Рішення № 89778749, 12.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6655/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання відмови неправомірною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач) про визнання незаконною та скасувати відмову ГУ ПФУ у Волинській області у зарахуванні до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 02.04.1997 по 07.07.1997 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» на Шахті № 6-7 «Нововолинська» (з повним робочим днем під землею), з 08.07.1997 по 06.03.1998 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» у дирекції ліквідуємої шахти 6-7 «Нововолинська» УДКР (з повним робочим днем під землею), з 09.09.1999 по 27.02.2000 за професією «підземний гірничий робітник очисного вибою» з повним робочим днем під землею на шахті № 5 «Нововолинська»; зобов`язання зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 02.04.1997 по 07.07.1997 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» на Шахті № 6-7 «Нововолинська» (з повним робочим днем під землею), з 08.07.1997 по 06.03.1998 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» у дирекції ліквідуємої шахти 6-7 «Нововолинська» УДКР (з повним робочим днем під землею), з 09.09.1999 по 27.02.2000 за професією «підземний гірничий робітник очисного вибою» з повним робочим днем під землею на шахті № 5 «Нововолинська»; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням зазначеного стажу роботи, починаючи з 24.03.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 24.03.2015 отримує пенсію за віком, проте вважає що розрахунок призначеної пенсії є невірним, оскільки при її призначенні не зараховані періоди роботи за професією «підземний гірничий робітник, з повним робочим днем під землею». У зв`язку з цим 26.12.2019 року позивач звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про зарахування зазначених періодів роботи до пільгового стажу та перерахунок пенсії. На що отримав відповідь від 11.01.2020 року про те, що для задоволення його вимог немає підстав, так як вказані посади у зазначений період не були атестовані.

Згодом у Нововолинському відділенні обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області позивачу повідомили, про те, що до його пільгового стажу також не зараховано також період роботи з 09.09.1999 по 27.02.2000 року за професією «підземним гірничим робітником очисного вибою» з повним робочим днем під землею на шахті № 5 «Нововолинська». А тому 02.03.2020 року він додатково звернувся із заявою про зарахування вказаного періоду роботи до пільгового стажу. На що також отримав відповідь з відмовою.

Вважає, що відповідач неправомірно не зараховує до пільгового стажу ОСОБА_1 вказані періоди роботи, у зв`язку з чим звернувся до суду із даною позовною заявою.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а. с. 31).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву (вих. № 0300-0802-7/16309 від 05.06.2020) (а.с.33-43) представник відповідача М. Голядинець позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що пільговий характер роботи позивача у період з 02.04.1997 по 07.07.1997, з 07.07.1997 по 06.03.1998 та з 09.09.1999 по 27.02.2000 не був підтверджений необхідними документами, які б підтверджували факт проведення атестації робочих місць за умовами праці за вищевказані періоди, отже, для його зарахування до пільгового страхового стажу немає підстав.

Також представник відповідач зазначив, що заяви позивача від 26.12.2019та 02.03.2020 були подані згідно норм Закону України «Про звернення громадян», на які відповідачем було надано відповідь листами від 11.01.2020 №1545/М-01 та від 20.03.2020 року №1228-1018/М-02/8-0300/20, що не рішенням про відмову у перерахунку пенсії.

Щодо стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Враховуючи те, що позивачем не надано копії договору про надання правничої допомоги, а також доказів ведення Книги обліку доходів та витрат адвоката, та враховуючи те, що дана справа є справою незначної складності, вважає, що зазначені витрати не підлягають до відшкодування.

Сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд вважає, що позов слід задовольнити, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 24.03.2015 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується протоколом про призначення пенсії та рішеннями про перерахунок пенсії позивачу (а.с.58-61).

Як слідує з матеріалів справи позивач 26.12.2019 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою у якій просив здійснити перерахунок призначеної пенсії, з урахуванням пільгового стажу роботи з 02.04.1997 по 07.07.1997 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» на Шахті № 6-7 «Нововолинська» (з повним робочим днем під землею), з 08.07.1997 по 06.03.1998 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» у дирекції ліквідуємої шахти 6-7 «Нововолинська» УДКР (з повним робочим днем під землею, починаючи з 24.03.2015.

