Рішення № 89778635, 11.06.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/6543/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Волинський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом про скасування рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом №156 від 15 листопада 2019 року в частині відмови у призначені одноразової грошової допомоги; зобов`язання вирішити питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач наказом командувача Начальника генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України від 29 вересня 2018 року №519 звільнений в запас, та згідно наказу Командувача військ оперативного командування «Захід» від 05 жовтня 2018 року №233 – виключений зі списків особового складу. Під час проходження служби позивач брав участь в антитерористичній операції (далі – АТО), у зв`язку з чим має статус учасника бойових дій. Під час проходження служби позивач отримав кілька захворювань, які госпітальна військово-лікарська комісія в/ч А1446 24 липня 2018 року визнала такими, що пов`язані із захистом Батьківщини.

В подальшому, Волинським обласним бюро МСЕК позивачу визначено часткову втрату професійної працездатності в розмірі 25 % без встановлення інвалідності внаслідок травми, захворювання, так, пов`язані із захистом Батьківщини.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням часткової втрати професійної працездатності без встановлення інвалідності та підтверджуючими документами.

Проте, 15 листопада 2019 року комісія Міноборони з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія) відмовила позивачу у виплаті допомоги на тій підставі, що первинне встановлення ступеня втрати працездатності сталось 04 березня 2019 року, а звільнений позивач 09 жовтня 2018 року, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби, рішення оформлене протоколом від 15 листопада 2019 року № 156.

Позивач не погоджується із вказаним рішенням Комісії та вважає його протиправним з тих підстав, що він отримав захворювання та частково втратив працездатність 24 липня 2018 року (така дата зазначена у довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №014931 від 04 березня 2019 року), а тому набув право на отримання допомоги відповідно до пункту 7 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

На підставі вищенаведеного просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, а третій особі – строк для подання пояснень (а.с.21).

Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі відповідачу направлено рекомендованою кореспонденцією, проте відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав.

У письмовому поясненні Волинський ОВК - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (далі – третя особа) вказав, що відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975) обласний військовий комісаріат як уповноважений орган оформляє та надсилає документи для прийняття рішення про виплату одноразової допомоги. Рішення про можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги приймає комісія з питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, яка знаходиться в Департаменті фінансів Міністерства оборони України. Волинським обласним військовим комісаріатом заява ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із втратою працездатності разом із висновком Волинськго ОВК була спрямована на розгляд компетентної комісії Департаменту фінансів Міністерства оборони України для прийняття рішення. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було прийняте протокольне рішення №156 від 15 листопада 2019 року, пунктом 19 якого позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь працездатності позивачу встановлено пізніше ніж через три місяці після звільнення з військової служби.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак розгляд справи здійснювався на підставі наявних у ній матеріалів.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що в період з 01 серпня 1989 року по 09 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України за контрактом (а.с.30-32).

ОСОБА_1 в періоди з 03 вересня 2014 року по 13 вересня 2014 року, з 15 червня 2015 року по 29 вересня 2015 року, з 13 лютого 2016 року по 27 квітня 2016 року, з 26 липня 2017 року по 06 листопада 2017 року та з 06 лютого 2018 року по 30 квітня 2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції на території Луганської та Донецької областей, є учасником бойових дій, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 (а.с.30) та посвідчення серії НОМЕР_2 від 12 червня 2015 року (а.с.8).

24 липня 2018 року госпітальна військово-лікарська комісія в/ч А1446, за розпорядженням командира в/ч А0796 №501/223 від 10 липня 2018 року, провела медичний огляд позивача з метою визначення ступеня його придатності до військової служби.

В результаті вказаного медичного огляду госпітальною військово-лікарською комісією в/ч А1446 було встановлено діагноз та постанова ВЛК про причинний зв`язок захворювання (поранення, контузії, каліцтва): деформуючий правобічний гонартроз ІІ ступеня, застарілі пошкодження передньої схрещеної та медіальної колатеральної зв`язок, радіальні розриви задніх рогів обох менісків правого колінного суглоба, рецидивуючий синовіїт з вираженим постійним больовим синдромом та помірним порушенням функції правої нижньої кінцівки. Травма, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби. Гіпертонічна хвороба І стадія, м`яка за рівнем АТ, середній ризик ускладнень. СНІ, Ангіопатія сітківки обох очей. Захворювання, ТАК, пов`язані із захистом Батьківщини. Хронічний комбінований геморой ІІ ступеня в стадії ремісії. Захворювання, ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини. Постанова ВЛК про придатність до військової служби, служби за військовою спеціальністю та інше: на підставі статей 61 б, 39 б, 40 в графи IIІ Розкладу хвороб: обмежено придатний до військової служби. У супроводжуючому немає потреби.

Зазначене підтверджується свідоцтвом про хворобу № 77 від 24 липня 2018 року (а.с.12).

