Рішення № 89750346, 11.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2020 року м. Київ № 640/7652/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1 особиДержавної фіскальної служби України Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС України Безбородова Ірина Іванівна ОСОБА_2 провизнання протиправними дій, скасування наказу, В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач/ ОСОБА_1 ) звернулась до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі-відповідач - 1/ДФС України) та Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС України (далі-відповідач - 2) про визнання незаконними дії Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС України в особі директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом Пажитної Т.П. по внесенню до доповідної записки на ім`я в.о. Голови ДФС України Власова О.С. від 18.04.2019 р. № 524/99-99-40-18 недостовірної інформації щодо законодавчого врегулювання діяльності відділу кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки, щодо дублювання відділом кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки функцій, які покладені на Департамент кадрової політики та роботи з персоналом, та щодо випадків ненадання інформації щодо осіб, які працюють або працювали у підрозділах внутрішньої безпеки ДФС та визнання протиправним та скасування наказу в.о. Голови Державної фіскальної служби України Власової О.С. від 19.04.2019 р. № 312 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 р. № 1022».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2019 р. прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Позові вимоги мотивовані протиправністю спірного наказу від 19.04.2019 р. № 312 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 р. № 1022», яким ліквідовано відділ кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки, працівником якого є позивач, оскільки такий наказ прийнято на підставі документів, які містять відомості, що не відповідають дійсності.

Відповідач 1 у письмовому відзиві на позов вказав про необґрунтованість позовних вимог та відсутності правових підстав для їх задоволення.

Відповідач 2 письмового відзиву на позов до суду не направив.

Третя особа в письмових пояснень з приводу заявлених позовних вимог зазначила про протиправність оскаржуваного наказу.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

На виконання п. 1 доручення в.о. Голови ДФС України Власова О.С. від 18.04.2019 р. № 149/99-99-01-25д(04) до доповідної записки Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом від 18.04.2019 р. № 524/99-99-40-18 відповідачем винесено наказ від 19.04.2019 р. № 312 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 р. № 1022», яким наказано:

ліквідувати відділ кадрового забезпечення (5 шт.од.) організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки;

утворити за рахунок вивільненої чисельності в Департаменті кадрової політики та роботи з персоналом відділ кадрового забезпечення Головного управління внутрішньої безпеки;

затвердити Зміни до Організаційної структури та Переліку індексів структурних підрозділів апарату ДФС України, затверджених наказом ДФС від 30.12.2015 р. № 1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату ДФС України».

Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до Положення Про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 р. № 236, державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

ДФС в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Мінфіну видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує і контролює їх виконання.

Відповідно до п. 2.5 р. ІІ Регламенту Державної фіскальної служби України, затвердженого наказом ДФС України від 21.08.2014 р. № 65 «Про затвердження Регламенту Державної фіскальної служби України», організацію роботи з кадрами у ДФС здійснює Департамент кадрової політики та роботи з персоналом відповідно до нормативно-правових актів із зазначеного питання та положення про Департамент кадрової політики та роботи з персоналом.

Наказом ДФС України від 12.07.2018 р. № 448 «Про реалізацію постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 р. № 297» внесено зміни до Структури ДФС України, зокрема, збільшено за рахунок додаткової чисельності штатну чисельність структурних підрозділів та внесено зміни до організаційної структури Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом (64 шт.од.) на 11 од., при цьому утворено відділ організаційного забезпечення (5 шт.од.) в управлінні кадрового забезпечення апарату.

Як вже зазначалось, на виконання п. 1 доручення в.о. Голови ДФС України Власова О.С. від 18.04.2019 р. № 149/99-99-01-25д(04) до доповідної записки Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом від 18.04.2019 р. № 524/99-99-40-18 відповідачем винесено наказ від 19.04.2019 р. № 312 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 р. № 1022», яким наказано:

ліквідувати відділ кадрового забезпечення (5 шт.од.) організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки;

утворити за рахунок вивільненої чисельності в Департаменті кадрової політики та роботи з персоналом відділ кадрового забезпечення Головного управління внутрішньої безпеки;

затвердити Зміни до Організаційної структури та Переліку індексів структурних підрозділів апарату ДФС України, затверджених наказом ДФС від 30.12.2015 р. № 1022 «Про скорочення чисельності та введення в дію Структури апарату ДФС України».

Так, підставою для винесення оскаржуваного наказу від 19.04.2019 р. № 312 стала доповідна записка Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом від 18.04.2019 р. № 524/99-99-40-18, з якої вбачається, що необхідність ліквідування відділу кадрового забезпечення (5 шт.од.) організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки зумовлена тим, що під час функціонування вказаного підрозділу є непоодинокі випадки ненадання інформації щодо осіб, які працюють або працювали в підрозділах внутрішньої безпеки, що призводять до значних ризиків невиконання доручень голови ДФС, ненадання відповідей на запити контролюючих органів.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Однак, суд звертає увагу, що доказів зазначених фактів матеріали справи не містять; зокрема відповідачем не зазначено випадки ненадання відділом кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки відповідних відповідей на запити, запитувану інформацію та осіб, які її не надали.

Крім того, як зазначено відповідачем, підставою для ліквідації відділу кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки стало дублювання функцій останнього з функціями покладених на Департамент кадрової політики та роботи з персоналом.

Проте, відповідачем не надано положень про організаційно-правові функції Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом та відділу кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки для встановлення зазначеної відповідачем однаковості функцій зазначених відділів та/або відповідних розбіжностей.

Більше того, відповідно до п. 3.5.1 Регламенту Державної фіскальної служби України, проекти законодавчих, нормативно-правових актів та розпорядчих документів у ДФС візитуються працівником, який створив документ, та керівником підрозділу, у якому його створено.

Погодження здійснюється у такій послідовності:

структурний підрозділ ДФС (спеціалізований департамент ДФС) - розробник проекту документа;

структурні підрозділи ДФС, до компетенції яких належать питання, визначені у проекті документа;

Департамент організації роботи Служби, у т.ч. працівник відділу редагування;

Головне управління внутрішньої безпеки;

Департамент з питань запобігання та виявлення корупції;

Регуляторно-правовий департамент;

заступник Голови ДФС згідно з визначеною компетенцією;

Голова ДФС (у разі підписання документів Міністерством фінансів).

Так, судом встановлено, що на виконання п. 1 доручення в.о. Голови ДФС України Власова О.С. від 18.04.2019 р. № 149/99-99-01-25д(04) було запропоновано Головному управлінню внутрішньої безпеки погодити проект спірного наказу до 16.00 18.04.2019 р.

Однак, як зазначено відповідачем, відповідь від Головного управління внутрішньої безпеки не отримана, про що підготовлено доповідну записку від 18.04.2019 р. № 590/99-99-01-01-01-25 щодо встановлення терміну виконання п. 1 доручення від 18.04.2019 р.

У зв`язку з неотримання погодження від Головного управління внутрішньої безпеки, відповідачем складено інформаційну довідку щодо непогодження проекту наказу.

Однак, відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували направлення відповідного наказу на погодження та отримання його Головним управлінням внутрішньої безпеки; доказів складання доповідної записки від 18.04.2019 р. № 590/99-99-01-01-01-25 та інформаційної довідки щодо непогодження проекту наказу матеріали справи не містять.

Враховуючи, що відповідачем не доведено доцільність ліквідації відділу кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки, згідно спірного наказу від 19.04.2019 р. № 312 та не надано доказів дотримання процедури погодження відповідного наказу, суд доходить висновку про протиправність спірного наказу від 19.04.2019 р. № 312 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 р. № 1022» та наявності правових підстав для його скасування.

При цьому, суд відмовляє в частині позовних вимог про визнання незаконними дії Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом ДФС України в особі директора Департаменту кадрової політики та роботи з персоналом Пажитної Т.П. по внесенню до доповідної записки на ім`я в.о. Голови ДФС України Власова О.С. від 18.04.2019 р. № 524/99-99-40-18 недостовірної інформації щодо законодавчого врегулювання діяльності відділу кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки, щодо дублювання відділом кадрового забезпечення організаційно-контрольного управління Головного управління внутрішньої безпеки функцій, які покладені на Департамент кадрової політики та роботи з персоналом, та щодо випадків ненадання інформації щодо осіб, які працюють або працювали у підрозділах внутрішньої безпеки ДФС, оскільки дії відносно складення доповідної записки не порушують права позивача, так як доповідна записка не є документом, яким встановлюються права чи обов`язки для позивача.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи наявні в справі докази в їх сукупності та пояснення сторін, суд доходить висновку, що відповідачем не доведена правомірність свого наказу, у зв`язку із чим адміністративний позов підлягає задоволенню в частині.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 242- 243, 245-246, 250, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 19.04.2019 р. № 312 «Про внесення змін до наказу ДФС від 30.12.2015 р. № 1022».

В решті позову відмовити.

Присудити на користь ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 768, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України 04053, м.Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197).

Рішення суду відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П.Васильченко