Рішення № 89785425, 12.06.2020, Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 386/645/19

Провадження № 2/386/35/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року смт. Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області

В складі головуючого судді Гарбуз О. С.

з участю: секретаря судового засідання Фенюшиної Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Тетіївська Агропромислова Компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

встановив:

ОСОБА_1 11.07.2019 звернувся до суду з позовною заявою до Дочірнього підприємства «Тетіївська Агропромислова Компанія» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14 квітня 2019 року ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом «DAF», державний номер « НОМЕР_1 », з причепом, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на 21 км. автодороги Благовіщенське-Миколаїв, при зустрічному роз`їзді не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив зіткнення з автомобілем «SSANG YONG», державний номер « НОМЕР_2 » під керуванням позивача, внаслідок чого транспортний засіб позивача отримав механічне пошкодження. Позивач зазначає, що розмір завданих йому матеріальних збитків складає 178325 грн. 17 коп. Постановою Голованівського районного суду Кіровоградської області від 13.05.2019 встановлено, що відповідач вчинив адміністративні правопорушення, передбачені ст. 124, ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), тобто порушив правила дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу. Викладені факти та обставини були встановлені у судовому засіданні, вина ОСОБА_2 була встановлена, за скоєну дорожньо-транспортну пригоду його притягнуто до адміністративної відповідальності. Позивач вказав, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована, що підтверджується полісом № НОМЕР_3 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, максимальний розмір страхового відшкодування складає 100 тис. грн. Позивач зазначає, що така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик. Зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Делікатне зобов`язання первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування – виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору. Виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія в результаті якої завдана шкода, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє делікатне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди й особа, яка завдала шкоду, залишається зобов`язаною. Позивач вказує, що таким чином розмір збитків, які повинен сплатити позивачу відповідач складає 78325 грн. 17 коп. (різниця між розміром завданої шкоди та сумою страхового відшкодування). ОСОБА_2 , який здійснив дорожньо-транспортну пригоду, офіційно працював за трудовим договором у відповідача водієм та здійснював в момент здійснення дорожньо-транспортної пригоди перевезення вантажу за завданням відповідача. Позивачем також було витрачено 2500 грн. за проведення висновку про оцінку майна. У зв`язку з наведеним, посилаючись на ст.ст. 1166, 1187, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просить стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду завдану в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 80325 грн. 17 коп.; стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 16.07.2019 позовна заява була залишена без руху, оскільки була подана з порушенням вимог ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

30 липня 2019 року позивач усунув недоліки позовної заяви, після чого провадження в даній справі відкрито ухвалою суду від 02 серпня 2019 року, визначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено до підготовчого засідання, а також залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_2 .

04 лютого 2020 року проведено підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, що підтверджується довідкою про доставку 27.04.2020 SMS-повідомлення з текстом судової повістки (а.с. 146), заяви про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи до суду не подавав.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, що підтверджується довідкою про доставку 27.04.2020 SMS-повідомлення з текстом судової повістки (а.с. 147), подав до суду заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с. 136).

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, що підтверджується повідомленням про вручення 05.05.2020 рекомендованого листа з судовою повісткою (а.с. 150), заяви про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи або відзив до суду не подавав.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином, відповідно до ст.ст. 128, 130 ЦПК України, через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України Голованівського районного суду Кіровоградської області, яке опубліковано 27.04.2020, оскільки його зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи невідоме (а.с. 90, 149), заяви про розгляд справи за його відсутності чи відкладення розгляду справи або заперечення до суду не подавав.

За відсутності заперечень позивача про ухвалення заочного рішення, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, який не з`явився в судове засідання не повідомивши про причини неявки та не подав до суду відзив, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Враховуючи норми ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті, оскільки вони належним чином повідомлені про дату, час і місце засідання, тому суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін і ухвалити рішення на підставі наявних у справі доказів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 14 квітня 2019 року о 04 годині 20 хвилин на 21-ому кілометрі+720 метрів автодороги Благовіщенське-Миколаїв відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів «DAF» д.н.з. « НОМЕР_1 » з причепом "GRONЕWGEN" д.н.з. « НОМЕР_4 » під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «SSANG YONG» д.н.з. « НОМЕР_2 » під керуванням позивача.

Постановою Голованівського районного суду Кіровоградської області від 13.05.2019, яка набрала законної сили 23.05.2019, в справі №386/397/19 визнано винним ОСОБА_2 у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу. Судом встановлено, що ОСОБА_2 керуючи автомобілем, при зустрічному роз`їзді не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечного бокового інтервалу, не впорався з керуванням та здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення з автомобілем «SSANG YONG» д.н.з. « НОМЕР_2 », в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження (а.с. 103-104).

Цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу «DAF» д.н.з. « НОМЕР_1 » була застрахована відповідно до Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-ІV (далі - Закон №1961-ІV) в ПрАТ "СК "ЄВРОІНС УКРАЇНИ" за страховою сумою 100 тис. грн., що підтверджується копією полісу №АМ/5347216 від 11.09.2018 (а.с. 35).

Власником транспортного засобу «DAF» д.н.з. « НОМЕР_1 » та напівпричепа "GROЕNЕWGEN" д.н.з. « НОМЕР_4 » є ОСОБА_4 , що підтверджується відповідно копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 , виданих центром №4842 (а.с. 36).

