Рішення № 89779132, 11.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/1703/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-90473-50 на суму 26539,26 грн. про нарахування єдиного соціального внеску.

В обґрунтування позову зазначив, що з 1995 по 2019 рік був зареєстрований як ФОП, проте будь-яку підприємницьку діяльність не здійснював та доходів не отримував. Тому, вважає протиправною вимогу про сплату боргу з єдиного соціального внеску за 2017, 2018 та 1 кварталу 2019 року.

Ухвалою від 18.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 22.04.2020.

03.04.2020 відповідачем подано відзив на позов. В обґрунтування відзиву зазначено, що згідно з вимогами Закону України № 2464 на позивача, як на платника єдиного внеску, покладено обов`язок своєчасного та повного нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Починаючи з 01.01.2017 року, у разі якщо фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. Згідно з реєстраційних даних ІС "Податковий блок", позивач перебував на обліку, як фізична особа-підприємець. Інформація щодо припинення/зупинення підприємницької діяльності на момент винесення оскаржуваної вимоги була відсутня. Лише 24.12.2019 року, після винесення оскаржуваної вимоги, до Єдиного державного реєстру внесено інформацію про припинення підприємницької діяльності позивача. Отже, оскаржувана вимога прийнята відповідно до норм чинного законодавства.

21.04.2020 позивач подав заперечення на відзив.

22.04.2020 та 13.05.2020 розгляд справи відкладено за клопотанням сторін, у зв"язку з карантином до 10.06.2020.

Позивач до суду не прибув, надіслав заяву про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Представник відповідача до суду прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі у порядку письмового провадження.

У відповідності до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства, суд ухвалою від 10.06.2020 перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, позивач з 20.02.1995 перебуває на обліку як платник податків у Бердичівському управлінні ГУ ДПС у Житомирській області та був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

29.09.2004 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (оскільки державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців").

З 09.02.2015 позивач був взятий на облік як платник єдиного внеску .

24.12.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №22810060004003076 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Головне управління ДПС у Житомирській області сформувало та направило позивачу вимогу про сплату боргу від 12.11.2019 №Ф-90473-50, в якій вказано, що станом на 31 жовтня 2019 загальна сума боргу зі сплати єдиного внеску становить 26539,26 грн.

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08.07.2010 (далі - Закон України № 2464), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464 - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ст. 4 Закону України № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Законом України від 06.12.2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464).

Мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464).

З прийняттям Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань платниками єдиного внеску.

Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої ст. 4 Закону України № 2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464).

Статтею 6 Закону України № 2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 6, 7 ст. 13 Закону України № 2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Так, положеннями п.1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції № 449).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Системний аналіз наведених норм доводить, що у позивача існує обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок у строки, визначені вказаним законом. Разом з тим цей обов`язок кореспондує й відповідачу, а саме: у випадку не своєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, він обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу з єдиного внеску від 12.11.2019 №Ф-90473-50 на суму 26539,26 грн.

Зазначена вимога сформована підставі даних з інформаційної системи.

Так, згідно наявної в матеріалах справи витягу з інтегрованої картки платника за період 2017-2019 роки, за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за 2017, 2018 та III квартали 2019 на загальну суму 26539,26 грн., а саме:

- за 2017 рік на суму 8448 грн. (704 грн. х 12 місяців = 8448 грн.):

- за 2018 рік на суму 9828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців =9828,72грн.):

- за III квартали 2019 року на суму 8262,54 грн. (918,06 грн. х 9 місяців 8262,54 грн.)

Позивач, вважаючи таку вимогу протиправною, посилається на те, що з моменту реєстрації ФОП, підприємницькою діяльністю не займався, доходів не отримував, тому у відповідача були відсутні підстави для нарахування боргу з єдиного внеску.

Суд не погоджується з такими доводи, з огляду на таке.

Із введенням в дію Закону № 755-IV від 15.05.2003 року "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі ЄДР).

Статтею 1 Закону № 755-IV визначено, що Єдиний державний реєстр це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини першої статті 17 вищевказаного Закону, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно із частиною другою Прикінцевих положень Закону № 755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.

Верховною Радою України 1 липня 2010 року за № 2390 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон № 2390).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390 цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто 3 березня 2011 року.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2390 після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, уповноважені органи у місячний строк проводять звірення відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до встановленого строку не включені до ЄДР.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року і не включених до ЄДР вносяться з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року вважаються недійсними.

З матеріалів справи вбачається, що з 20.02.1995 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець.

29.09.2004 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (оскільки державна реєстрація фізичної особи-підприємця була проведена до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців").

З 09.02.2015 позивач був взятий на облік як платник єдиного внеску .

Будь-яких даних про те, що свідоцтво про державну реєстрацію ФОП визнано недійсним та відповідні відомості внесені до ЄДР , підприємницька діяльність припинена, у матеріалах справи відсутні.

Лише 24.12.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №22810060004003076 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV № 755 фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази свідчать, що з 20.02.1995 до 24.12.2019 позивач зберігав статус підприємця - платника податків.

Тобто, вже після винесення податковим органом оскаржуваної вимоги, 12.11.2019 року у ЄДР включено відомості про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Оскільки ініційована позивачем процедура зняття з обліку платників податків та припинення підприємницької діяльності була завершена лише 24.12.2019, позивач у розумінні чинного законодавства до 24.12.2019 був суб`єктом господарювання - платником податків і зборів та інших загальнообов`язкових платежів, у тому числі ЄСВ.

Органи доходів і зборів проводять процедури зняття з обліку платників податків - фізичних осіб-підприємців відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588 (далі- Порядок обліку).

Відповідно до пп. 1 п. 11.18 Порядку обліку підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.

Відповідно до пп. 4 п. 11.18 Порядку обліку, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов`язань та застосування санкцій за їх невиконання.

Як передбачено пп. 5 та 6 п. 11.18 Порядку обліку, врегулювання питань погашення грошових зобов`язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.

Отже, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не припиняє його зобов`язань, що виникли під час провадження такої діяльності.

Позивачем не надано жодних доказів, що могли б свідчити про припинення здійснення ним підприємницької діяльності як фізичної особи підприємця до 24.12.2019.

З огляду на викладені правові норми чинного законодавства та встановлені обставини у справі, оскільки за даними інтегрованої картки платника інформаційної системи ГУ ДПС у Житомирській області за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного внеску за 2017, 2018 та 3 кв. 2019 року, у контролюючого органу були законодавчо визначені підстави для визначення заборгованості позивача відповідно до облікових даних з інформаційної системи фіскального органу, відтак правомірно сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Суд не приймає до уваги доводи позивача, що оскільки він фактично не здійснював підприємницьку діяльність з моменту реєстрації та не подавав звітності, тому відсутні підстави для сплати єдиного внеску, оскільки вказані обставини не є підставою для звільнення від сплати зазначеного внеску з 01.01.2017. Обов`язок сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.

Суд не бере до уваги твердження позивача щодо неможливості направлення вимоги без проведення документальної перевірки, оскільки за приписами розділу VI Інструкції №449 вимога надсилається не лише у випадку, якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску, що передбачає необхідність направлення такої вимоги після вручення акту перевірки та розгляду заперечень, а і у випадку, зокрема, якщо страхувальник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, що підтверджується обліковими даними з інформаційної системи фіскального органу.

Щодо посилань позивача на порушення відповідачем строків обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, суд вважає за необхідне зазначити те, що у відповідності до ч. 16 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Крім того, безпідставними є посилання позивача на те бездіяльність відповідача в частині не ініціювання припинення його як ФОП, оскільки це є правом, а не обов`язком контролюючого органу.

Згідно із ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів правомірність прийняття оскаржуваного рішення, тому підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

В задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Ю.Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.11.2019 №Ф-90473-50, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос