Рішення № 89778517, 02.06.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 червня 2020 р. Справа № 120/34/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши в письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення майнової шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (далі - відповідач), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі 3-я особа) про стягнення майнової шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з квітня 2005 року позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. В період з 01.07.2014 по 28.02.2018 року Вінницьке приміське об"єднане управління ПФ України Вінницької області, як податковий агент, здійснило утримання з грошового утримання позивача податок на доходи фізичних осіб та з 01.02.2015 по 28.02.2018 здійснило утримання військовий збір на підставі положень абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України. Однак Рішенням Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 у справі № 1-6-2018 відповідні правові норми визнано неконституційними. Відтак позивач вважає, що з його пенсії в дохід державного бюджету було неправомірно утримано кошти в сумі 76442,50 грн. і тим самим завдано матеріальну шкоду, яка має бути відшкодована відповідачем. Тому за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.

Ухвалою суду від 08.01.2020 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10-денний строк для усунення недоліків.

У встановлений судом строк позивач подав до суду заяву з додатками, відповідно до якої недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче провадження у справі.

13.02.2020 представником Пенсійного фонду подано письмові пояснення, відповідно до яких, останній заперечує проти задоволення позовної заяви мотивуючи це тим, що оскільки положення Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсійних виплат визнані неконституційними та втратили чинність з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року, то саме з цього часу припинено відрахування з пенсії позивача. Крім того, положення ст. 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується, а у випадку, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню, механізм відшкодування шкоди, завданої актами та діями, що визнані неконституційними, будь-яким Законом не врегульований. Оподаткування пенсії позивача здійснювалось в порядку, встановленому чинним законодавством до 27.02.2018 року.

Правовідносини, які склалися у позивача та управління на момент подання позову, регулюються ст.164 пунктом 164.2 абзацом першим підпункту 164.2.19 Податкового кодексу України, оскільки Конституційний Суд України, визнаючи вказані положення Податкового кодексу України неконституційними, не визначив інших строків набрання законної сили своїм рішенням. Також Конституційний Суд України з огляду на положення статті 97 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 №2136-VIII не визначив будь-яких особливостей застосування чи виконання свого рішення від 28.02.2018, аніж наступний: «Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення». Крім того, дані норми не були скасовані чи змінені жодним іншим законодавчим актом. А відтак, не можна вважати збитками грошові кошти, що не отримані громадянином, у зв`язку з їх утриманням у вигляді обов`язкових податків та зборів відповідно до положень чинного законодавства.

Відповідно до ст. 168.1.1 та ст. 168.1.2 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Відповідно до ст. 168.3 Податкового кодексу України, розрахунок податкових зобов`язань з оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого у джерела його виплати, проводиться податковим агентом (у тому числі роботодавцем, органами Пенсійного фонду України).

У зв`язку з вищевикладеним, зауважено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у розумінні наведених вище статей Податкового кодексу України виступає податковим агентом, що є прирівняним у своєму правовому статусі до платника податку. Управління зобов`язане своєчасно та у повному обсязі перерахувати суми податку на відповідні рахунки, оскільки саме Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснювало нарахування та виплату оподатковуваного доходу ОСОБА_1 .

Оскільки позивач вважає, що суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору сплачені незаконно, то він повинен був у визначеному Податковим кодексом України порядку звернутися до органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, із заявою про повернення незаконно сплачених сум.

На підставі викладеного представник третьої особи вважає, що управління діяло правомірно та в межах чинного законодавства, в зв"язку з чим просить відмовити в задоволенні позову ( а.с. 42 - 44 ).

17.02.2020 від позивача до суду надійшов відзив на пояснення третьої особи, в яких він заперечує проти доводів, які викладені у письмових поясненнях органу Пенсійного фонду України, при цьому викладені мотиви ідентичні змісту позовної заяви. Крім того, позивач просив проводити розгляд справи без його участі ( а.с. 48 - 50 ).

17.02.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає, що Управління Державної казначейської служби України у м. Вінниці та Державна казначейська служба України не несуть відповідальність за дії інших органів державної влади. Водночас, наділення відповідача та третьої особи повноваженнями щодо виконання судових рішень про стягнення коштів з рахунків бюджетних установ та Державного бюджету України не свідчить про їх безумовний обов`язок нести юридичну відповідальність за діяння держави та створених нею органів.

