Рішення № 89779608, 11.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року Справа № 280/1218/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

24.02.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області, в якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4300-49 від 14.02.2019 Головного управління ДФС у Запорізькій області, якою вимагається від позивача сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 18276,72 грн, який виник станом на 31.01.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що оскаржувана вимога є протиправною та такою, що прийнята в супереч приписів чинного законодавства України. Зазначає, що з 01.01.2007 підприємницька діяльність ним не здійснюється, дохід від неї позивач не отримує, у зв`язку з тим, що офіційно працював на підприємствах, які здійснюють господарську діяльність на території України, які сплачували за нього єдиний соціальний внесок. Крім того, сума боргу була сформована на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, жодних перевірок щодо нього не проводилось, звітів та інших документів позивач не надавав. В зв`язку з вказаними обставинами вважає, що борг (недоїмка) з єдиного внеску був нарахований відповідачем протиправно.

Ухвалою від 02.03.2020 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

18.03.2020 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову, до якої доданий уточнений позов. В уточненому позову позивач визначив в якості відповідача – Головне управління ДФС у Запорізькій області (далі – відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області), позовні вимоги лишились незмінними.

Ухвалою від 19.03.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №280/1218/20, судове засідання призначено на 16.04.2020, без виклику сторін. Витребувано у відповідача розрахунок суми боргу позивача з єдиного внеску та докази обґрунтованості його нарахування, інформацію про сплачені позивачем (чи іншим податковим агентом за позивача) протягом 2017-2019 року суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також, запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив та документи на його обґрунтування.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 14.04.2020 за вх.№17707. У відзиві відповідач зазначив, що відповідно до баз даних ОСОБА_1 з 10.03.2003 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України від 08.07.2010 №2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. На переконання відповідача, позивач був зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок у період 2017-2018 років, не залежно від отримання доходу від підприємницької діяльності, що ним зроблено не було. З огляду на це, контролюючим органом правомірно та відповідно до норм чинного законодавства, сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4300-49 від 14.02.2019 на суму 18276,72 грн. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 10.04.2003 позивач був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, номер запису: 2 103 017 0000 004882, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (а.с. 28) та свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №205475 (а.с. 30).

20.12.2005 позивач отримав свідоцтво про сплату єдиного податку серії Г №140542 (а.с. 29).

25.11.2019, за записом №21030060005004882, припинено державну реєстрацію підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що підтверджується випискою та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 31-33).

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Отже виходячи з приписів вищезазначеної норми, вказані відомості є достовірними, а отже є належними доказами.

Згідно з ч.9 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Таким чином до 25.11.2019 позивач був фізичною особою-підприємцем.

14.02.2020 контролюючим органом складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4300-49, якою позивача зобов`язано сплати недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 18276,72 грн., яка обліковується станом на 31.01.2019 (а.с. 14).

Вважаючи нарахований борг та виставлену вимогу протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 КАС України відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464-VI).

Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Позивач не заперечує того факту, що в період з 10.04.2003 по 25.11.2019 він був фізичною особою-підприємцем.

Разом з тим суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

В силу вимог статті 4 Закону №2464-VI роботодавців та фізичних осіб - підприємців визначено окремими платниками єдиного внеску.

Проте, слід врахувати різний статус цих осіб у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Так, у випадку з найманим працівником він є застрахованою особою, а роботодавець - страхувальником. У свою чергу, державна реєстрація фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності є формою самостійного забезпечення працею, а тому відповідна особа одночасно є і застрахованою особою і страхувальником.

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вбачається з записів в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 20.11.1998, копія якої долучена до матеріалів справи, з 03.10.2001 по 15.12.2006 він працював на різних посадах у ТОВ «Союз-Віктан», з 01.02.2007 по 21.05.2010 працював у ТОВ «Арда», з 01.06.2010 по 04.02.2011 працював у ТОВ «ТД «Оліс», з 07.02.2011 по 31.08.2011 працював у ТОВ «Арт-09», з 01.09.2011 по 05.07.2013 працював у ТОВ «ТД «Дельта», з 08.07.2013 по 26.06.2017 працював у ПАТ «Київський маргариновий завод», з 12.09.2017 по 27.04.2018 працював у ТОВ «Ельбфайн», з 11.05.2018 по 09.01.2019 перебував на обліку у центрі зайнятості як безробітний, з 11.01.2019 по теперішній час працює в ТОВ «ТВК «Валді» (а.с. 22-27).

