Рішення № 89779595, 11.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року Справа № 280/5376/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , який відбуває покарання у державній установі «Запорізький слідчий ізолятор» (вул. Перша ливарна, буд. 36, м.Запоріжжя, 69002), представника позивача – адвокат Козлов Олександр Юрійович (пр. Соборний, 145В/20, м. Запоріжжя, 69035) до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника – адвоката Козлова Олександра Юрійовича, до Міністерства юстиції України (далі – відповідач 1), в якій позивач просить суд: скасувати рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби від 25.06.2019, оформлене протоколом №23 від 25.06.2019, яким відмовлено у задоволенні скарг ОСОБА_2 (матері позивача) та адвоката Козлова О.Ю., діючого в інтересах позивача, про визначення позивачу для подальшого відбування покарання виправної колонії відповідного рівня безпеки на території Запорізької області; зобов`язати відповідача 1 повторно розглянути апеляційні скарги ОСОБА_2 (матері позивача) та адвоката ОСОБА_3 , діючого в інтересах позивача, про визначення позивачу для подальшого відбування покарання виправної колонії відповідного рівня безпеки на території Запорізької області.

Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позову зазначає, що він з 16.11.2012 відбуває покарання за вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 14.05.2012 за ч. 1 ст. 115 КК України у вигляді 10 років позбавлення волі. 22.04.2019 позивача було переведено з Окремих районів Донецької та Луганської областей, де він знаходився в установах відбування покарань так званої «Луганської народної республіки» до ДУ «Старобільський слідчий ізолятор». 25.04.2019 матір`ю позивача та його адвокатом до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, в підпорядкуванні якого перебуває ДУ «Старобільський слідчий ізолятор», були направлені клопотання про визначення виправної колонії для подальшого відбування покарання на території Запорізької області, оскільки позивач до засудження проживав у місті Запоріжжя та тут проживають його родичі.

Рішенням міжрегіональної комісії Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 03.05.2019 протокол №31 витяг з протоколу №4.18/31-2119 позивача направлено для подальшого відбування покарання до Державної установи «Харківська виправна колонія №43». На це рішення адвокатом позивача та його матір`ю була подана апеляційна скарга до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби, в якій просили скасувати рішення міжрегіональної комісії Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань и апробації Міністерства юстиції України про визначення позивачу для подальшого відбування покарання виправну колонію – державна установа «Харківська виправна колонія №43», визначити позивачу для подальшого відбування покарання виправну колонію відповідного рівня безпеки на території Запорізької області. Рішенням Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби від 25.06.2019, оформленим протоколом №23 від 25.06.2019 в задоволенні скарги матері позивача та адвоката позивача відмовлено. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним оскільки його не вмотивовано.

Ухвалою від 08.11.2019 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.

22.11.2019 від позивача до суду надійшла заява на усунення недоліків позову.

Ухвалою від 27.11.2019 було відкрите спрощене позовне провадження у справі, судове засідання призначене на 26.12.2019.

24.12.2018 від відповідача 1 до суду надійшло клопотання про заміну неналежного відповідача, просить замінити первинного відповідача на належного – Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050, ЄДРПОУ 41693471).

У судове засідання 26.12.2019 представник позивача не прибув. 26.12.2019 від представника позивача засобами електронної пошти надійшла заява про проведення засідання без його участі.

Протокольною ухвалою від 26.12.2019 судове засідання було відкладене на 21.01.2020 на 11 год. 30 хв. для з`ясування позиції позивача про заміну відповідача.

20.01.2020 від представника позивача до суду надійшла заява про проведення судового засідання 21.01.2020 без його участі, клопотання відповідача 1 щодо заміни відповідача 1 підтримує частково та просить залучити Державну кримінально-виконавчу службу Міністерства юстиції України як співвідповідача по справі.

Ухвалою від 21.01.2020 до участі в справі в якості другого відповідача залучено Адміністрацію Державної кримінально-виконавчої служби України (далі – відповідач 2), розгляд справи розпочатий спочатку, судове засідання призначене на 25.02.2020.

Протокольною ухвалою від 25.02.2020 судове засідання відкладалось на 16.03.2020.

