Рішення № 89778755, 12.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6984/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Волдінера Ф. А.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач), в якому просить: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з моменту звернення та до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до довідки № 45/3-1136 про реабілітацію від 29.08.2019 визнана реабілітованою на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991. У зв`язку з цим позивач звернулась до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення надбавки до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії. ГУ ПФУ у Волинській області відмовило ОСОБА_1 у нарахуванні підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з тим, що позивач не надала документів для підтвердження визнання її реабілітованою особою або членом сім`ї примусово виселеного. Позивач вважає, що має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, встановлено, що судовий розгляд справи необхідно проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 02.06.2020 № 0300-0802-7/15624 позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Проте, вказаним Законом не визначено розміру мінімальної пенсії за віком, з якої обчислюється вказане підвищення.

Натомість, постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16.07.2008 № 654 передбачено репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, з 01.09.2008 проводити підвищення в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.

Крім того, помилковими є твердження позивача щодо неправомірності застосування органами Пенсійного фонду України нормативно — правових актів Кабінету Міністрів України, оскільки за даного приводу в рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 №3-рп/2012 вказано, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України під час вирішення справ про соціальний захист підлягають застосуванню тоді, коли вони видані у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійної справи № 822461.

29.08.2019 Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації по Красноярському краю видано позивачу Довідку № 45/3-1136, згідно якої ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 Чагарне ІНФОРМАЦІЯ_2 району. Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданому 30.08.1957 бюро ЗАГС є дочкою Ємельяніського району Красноярського краю є дочкою громадянки ОСОБА_2 , 1934 року народження, репресованої в грудні 1949 року на підставі рішення Особливої Наради при МГБ СССР від 04.02.1950 і реабілітованої на підставі статті 3 Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» 15.04.1992 УВС Рівненської області. У відповідності до частини 1 статті 1.1 Закону Російської Федерації від 18.04.1991 № 1761-І «Про реабілітацію жертв політичних репресій» ОСОБА_1 визнана такою, що зазнала політичних репресій і реабілітована, як така, що знаходилась разом з репресованою за політичними мотивами матір`ю на спец поселенні.

29.09.2016 Волинською обласною радою ОСОБА_1 видано посвідчення № 18/16 реабілітованого та потерпілого від політичних репресій, згідно якого позивач має право на пільги, передбачені рішенням Волинської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

26.12.2019 виконавчим комітетом Луцької міської ради ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_2 реабілітованого, згідно якого позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

28.02.2020 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% від мінімальної пенсії в Україні.

Листом від 16.03.2020 № 849-844/Л-02/8-0300/20 відповідач повідомив про те, що для встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивачу необхідно надати документи про визнання реабілітованою особою або членом сім`ї, якого було примусово переселено (документ на підставі якого видавалося посвідчення) та звернутися особисто до Луцького відділу обслуговування громадян для написання відповідної заяви.

Листом від 26.11.2019 № 14/2-19 Волинська регіональна комісія з реабілітації повідомила ОСОБА_1 , що відповідно до доданої позивачем до заяви довідки про реабілітацію, виданої Головним Управлінням МВС РФ по Красноярському краю від 29.08.2019 за № 45/3-1136, ОСОБА_1 є реабілітованою на підставі п. «в» ст. 3 Закону Російської Федерації від 18.10.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій». Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» довідки або посвідчення про реабілітацію, видані у державах - республіках колишнього Союзу РСР або державними органами Союзу РСР, є чинними на території України.

Так само, Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» не передбачає втрату чинності довідками, посвідченнями або іншими документами про реабілітацію, виданими до 05.05.2018, тобто, до набрання чинності Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарної о режиму 1917-1991 років».

Будь-якої повторної або додаткової реабілітації репресованої особи, яка вже була реабілітована до набрання чинності Законом України від 13.03.2018 № 2325-VIІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» і якою отримано відповідну довідку або інший документ про реабілітацію, законодавством України не передбачено. Враховуючи вищевикладене, Волинська регіональна комісія з реабілітації зазначає про те, що ОСОБА_1 вже е реабілітованою (реабілітованою особою), що підтверджується довідкою про реабілітацію, виданою Головним Управлінням МВС РФ по Красноярському краю від 29.08.2019 № 45/3-1136, і така довідка є винною на території України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до преамбули Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 № 962-XII (далі - Закон № 962-XII) реабілітація жертв політичних репресій повинна охоплювати увесь період після 1917 року до моменту набрання чинності цим Законом і поширюватись на осіб, необґрунтовано засуджених за цей час судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Згідно із приписами статті 3 Закону № 962-XII реабілітовано всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями.

Статтею 9 цього Закону встановлено, що вирішення питань, пов`язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладено на обласні, міські і районні Ради народних депутатів. З цією метою Радам народних депутатів утворити штатні комісії, положення про які затверджується Кабінетом Міністрів України.

За дорученням цих комісій органи внутрішніх справ встановлюють факти безпідставності заслання і вислання, направлення на спецпоселення, а також конфіскації і вилучення майна у зв`язку з необґрунтованими репресіями і матеріали перевірки надсилають комісіям.

Як визначено статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Пунктом 2.13 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління ПФУ від 07.07.2014 № 13-1) визначено, що за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» (далі - Постанова №654) установлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно із пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини та громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

З долучених до матеріалів справи письмових доказів вбачається, що позивач отримує пенсію за віком на підставі Закону № 1058. Відповідно до довідки № 45/3-1136 від 29.08.2019 ОСОБА_1 визнана такою, що зазнала політичних репресій і реабілітована та відповідно до посвідчення, виданого Волинською обласною радою № 18/16 має право на пільги, передбачені рішенням Волинської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», відповідно до посвідчення, виданого виконавчим комітетом Луцької міської ради ОСОБА_1 серії ІІ НОМЕР_3 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

За конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, на переконання суду, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу слід застосовувати пункт «г» частини 1 статті 77 Закону № 1788-XII, а не постанову Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав відповідних осіб.

Таким чином, суд приходить до переконання, що позивачку було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано.

Отже, ОСОБА_1 як особа, що зазнала політичних репресій і реабілітована має право на підвищення до пенсії у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

За таких обставин дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є протиправними, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France № 17862/91), у справі «Вєренцов проти України» № 20372/11).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Відтак, виходячи із наданих пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України повноважень, порушене право позивача підлягає поновленню шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні позивачу підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області нарахувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з моменту звернення та до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 840,80 грн., сплаченого згідно квитанції від 18.05.2020 № 0.0.1708529593. (а. с. 4).

Керуючись статтями 139, 241-246, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з моменту звернення та до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

Стягнути з Головного управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, 22В, код ЄДРПОУ 13358826) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255, 295 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням п.3 розділу VI “Прикінцевих положень” КАС України.

Суддя Ф. А. Волдінер