Згідно інформації, яка міститься у довідці (Форма ОК-5) Індивідуальні відомості про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, позивач є застрахованою особою та в період 2017-2018 років його роботодавці сплачували за нього єдиний внесок, а саме: з січня по червень включно 2017 року, з вересня по грудень включно 2017 року та з січня по квітень включно 2018 року (а.с 35-38).

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою – підприємцем.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18).

Проте в інші періоди 2017-2018 років (липень-серпень 2017 року та травень-грудень 2018 року) позивачем та/або його роботодавцями за нього єдиний внесок не сплачувався. Зазначене підтверджується Індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с. 37).

Доказів іншого позивачем не надано.

Вище переліченими нормами чинного законодавства встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи – підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, у разі якщо єдиний внесок за нього не сплачував роботодавець.

При цьому, з 01.01.2017 в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов`язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу по інвалідності, проте позивачем доказів того, що він підлягає звільненню від сплати єдиного внеску в силу Закону до суду не надано.

Оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, доводи позивача що ним не здійснювалась підприємницька діяльність та про недотримання балансу між його інтересами та інтересами держави є безпідставними. Виходячи з положень частини 2 статті 19 Конституції України про зобов`язання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, - у фіскальних органів, які відповідно до статті 12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» забезпечують адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійсненням контролю за його сплатою, - за відсутності доказів сплати позивачем єдиного внеску, виник обов`язок стосовно забезпечення його сплати.

З огляду на те, що єдиний внесок спрямовується для виплат особам, які потребують соціального захисту, їх інтереси є пріоритетними порівняно з інтересами платників єдиного внеску.

Відповідно до частини 4 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», орган доходів і зборів в порядку, за формою та в строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно ч.3 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 25.04.2015 (далі- Інструкція), в разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та не сплачених сум єдиного внеску, такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, які зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), застосовує до такого платника штрафні санкції.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Абзацем 6 пункту 3 розділу VI Інструкції передбачено, що орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

Відповідно до абзацу 11 пункту 3 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Згідно з абзацем 1 пункту 4 розділу VI Інструкції, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою відповідно до додатку 6 (для юридичної особи) або за формою відповідно до додатку 7 (для фізичної особи).

Відтак наявність в інформаційній системі даних про недоїмку та не представлення позивачем доказів про сплату єдиного внеску за період липень-серпень 2017 року та травень-грудень 2018 року, свідчить про законність дій контролюючого органу щодо формування та направлення спірної вимоги в частині зазначених періодів.

Проте суд не погоджується з сумою недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначеної відповідачем, оскільки з січня по червень та з вересня по грудень 2017 року, а також з січня по квітень 2018 року позивач був найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачували роботодавці.

У 2017 році мінімального страхового внеску на місяць складав - 704,00 грн., у 2018 році – 819,06 грн.

Отже за 2017 рік у позивача наявна недоїмка по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі - 1408,00 грн. (за липень-серпень 2017 року), за 2018 рік – 6552,48 грн. (травень-грудень 2018 року). Таким чином загальна сума недоїмки за спірний період складає – 7960,48 грн. (1408,00 грн. + 6552,48 грн.).

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу на ту обставину, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно частини 2 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 16 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Частиною 1 ст.9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином є протиправною та підлягає скасуванню вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4300-49 від 14.02.2019 в сумі 10316,24 грн. (18276,72 грн. - 7960,48 грн.).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з ч.3 чт.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1620390972.1 від 18.02.2020. (а.с.8).

З урахуванням частини задоволених вимог та у відповідності приписів ч.3 ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 474,59 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107; ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 14.02.2019 №Ф-4300-49 в частині нарахування ОСОБА_1 суми боргу з єдиного внеску в розмірі 10316,24 грн. грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 474,59 грн. (чотириста сімдесят чотири гривні 59 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг встановленого строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями), з урахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020.

Суддя Р.В. Кисіль