11.03.2020 від відповідача 2 до суду надійшли відзив на позов та заява про розгляд справи за відсутності його представника. Відповідно до відзиву відповідач заперечує проти позову, зазначаючи, що рішення міжрегіональної комісії Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, оформлене протоколом від 03.05.2019 №31, щодо направлення позивача для подальшого відбування покарань до ДУ «Харківська виправна колонія №43» прийняте у відповідності до вимог нормативних актів, оскільки ця комісія мала повноваження лише щодо направлення засуджених до відбування покарань в межах зони своєї діяльності. З огляду на це Центральною комісією Адміністрації ДКВС України рішення міжрегіональної комісії Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції залишене без змін. Зазначає, що державні установи з виконання покарань, які перебувають на території Запорізької області, перебувають у підпорядкуванні Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції (вул. Короленка, 4, м. Дніпро, 49070). Звертає увагу, що предметом оскарження є рішення Центральної комісії Адміністрації ДКВС України оформлене протоколом від 25.06.2019 №23, а не відповідь авторам скарги. Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження полі, та їх переведенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №265/30133. Позивач, або його близькі родичі, або члени сім`ї можуть звернутися до відповідача з питань переведення позивача для подальшого відбування покарання до відповідної колонії на території Запорізької області, у порядку, визначеному зазначеним наказом Міністерства юстиції.

13.03.2020 від представника позивача до суду надійшов уточнений позов, в якому ним уточнені позовні вимоги, просить: скасувати рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби від 25.06.2019, оформлене протоколом №23 від 25.06.2019, яким відмовлено у задоволенні скарг ОСОБА_2 (матері позивача) та адвоката ОСОБА_3 , діючого в інтересах позивача, про визначення позивачу для подальшого відбування покарання виправної колонії відповідного рівня безпеки на території Запорізької області; зобов`язати відповідача 2 постановити нове рішення, яким задовольнити апеляційні скарги ОСОБА_2 (матері позивача) та адвоката ОСОБА_3 , діючого в інтересах позивача, та визначити позивачу для подальшого відбування покарання виправну колонію відповідного рівня безпеки на території Запорізької області.

16.03.2020 від представника позивача до суду надійшла заява, відповідно до якої позивач відмовляється від позовних вимог до Міністерства юстиції України, в іншій частині позовні вимоги лишає без змін. Представник відповідача 1 не заперечив проти цієї заяви представника позивача.

Ухвалою від 16.03.2020 була прийнята відмова представника позивача від позовних вимог до Міністерства юстиції України, провадження у справі в частині вимог до Міністерства юстиції України закрите, в решті вимог провадження у справі продовжене.

Ухвалою від 16.03.2020 судове засідання було відкладене на 13.04.2020.

10.04.2020 від представника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань до суду надійшов відзив на уточнений позов та клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Відзив за змістом є тотожнім відзиву відповідача 2, який надійшов до суду 11.03.2020.

Разом з тим, у відзиві та клопотанні представник Департаменту з питань виконання кримінальних покарань зазначає, що відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 №20 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції – Адміністрацію кримінально-виконавчої служби України та Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Пунктом 2 цієї постанови утворено як юридичну особу публічного права міжрегіональний територіальний орган Міністерства юстиції з питань виконання кримінальних покарань – Департамент з питань виконання кримінальних покарань, який відповідно абз. 3 п. 3 зазначеної постанови є правонаступником територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з п. 1 цієї постанови.

Судом встановлено, що п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 №20 установлено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Станом на дату вирішення даної справи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутня інформацію про припинення юридичної особи відповідача 2.

Інформація про завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням Департаменту з питань виконання кримінальних покарань до суду не надходила.

Відтак, судом не встановлена необхідність здійснення процесуального правонаступництва відповідача 2.

13.04.2020 від представника позивача засобами електронної пошти надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає.

За таких обставин суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.05.2012 по справі №08271-372012 позивача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та йому призначене покарання – 10 років позбавлення волі. З 15.11.2012 позивач відбуває покарання: з 16.11.2012 тримався у Запорізькому слідчому ізоляторі, з 04.01.2013 відбував покарання у Софіївській виправній колонії (№55), з 06.10.2013 тримався у Луганському слідчому ізоляторі, з 01.11.2013 відбував покарання у Суходільській виправній колонії (№36), з 20.11.2013 тримався у Київському слідчому ізоляторі, з 17.01.2014 відбував покарання у Суходільській виправній колонії (№36), з 22.04.2019 тримався в державній установі «Старобільська установа виконання покарань (№18)», з 13.05.2019 відбував покарання у державній установі «Харківська виправна колонія (№43)».

До засудження позивач був зареєстрований та проживав в м. Запоріжжя, де у нього проживає матір.

ІНФОРМАЦІЯ_1 від матері позивача до Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України надійшло клопотання про визначення позивачу виправної колонії для подальшого відбування покарання у вигляді позбавлення волі, в якій вона просила визначити позивачу для подальшого відбування покарання виправну колонію відповідного рівня безпеки на території Запорізької області.

