску є обґрунтованою, а отже підстави для її скасування відсутні.

Решта доводів сторін висновків суду по суті спору не спростовують.

Судом враховано, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9, ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно частина 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

У відповідності до положень ст.139 КАС України за наслідками розгляду даної справи розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 6, 72-77, 139, 242-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу, - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова