Рішення № 89777258, 11.06.2020, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/2072/19

Провадження № 2/485/162/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м.Снігурівка

Cнігурівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Шеремет Ю.Є.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Південне" (далі ДП "Південне") про визнання недійсною додаткової угоди, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки,

встановив:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП "Південне" про визнання недійсною додаткової угоди, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки.

У позові зазначив, що він є власником земельної ділянки площею 5,01 га кадастровий номер 4825781200:02:000:0032 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Василівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області. Вказану земельну ділянку він передавав в оренду ДП "Південне" на підставі договору оренди № 239 від 01 лютого 2005 року, який було зареєстровано 01 листопада 2005 року у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії АЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 040502300699. Відповідно до п. 8 цього договору він був укладений строком на 5 років. В подальшому йому стало відомо про те, що відповідачем була укладена додаткова угода № 200 від 11 серпня 2008 року до договору оренди № 239 від 01 лютого 2005 року, за якою пункт 8 договору оренди викладено у новій редакції: строк дії договору оренди змінено з 5 на 15 років. Вказана угода 23 грудня 2010 року була зареєстрована у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за №041047300221.

Посилаючись на те, що вказану додаткову угоду № 200 від 11 серпня 2008 року з ДП "Південне" він не підписував, угода не відповідає його внутрішній волі, просить визнати її недійсною, скасувати її державну реєстрацію, зобов"язати відповідача повернути належну йому земельну ділянку, оскільки строк дії договору оренди сплив, та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

14 січня 2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що між сторонами тривають відносини щодо оренди земельної ділянки на підставі договору оренди № 239 від 01 лютого 2005 року та додаткової угоди № 200 до нього від 11 серпня 2008 року, умови яких схвалені позивачем шляхом вчинення фактичних дій з отримання орендної плати протягом тривалого часу упродовж 2005-2019 років, з 2010 року питання про витребування землі позивач не ставив, умови договору виконував. Крім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності по справі, який сплив 01 лютого 2011 року, мотивуючи тим, що позивач був обізнаний про існування оскаржуваної ним додаткової угоди від 11 серпня 2008 року, проте у встановлений законодавством строк не звертався у встановленому порядку за відновленням порушених (на думку позивача) прав та законних інтересів (а.с.23-27).

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовільнити. Крім того, позивач зазначив, що дотримав строку позовної давності, оскільки про наявність оспорюваної додаткової угоди йому стало відомо у 2017 році, після чого він звернувся з заявою до поліції та прокуратури на незаконні дії відповідача щодо її підроблення, яку було прийнято вказаними органами 05 грудня 2017 року. Орендну плату отримував, оскільки відповідач продовжує користуватися належною йому земельною ділянкою. Згідно поданих позивачем письмових заперечень на заяву відповідача про застосування строку позовної давності також послався на ст.391 ЦК України, за змістом якої позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Дослідивши докази по справі, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка загальною площею 5,01 га, кадастровий номер 4825781200:02:000:0032 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в межах території Василівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії МК № 036592 , виданим Снігурівським районним відділом земельних ресурсів 29 липня 2004 року, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010402301390 (а.с.8).

01 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та ДП "Південне" було укладено договір оренди № 239 вище вказаної земельної ділянки строком на 5 років, який зареєстровано у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01 листопада 2005 року за № 040502300699 (а.с.5-6).

Відповідно до додаткової угоди № 200 від 11 серпня 2008 року до договору оренди №239 від 01 лютого 2005 року, між ОСОБА_1 та ДП "Південне", у договір оренди землі було внесено зміни та змінено строк дії оренди з 5 на 15 років. Вказана угода 23 грудня 2010 року була зареєстрована у Снігурівському районному відділі Миколаївської регіональної філії центру АЗК про що у Державному реєстрі земель вчинено запис за № 041047300221 (а.с.7).

Позивач ствердив, що спірна додаткова угода № 200 від 11 серпня 2008 року до договору оренди № 239 від 01 лютого 2005 року, укладена від його імені, підписана не ним, а іншою особою, тобто укладена без його волевиявлення.

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Та обставина, що позивач не підписував оспорюваної додаткової угоди знайшла підтвердження у висновку судової почеркознавчої експертизи № 13, виконаної Миколаївським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром 16 квітня 2019 року, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_1 у графі "Орендодавець" в додатковій угоді № 200 від 11.08.2008 року до договору № 239 від 01.02.2005 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1 (а.с.75-78).