Рішенням міжрегіональної комісії Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03.05.2019, викладеним в протоколі №31 (витяг з протоколу №4.18/31-2119) позивача направлено для подальшого відбування покарання до Державної установи «Харківська виправна колонія (№43)».

Листом від 15.05.2019 №22-960-19/К-294 Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції матір позивача було поінформовано, що рішенням міжрегіональної комісії цього органу від 03.05.2019 позивачу було визначено відбування покарання у виправній колонії середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі. Враховуючи, що позивач не надав заяви про направлення для відбування покарання до виправної колонії, розташованої в межах Запорізької області, цією комісією було вирішено направити позивача для відбування покарання до державної установи «Харківська виправна колонія (№43)». Роз`яснене право звернення позивача, його матері, його близьких родичів або членів сім`ї до відповідача 2 із питанням про переведення для подальшого відбування покарання до виправної колонії, розташованої в межах Запорізької області, в порядку, визначеному Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження полі, та їх переведенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №265/30133.

Не погодившись із рішенням міжрегіональної комісії Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03.05.2019, викладеним в протоколі №31 (витяг з протоколу №4.18/31-2119) матір позивача та його адвокат подали на нього апеляційні скарги, в якій просили скасувати зазначене рішення та визначити позивачу для подальшого відбування покарання виправну колонію відповідного рівня безпеки на території Запорізької області.

Рішенням Центральної комісії Адміністрації державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарань осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення від 25.06.2019 (протокол №23 по ІІІ питанню). Прийнятим за наслідками розгляну скарги матері позивача та його адвоката на вищезазначене рішення міжрегіональної комісії Північно-Східним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03.05.2019, оскаржуване рішення залишене без змін, позивача залишено у Харківській виправній колонії (№43) для подальшого відбування покарання.

Листами від 25.06.2019 відповідач 2 повідомив мати позивача та його адвоката про наслідки розгляду їх скарг.

Не погоджуючись із наслідками розгляду скарг позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку діям суб`єкта владних повноважень, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано Кримінально-виконавчим кодексом України (далі – КВК України), Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарань осіб, засуджених до позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №265/30133 (далі – Положення №265/30133), Положенням про центральну та міжрегіональну комісію з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.02.2017 за №266/30134 (далі – Положення №266/30134) (тут і далі зазначені нормативні акти в редакції, яка була чинною станом на дату прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до частини 2 статті 7 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Згідно із ст. 86 КВК України вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

За приписами ст. 87 КВК України особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Відповідно до ч. 6 ст. 88 КВК України порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 93 КВК України визначено, що засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Згідно із ч. 2 ст. 93 КВК України переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Пунктом 1 розділу ІІ Положення №266/30134 визначено, що міжрегіональна комісія утворюється керівником міжрегіонального управління у кількості не менше семи осіб.

До складу міжрегіональної комісії обов`язково включаються начальники підрозділів контролю за виконанням судових рішень та оперативної роботи міжрегіонального управління.

Керівник міжрегіонального управління затверджує склад міжрегіональної комісії, призначає голову і заступника голови комісії. Головою міжрегіональної комісії, призначається перший заступник керівника міжрегіонального управління.

Міжрегіональна комісія відповідно до покладених на неї завдань:

розглядає питання та здійснює направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту та обмеження волі, із СІЗО до установ виконання покарань в межах зони діяльності міжрегіонального управління;

розглядає питання та здійснює переведення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та арешту, для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої в межах зони діяльності міжрегіонального управління без зміни рівня безпеки згідно з вимогами статей 50, 93 Кримінально-виконавчого кодексу України;

визначає рівень безпеки виправної колонії, де особа, засуджена до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, відбуватиме покарання згідно з обвинувальним вироком суду;

розглядає питання та здійснює направлення засуджених, яким обмеження волі призначено відповідно до статті 82 Кримінального кодексу України, до виправних центрів в межах зони діяльності міжрегіонального управління;

направляє матеріали на розгляд центральної комісії з питань щодо переведення засуджених згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України;

здійснює розгляд скарг громадян, засуджених, ув`язнених, державних органів або громадських об`єднань на наряди підрозділу міжрегіонального управління, який здійснює контроль за виконанням судових рішень;

здійснює іншу діяльність у межах повноважень та покладених завдань.

З наведеного вбачається, що міжрегіональна комісія наділена повноваженнями лише в межах зони її діяльності.

Судом встановлено, що зона діяльності Північно-Східного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції не поширюється на територію Запорізької області. Запорізька область входить у зону діяльності Південно-Східного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Отже, виходячи з приписів пункту 1 розділу ІІ Положення №266/30134, Північно-Східне міжрегіональне управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції не повноважене приймати рішення про переведення позивача до установи відбування покарання, яка розташована на території Запорізької області.

За приписами пункту 2 розділу ІІ Положення №266/30134 Центральна комісія утворюється начальником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України у кількості не менше дев`яти осіб.

До складу центральної комісії обов`язково входять перший заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, який координує напрями роботи, спрямовує та контролює діяльність підрозділу оперативно-розшукової роботи, начальники підрозділів Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби, які здійснюють організацію оперативної роботи, режиму, нагляду та безпеки, соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими, контроль за виконанням судових рішень.

Начальник Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України затверджує склад центральної комісії та призначає голову і заступника голови комісії. Головою центральної комісії призначається перший заступник начальника Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України.

Секретар центральної комісії обирається з числа присутніх членів комісії більшістю голосів членів комісії.

Основними завданнями центральної комісії є:

розгляд питань щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої згідно з вимогами статей 50, 57, 93, 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України;

розгляд клопотань міжрегіональних управлінь щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за наявності реальної загрози життю чи здоров`ю засудженого, у разі ускладнення оперативної обстановки в установі, в якій відбуває покарання засуджена особа, для попередження настання негативних наслідків, надзвичайних подій, на виконання нормативно-правових актів Уряду чи Міністерства юстиції України, з інших виключних обґрунтованих підстав;

розгляд скарг засуджених до позбавлення волі, близьких родичів і членів сім`ї та адвокатів засудженої особи на рішення міжрегіональної комісії та наряди підрозділу з контролю за виконанням судових рішень Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про направлення до кримінально-виконавчої установи;

підготовка вказівок, роз`яснень та методичних рекомендацій міжрегіональним комісіям щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбавлення волі, їх розподілу і переведення та з інших питань діяльності зазначених комісій. Рішення, вказівки центральної комісії з питань діяльності міжрегіональних комісій набирають чинності з моменту їх підписання та є обов`язковими для виконання;

інша діяльність у межах повноважень та покладених на неї завдань.

Отже, виходячи з приписів пункту 2 розділу ІІ Положення №266/30134, до повноважень Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України віднесене вирішення питання про переведення засудженого з установи виконання покарань, яка розташована у зоні діяльності Північно-Східного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, до установи виконання покарань, яка розташована в межах зони діяльності Південно-Східного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції.

Порядок подання та розгляду клопотання про переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстав «відповідно до його місця проживання до засудження» регламентований розділом IV Положення №265/30133, відповідно до якого:

1. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до його місця проживання до засудження» здійснюється на підставі клопотання засудженого, підпис якого засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. До клопотання додаються довідка з особової справи засудженого, копії паспортного документа (або іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження. Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань, що здійснює виконання кримінальних покарань, до центральної комісії.

2. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого» здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім`ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. Клопотання подається через адміністрацію установи виконання покарань, що здійснює виконання кримінальних покарань, до центральної комісії.

У клопотанні про переведення має міститися додаткова інформація щодо всіх близьких родичів та членів сім`ї засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До клопотання про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копії паспортних документів засудженої особи та близьких родичів чи членів сім`ї засудженої особи, а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича чи члена сім`ї, який звернувся з клопотанням, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.

3. Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральною комісією за поданням адміністрації виправної колонії щодо зміни умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки, погодженим керівником міжрегіонального управління (додаток 5).

У випадках, коли подання передбачає переведення засудженого у більш суворі умови тримання або збільшує обсяг установлених правообмежень, воно обов`язково погоджується зі спостережною комісією.

4. Переведення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку, із виховної колонії до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання здійснюється центральною комісією за наявності рішення педагогічної ради та подання адміністрації виховної колонії щодо переведення засудженого із виховної колонії до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, погодженого зі службою у справах дітей (додаток 6).

5. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється на підставі рішення центральної комісії за поданням адміністрації виправного центру щодо переведення засудженого до обмеження волі до іншого виправного центру, погодженим із керівником міжрегіонального управління та спостережною комісією (додаток 7).

У разі ініціювання переведення осіб, засуджених до обмеження волі, з одного виправного центру до іншого до подання додаються документи, які підтверджують наявність родинних стосунків та місце проживання близьких родичів, що визначені абзацами другим - четвертим пункту 4 цього розділу.

У разі ініціювання переведення осіб, засуджених до обмеження волі, з одного виправного центру до іншого наявність поважних причин має бути документально підтверджена.

Судом встановлено, що станом на дату прийняття міжрегіональною комісією Північно-Східного міжрегіонального управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції від 03.05.2019, викладеним в протоколі №31 (витяг з протоколу №4.18/31-2119), позивач, його матір, інший родич чи представник не звертались із відповідним клопотанням до Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України про переведення позивача до виправної колонії, розташованої в межах Запорізької області. Клопотання матері позивача про визначення виправної колонії для подальшого відбування покарання у вигляді позбавлення волі, датоване 25.04.2019, адресоване начальнику Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, а не Центральній комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, як це регламентовано розділом IV Положення №265/30133. В межах наданих повноважень, листом від 15.05.2019 №22-960-19/К-294, цим органом роз`яснено матері позивача положення розділу IV Положення №265/30133.

Пунктом 1 розділу VІ Положення №265/30133 встановлено, що засуджений, щодо якого прийнято рішення міжрегіональною комісією, центральною комісією щодо установ центрального регіону та/або його представник в разі незгоди з прийнятим рішенням можуть оскаржити його до керівника міжрегіонального управління, центральної комісії чи керівника Департаменту.

У разі незгоди з рішенням, прийнятим керівником міжрегіонального управління, центральною комісією чи керівником Департаменту, засуджений, щодо якого прийнято рішення, та/або його представник можуть оскаржити його до суду у порядку, передбаченому законодавством України.

18.06.2019 до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, листом від 07.06.2019 №22-1121-19/К-373 з Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, надійшла апеляційна скарга з додатками громадянки ОСОБА_2 (матері засудженого ОСОБА_1 ) та адвоката ОСОБА_3 щодо скасування рішення міжрегіональної комісії Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції про визначення подальшого відбування покарання засудженого ОСОБА_1 в державній установі «Харківська виправна колонія (№43)» та визначення місця подальшого відбування покарання засудженому, виправну колонію відповідного рівня безпеки на території Запорізької області.

Відповідно до пункту 7 розділу VІ Положення №265/30133 за результатами розгляду скарги центральна або міжрегіональна комісія приймає рішення про:

залишення рішення відповідної комісії без змін;

скасування рішення відповідної комісії та постановлення нового рішення.

Рішенням Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, направлення для відбування покарань осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення від 25.06.2019 (оформлене протоколом №23) по ІІІ питанню було вирішено залишити без змін рішення міжрегіональної комісії Північно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 03.05.2019 про визначення засудженому ОСОБА_1 для відбування покарання Харківську виправну колонію (№43), засудженого ОСОБА_1 залишити у Харківській виправній колонії (№43) для подальшого відбування покарання.

Про вказане рішення було повідомлено мати та адвоката позивача.

При цьому суд зазначає, що оскільки Північно-Східне міжрегіональне управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції не повноважене приймати рішення про переведення позивача до установи відбування покарання, яка розташована на території Запорізької області, то ним було правомірно винесено рішення про відмову у задоволенні клопотання. Таким чином, у відповідача 2 та Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України були відсутні підстави для скасування вищезазначеного рішення. Також були відсутні підстави для постановлення нового рішення, оскільки позивач з відповідним клопотанням до Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України не звертався.

Суд погоджується з твердженням позивача, що під час складання тексту відповідей про результати розгляду Центральною комісією відповідача 2 скарги громадянки ОСОБА_2 та адвоката Козлова О ОСОБА_4 , було безпідставно та необґрунтовано зазначено, що «...враховуючи відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України. Засудженого ОСОБА_1 залишити у Харківській виправній колонії (43) для подальшого відбування покарання». Проте, безпідставне посилання у відповідях на частину 2 статті 93 КВК України не є підставою для скасування спірного рішення.

При цьому, предметом оскарження даного позову є рішення Центральної комісії Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України оформлене протоколом від 25.06.2019 №23, а не відповіді на скарги.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваного рішення (оформленого протоколом №23 від 25.06.2019) відповідач 2 діяв обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, що зумовлює висновок суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, підстави для присудження понесених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , який відбуває покарання у державній установі «Запорізький слідчий ізолятор» (вул. Перша ливарна, буд. 36, м.Запоріжжя, 69002), представника позивача – адвокат Козлов Олександр Юрійович (пр. Соборний, 145В/20, м. Запоріжжя, 69035) до Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг встановленого строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями), з урахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020.

Суддя Р.В. Кисіль