Крім того, відповідач вказує на те, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність. Разом з тим, статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Враховуючи те, що положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-р/2018 лише 27.02.2018, відтак, на думку відповідача, позивач не має законного права вимагати повернення утриманого податку з його пенсії за попередній період. При цьому відповідач вважає, що не отримані позивачем кошти в сумі 76442,50 грн. не можуть вважатися збитками, оскільки їх утримання у вигляді обов`язкових податків та зборів здійснювалось відповідно до норм чинного законодавства.

Відповідач також зазначає, що у спірних правовідносинах управління Казначейства жодним чином не порушувало права чи законні інтереси позивача. На думку відповідача, належними відповідачами в цій справі є відповідний пенсійний орган, який здійснював нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також податковий орган, що здійснює контроль за нарахуванням та сплатою податків і зборів до державного бюджету. Враховуючи викладене, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову ( а.с. 51 - 60 ).

28.02.2020 від позивача надійшли пояснення на відзив Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, в яких позивач заперечує проти доводів наведених відповідачем у відзиві та просить задовольнити позовні вимоги. 9 а.с. 72 - 73 ).

Ухвалою суду від 10.03.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.04.2020.

06.04.2020 року учасники справи в судове засідання не з`явились, уповноважених представників у судове засідання не направили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Натомість, позивач та відповідач через канцелярію суду подали заяви про розгляд справи без їх участі (вх. №9356 від 27.03.2020 та вх. №10173 від 06.04.2020). Від представника третіх осіб будь - яких заяв на адресу суду не надходило.

У зв`язку з чим, ухвалою від 06.04.2020 суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

З"ясувавши доводи учасників справи, викладені в заявах по суті справи, перевіривши наявні у справі докази, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступне.

Позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує щомісячне грошове утримання судді у відставці.

Листом № 2456/06-30/082 від 13.12.2018 пенсійний орган на звернення позивача повідомив його, що за період з 01.07.2014 по 28.02.2018 на підставі абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України пенсійним органом з грошового утримання позивача було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 70723,81 грн. та з 01.02.2015 по 28.02.2018 утримано і перераховано до бюджету військовий збір в сумі 5718,50 грн., що разом становить 76442,50 грн.

Вважаючи, що у зв`язку з цим відбулось порушення прав та законних інтересів позивача, останній подав до суду цивільний позов про відшкодування з Державного бюджету України майнової шкоди в сумі 76442,50 грн. у виді недоотриманої пенсії, завданої через прийняття закону, який визнано неконституційним. Відповідний позов судом прийнятого до розгляду.

Проте, ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 24.12.2019 у цивільній справі № 145/2300/18 залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до держави в особі Управління Державної казначейської служби України у Тивірівському районі Вінницької області, третьої особи на стороні відповідача Вінницького приміського ОУПФУ Вінницької області про відшкодування майнової шкоди.

Відтак позивач звернувся з позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України (тут і надалі – в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – ПК України) платниками податку є фізична особа-резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування збору є доходи, визначені пунктом 163.1 статті 163 ПК України, тобто доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Ставка податку на доходи фізичних осіб становить 15 відсотків об`єкта оподаткування щодо доходів.

Пунктом 164.1 статті 164 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід – будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 164.1.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено пунктом 164.2 статті 164 ПК України.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набрав чинності з 01.01.2015, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: "суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, – у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".

Відповідно до ст. 7 Закону України від 28 грудня 2014 року № 80 "Про Державний бюджет на 2015 рік" у 2015 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня – 1218 грн.

Таким чином, у 2015 році до бази оподаткування податком на доходи фізичних осіб було включено суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання в частині, що перевищує 3654 грн. на місяць.

Крім того, згідно зі змінами, внесеними до підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України Законом України від 2 червня 2016 року № 1411-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій", базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб є суми пенсій або щомісячного довічного грошового утримання у частині, що перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, – в частині такого перевищення.

Статтею 38 ПК України передбачено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, – податковим агентом або представником платника податку.

Відповідно до п. 164.3 ст. 164 ПК України при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Крім того, з 01.01.2015 на підставі пункту 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.