Власником автомобіля марки «SSANG YONG» д.н.з. « НОМЕР_2 » є позивач, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 , виданого центром ДАІ №4803 (а.с. 39-40).

25 квітня 2019 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 , як оцінювачем, в присутності позивача, було оглянуто автомобіль марки «SSANG YONG» д.н.з. « НОМЕР_2 » та встановлено наявність пошкоджень останнього, про що здійснено опис і назви деталей, що пошкоджені (а.с. 22-28).

Згідно із звітом про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 08 травня 2019 року №90-19, складеним експертом-оцінювачем ОСОБА_5 , з урахуванням проведеної 14.04.2019 ремонтної калькуляції №90-19, вартість матеріального збитку, спричиненого власнику колісного транспортного засобу «SSANG YONG» д.н.з. « НОМЕР_2 », становить НОМЕР_8 грн. 10 коп. з ПДВ, вартість відновлювального ремонту цього автомобіля - 178325 грн. 17 коп. (а.с. 9-21).

За проведення звіту про оцінку вартості матеріального збитку позивачем на ім`я ОСОБА_5 сплачено 2500 грн., що підтверджується копією квитанції АТ "Ощадбанк" №14 від 25.04.2019 (а.с. 38).

Згідно наданої позивачем товарно-транспортної накладної №П110 від 12.04.2019, зазначено про те, що остання видана на автомобіль "ДАФ" д.н.з. « НОМЕР_1 », водієм значиться ОСОБА_2 , автомобільним перевізником - ДП "ТАК", вантажовідправником та вантажоодержувачем - відповідач по справі (а.с. 41).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав, передбачених ч. 2 ст. 16 ЦК України, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За нормами частин 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин в даній справі суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 по справі № 243/10982/15-ц та від 03.10.2018 по справі № 760/15471/15-ц.

Стаття 1187 ЦК України визначає підстави відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2). Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах (частина 3). Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (частина 4). Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5).

Нормами ст. 1192 ЦК України визначено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 3 Закону №1961-ІV, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону №1961-ІV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Проаналізувавши вищезазначені норми, суд приходить до висновку, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 2 ст. 78, ст. 79 ЦПК України).

Згідно вимог статті 89 ЦПК України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 14.04.2019 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів, якими керували позивач та ОСОБА_2

Дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність винуватця такої пригоди за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля, яким керував ОСОБА_2 , була застрахована в межах суми 100 тис. грн., тоді як розмір шкоди склав 178325 грн. 17 коп.

Враховуючи вищезазначені норми, суд приходить до висновку про те, що позивач дійсно має право на відшкодування різниці між розміром збитків, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля, який складає 178325 грн. 17 коп. та розміром страхового відшкодування в сумі 1000 тис. грн., а тому з такими доводами позивача суд погоджується.

Разом з тим, позивачем не доведено обставин того, що відповідач на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, яким керував ОСОБА_2 , що тягне за собою відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

На підтвердження цих обставин позивач посилається на товарно-транспортну накладну №П110 від 12.04.2019 та зазначає, що такий документ свідчить про те, що ОСОБА_2 офіційно працював за трудовим договором у відповідача водієм та здійснював в момент дорожньо-транспортної пригоди перевезення вантажу за завданням відповідача, однак такі аргументи суд відхиляє, враховуючи слідуюче.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпПУ), працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Статтею 21 КЗпПУ визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Однак, товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів, який повинен мати водій для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, що визначено ст. 48 Закону України " Про автомобільний транспорт", п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 та Переліком документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 №207.

Тобто, товарно-транспортна накладна сама по собі не може підтверджувати факт існування трудових відносин між відповідачем та ОСОБА_2 , більш того, в наданій позивачем накладній вказується, що відповідач являється лише вантажовідправником та вантажоодержувачем товару, тоді як власником транспортного засобу, яким керував ОСОБА_2 є ОСОБА_4 .

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 по справі № 243/10982/15-ц зазначила, що володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо ж особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено обставини, зазначені в позові про те, що ОСОБА_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за його вини, перебував у трудових відносинах з відповідачем, який був би зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

З наведених підстав, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи відмову в задоволенні позову, судові витрати зі сплати позивачем судового збору при зверненні до суду в сумі 803 грн. 25 коп., що підтверджується квитанцією АТ "ПРИВАТБАНК" №0.0.1396791179.1 від 01.07.2019 (а.с. 1), покладаються на позивача.

Підстави для допущення до негайного виконання судового рішення та для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Відмовити повністю в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Тетіївська Агропромислова Компанія», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 803 грн. 25 коп. покласти на позивача ОСОБА_1 .

Місце проживання позивача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_9 .

Місцезнаходження відповідача Дочірнього підприємства «Тетіївська Агропромислова Компанія»: вул. Соборна, буд. №3, м. Тетіїв Тетіївського району Київської області, поштовий індекс 09800, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 38953469.

Останнє відоме місце проживання третьої особи ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Голованівський районний суд Кіровоградської області.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строку, встановленого ЦПК України,не подані заяви про його перегляд або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Враховуючи п. 3 розділу XII "ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ" ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), вищезазначені в рішенні строки продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя Гарбуз О. С.