Листом від 11.01.2020 №1545/М-01 ГУ ПФУ повідомило позивача про відмову у зарахуванні до пільгового стажу по Списку №1 згаданих періодів роботи у зв`язку із відсутністю документів, а саме про проведення атестації робочого місця (а. с.9-10,75-76).

Також позивач 02.03.2020 звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про перерахунок пенсії з врахуванням пільгового стажу за період з 09.09.1999 по 27.02.2000 починаючи з 24.03.2015.

Проте, листом від 20.03.2020 №1228-1018/М-02/8-0300/20 відповідач повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для зарахування даного періоду роботи з тих підстав, що заявником не надано нову довідку про проведення атестації робочого місця, оскільки Порядком №383 від 18.11.2005, передбачено, що результати атестації(як вперше проведеної та і чергової) застосовуються при обчислені стажу, кий дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Позивач не погоджується з такою позицією ГУ ПФУ у Волинській області у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Так, відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25.01.2012, згідно якого «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї».

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Як вбачається із матеріалів справи, спір між сторонами виник щодо відмови у перерахунку позивачу пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку із не зарахуванням до пільгового стажу роботи періоду роботи з 02.04.1997 по 07.07.1997, з 07.07.1997 по 06.03.1998 та з 09.09.1999 по 27.02.2000 на посаді підземного гірничого робітника, оскільки відсутня інформація про проведення атестації робочого місця.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1, 2 Порядку №637, прийнятого на виконання вищевказаної норми Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 17 вищевказаного Порядку визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Також, пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 №1451/11731 (далі - Порядок №383) встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі ж, коли такі довідки неможливо одержати у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі - Порядок №442) та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01.09.1992 №41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо непроведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 та 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Суд наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно ж до частини першої статті 7 Закону України від 14.10.1992 №2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність вищенаведених правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відтак, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 02.04.1997 по 07.07.1997 працював за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» на Шахті № 6-7 «Нововолинська» (з повним робочим днем під землею), з 08.07.1997 по 06.03.1998 працював за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» у дирекції ліквідуємої шахти 6-7 «Нововолинська» УДКР (з повним робочим днем під землею), з 09.09.1999 по 27.02.2000 працював за професією «підземний гірничий робітник очисного вибою» з повним робочим днем під землею на шахті № 5 «Нововолинська», що передбачена Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 № 162, що підтверджується записами в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 (а.с.15, 15 зворот).

Разом з тим, враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, суд у даній справі дійшов висновку про те, що не проведення атестації робочого місця не може бути підставою для відмови у зарахуванні до пільгового стажу позивача періоду роботи з 02.04.1997 по 07.07.1997, з 08.07.1997 по 06.03.1998 та з 09.09.1999 по 27.02.2000 на посаді підземний гірничий робітник 3-го розряду та підземний гірничий робітник очисного вибою а також не може бути підставою для відмови у перерахунку позивачу пенсії за віком на пільгових умовах.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у перерахунку позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з підстав відсутності інформації про проведення атестації робочого місця. На думку суду, з наведених вище мотивів відповідач безпідставно не зарахував до спеціального (пільгового) страхового стажу період роботи позивача вищевказані періоди роботи на посаді віднесеної до Списком №1.

Відтак, з наведених вище мотивів та підстав, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги належить задовольнити.

Щодо твердження відповідача про те, що позивач не звертався із заявою про перерахунок пенсії, а відповідь-роз`яснення органу Пенсійного фонду України не є рішенням про відмову в перерахунку пенсії, суд зазначає, що за змістом заяв позивача від 26.12.2019 та від 02.03.2020 чітко висловлено прохання зарахувати період роботи з 02.04.1997 по 07.07.1997, з 07.07.1997 по 06.03.1998 та з 09.09.1999 по 27.02.2000 на посаді підземний гірничий робітник із повним робочим днем під землею.

У цьому контексті суд враховує висновок Верховного Суду, що викладений у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №748/696/17, відповідно до якого у випадку коли заява очевидно дає змогу оцінити намір заявника (пенсіонера), відмова у її розгляді по суті з огляду на невідповідність встановленій формі вважатиметься надмірним формалізмом, наслідком чого є порушення прав та інтересів позивача як пенсіонера (верстви населення, яка навпаки потребує особливої уваги з боку держави в частині дотримання конституційних гарантій).

Крім цього, як зі змісту оскаржуваної відмови так і зі змісту відзиву на позовну заяву судом встановлено, що відповідач однозначно був обізнаний про намір позивача домогтися саме зарахування періоду роботи з 02.04.1997 по 07.07.1997, з 07.07.1997 по 06.03.1998 та з 09.09.1999 по 27.02.2000 на посаді підземний гірничий робітник із повним робочим днем під землею, а не реалізувати передбачене нормами Законом України «Про звернення громадян» загальне право направляти звернення у вигляді заяви довільної форми органу державної влади. Також суд звертає увагу, що листами від 11.01.2020 №1545/М-01 та від 20.03.2020 року №1228-1018/М-02/8-0300/20 відповідачем не лише здійснено роз`яснення норм законодавства про пенсійне забезпечення, а й зазначено про відсутність підстав для зарахування спірного періоду роботи.

Відтак, аргументи відповідача про невідповідність поданої позивачем заяви, оцінюються судом критично.

Щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 05.05.2020 (а.с.4,5).

Отже, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в сумі 840,80 грн.

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 4 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

У свою чергу представник відповідача у відзиві на позовну заяву заперечив проти стягнення з ГУ ПФУ у Волинській області витрат на правничу допомогу (а.с.39-42).

Як вбачається із доданих письмових доказів (розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, квитанції до прибуткового касового ордера серія АС №180) позивач сплатила адвокату Андрейчуку С.В. кошти в загальній сумі 4 000,00 грн. на оплату правової допомоги, яка відповідно до розрахунку витрат на професійну правничу допомогу складається із вивчення законодавства, що регулює спірні правовідносини та судової практики, надання консультації – 200,00 грн., написання та надіслання скарги – 800,00 грн., складання адміністративного позову – 3 000,00 грн. Разом – 4 000,00 грн.

Однак, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній договір про надання правової допомоги ОСОБА_1 , адвокатом Андрейчуком С. В. Щодо поданого розрахунку витрат на професійну правничу допомогу та квитанції до прибуткового касового ордера серія АС №180, то з них неможливо встановити, що дані документи, стосуються саме цієї конкретної справи, а не будь якої іншої, оскільки в наявних у справі документах будь-які посилання на це відсутні.

Таким чином, суд вважає, що позивачем не доведені судові витрати на правову допомогу по цій справі.

Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 134, 139, 244-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у зарахуванні до пільгового стажу ОСОБА_1 періодів роботи: з 02.04.1997 по 07.07.1997 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» на Шахті № 6-7 «Нововолинська» (з повним робочим днем під землею), з 08.07.1997 по 06.03.1998 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» у дирекції ліквідуємої шахти 6-7 «Нововолинська» УДКР (з повним робочим днем під землею), з 09.09.1999 по 27.02.2000 за професією «підземний гірничий робітник очисного вибою» з повним робочим днем під землею на шахті № 5 «Нововолинська».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 02.04.1997 по 07.07.1997 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» на Шахті № 6-7 «Нововолинська» (з повним робочим днем під землею), з 08.07.1997 по 06.03.1998 за професією «підземний гірничий робітник 3-го розряду» у дирекції ліквідуємої шахти 6-7 «Нововолинська» УДКР (з повним робочим днем під землею), з 09.09.1999 по 27.02.2000 за професією «підземний гірничий робітник очисного вибою» з повним робочим днем під землею на шахті № 5 «Нововолинська» та здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії, з урахуванням зазначеного стажу роботи, починаючи з 24.03.2015 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 840,80 грн.(вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Відповідно до пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк на апеляційне оскарження, визначений статтею 295 цього Кодексу, продовжується на строк дії такого карантину.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, код ЄДРПОУ 13358826).

Головуючий

Суддя В.В.Мачульський