Рішення № 89778774, 19.05.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2020 року Справа № 160/2919/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кальника В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, адреса за державною реєстрацією: вул. Набережна Перемоги, 26 м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованості з пенсії за віком за період з 01.08.2017 року по 30.09.2018 року включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 21910427, адреса за державною реєстрацією: вул. Набережна Перемоги, 26 м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість з виплати пенсії за віком за період з 01.08.2017 року по 30.09.2018 року включно, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті с. Іверське Олександрійського району Донецької області позивач був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Кам`янське Дніпропетровської області, де він став на облік як внутрішньо переміщена особа. Згідно з інформацією, наданою листом від 06.07.2017 за № 01 вих.-16/1979 Департаментом охорони здоров`я та соціальної політики Кам`янської міської ради, дію довідки про взяття на облік внутрішньо перемішеної особи було припинено та позивача знято з обліку, як внутрішньо переміщену особу. З 01.08.2017 року відповідачем виплату пенсії призупинено. Сума боргу складає 60144,00 грн. Позивач звернувся до відповідача з заявою про продовження виплати пенсії. Пенсію було поновлено з моменту припинення, проте, відповідачем кошти за період з 01.08.2017 по 30.09.2018 не виплачені та позивачу пояснено, що кошти будуть виплачені після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо виплати з 01.08.2017 року призначеної йому пенсії за віком протиправною та такою, що порушує його права.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

10.04.2020 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив щодо заявлених позовних вимог, в якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. Зауважив, що ОСОБА_1 має статус внутрішньо переміщеної особи - переселенець зареєстрований. Вказав, що недоотримана виплата у розмірі 60 144,00 грн., яка не виплачена позивачу за період з 01.08.2017 по 30.09.2018, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», обліковується в органі, що здійснює соціальні виплати, та буде виплачена після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На думку відповідача, обставини, внаслідок яких ОСОБА_1 звернувся із позовом щодо порушення його прав, не є наслідком дій з боку Головного управління, тому вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області є безпідставними.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом Департаменту охорони здоров`я та соціальної політики Кам`янської міської ради від 06.07.2017 № 01 вих.-16/1979 повідомлено Головне управління, що згідно даних з Єдиної інформаційної бази про внутрішньо переміщених осіб реєстрація ОСОБА_1 зафіксована у іншому регіоні України (27.06.2017 зареєстрований як ВПО у м. Павлоград, Дніпропетровської області), у зв`язку з чим з 01.08.2017 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 Юрію Володимировичу виплату пенсії призупинено.

03.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати пенсії та надав довідку від 03.08.2018 № 0000590855 про взяття його на облік як внутрішньо переміщеної особи (зареєстрований АДРЕСА_3 ).

Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Кам`янської міської ради від 16.08.2018 № 102 прийнято рішення про відновлення ОСОБА_1 пенсії з моменту її припинення.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 відновлено виплату пенсії з 01.10.2018, яка щомісяця перераховується на поточний рахунок, відкритий у АТ "Ощадбанк".

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 12.12.2019 № 3662/Ф-08 ОСОБА_1 повідомлено про відновлення виплати пенсії та, з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», повідомлено про те, що належні позивачу пенсійні кошти за період з 01.08.2017 по 30.09.2018 виплачуватимуться позивачу після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати заборгованості з пенсії за віком за період з 01.08.2017 року по 30.09.2018 року протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції Українигарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року (далі Закон №1058) розроблений відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Статтею 8 Закону №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України«Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за/днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Приписами статті 47 Закону №1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно у грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера у межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Закон №1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або не поновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.

Згідно ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 від 09.07.2003 року, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем не надано до суду доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону №1058-IV підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Так, позивач був взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, проте даний факт не може звужувати його права на соціальний захист.

Навпаки, 22.11.2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20.10.2014 року (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною 1 статті 2 Закону №1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно частини 1 статті 14 Закону №1706-VII, (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Суд критично ставиться до посилань Головного управління Пенсійного фонду України в якості обґрунтування правомірності своїх дій на постанови Кабінету Міністрів України та зазначає, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі постанови Кабінету Міністрів України, не можуть змінювати у бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права вже була висловлена Верховним Судом у рішеннях від 06 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17), від 13 лютого 2018 року у справі № 243/11937/17 (провадження № К/9901/1267/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 425/1459/17 (провадження № К/9901/15534/18), від 27 лютого 2018 року у справі № 644/6336/17 (провадження № К/9901/2714/17), від 06 березня 2018 року № 243/4732/17 (провадження № К/9901/1464/17).

Суд також зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оскаржується. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбаченою діючим законодавством. Суд враховує, що у силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа - це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки на умовах передбачених законом і повинно переслідувати легітимну мету.

Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів щодо існування законодавчих підстав для припинення виплати пенсії позивачу з 01.08.2017 року, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Відповідна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 у зразковій справі №805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частини 3 статті 291 КАС України).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати йому пенсії.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії (бездіяльність) відповідача, суд приходить до висновку, що відповідач, не виплативши позивачеві пенсію з 01.08.2017р. по 30.09.2018р. вчинив протиправну бездіяльність, яка не відповідає Конституції та законам України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у звязку з чим, позовні вимоги позивача в частині визнання такої бездіяльності протиправною підлягають задоволенню.

Також, підлягають задоволенню похідні позовні вимоги позивача шляхом зобов`язання відповідача виплатити позивачеві заборгованість з виплати пенсії за віком за період з 01.08.2017р. по 30.09.2018р. включно, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві пенсії за вказаний період та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача, виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», Європейський суд з прав людини зазначив про встановлений обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).

З аналізу рішень Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини вбачається, що право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Згідно рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Крім того, згідно з вимогами статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо виплати пенсії за віком ОСОБА_1 з 01.08.2017 р. до 30.09.2018 р. включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за віком за період з 01.08.2017р. по 30.09.2018р. включно, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_1 .

Допустити негайне виконання даного судового рішення в частині виплати ОСОБА_1 пенсії за віком у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Кальник