Рішення № 89779320, 11.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 червня 2020 року Справа № 280/2522/20 м.ЗапоріжжяСуддя Запорізького окружного адміністративного суду Сацький Р.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 )

до – Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

14 квітня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Новопрокопівської Сільської ради Токмацького району Запорізької області;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання від 14.02.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0 га. Для її подальшої передачі позивачу у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в районі с. Новопрокопівка Токмацького району Запорізької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Токмацького району Запорізької області. У відповідь відповідачем було відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв`язку із невідповідністю поданих документів ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України - не визначено вид документації відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій». На думку позивача такі дії відповідача є незаконними, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду для захисту своїх прав.

Ухвалою суду від 16.04.20 відкрито спрощене позовне провадження по справі № 280/2522/20 та призначено судове засідання на 14.05.20 об 15 год. 00 хв.

07.05.2020 через канцелярію суду (вх. №21160) від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував та зазначив наступне. До клопотання позивачем була додана схема бажаного місця розташування земельної ділянки. Зокрема, на вказаному графічному матеріалі позначена земельна ділянка, яка знаходиться в межах іншої земельної ділянки з кадастровим номером 2325283200:08:003:0107. Зі змісту клопотання позивача неможливо встановити на розробку, якого саме виду документації із землеустрою необхідно надати дозвіл відповідачу. Також, як зазначає відповідач, земельна ділянка щодо якої подано клопотання на отримання дозволу включена в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права на які пропонуються до продажу права на земельних торгах окремими лотами відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 17.10.2019 № 8-1799/15-19-СГ «Про включення земельних ділянок в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права на які пропонуються до продажу на земельних торгах. Інформація про внесення земельної ділянки кадастровий номер 2325283200:08:003:0107 до вище зазначеного переліку підтверджується додатком до Наказу від 17.10.2019. Враховуючи наведене вище, відповідач немає можливості надати дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2325283200:08:003:0107, у зв`язку з включенням її до переліку земельних ділянок державної власності, які виставлені на земельні торги. З наведених підстав просить суд у задоволенні позову відмовити.

13.05.2020 від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі відповідача. Проти задоволення позову заперечує та просить суд відмовити у задоволенні.

14.05.2020 від позивача через канцелярію суду (вх. №22361) подано відповідь на відзив.

В судове засідання позивач не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження, фіксація судового засідання за допомогою технічного засобу, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України не здійснювалось.

Суд, оцінивши обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив таке.

Рішенням Новопркопівської сільської ради Токмацького району Запорізької області від 22 лютого 2001 року № 22 ОСОБА_1 було надано земельну ділянку площею 2,0 га. з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства. Дана земельна ділянка знаходиться в районі с. Новопрокопівка, Токмацького району Запорізької області.

14.02.2020 ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до Головного управлінні Держгеокадастру у Запорізькій області. До клопотання позивачем були надані наступні документи: схема розміщення земельної ділянки; копія Рішення Новопрокопівської сільської ради Токмацького району Запорізької області від 22 лютого 2001; світлокопія паспорту громадянки України.

Наказом від 16.03.2019 № 8-2190/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» Головне управління відмовило у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, не зазначено вид документації відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій».

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі.

Правове регулювання земельних відносин регулюється Конституцією України, нормами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (стаття 3 Земельного кодексу України).

Так, частинами 1, 2, пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно зі частинами 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (пункт б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України).

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 123 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено матеріалами справи, 14.02.2020 ОСОБА_1 звернувся з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою до Головного управлінні Держгеокадастру у Запорізькій області. До клопотання позивачем були надані наступні документи: схема розміщення земельної ділянки; копія Рішення Новопрокопівської сільської ради Токмацького району Запорізької області від 22 лютого 2001 р.; світлокопія паспорту громадянки України.

Наказом від 16.03.2019 № 8-2190/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» Головне управління відмовило у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, не зазначено вид документації відповідно до ст. 25 Закону України «Про землеустрій».

Тобто, в своєму клопотанні позивач зазначив всі вимоги, що передбачені ч. 6 ст. 118 ЗК України, а саме - зазначив цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри та додатково зазначив необхідний вид документації. Окрім того, до клопотання позивач також додав графічні матеріали - витяг з публічної кадастрової карти України із зазначенням кадастрового номеру, на яких зазначив бажане місце розташування земельної ділянки.

Окрім того, посилання відповідача про відмову у задоволенні Клопотання позивача на підставі ст. 25 Закону України «Про Землеустрій» є також надуманим та безпідставним, оскільки норма цієї статті лише визначає назву та вид документації із землеустрою, що повністю спростовується зазначеною назвою документації в клопотанні позивача від 14.02.2020.

Крім того, зміст статей 118, 122 Земельного кодексу України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Таким чином, викладені відповідачем у Наказі від 16.03.2020 № 8-2190/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» мотиви для відмови не містять жодної з передбачених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Посилання відповідача на наказ Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 17.10.2019 № 8-1799/15-19-СГ «Про включення земельних ділянок в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права на які пропонуються до продажу на земельних торгах судом до уваги не приймаються, оскільки не були покладені в основу оспорюваного наказу відповідача від 16.03.2020 №8-2190/15-20-СГ.

Завдання адміністративного судочинства полягає в гарантуванні ефективного захисту порушених прав осіб, що звертаються до суду за захистом цих прав, з урахуванням принципу розподілу влади, за суті яким на адміністративний суд покладено обов`язок контролю легальності дій та рішень суб`єктів владних повноважень, які мають діяти у визначених законом межах та на власний розсуд повинні вибирати одне законне рішення із кількох можливих варіантів.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, повинен забезпечити захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Верховний суд України у рішенні від 16.09.2015 по справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема, прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, або ні. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки, залежно від фактичних обставин.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Тобто, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання бажаного результату.

За змістом пункту 49 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 р. у справі "Єфименко проти України" не розглядується в якості ефективного засобу захисту, який є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 816/591/15-а, від 18.10.2018 у справі № 818/1976/17.

На підставі зазначених конкретних обставин у позові, оцінюючи обсяг, способи та межі застосування дискреційних повноважень відповідача, та виходячи із відповідності таких повноважень принципу верховенства права, можливо прийти до висновку про те, що відповідач за зверненням позивача, відмовляв йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, в тому числі і по надуманих безпідставних та не обґрунтованих обставинах.

Частиною 1статті 9 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 2ст. 77 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2ст. 77 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір відповідно до квитанції №42 від 08.04.2020 у сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Новопрокопівської сільської ради Токмацького району Запорізької області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) від 14.02.2020 про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 2,0 га для її подальшої передачі ОСОБА_1 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в районі с. Новопрокопівка Токмацького району Запорізької області.

Стягнути за рахунок бюджетних Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, код ЄДРПОУ 39820689) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , код ДРФО НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг установленого судом строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями).

Рішення в повному обсязі виготовлено та підписане суддею 11.06.2020.

Рішення не набрало законної сили.

Суддя Р.В. Сацький