В силу ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним - ст. 204 ЦК України. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі і сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом - ч. 1 ст. 205 ЦК України.

За нормою ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п"ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду землі" (в редакції на час укладення додаткової угоди) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально - ст. 14 Закону України "Про оренду землі".

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст.18 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідачем ДП "Південне" не доведено існування волевиявлення позивача ОСОБА_2 на укладення спірної додаткової угоди № 200 від 11 серпня 2008 року до договору оренди № 239 від 01 лютого 2005 року.

Доводи відповідача про те, що ОСОБА_1 отримував орендну плату, зокрема грошові кошти за 2005-2019 роки, свідчить про наявність його волевиявлення на укладення додаткової угоди, є необґрунтованими, оскільки не підтверджують дійсність самої угоди, яку позивач не підписував, а відтак і не виражав свою волю на її укладення.

Доказів того, що позивач уповноважив іншу особу підписати спірну додаткову угоду суду не надано.

Оскільки позивачем доведено, що додаткова угода № 200 від 11 серпня 2008 року до договору оренди № 239 від 01 лютого 2005 року не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України щодо наявності вільного волевиявлення учасників правочину, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача про визнання цієї додаткової угоди недійсною та скасування її державної реєстрації.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином початок перебігу позовної давності необхідно обчислювати з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Перебіг позовної давності починається не з моменту, коли сторони домовились про тимчасове користування земельною ділянкою позивача та отримання останнім плати за користування земельною ділянкою, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права, тобто про укладення від його імені договору.

Позивач зазначив, що про існування додаткової угоди до договору оренди йому стало відомо у 2017 році , тоді, коли йому вдалося отримати копію цієї угоди, після чого він виявив, що його підпис у ній підроблений, за вказаним фактом він одразу звернувся до правоохоронних органів.

Зазначене позивачем підтверджується копією його звернення на ім`я Снігурівського відділу поліції та прокуратури за вх.№ від 05.12.2017 року, з проханням порушити кримінальне провадження за фактом підроблення ДП «Південне» документів.

Ураховуючи наведене, посилання відповідача на те, що строк позовної давності за вимогою про визнання недійсною додаткової угоди минув у 2011 році є необгрунтованими, оскільки про укладення оспорюваного правочину позивач дізнався лише у 2017 році, а з позовом до суду звернувся в грудні 2019 року, тобто в межах строку позовної давності.

Договором оренди землі № 239 від 01 лютого 2005 року, укладеного між позивачем та відповідачем, що пройшов державну реєстрацію 01 листопада 2005 року, визначено, що строк дії даного договору 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 14 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 Договору оренди). Визначених у Договорі дій на поновлення його на новий строк відповідачем не доведено. Отже строк дії цього договору закінчився 01 листопада 2010 року. За умовами Договору оренди від 01 лютого 2005 року, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду (п.21 Договору оренди).

Частинами 1 і 4 статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В силу ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Після припинення дії договору оренди землі відповідач не повернув позивачу його земельну ділянку, продовжує безпідставно користуватися нею, тому порушення прав позивача мають бути усунуті шляхом зобов"язання відповідача повернути земельну ділянку орендодавцю.

Таким чином, позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України сплачений позивачем при подачі позову судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Наявності інших судових витрат по даній справі позивач не обгрунтував. Крім того, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн. за позовну вимогу про зобов`язання повернення земельної ділянки, яку судом визнано обгрунтованою, однак за яку судовий збір не слачено.

Керуючись ст.ст.4, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства "Південне" про визнання недійсною додаткової угоди, скасування її державної реєстрації та повернення земельної ділянки - задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду № 200 від 11 серпня 2008 року до договору оренди № 239 від 01 лютого 2005 року, укладену між ОСОБА_1 та Дочірнім підприємством "Південне" та скасувати її державну реєстрацію, проведену Снігурівським районним відділом Миколаївської регіональної філії центру АЗК 23 грудня 2010 року (запис у Державному реєстрі земель № 041047300221) .

Зобов"язати Дочірнє підприємство "Південне" повернути ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 5,01 га, кадастровий номер 4825781200:02:000:0032, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Василівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Південне" (код ЄДРПОУ 32199372) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Стягнути з Дочірнього підприємства "Південне" (код ЄДРПОУ 32199372) на користь держави 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду або через Снігурівський районний суд, який обчислюється з дня складення повного судового рішення, з урахуванням пункту 3 розділу ХІІ "Прикінцеві положення" ЦПК України.

Суддя

Повний текст рішення суду складено 11.06.2020 року.