Рішення № 89790697, 11.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2020 року м. Київ № 640/13337/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомОСОБА_1 ДоУправління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації (далі-відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини та зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при народженні ОСОБА_2 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.07.2019 р. прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позові вимоги мотивовані протиправністю спірного рішення, оскільки відмова відповідача у призначенні допомоги при народженні дитини є безпідставною та такою що не відповідає діючому законодавству України.

Відповідач у письмовому відзиві на позов вказав на відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянкою України. На даний час позивач перебуває у Франції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 . у ОСОБА_1 народилась донька - ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини; остання зареєстрована громадянкою України 22.06.2018 р. згідно довідки про реєстрацію особи громадянином України від 30.09.2018 р. № 61215-536-4020/6.

У зв`язку з тим, що позивач перебуває за кордоном та не має можливості з`явитися особисто до органів соціального захисту населення, з метою забезпечення прав на соціальний захист у відповідності до діючого законодавства України, через уповноважену особу 12.06.2019 р. звернулась з заявою з питання призначення і виплати передбаченої законом допомоги при народженні дитини, разом з якою представнику відповідача було надано зяву за формою Місоцполітики та всі необхідні документи.

Однак, відповідач листом від 26.06.2019 р. № 100/06-7145 відмовив у призначенні та виплаті допомоги при народженні дитини, оскільки позивач звернувся не особисто, а через свого представника, що законом не передбачено.

Аналогічна відмова надана відповідачем згідно листа від 03.07.2019 р. № 100/06-7411.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

У відповідності до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Закон України № 2811-Х1І від 21.11.1992 р. «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон № 2811) відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім`ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім`ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Статтею 1 Закону № 2811 визначено, що громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України

Відповідно до ст. 10 Закону № 2811 допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Як зазначено у ст. 11 Закону № 2811 допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини, отже даний перелік документів є вичерпним.

Пунктом 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1751 (далі - Порядок № 1751) визначено ряд документів, що подається до органу соціального захисту, а саме: заява одного з батьків (опікуна), що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики, копію свідоцтва про народження дитини; жінки, які постійно проживають (зареєстровані) на території України і народили дитину під час тимчасового перебування за межами України, подають видані компетентними органами країни перебування і легалізовані в установленому порядку документи, що засвідчують народження дитини, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, подаються за умови пред`явлення паспорта (або іншого документа, що посвідчує особу) особою, яка претендує на призначення допомоги, особисто до уваги не беруться, оскільки згідно п. 43 Порядку за наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення зазначеної допомоги, але за станом здоров`я або з інших поважних причин не може особисто зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.

Відповідно до п. 44 вищевказаного Порядку № 1751 у разі, коли до заяви недодані всі необхідні документи, орган праці та соціального захисту населення повідомляє заявника, які документи мають бути подані додатково. Якщо вони будуть подані не пізніше ніж протягом одного місяця з дня одержання зазначеного повідомлення, днем звернення за призначенням допомоги вважається день прийняття або відправлення заяви.

Пунктом 2.1 Інструкції щодо порядку оформлення та ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальних допомоги, затвердженої Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.09.2006 р. № 345 (далі - Інструкція № 345) зазначено, що приймання заяв та документів для надання усіх видів соціальної допомоги здійснюється спеціалістом з прийому безпосередньо від заявника або іншої особи за відповідним дорученням, завіреним у встановленому порядку.

За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров`я або з інших поважних причин (догляд за інвалідом І групи, дитиною -інвалідом віком до 18 років тощо) не може особисто зібрати необхідні документи, збір зазначених документів на отримання соціальної допомоги покладається на Управління.

З врахуванням гарантованого соціального захисту, призначення та виплату державної допомоги, що виплачується при народженні дитини, я у межах 12-ти місячного строку з дня народження дитини, визначеного законом, 12.06.2019 р. позивач, через уповноваженого представника, подала до відповідача заяву про призначення зазначеної допомоги, до якої були додані всі необхіді документи, зазначені у ст. 11 Закону № 2811.

На подану заяву відповідачем було надано відповідь від 26.06.2019 р. № 100/06-7145 про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини за єдиною підставою - неможливість прийняття документів від іншої особи за дорученням, оскільки це не передбачено Порядком № 1751.

Однак, суд не погоджується з такою відмовою відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону № 2811 право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за цим Законом має особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції № 345 зазначено, що приймання заяви та документів для надання усіх видів соціальної допомоги здійснюється спеціалістом з прийому безпосередньо від заявника, його опікуна або іншої особи за відповідним дорученням, завіреним у встановленому порядку, у тому числі лікарем лікарняної установи, де перебуває заявник, у випадках, коли це передбачено чинним законодавством.

Тобто, твердження відповідача щодо особистої участі заявника є безпідставними, оскільки вищевказаною інструкцією передбачено можливість подання документів на призначення та отримання допомоги особою за відповідним дорученням.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про протиправність відмов відповідача у призначенні допомоги при народженні дитини.

Більше того, суд звертає увагу, що у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а (К/9901/12622/18), Верховний Суд зазначив, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 цієї статті).

Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі N 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд враховує положення обов`язкової до застосування судової практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden) від 24 березня 1988 року. При вирішенні вказаної справи Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються, веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними.

Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8.

Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання держави.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Таким чином, втручання у повноваження відповідача, як суб`єкта владних повноважень, є виправданим, оскільки відсутній інший дієвий спосіб захисту порушеного права позивача.

Враховуючи встановлену протиправність відмов відповідача у призначенні допомоги при народженні дитини, суд задовольняє позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при народженні ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а надані позивачем докази є достатніми для прийняття рішення по справі в порядку спрощеного провадження про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу при народженні ОСОБА_2 .

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 1 536,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації (03040, м. Київ, вул. Ломоносова, 5/3; код ЄДРПОУ 37414016).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко