Рішення № 89771438, 04.06.2020, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/4309/20

провадження №2/243/1577/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2020 року Слов?янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

Головуючого судді Мірошниченко Л.Є.

За участю

Секретаря судового засідання Мірошниченко В.В.

Представника відповідача ОСОБА_1 Ю ОСОБА_2 .

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №7 м. Слов`янська, цивільну справу

за позовною заявою ОСОБА_3

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області

вимоги позивача: про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я

В С Т А Н О В И В

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

У травні 2020 року позивач звернувся до Слов`янського міськрайонного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, обґрунтувавши свої вимоги тим, що 17 травня 1999 року під час виконання своїх трудових обов`язків з позивачем трапився нещасний випадок на виробництві він отримав ураження електричним струмом високої напруги. За вказаним нещасним випадком роботодавцем було проведено розслідування та був складений, затверджений та виданий акт по формі Н-1 про нещасний випадок на виробництві. Винні у нещасному випадку були визнані посадові особи роботодавця та несправність обладнання. Після проходження позивачем стаціонарного і амбулаторного обстеження в медичних установах позивач був направлений для огляду на МСЕК. Висновком МСЕК від 08.08.2003 року йому була встановлена стійка втрата професійної працездатності у розмірі 25% та інвалідність у зв`язку зі вказаним нещасним випадком на виробництві. Таким чином, виконуючи свої трудові обов`язки він зазнав ушкодження здоров`я та йому була встановлена стійка втрата професійної працездатності по трудовому каліцтв у розмірі 25% та інвалідність. Наведені вище обставини свідчать про те, що ушкодження його здоров`я, пов`язані з виконанням ним трудових обов`язків, спричинили спричиняють і спричинятимуть йому моральні та фізичні страждання, обмежують його можливості вести активній спосіб життя, що, в частковості, встановлено вищевказаним ним висновком МСЕК. Внаслідок нещасного випадку на виробництві позивач протягом тривалого часу знаходився на амбулаторному та стаціонарному лікуванні, де були проведені складні операції, він переносив нестерпні фізичні болі та страждання. Незважаючи на проведене лікування, позитивного ефекту не було досягнуто, згідно висновку МСЕК він визнаний інвалідом зі стійкою втратою працездатності 25%, потребує постійної медичної реабілітації в умовах реабілітаційних відділень медикаментозного лікування, ВМТ, санаторно-курортного лікування. Таким чином, по вині роботодавця він став повним інвалідом, який потребує додаткового догляду з боку сторонніх осіб, не може вести повноцінне життя і повноцінно рухатись, хоч на момент нещасного випадку йому було лише 25 років. Всі наведені факти його сильно пригнічують, приводячи у стан відчаю та депресії, він приймаю заспокійливі медикаменти і відповідно спричиняють йому моральні та духовні страждання. Він переносить та буде переносити в майбутньому моральні страждання у зв`язку з самим фактом отримання трудового каліцтва. Через нещасний випадок на виробництві, він не має можливості працювати на тих посадах, які дозволяють одержувати великий особистий заробіток,він не має змоги і рівних прав з іншими громадянами України здійснювати, реалізовувати своє право на працю, враховуючи те, що він інвалід. Також через трудове каліцтво він не може вести активний відпочинок разом із близькими та друзями. При цьому він переносить моральні й психічні страждання, його не залишає почуття власної неповноцінності у зв`язку з утратою значної частини нормальних життєвих функцій унаслідок отриманого ушкодження здоров`я. Крім того, він змушений постійно лікуватися, що вкрай негативно відображається на його стані, заподіюючи моральну шкоду, порушує нормальні життєві зв`язки з членами його родини та друзями. Також зазначеними негативними явищами та наслідками від нещасного випадку на виробництві були порушені його плани на подальше життя. Рішенням від 09 грудня 2019 року Артемівського міськрайонного суду Донецької області по цивільній справі № 219/11107/19, залишеним без змін Постановою від 18 лютого 2020 року Донецького апеляційного суду - у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я до ПрАТ "ХАЙДЕЛЬБЕРГЦЕМЕНТ УКРАЇНА" було відмовлено з підстав неналежності відповідача, а саме відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився Донецький апеляційний суд, також зазначив, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час заподіяння, працівникові моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування. У зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я від нещасного випадку на виробництві, що стався 17.05.1999 року, наслідком якого є стійка втрата професійної працездатності у розмірі 25% та інвалідність, у розмірі 165 000 грн. 00 коп.

03.06.2020 року до суду надійшов відзив від представника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (а.с.23-24) відповідно до якого просив у задоволенні позову відмовити, оскільки з позовом до Управління про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я на виробництві, ОСОБА_3 звернувся у травні 2020 року та саме з цього часу виникли правовідносини, на які поширює свою дію Закон № 1105-Х1V в редакції, чинній з 01 січня 2015 року, відповідно до якого зазначено, що право громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Таким чином, враховуючи, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин вказаний Закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Управлінням, правові підстави для задоволення позову відсутні тому просить відмовити у його задоволені.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 , що діє на підставі довіреності від 01.04.2020 року №07-26/39 (а.с.29) просила у задоволенні позову відмовити, навела доводи аналогічні доводам викладеним у відзиві на позов.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за своєї відсутності, позов просить задовольнити.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії за провадженням не проводилися.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Як встановлено у судовому засіданні і вбачається з доданих до справи документів 17.07.1997 року ОСОБА_3 прийнято в гірський цех об`єднаних кар`єрів електрослюсарем по ремонту обладнання в кар`єрах 3 розряду (а.с.6-7)

17.05.1999 року ВАТ «Донцемент» складено акт № 4 форми Н-1 від 08.06.1999 року про нещасний випадок, згідно якого «о 7 годині 17 травня 1999 року енергетик гірського цеху ОСОБА_5 не виконавши організаційних заходів, забезпечуючих безпеку робіт в елкетроустановках, видав наряд на виключення схеми електропостачання екскаватора № 6 відрізків живлячих кабелів електрослюсарям з ремонту обладнання гірського цеху ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , які мають ІІІ кваліфікаційну групу по електробезпеці. Прийшовши на екскаватор № 6 ОСОБА_3 та ОСОБА_6 запитали машиніста екскаватора ОСОБА_7 чи знята напруга з живлючих екскаватор кабелів. Отримавши стверджуючу відповідь, не виконав технічних заходів забезпечуючих безпеку робіт в електроустановках, о 8 год.30 хв. вони ( ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) приступили до демонтажу кабелю. Коли ОСОБА_3 не здійснивши відкривання блок-замка, відкрив кришку коробки для з`єднання гнучких високовольтних кабелів та спробував розкрутити болтове з`єднання зажиму однієї з фаз, він отримав удар електричним струмом. Після надання першої медичної допомоги ОСОБА_3 почував себе задовільно, від звернення до лікувально-профілактичного закладу відмовився, втрати працездатності на повний робочий день не було. 20.05.1999 року ОСОБА_3 був направлений адміністрацією об`єднаних кар`єрів на медичний огляд до Амвросіївської ЦРЛ під час якого 24.05.1999 року був госпіталізований...» (а.с.8-9.).

Розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій що сталися на виробництві, на час виникнення правовідносин був встановлений «Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві», затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094, пунктом 11 якого передбачалося, що нещасні випадки, що сталися з працівниками на території підприємства або в іншому місці роботи під час перерви для відпочинку та харчування, яка встановлюється згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також під час перебування працівників на території підприємства у зв`язку з проведенням роботодавцем наради, отриманням заробітної плати, обов`язковим проходженням медичного огляду тощо, а також у випадках, передбачених колективним договором (угодою), розслідуються згідно з вимогами цього Положення. Такі нещасні випадки визнаються пов`язаними з виробництвом і про них складається акт за формою Н-1.

Пунктом 20 Положення передбачено, що роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, - протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

Згідно акту форми Н-1 причиною нещасного випадку визначено: несправність блокувального пристрою кришки коробки для з`єднання гнучких високовольтних кабелів із роз`єднувачем приключательного пункту; від`єднання живлючого кабелю здійснювалося без виконання повного об`єму організаційно-технічних заходів, забезпечуючих безпеку робіт в електроустановках; невиконання вимог правил безпечної експлуатації електричних установок користувачів та Інструкції з охорони праці: для машиністів екскаваторів № НОМЕР_1 та електрослюсаря № 122а.

Згідно п.10 Акту форми Н-1 № 4 від 08.06.1999 року про нещасний випадок від 17.05.1999 року ОСОБА_3 як електрослюсар з ремонту обладнання в кар`єрах п.1.5-п. 1.8 Інструкції з охорони праці для електрослюсарів № 122 а був визначений як особа, яка допустила порушення законодавства про охорону праці. Акт № 4 від 08.06.1999 року форми Н-1 складено комісією у складі 5 осіб, в тому числі представника профспілкової організації. На даний час вказаний акт ніким не оскаржений, а тому є діючим актом.

Згідно довідки № 037415 від 15.08.2003 року ОСОБА_3 встановлено ступінь втрати професійної працездатності 25 % з 08.08.2003 року вперше у зв`язку з трудовим каліцтвом від 17.05.1999 року (а.с.10-11).

З 15.08.2004 року позивачу встановлено 25% ступінь втрати працездатності повторно.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09 грудня 2019 року по цивільній справі № 219/11107/19, залишеним без змін Постановою від 18 лютого 2020 року Донецького апеляційного суду - у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПрАТ "ХАЙДЕЛЬБЕРГЦЕМЕНТ УКРАЇНА" про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я було відмовлено з підстав неналежності відповідача, а саме відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції та Донецький апеляційний суд зазначили, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-ХІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час заподіяння, працівникові моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування (а.с.30-43).

V. Оцінка суду.

Згідно ст. 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону праці» від 15 травня 1996 року охорона праці це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров`я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Згідно з частиною першої статті 13 Закону України «Про охоронупраці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган (частина друга статті 153 КЗпП України).

Статтею 173 КЗпП України передбачено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Згідно ст. 2 КЗпП України, працівники зокрема мають право на здорові та безпечні умови праці.

Згідно ст.237-1 КЗпПУкраїни, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Закону «Про охорону праці», а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому ОСОБА_3 стійкої втрати професійної працездатності.

Такий висновок про застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верхового Суду від 23 січня 2019 року у справі № 14-597цс18.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно пункту 6 частини 1статті 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Зрозуміло, що моральні страждання неможливо «виміряти» так, як це можливо зробити з матеріальною шкодою,моральну шкоду не можливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критерій майнового виразку душевного болю. Отже будь-яка компенсація не може бути сумірною стражданням. Відповідно, будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинний буди адекватним.

Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, зокрема у справі «Недайборщ проти РФ» від 01.07.2010 року, де у п.37 зазначив, що заявник не зобов`язаний надавати будь-які докази наявності понесеної ним моральної шкоди.

В п.78 Рішення Європейського Суду з прав людини «Мельниченко проти України» від1 9.10.2004року, суд зазначив, що моральна шкода має визначатися за автономними критеріями,що випливають з Конвенції, не на підставі принципів, визначених у національному законодавстві чи практиці відповідної держави.

Факт моральних страждань позивача при обставинах, які він зазначив у позові, суд вважає встановленим і доведеним самим фактом втрати позивачем працездатності, що безперечно не може не створювати ті негативні наслідки, про які зазначає позивач. Суд вважає, що отримавши травму, позивач зазнав фізичний біль, а також страждання у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.01.2019 року у справі № 210/2104/16-ц висловлено такий правовий висновок.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР«Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема, Законом № 1105-ХІV.

Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому ОСОБА_3 стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, і право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону № 1105-ХІVу редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_3 висновком МСЕК від29 вересня 2002 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону № 1105-ХІV у зазначеній редакції завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону № 1105-XIVвизнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 рокуЗакон № 717-V не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема і цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон № 1105-ХІV, в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 цього Закону відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте акти цивільного законодавства регулюють відносини,які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства немає зворотної дії у часі, крім випадків,коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, починаючи з 1 січня 2006 року застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, були позбавлені права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду. З цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець, тому суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон № 1105-XIV у редакції, чинній на час заподіяння позивачеві моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на Фонд соціального страхування.

Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц та від 06.06.2019 року у справі № 210/1715/17.

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України, встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначені обставини підтверджено також рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 09.12.2019 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 18.02.2020 року по цивільній справі № 219/11107/19.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що останньому дійсно спричинено морально шкоду, яку необхідно стягнути саме з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, який є належним відповідачем за даним позовом.

Вирішуючи питання щодо суми моральної шкоди завданої ушкодженням здоров`я від нещасного випадку на виробництві, що стався 17.05.1999 року, наслідком якого є стійка втрата професійної працездатності у розмірі 25% та інвалідність, що позивач просить стягнути у розмірі 165 000 грн. 00 коп., суд виходить з наступного.

Так, на час виникнення спірних правовідносин відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним із виконанням ним трудових обов`язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалося п.11 правил, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі домовленості сторін (власника, профспілкового органу й потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії в трудових спорах; рішення суду передбачалося п.11 правил, відповідно до якого моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі домовленості сторін (власника, профспілкового органу й потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії в трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 200 мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно з ст. 440-1 ЦК УРСР у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, а саме на серпень 2003 року, моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менш ніж 5 мінімальних розмірів заробітної плати.

Відповідно до ст.3 закону «Про оплату праці» мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності й господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону в поєднанні з стст.3 і 8 Конституції дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються в кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

З огляду на вищевикладене та враховуючи ступінь, характер, обсяг, інтенсивність і тривалість психічних страждань, а також той факт, що позивач визнаний інвалідом третьої групи, професійна працездатність у зв`язку з нещасним випадком на виробництві , втрачена на 25 %, суд погоджується з вимогами позивача про стягнення з відповідача суми моральної шкоди, саме у розмірі 165 000 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 12,13,141,259,263-265,268 ЦПК України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» суд,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я - задовольнити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, що знаходиться за адресою: м. Слов`янськ, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ: 41325231 на користь ОСОБА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров`я від нещасного випадку на виробництві, що стався 17.05.1999 року, наслідком якого є стійка втрата професійної працездатності у розмірі 25% та інвалідність, у розмірі 165 000 грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, або в порядку п.15.5 Перехідних Положень ЦПК України. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 3 розділу XII "Прикінцеві положення» ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також …, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складений 10.06.2020 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду Л.Є. Мірошниченко