Рішення № 89790855, 29.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2020 року м. Київ № 640/16067/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шулежка В.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не призначення їй пенсії;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити їй пенсію по інвалідності з моменту встановлення інвалідності, а саме з 14.02.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в силу положень частини 1 статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» вона має право на пенсію по ІІ групі інвалідності, оскільки на час настання інвалідності (14.02.2019) її вік становив 51 рік, а загальний стаж - 16 років 4 місяці 22 дні з необхідних 12 років. Вважає, що відповідач протиправно відмовив в призначенні пенсії з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу, оскільки ним не враховані періоди навчання, зазначені в позовних вимогах та підтверджені копіями дипломів.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не призначення їй пенсії протиправною, а відновлення своїх порушених прав, свобод та інтересів поновленими лише шляхом зобов`язання відповідача призначити їй пенсію по інвалідності з моменту встановлення інвалідності, а саме з 14.02.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Вказаною ухвалою відповідачу надано термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позовну заяву, який подається до суду разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Зокрема, відповідач відзначив, що ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно поданих документів, її загальний страховий стаж становить 10 років 10 місяців 22 дні при необхідному - 12 років. При цьому, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу періодів навчання з 01.09.1987 по 26.06.1990 в Белогорскому економічному технікуму та з невстановленої дати початку навчання по 30.09.1998 в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас згідно з копіями дипломів, відповідно, серії ПТ № 450051 та серії ДМСК ВР № 002479, оскільки з копій дипломів неможливо достеменно встановити періоди навчання та форму навчання. Крім того, обидва дипломи, що російською що українською мовами, видані на прізвище « ОСОБА_1 », в той час коли у позивача згідно копії її паспорту прізвище « ОСОБА_1 ». Одночасно з відзивом на адміністративний позов, представником відповідача подано копію матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

До суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача на позовну заяву, якою представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх повністю задовольнити. Зокрема, представник позивача зазначив, що прізвища « ОСОБА_1 » й « ОСОБА_1 » можна вважати відповідними одне одному, відмінності в написанні зумовлені кількаразовим транслітеруванням прізвища « ОСОБА_1 » спочатку російськими літерами, а потім українськими. Крім того, на думку представника позивача, висновки відповідача про наявність стажу в позивача 10 років 10 місяців 22 дні ані в рішенні про відмову, ані в відзиві жодним чином не обґрунтовуються.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0990311 ОСОБА_1 14.02.2019 встановлено ІІ групу інвалідності.

По досягненню п`ятдесяти однорічного віку та після встановлення інвалідності другої групи, позивач 28.03.2019 звернулась із заявою встановленого зразка за призначенням пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 27.06.2019 о/р № 263040001212 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності згідно її заяви від 28.03.2019 згідно статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 12 років при наявному 10 років 10 місяців 22 дні.

Листом від 05.07.2019 № 146141/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивачу про вказане рішення.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, ОСОБА_1 через свого представника звернулася до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу вимог частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно ч. 1 ст. 30 Закону № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством (ч. 1 ст. 31 Закону № 1058-IV).

Згідно із ч. 1 ст. 32 Закону № 1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема, від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 № 637 (надалі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 (301-93-п) «Про трудові книжки працівників», та прийнятою відповідно до зазначеної постанови Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 за № 110 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пп. 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно із ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Вказаною статтею визначено порядок обчислення страхового стажу, а саме: періоди трудової діяльності, що враховувалися для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (по 31.12.2003), зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи), а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків.

Наведене кореспондується з положеннями ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, за якими, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 56 Закону № 1788-XII визначено види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

Так, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Відповідно до п. п. «а», «б», «е» ч. 1 ст. 3 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом: а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України; б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України; е) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти.

Таким чином, до набрання чинності Законом № 1058-IV (по 31.12.2003), періоди трудової діяльності зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, тобто відповідно до ст. ст. 3, 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на підставі трудової книжки, диплому про період стаціонарного навчання, військового квитка та інших документів, які підтверджують періоди роботи, а з 01.01.2004 - згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку пропорційно до сплати страхових внесків

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-ІV, страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону № 1058-ІV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.

Порядок обчислення та сплати страхових внесків встановлено у частині 1 статті 20 Закону № 1058-ІV, якою передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Таким чином, страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Судом досліджено наявні в матеріалах адміністративної справи копії дипломів, виданих Белогорским економічним технікумом (серія НОМЕР_3 ) від 28.06.1990 та Міжрегіональним центром професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас (серія ДМСК ВР № 002479) від 30.09.1998 та встановлено, що жоден із них не містить визначення форми навчання. Крім того, з копії диплому, виданого 30.09.1998 Міжрегіональним центром професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас (серія НОМЕР_6 ) неможливо встановити початок періоду навчання в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас.