Отже, об`єктом оподаткування військового збору є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб. Водночас базою оподаткування щодо позивача у спірний період став загальний розмір пенсії.

Як видно з матеріалів справи, на виконання вищезазначених норм податкового закону з грошового утримання позивача в період з 01.07.2014 року по 28.02.2018 року було утримано і перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб в сумі 70723,81 грн. та з 01.02.2015 по 28.02.2018 утримано і перераховано до бюджету військовий збір в сумі 5718,50 грн., що разом становить 76442,50 грн.

27.02.2018 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 1-р/2018, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, якими передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, – у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

На думку позивача, визнання неконституційними змін, внесених до Податкового кодексу України Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" і втратою ними чинності з мотивів ухвалення Рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018 свідчить про незаконне утримання коштів з його грошового утримання за період з 01.07.2014 по 28.02.2018, а тому його порушене право підлягає захисту шляхом компенсації відповідачем недоотриманих сум грошового утримання судді у відставці в сумі 76442,50 грн. в порядку статті 152 Конституції України та статей 22, 1175 Цивільного кодексу України за рахунок Державного бюджету України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 152 Конституції України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Окрім того, відповідно до ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13 липня 2017 року № 2136-VIII (далі – Закон № 2136-VIII) закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно з ч. 1 ст. 97 Закону № 2136-VIII суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Проте додаткове визначення (чи не визначення) у рішеннях Конституційного Суду України порядку їх виконання, не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (абзац 6 пункту 4 Рішення Конституційного Суду України у справі № 1-31/2000 про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).

Як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14.12.2000 (вказана вище справа № 1-31/2000), рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади.

Поняття прямої дії рішень Конституційного Суду у Законі не розкрито. Водночас у абзаці 2 пункту 2 рішення від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, Конституційний Суд України зазначив, що принцип прямої дії у часі закону чи іншого нормативно-правового акту потрібно розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, рішення Конституційного Суду від 27.02.2018 № 1-р/2018 не може бути застосовано до правовідносин з приводу списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача 76442,50 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманого утримання судді у відставці, що завдана законом, який визнано неконституційним, оскільки на час утримання податків та зборів з утримання позивача, а саме в період з 01.07.2014 по 28.02.2018 положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними та втратили чинність лише відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018.

Додатково суд враховує висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 22.05.2018 у справі № 755/3939/15-а (К/9901/1250/18), від 24.10.2018 у справі № 552/1027/15-а (К/9901/1477/18), від 20.11.2018 у справі у справі № 825/552/18 (К/9901/53744/18), від 05.12.2018 у справі № 453/686/15-а (К/9901/6794/18), від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014) та від 16.05.2019 у справі № 336/5032/15-а (К/9901/5208/19). У вказаних рішеннях суд касаційної інстанції зазначив, що фактичне оподаткування пенсій припинено з 27.02.2018, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі № 1-6/2018. Отже, на час виникнення спірних правовідносин положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними та підлягали застосуванню.

Крім того, згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Відповідно до ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Водночас відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи те, що суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з грошового утримання позивача не є збитками, вони не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

В цьому контексті суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Під час розгляду справ за вказаною статтею Конвенції Європейський суд з прав людини наводить наступні критерії, за якими може здійснюватися втручання у право: (1) "на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права", (2) воно повинне мати легітимну мету ("в інтересах суспільства") та (3) бути пропорційним (тобто має бути забезпечений справедливий баланс між інтересами особи з одного боку та інтересами суспільства з іншого. Інакше кажучи, на особу при втручанні в її права за статтею 1 Протоколу № 1 не повинен бути покладений "надмірний індивідуальний тягар".

Суд враховує, що згідно з ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. У спірний період положення абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України були чинними, а отже підлягали застосуванню. За цих обставин відсутні підстави вважати, що утримання податків та зборів з грошового утримання позивача здійснювалось не відповідно до закону.

Крім того, на думку суду, в цьому випадку не можна стверджувати і про наявність "особистого та надмірного тягара" для позивача, оскільки відповідні законодавчі норми щодо утримання з пенсії ( грошового утримання ) податку на доходи фізичних осіб та військового збору застосовувались до невизначеного кола осіб.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 80, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до п. 9 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, код ЄДРПОУ 37979858);

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна