Ухвала суду № 89750262, 10.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

10 червня 2020 року м. Київ № 640/10626/20

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Кармазін О.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві від 19.03.2020 щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії позивачу по інвалідності, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, визначеної відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити позивачу перерахунок пенсії з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, з 01.01.2014 по 02.08.2014 у відповідності до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, виходячи із мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та провести відповідні виплати з урахуванням раніше сплачених сум.

Позов надісланий позивачем на адресу суду 12.05.2020 та зареєстрований канцелярією 14.05.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.05.2020 позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та було запропоновано надати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із цим позовом із обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску.

При цьому, залишаючи позовну заяву без руху, ухвалою від 18.05.2020 суддею була звернута увага позивачки на пропуск нею шестимісячного строку звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України.

04.06.2020, на виконання вимог ухвали суду позивачкою надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та, відповідно поновити даний строк.

Із заяви вбачається, що позиція позивача є остаточною.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду зазначає, що про невідповідність розмірів пенсії вимогам Конституції України та інших законодавчих актів вона дізналася 18.02.2020 із засобів масової інформації. Додає, що вона не могла передбачити, що орган держави, в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, який покликаний захищати права та законні інтереси громадян у сфері пенсійного та соціального забезпечення, може ці права порушувати.

Звертає увагу суду, що вона не має юридичної освіти, не знає особливостей пенсійного законодавства, у зв`язку з чим не могла знати, що її права порушуються, тобто, що розмір пенсії не відповідає вимогам законодавства. Наголошує, що з приводу цього компетентні органи її не інформували.

При цьому, позивачка посилаючись на ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» наголошує що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Додає, що в період, за який вона вимагає перерахунку пенсії, суми пенсії їй нараховувались, однак не в таких розмірах, які передбачені законодавчими актами.

Також позивачка акцентує увагу суду на Віденській конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої приєдналася Україна 12.07.1996, зокрема на статтю VI вказаної конвенції, відповідно до якої, за словами позивача, встановлюється тридцятирічний строк позовної давності за вимоги відшкодування ядерної шкоди.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду з даним позовом позивачка також посилається і на Конституцію України, відповідно до якої людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права.

Наголошує також і на тому, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Просить суд також врахувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17, згідно з якої у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь- яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

При цьому, позивачка також посилається на положення статті 1 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де зафіксовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відтак, позивач наголошує, що право на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань, у зв`язку з чим просить суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та, відповідно поновити такий строк на звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, суд зазначає, що наведені позивачем обґрунтування поважності причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, не можуть бути прийняті судом як такі, що підтверджують поважність причин пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною 1 ст. 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, ч. 2 ст. 122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За приписами ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

З наведених положень КАС України вбачається, що у випадку пропуску строку звернення до суду підставами для його поновлення та розгляду справи є лише наявність поважних причин, тобто, обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

У справах «Стаббігс та інші проти Великобританії» та «Девеер проти Бельгії» Європейський суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 у справі «Мельник проти України» зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Суд звертає увагу позивача на те, що дотримання строку звернення до суду, не є формальним ставленням суду до учасників справи. Ігнорування або неправильне застосування строків звернення до суду, призведе до порушення принципу правової визначеності, як складової верховенства права та, відповідно не забезпечення належного відправлення правосуддя.

При цьому, посилання позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду на те, що про порушення своїх прав вона дізналася лише 18.02.2020 із засобів масової інформації є необґрунтованим, оскільки, по-перше, матеріали позовної заяви не містять жодних доказів на підтвердження обґрунтувань позивача, по-друге, відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Так, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

При цьому, порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї.

Слід наголосити, що принципом адміністративного судочинства є верховенство права, тоді як пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо захисту його прав та обов`язків. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за адміністративним позовом, однак це право не є абсолютним та може бути реалізовано лише у тому випадку, коли особою, яка звертається до суду, дотримано певні норма національного законодавства в частині вимог, передбачених для подання позовної заяви, у тому числі щодо дотримання учасником строку, визначеного національним законодавством для звернення до суду, що свідчить про забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, як складової верховенства права.

Суд звертає увагу позивача на те, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому, правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. У разі порушення такого строку та недотримання принципу юридичної визначеності зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що такий строк звернення до суду може бути обмеженим.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідчення постраждалої внаслідок ЧАЕС 1 категорії та є інвалідом ІІ групи, інвалідність якої пов`язана з аварією на ЧАЕС. Отримує пенсію, як особа яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У прохальній частині позовної заяви вона просить суд зобов`язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.

В той же час, до суду з даним позовом позивачка звернулася лише 12.05.2020, тобто більше ніж через 5 років з моменту, за словами позивачки, порушення її прав та інтересів.

Доказів того, що з 2014 позивачка була обмежена у доступі до загальнодоступної інформації з питань пенсійного забезпечення, не надано.

Варто наголосити, що звернувшись 12.05.2020 до суду з позовними вимогами щодо перерахунку пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014, позивач пропустила строк звернення до суду, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Суд зазначає, що пенсія є щомісячним платежем, з огляду на що про порушення своїх прав позивачка мала дізнатися, отримуючи таку виплату за відповідний місяць, тобто з січня 2014 року позивачка мала б усвідомлювати про порушення її прав щодо виплати їй пенсії у неналежному (меншому) розмірі.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеному у постанові від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17 та Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеному у постанові від 16.10.2019 у справі № 620/1372/19.

При цьому, посилання позивачки у заяві про поновлення пропущеного строку на статтю VI Віденської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, до якої приєдналася Україна 12.07.1996, відповідно до якої, за словами позивача, на звернення до суду надається тридцятирічний строк є помилковим, оскільки стосується інших відносин та строк, встановлений статтею VI вказаної Конвенції, надається виключно для звернення до суду з вимогами щодо відшкодування ядерної шкоди, натомість предметом даного спору є перерахунок позивачу пенсії за певний проміжок часу 2014 року.

Також необґрунтованим є посилання позивача у заяві про поновлення пропущеного строку на те, що їй нараховувались, але не виплачувались суми пенсії у повному розмірі, оскільки, по-перше, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження нарахування їй сум пенсії у відповідному розмірі, який не виплачено, по-друге, у своїх позовних вимогах позивачка просить суд зобов`язати відповідача здійснити їй перерахунок пенсії виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, що свідчить про те, що за спірний період їй не була нарахована пенсія у розмірі, в якому позивачка просить суд зобов`язати відповідача здійснити їй перерахунок, тобто виходячи з восьми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду.

Не можуть також свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду та, як наслідок поновлення позивачу строку звернення до суду посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17, оскільки предмет позову у справі № 646/6250/17 стосується відносин стосовно припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особою, якій з 01.03.2016 припинилась виплата пенсії.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Таким чином, враховуючи вищевказане, суд не вбачає обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними, а отже, враховуючи тривалий пропуск позивачем строку звернення до суду без поважних причин, та беручи до уваги те, що позивачем не наведено інших причин поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд приходить до висновку, що причини пропуску звернення до суду позивача є неповажними та, як наслідок суд не вбачає належних підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява також повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відтак позовна заява підлягає поверненню позивачу.

Керуючись ст. 123, п. 9 ч. 3 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

Причини пропуску звернення до суду ОСОБА_1 , що викладені у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, визнати неповажними та відмовити у поновленні строку звернення до суду.

Позовну заяву повернути позивачу.

Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка подала позовну заяву. Копія позовної заяви залишається в суді.

Ухвала суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до ч. 7 ст. 169 КАС України ухвала може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 293 -- 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII) та з урахуванням п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX).

Суддя О.А. Кармазін