За період до 1 січня 2004 року до стажу роботи зараховується час навчання на денній формі у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. До стажу роботи, який дає право на пенсійне забезпечення, зараховується також навчання в семінарії, Духовній академії при наявності документів про період навчання в зазначених навчальних закладах за денною формою.

Не зараховується до трудового стажу:

- час навчання в заочних та вечірніх вищих і середніх спеціальних навчальних закладах;

- період перебування в академічній відпустці студентів вищих та середніх навчальних закладів;

- час навчання на річних підготовчих курсах при вищих навчальних закладах;

- час навчання на підставі показань свідків;

- період відпустки, яка надавалася після закінчення вищого і середнього спеціальних навчальних закладів;

- час навчання на підготовчих курсах та підготовчому відділенні при вищих навчальних закладах.

Відповідно до п. 8 Порядку № 637, час навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, виданими на підставі архівних даних, які містять відомості про періоди навчання, тобто є дані про початок і про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем досліджувались надані позивачем копії дипломів, виданих Белогорским економічним технікумом (серія НОМЕР_3 ) та Міжрегіональним центром професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас (серія ДМСК ВР № 002479), про що останнім 03.04.2019 складено Висновок зауважень та пропозицій. Згідно вказаного висновку рекомендовано повідомити заявника про можливість зарахування стажу з 01.09.1987 по 26.06.1990 в Белогорскому економічному технікуму (копія диплому серії НОМЕР_3 ) та з невстановленої дати початку навчання по 30.09.1998 в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас (копія диплому серії НОМЕР_6 ) після надання уточнюючих довідок про форму та періоди навчання.

Листом відповідача від 10.04.2019 № 77243/02 позивача повідомлено про те, що їй необхідно звернутись до відділу обслуговування громадян № 10 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та надати уточнюючу довідку про період та форму навчання.

Однак, уточнюючих довідок позивачем надано не було, матеріали справи таких довідок не містять.

Також, відповідач з листом від 07.06.2019 № 123225/02 звернувся до Міністерства освіти і науки України, в якому просив допомогти в отриманні довідки про період та форму навчання в Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас на гр. ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Одночасно суд зазначає, що період навчання можливо зараховувати до стажу роботи і за відповідними записами в трудовій книжці, якщо вони належним чином оформлені згідно із законодавством. Пунктом 2.18 Інструкції № 58 передбачене внесення до трудових книжок за місцем роботи окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записів про час навчання у професійних навчально-виховних закладах та інших закладах, у навчально-курсових комбінатах (центрі, пункті тощо), навчання у вищих навчальних закладах та про час перебування в аспірантурі і клінічній ординатурі. В разі встановлення розбіжностей між записами про періоди навчання в трудовій книжці та атестаті (свідоцтві, посвідченні) до уваги при обчисленні стажу приймаються останні (в разі необхідності - направляються запити в навчальні заклади чи архівні установи для уточнення періодів навчання).

Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки позивача вбачається, що відповідних записів про час навчання її в Белогорскому економічному технікумі та Міжрегіональному центрі професійної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас немає.

Крім того, з аналізу наявних в матеріалах справи копій дипломів вбачається, що обидва дипломи, як російською, так і українською мовами, видані на ім`я ОСОБА_1 , в той час коли згідно паспортних даних, у позивача прізвище « ОСОБА_1 ».

З цього приводу суд зазначає, що питання щодо належності документів особі, прізвище якої, що зазначене в цих документах, не збігається з її прізвищем, зазначеним у паспорті вирішуються в рамках цивільного судочинства (справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення).

Втім, матеріали справи не містять копії судового рішення про встановлення відповідного факту.

Одночасно, суд критично оцінює лист Київського національного лінгвістичного університету від 08.05.2019 № 781/16-18 про відповідність одне одному прізвищ « ОСОБА_1 » й «ОСОБА_1», оскільки окрема думка (судження) фахівців університету не встановлює факту, що має юридичне значення.

З підстав зазначеного, суд вважає, що відповідачем під час дослідження наданих позивачем документів правомірно виявлено недоліки, зокрема, в дипломах, що в подальшому вплинуло на прийняття ним обґрунтованого рішення.

У підсумку, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними, а отже такими що не підлягають до задоволення.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки ОСОБА_1 , відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, звільнена від сплати судового збору, питання щодо його розподілу не вирішувалось.

Керуючись ст. ст. 72-77, 139, 241-246, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя В.П. Шулежко