Наказом Командувача військ оперативного командування «Захід» від 05 жовтня 2018 року №233 позивача, звільненого з військової служби наказом начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 вересня 2018 року №519 відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», з 09 жовтня 2018 року виключено із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Володимир-Волинського ОРВК Волинської області (а.с.6-7).

04 березня 2019 року Обласною МСЕК Волинського обласного бюро МСЕ було проведено медичний огляд позивача, в результаті якого визначено ступінь втрати працездатності – 25 % одноразово; причинний зв`язок втрати працездатності – травма, захворювання, так, пов`язані із захистом Батьківщини; а також зазначена дата встановлення страхового випадку - 24 липня 2018 року. Вказані відомості внесені до довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №014931 від 04 березня 2019 року (а.с.16).

ОСОБА_1 звернувся до Волинського ОВК із заявою та необхідними документами про виплату одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як особі звільненій з військової служби, яка отримала травму, захворювання під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Як вбачається із витягу з протоколу засідання Комісії від 15 листопада 2019 року № 156 (пункт 18), Комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги полковнику в запасі ОСОБА_1 , якого 09 жовтня 2018 року звільнено з військової служби та 04 березня 2019 року під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 25% втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, що сталося 24 липня 2018 року (довідка МСЕК серія ААА №014931 від 04 березня 2019 року). Вказане рішення мотивоване тим, що заявника звільнено з військової служби 09 жовтня 2018 року, а 04 березня 2019 року встановлено ступінь втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, тобто понад тримісячний термін після звільнення з військової служби. (а. с. 10).

Не погодившись із зазначеним рішенням відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно із підпунктом 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби;

Так, відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2014 року № 975 установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно із пунктом 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

Згідно із пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до пункту 13 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Згідно із пунктом 15 Порядку № 975 рішення про відмову у призначенні грошової допомоги може бути оскаржено в установленому порядку.

Як було встановлено судом, ОСОБА_1 було звільнено з військової служби з 09 жовтня 2018 року. Після звільнення позивач звернувся до Волинського обласного військового комісаріату із заявою про виплату одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону № 2011-XII, до якої також було додано довідку про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12ААА №014931 від 04 березня 2019 року, де визначено ступінь втрати працездатності – 25 %; причинний зв`язок втрати працездатності – травма, захворювання, так, пов`язані із захистом Батьківщини; а також у пункті 6 довідки зазначена дата, з якої визначено відсоток втрати працездатності, а саме з 24 липня 2018 року.

Тобто, довідкою огляду МСЕК позивачу встановлено втрату працездатності в наслідок травми, захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, з 24 липня 2018 року.

Враховуючи, що позивач був звільнений з військової служби 09 жовтня 2018 року, суд вважає, що відповідач дійшов помилкового висновку, що ступінь втрати працездатності позивача внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини встановлено у понад тримісячний термін після звільнення з військової служби та безпідставно відмовив у призначенні позивачеві одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону № 2011-XII та згідно Порядку №975.

При цьому, суд наголошує, що оспорюваному рішенні відповідачем визначено, що захворювання позивача, пов`язане із захистом Батьківщини, сталося 24 липня 2018 року.

Частиною другою статті 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Також слід вказати, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Згідно із пунктами 21, 24 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства» («STRETCH v. THE UNITED KINGDOM» № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність («MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY» № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

Таким чином, суд вважає, що твердження відповідача про відсутність правових підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки ступінь втрати працездатності внаслідок, захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, встановлено понад тримісячний строк після звільнення з військової служби, є помилковими.

Інших підстав для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в пункті 18 рішення Комісії, оформленого протоколом № 156 від 15 листопада 2019 року, не наведено.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що комісія Міністерства оборони України, відмовляючи позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги, діяла всупереч нормам чинного законодавства, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, «людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави», а статтею 8 Конституції України закріплено що «в Україні визнається і діє принцип верховенство права».

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Логічним і цілком правильним є питання обмеження дискреційних повноважень правом. Саме тому проблема правових меж для дискреційних повноважень є чи не найважливішим елементом принципу верховенства права. Адже питання обмеження свавілля держави щодо реалізації та гарантування прав людини є ключовим елементом цього принципу.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», «із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури».

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Саме по собі судове рішення про визнання рішення відповідача протиправним та його скасування не відновлює порушеного права позивача на отримання такої допомоги.

Суд враховує, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, за результатами розгляду заяви позивача вже прийняв своє рішення, проте судом за результатами розгляду даної справи зроблено висновок про неправомірність такого рішення.

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено правомірності свого рішення.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, викладене у пункті 18 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15 листопада 2019 року № 156 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6, ідентифікаційний код 00034022) вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги, у зв`язку із встановленням 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та згідно Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Я. Ксензюк