Ухвала суду № 89779193, 12.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

(про залишення позовної заяви без розгляду)

12 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/12426/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про стягнення компенсації,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Житомирській області, в якому просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.06.2019 по 20.08.2019 у розмірі 111090,65 гривень.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що на день його звільнення з військової служби Управління Служби безпеки України в Житомирській області не провело з ним повного розрахунку при звільненні, зокрема одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена йому не в день його звільнення з військової служби - 27.06.2019, а 20.08.2019, тобто із затримкою повного розрахунку при звільненні. З огляду на що, ОСОБА_1 вважає, що він має право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні у вигляді середнього заробітку, а тому він звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 23 грудня 2019 року відкрито провадження у справі №240/12426/19 за правилами спрощеного позовного провадження у справі без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Після відкриття провадження у справі до суду надійшло клопотання Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вх.№1389/20), в якому відповідач зазначив, що позовна заява ОСОБА_1 подана до суду з пропуском процесуального строку, визначеного ст. 122 КАС України, а тому просив залишити позовну заяву без розгляду.

За наслідками розгляду питання дотримання ОСОБА_1 процесуальних строків під час звернення з даним позовом до суду, суд виніс ухвалу від 04 травня 2020 року, якою позовну заяву залишив без руху та зобов`язав позивача усунути зазначені в ухвалі суду недоліки шляхом надання до суду клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

12 травня 2020 року відділом документального забезпечення суду була зареєстрована заява ОСОБА_1 про поновлення йому пропущеного процесуального строку на звернення з даним позовом до суду. В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач вказує, що одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 186712,33 гривень дійсно була виплачена йому 21.08.2019, однак 21.08.2019 він не знав, що перераховані відповідачем на його картковий рахунок кошти в розмірі 186712,33 гривень є саме одноразовою грошовою допомогою, оскільки від банку він отримав смс-повідомлення лише про те, що такі кошти зараховано, без уточнення за що саме проведений платіж. ОСОБА_1 зазначає, що про порушення своїх прав він дізнався 13 грудня 2019 року, коли отримав в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області довідку №57/85-2230, в якій було повідомлено коли саме та в якому розмірі йому була виплачена одноразова грошова допомога. З огляду на зазначене, позивач просив поновити йому пропущеного процесуального строку на звернення до суду за захистом своїх прав.

Розглянувши вищезазначену заяву позивача, суд встановив наступне.

Частинами 1, 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Строки звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Встановлений ст. 122 КАС України строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що процесуальне законодавство пов`язує початок перебігу строку на звернення до адміністративного суду з моментом коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При визначенні початку цього строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Суд також зазначає, що доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом до суду стала виплата йому Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області одноразової грошової допомоги при звільненні не в день його звільнення з військової служби - 27.06.2019, а 21.08.2019, тобто із затримкою повного розрахунку при звільненні. З огляду на що, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду з вимогою про стягнення з Управління Служби безпеки України в Житомирській області середнього заробітку за період з 27.06.2019 по 20.08.2019, тобто за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги.

Таким чином, саме з 21.08.2019 - з моменту зарахування на картковий рахунок ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги без виплати при цьому середнього заробітку за час затримки виплати такої грошової допомоги, для позивача розпочався перебіг процесуального строку на звернення з даним позовом до суду, оскільки саме з цього дня позивач дізнався (мав реальну можливість дізнатися) про те, що Управління Служби безпеки України в Житомирській області, з вини якого сталась затримка виплати всіх належних йому при звільненні сум, фактично з ним розрахувалось, однак не виплатило при цьому середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги.

Відтак, перебіг строку звернення з даним позовом до суду розпочався для позивача 22.08.2019, з наступного дня після дати коли позивач дізнався (мав реальну можливість дізнатися) про порушення свого права на виплату середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільнені.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці" передбачено, що додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 цього Закону).

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Суд зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Суд відмічає, що предметом даного адміністративного спору є стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (невчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні), однак, середній заробіток не входить до структури заробітної плати.

За правилами частини першої статті 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що для середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України роз`яснив, що "в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

З наведеного вбачається, що звернення працівника до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні обмежено строками позовної давності.

Разом з тим, оскільки спірні правовідносини пов`язані із стягненням середнього заробітку за час затримку виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з публічної служби, то під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення КАС України, як норми спеціального закону, а не положення КЗпП України. Зазначеного висновку, дійшов Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 та постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Матеріалами, доданими до позовної заяви підтверджується, що остаточний розрахунок з позивачем було проведено 21.08.2019, водночас, з вказаним адміністративний позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 19.12.2019 - після спливу майже п`яти місяців з моменту виплати йому одноразової грошової допомоги, що свідчить на користь висновку про пропуск позивачем, встановленого в ч. 5 ст. 122 КАС України місячного строку звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Так, на виконання вимог ч. 1 ст. 121 КАС України ОСОБА_1 12 травня 2020 року подав до суду заяву про поновлення пропущеного ним строку на звернення з даним позовом до суду. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначав, що оскільки в порушення вимог ст. 116 КЗпП відповідач письмово не повідомив його про розмір нарахованої йому одноразової грошової допомоги, то отримавши 21.08.2019 кошти в розмірі 186712,33 гривень він не знав про те, що ці кошти є одноразовою грошовою допомогою при звільненні. Більш того вказує, що про порушення своїх прав він дізнався 13 грудня 2019 року, коли отримав в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області довідку №57/85-2230, в якій було повідомлено коли саме та в якому розмірі йому була виплачена одноразова грошова допомога. З огляду на зазначене, позивач просив поновити йому пропущеного процесуального строку на звернення до суду за захистом своїх прав.

Суд зазначає, що пропущений процесуальний строк може бути поновлений, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій, в тому числі звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Разом з тим, судом під час розгляду позовної заяви ОСОБА_1 та його заяви про поновлення строку звернення до суду, не було встановлено наявності поважних причин, за яких позивач не міг звернутися до адміністративного суду в межах передбаченого законом строку.

При цьому, суд зазначає, що незнання чи небажання вчасно отримати у відповідача інформацію про те, які кошти та за що були нараховані та виплачені позивачу після звільнення зі служби, не є об`єктивною причиною пропуску позивачем встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.

Враховуючи викладене суд вважає, що позивачем не надано належних доказів наявності обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про поновлення строків звернення до суду задоволенню не підлягає.

При вирішенні процесуального питання щодо дотримання строків звернення до суду суд також враховує практику Європейського суду з прав людини.

Так, у справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючі п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.

На підставі вищезазначеного та керуючись статтями 122, 123, 240, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про стягнення компенсації залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили у порядку встановленому статтею 256 КАС України та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлений строк на апеляційне оскарження відповідно до п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя І.Е.Черняхович