Рішення № 89749065, 03.06.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2020 р. № 814/197/15 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гордієнко Т.О., суддів Лебедєвої Г.М., Марича Є.В. за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів Добрікової І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Офісу Генерального прокурора, вул. Різницька, 13/15, м. Київ11, 01011 Генерального прокурора України, вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011 Прокуратури Миколаївської області, вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030

про:визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 23.10.2014року № 1464, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, Генерального прокурора України про (з урахуванням змінених позовних вимог):

- визнання протиправним та скасування наказу Генерального прокурора України від 23.10.2014 року №1464к;

- поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Снігурівського району Миколаївської області з 24.10.2014 року;

- стягнення з Прокуратури Миколаївської області (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, 54030, ідентифікаційний код 02910048) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по день постановлення судового рішення;

- зобов`язання Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою від 11.03.2020 змінено назву відповідача - Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора; залучено до участі у справі в якості відповідача Прокуратуру Миколаївської області.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що спірний наказ прийнято у період, коли позивач перебував на лікарняному. За результатами огляду 22-25 грудня 2014 року МСЕК позивачу призначено інвалідність. Тому позивач після закінчення лікарняного подав рапорт про звільнення з органів прокуратури у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності з 26.12.2014 року. Крім того, при прийнятті оскаржуваного наказу не були дотримані статті 21, 22, 24, 38, 43, 58, 61, 62, 64 Конституції України; норми Закону України від 16.09.2014 № 1682-VII "Про очищення влади" (надалі - Закон № 1682) є суперечливими; звільнення позивача не відповідає вимогам міжнародно-правових договорів - Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не узгоджується з міжнародними принципами проведення люстрації та свідчить про те, що Генеральною прокуратурою України не були врахована практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права.

Відповідач, Офіс Генерального прокурора, надав відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, оскільки спірний наказ видано на підставі норм чинного Закону України «Про очищення влади», норми якого не визнавалися Конституційним Судом України такими, що суперечать Конституції України.

Відповідач, Прокуратура Миколаївської області, надала відзив на позов, просила відмовити у задоволенні позову, зазначила, що спірний наказ правомірно прийнято Генеральною прокуратурою України, тому позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Заслухав позивача, представника відповідачів, дослідив докази, суд дійшов висновку:

ОСОБА_1 з вересня 1999 року працював на різних посадах в органах прокуратури України. З квітня 2011 року по червень 2013 року обіймав посаду заступника прокурора Миколаївської області.

В жовтні 2013 року позивача призначено на посаду прокурора Снігурівського району Миколаївської області.

Наказом генеральної прокуратури України від 23.10.2014 року № 1464к на підставі ст. 15 Закону України «Про прокуратуру», п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Снігурівського району Миколаївської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до п. 7-2 ст. 36 КЗпП України.

Інформацію про звільнення ОСОБА_1 та про застосування до нього заборони було внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (т. спр. 1, арк. 28).

16.10.2014 набрав чинності Закон України від 16.09.2014 № 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон № 1682), який визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону № 1682, протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

П. 8 ч. 1 ст. 3 ("Критерії здійснення очищення влади (люстрації)") Закону № 1682 визначено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується для осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема, заступника територіального (регіонального) органу прокуратури України.

Пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належать звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб:

1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів;

2) інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Чинною у жовтні 2014 року редакцією Закону України від 05.11.1991 № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" передбачалось, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю (перше речення частини першої статті 462).

Підпунктом 1 пункту 4 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1682 частину першу статті 36 ("Підстави припинення трудового договору") Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП) було доповнено пунктом 72 такого змісту: " 72) з підстав, передбачених Законом України "Про очищення влади"", а частину другу статті 36 КЗпП було доповнено словами "а у випадку, передбаченому пунктом 72, особа підлягає звільненню з посади у порядку, визначеному Законом України "Про очищення влади".

Ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 1682 визначено, що очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Виходячи з цього, ціллю Закону № 1682 було усунення від управління державними справами саме тих посадовців, результат рішень (дій або бездіяльності) яких активно або пасивно сприяв узурпації влади (законодавче або нормативне визначення поняття відсутнє) Президентом України ОСОБА_2 , був спрямований на підрив основ національної безпеки и оборони України (законодавче або нормативне визначення поняття відсутнє) або на протиправне порушення прав і свобод людини.

При цьому, Законом № 1682 передбачений лише єдиний спосіб досягнення вказаної мети очищення влади - заборона перебування певних осіб на певних посадах, і єдиним критерієм для такої заборони, відповідно до частин третьої та четвертої статті 1 та пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень", є виключно факт перебування певних осіб на певних посадах у певний період.

Відтак, норми Закону № 1682 не узгоджуються між собою.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Ст. 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно зі статтею 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Оскільки відповідне подання Верховного Суду щодо конституційності Закону № 1682 є предметом розгляду Конституційного Суду України, підстави для відповідного звернення до Верховного Суду (абзац другий частини четвертої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України) відсутні.

На думку суду, застосовані до позивача норми Закону № 1682 суперечать Конституції України.

Так, відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Ст. 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Ст. 38 Конституції України встановлено, зокрема, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби.

Згідно зі ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Ст. 43 Конституції України гарантований захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Снігурівського району Миколаївської області та заборона обіймати протягом десяти років (до 23.10.2024) посади, перелічені у ст. 2 Закону № 1682, свідчать або про застосування, за ознакою перебування на відповідній посаді в період з 25.02.2010 по 22.02.2014, обмежень в реалізації відповідних конституційних прав (порушення статті 24 Конституції України), або про притягнення позивача (поряд з іншими посадовцями, до яких було вжиті аналогічні заходи) до колективної юридичної відповідальності, що не узгоджується зі статтею 61 Конституції України, за недоведеності факту скоєння позивачем правопорушення.

Ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні від 17.10.2019 у справі "Полях та інші проти України" Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) визнав реалізацію щодо заявників положень Закону № 1682 втручанням у право, гарантоване статтею 8 Конвенції, висловив сумнів щодо законності втручання та дійшов висновку, що таке втручання не було необхідним у демократичному суспільстві та не було пропорційним (зокрема, ЄСПЛ звернув увагу на те, що підставою для звільнення заявників були не конкретні злочинні дії, а те, що вони обіймали посади державної служби під час президентства В. Януковича).

ЄСПЛ зауважив, що передбачені Законом № 1682 звільнення та заборона мали дуже серйозні наслідки для соціальної та професійної репутації заявників, які, пропрацювавши багато років на державній службі, втратили наявні нагороди та перспективи на майбутнє; вказані заходи були надзвичайно обмежувальними та широкими за обсягом.

ЄСПЛ у зазначеному рішенні підкреслив, що люстрація не може використовуватися для покарання та помсти, проте масштабний, необґрунтований та тривалий характер застосованих до заявників заходів підвищує можливість того, що певні з цих заходів могли бути вмотивовані, щонайменше частково, помстою тим, хто був пов`язаний з попередньою владою.

Також у вказаному рішенні було підкреслено, що люстрація мала на меті відновлення довіри до державних установ. ЄСПЛ констатував, що проголошені у Законі № 1682 принципи (в тому числі, презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності) нівелювалися іншими його положеннями.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про протиправність Наказу, його скасування та поновлення позивача на посаді.

Згідно з частиною першою та другою статті 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку № 100, у випадках вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу IV Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного число робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Абзацами першим та другим пункту 10 розділу IV Порядку № 100 передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

На виконання ухвали суду Прокуратура Миколаївської області надала довідку про середньомісячну заробітну плату позивача, відповідно до якої середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 403,84 грн., з 01.12.2015 року коефіцієнт підвищення становив 1,25 (на підставі постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015). Відповідно, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 з 24.10.2014 по 30.11.2015 становить 403,84 грн., з 01.12.2015 по 22.05.2020 року - 504,80 грн. (403,84 х 1,25).

Відтак середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 672292,64 грн.:

- з 24.10.2014 по 30.11.2015 - 276 робочих днів х 403,84 грн. = 111459,84 грн.;

- з 01.12.2015 по 22.05.2020 - 1111 робочий день х 504,80 грн. = 560832,80 грн.

Разом з тим, позивач надав свій розрахунок середньої заробітної плати, в якому зазначив, що відповідно до статті 13 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача) систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також військові прокуратури. Таким чином, прокуратура України становила єдину централізовану триланкову систему: Генеральна прокуратура; обласні прокуратури; міські, районні та прирівняні до них прокуратури.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача) районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

Функціональні та процесуальні повноваження керівника прокуратури передбачались частиною третьою статті 20 та статтями 21, 23 та 24 цього Закону № 1789-XII від 05.11.1991р.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 05.11.1991 (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача) під поняттям "прокурор" у частині третій статті 20 та статтях 21, 23 та 24 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники.

Крім суто процесуальних повноважень, прокурор району був наділений повноваженнями як керівник відповідно до трудового законодавства щодо технічного персоналу районних прокуратур: мав право приймати та звільняти з роботи водія та технічного працівник. Також мав право видавати письмові накази адміністративного характеру, обов`язкові до виконання підлеглими працівниками.

На даний час, відповідно до статті 7 Закону України «Про прокуратуру» № 1697- VII від 14.10.2014 (діюча редакція), систему органів прокуратури становлять: Офіс Генерального прокурора, обласні прокуратури, окружні прокуратури, а також Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Таким чином прокуратура України становить єдину централізовану триланкову систему: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14.10.2014 у системі прокуратури України діють окружні прокуратури. Окружну прокуратуру очолює керівник окружної прокуратури, який має першого заступника та не більше двох заступників. У структурі окружної прокуратури в разі необхідності І утворюються такі підрозділи, як відділи.

Функціональні та процесуальні повноваження керівника прокуратури передбачено статтею 13 цього Закону, відповідно до якої керівник окружної прокуратури:

представляє окружну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями;

1) організовує діяльність окружної прокуратури;

2) у десятиденний строк із дня вивільнення посади повідомляє відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, про наявність вакантної або тимчасово вакантної посади у окружній прокуратурі;

3) забезпечує виконання вимог щодо підвищення кваліфікації прокурорів окружної прокуратури;

4-1) призначає на адміністративні посади та звільняє з адміністративних посад прокурорів у випадках та порядку, встановлених цим Законом;

4-2) контролює ведення та аналіз статистичних даних, організовує вивчення та узагальнення практики застосування законодавства, інформаційно-аналітичне забезпечення прокурорів з метою підвищення якості здійснення ними своїх функцій;

4) виконує інші повноваження, передбачені цим та іншими законами України.

Позивач зазначає, що оскільки посади «прокурор Снігурівського району Миколаївської області» не існує на час постановлення судового рішення, суд повинен з`ясувати, яка посада в апараті прокуратури Миколаївської області є рівнозначною тій, яку позивач обіймав до звільнення.

Також позивач вважає, що Прокуратурою області не вірно визначено посаду та розмір окладу після підвищення. Так, посаду ОСОБА_1 трактовано як начальник відділу місцевої прокуратури з окладом в 6000 грн.

Оскільки посада, яку займав позивач «прокурор Снігурівського району Миколаївської області» відсутня в додатку № 1 до Постанови Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017, слід застосувати за аналогією зазначену Постанову Кабінету Міністрів України № 657 від 30.08.2017 року для визначення суми посадового окладу на підставі ч. 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 посадовий оклад за посадою позивача було збільшено до 2600,00 грн., Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 - до 8000, 00 грн., Постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1155 - до 32273,00 грн.

Коефіцієнт підвищення посадового окладу з 01.12.2015р. по 05.09.2017 р. з урахуванням середньоденної заробітної плати складає - 1,25 від суми попереднього окладу; з 06.09.2017 р. з урахуванням середньоденної заробітної плати складає 3,08 від суми попереднього окладу, з 16.01.2020р. з урахуванням середньої заробітної плати складає 4,03 від суми попереднього окладу.

За період з 24.10.2014 р. по 30.11.2015 р. сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 111 863,68 грн. (403,84 грн. х 277 кількість робочих днів), з 01.12.2015 р. по 05.09.2017 р. - 222 616,80 грн. (504,80 грн. (403,84 грн. х 1,25 коефіцієнт підвищення) х 441 кількість робочих днів); з 06.09.2017 р. по 15.01.2020 р. - 915 767,78 грн. (1554,78 грн.(504,80 грн. х 3,08 коефіцієнт підвищення) х 589 кількість робочих днів); з 16.01.2020 р. по день прийняття рішення у справі - 03.06.2020 р. - 601513,29 грн. (6265,76 грн. (1554,78 х 4,03 коефіцієнт підвищення) х 96 кількість робочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за розрахунком позивача становить 1851761,55 грн. (111863,68 грн. + 22261680 грн. + 915767,78 грн. + 601513,29 грн.).

Відповідач зазначає, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру», посада «прокурор району», яку обіймав позивач, існувала у системі органів прокуратури до 2015 року. З прийняттям 15.07.2015 змін до цього закону, наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 № 89ш з 15.12.2015 року внесено зміни до структури і штатного розпису прокуратури Миколаївської області щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районів та затвердження штатних розписів новоутворених місцевих прокуратур.

З 15.12.2015 посада прокурора Снігурівського району у штатному розписі прокуратури Миколаївської області відсутня.

Відсутня посада «прокурора району» і у постанові Кабінету Міністрів 'України від 30.08.2017 №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури».

Нормативно-правові акти, які б прирівняли посаду «прокурора району» до посади «начальника відділу місцевої прокуратури» або «керівника місцевої прокуратури» - відсутні.

Таким чином, проведення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи з окладу «керівника місцевої прокуратури», на чому наполягає позивач суперечить вимогам чинного законодавства та не може бути застосоване у спірних правовідносинах.

Позивач вважає, що рівнозначною посадою прокурора Снігурівського району Миколаївської області є посада по функціональним обов`язкам керівника місцевої прокуратури.

Стосовно рівнозначності посади для нарахування середньої заробітної плати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про прокуратуру», прокурором окружної прокуратури може бути призначений громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи в галузі права не менше двох років та володіє державною мовою.

Не може бути призначена на посаду прокурора особа, яка:

1) визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною;

2) має захворювання, що перешкоджає виконанню обов`язків прокурора;

3) має незняту чи непогашену судимість або на яку накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов`язаного з корупцією.

Для призначення на посаду прокурора необхідно скласти кваліфікаційний іспит (ст. 31 Закону України «Про прокуратуру»), пройти спеціальну перевірку (ст. 32 Закону України «Про прокуратуру»)

Позивач у позові самостійно зазначає, що у період з 26.09.2014 по 22.12.2014 знаходився на лікуванні (що підтверджується листками непрацездатності, копії яких додано до матеріалів справи (а.с. 30-35 т. 1) та за весь період хвороби позивачу виплачено допомогу по втраті працездатності), за результатами огляду 22-25 грудня 2014 року за висновками Миколаївського обласного центру медико-соціальної експертизи міжрайонної МСЕК № 1 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності за загальним захворюванням, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10ААБ № 357439 від 25.12.2014 (а.с. 39 т. 1). У зазначеній довідці у графі «Висновок про умови та характер праці» вказано, що прокурором працювати не може. 26.12.2014 Позивач подав рапорт про його звільнення з посади прокурора Снігурівського району Миколаївської області за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (ст. 38 КЗпП України) (а.с. 29 т. 1).

Відповідно до ст. 235 КЗпП, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

На сьогоднішній день прокуратура Снігурівського району Миколаївської області входить до складу Баштанської місцевої прокуратури, як один із чотирьох відділів: Снігурівський відділ, Березнегуватський відділ, Казанківський відділ, Новобузький відділ.

Позивач не довів суду, що відповідною посадою прокуратура Снігурівського району Миколаївської області є посада керівника окружної прокуратури, тому суд вважає за необхідне поновити позивача саме на посаду, з якої його було звільнено - прокурора Снігурівського району Миколаївської області, оскільки в разі залишення на посаді позивача переведення його на посаду керівника окружної прокуратури відбувалось не автоматично, а за результатами складеного іспиту за умови відповідності вимогам Закону України «Про прокуратуру» (в частині стану здоров`я).

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ч.2 п.32 Постанови пленума Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Ухвалою від 11.03.2020 суд витребував у ГУ ДПС у Миколаївській області довідку про доходи позивача за 2014-2020 роки, яка свідчить, що дохід позивача з дня звільнення по І кв.2020 року склав 2137161,21 грн. а середня заробітна плата нарахована Прокуратурою Миколаївської області складає 672292,64 грн., що є менше доходу отриманого позивачем за спірний період, тому середній заробіток за час вимушеного прогулу не виплачується. (Аналогічна позиція висловлена у постанові ВС від 11.04.2018 по справі № 814/709/16, від 14.03.2018 року по справі № 805/5097/15а.).

Ч. 1, 3 ст. 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відтак, оцінивши в сукупності докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої ч. 3 с. 1 Закону № 1682, суд дійшов наступного висновку.

Ч. 3 ст. 1 Закону № 1682 встановлено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 3 цього Закону.

Відповідно до абзаців першого та другого ч. 1 ст. 7 Закону № 1682, відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону № 1682, Міністерство юстиції України не пізніше ніж на третій день після отримання відомостей, які підлягають внесенню до Реєстру, забезпечує їх оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті та вносить їх до Реєстру. Відкритими для безоплатного цілодобового доступу є такі відомості про особу, щодо якої застосовано положення цього Закону:

1) прізвище, ім`я, по батькові;

2) місце роботи, посада на час застосування положення цього Закону;

3) відомості про стан проходження перевірки особою, а також інформація про надходження висновків про результати перевірки, які свідчать про наявність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 цього Закону;

4) час, протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону.

Зазначені відомості не належать до конфіденційної інформації про особу та не можуть бути обмежені в доступі.

Підпунктом 2 пункту 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 1682 встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 1 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

"Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (надалі - Положення про Реєстр) було затверджено наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 № 1704/5.

Пунктом 2 розділу ІІ Положення про Реєстр встановлено, що підставою для внесення Реєстратором (яким є працівник відповідного самостійного структурного підрозділу Міністерства юстиції України та уповноважений працівник головного територіального управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, в області, в містах Києві та Севастополі) відомостей про особу є, зокрема, надходження до Реєстратора від керівника органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена у частині третій статті 1 Закону України "Про очищення влади", відомостей про звільнення особи з посади у зв`язку із застосуванням такої заборони.

При цьому, згідно з пунктом 5 розділу ІІ Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора:

обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку;

відповідного судового рішення, яке набрало законної сили;

відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру;

інші випадки, визначені законом.

Відтак, підставою для вилучення з Реєстру відповідної інформації в даному випадку є не факт відкликання Офісом Генерального прокурора певних відомостей (що не передбачено ані нормами Закону № 1682, ані Положенням про Реєстр), а факт надходження до Реєстратора судового рішення, яким було визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 та застосування до нього заборони.

За таких обставин, на думку суду, порушені права позивача мають бути поновлені також шляхом зобов`язання Офісу Генерального прокурора надіслати судове рішення до Міністерства юстиції України.

Як наслідок, позовні вимоги слід задовольнити частково.

Судові витрати по справі відсутні.

П. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконується негайно.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ідентифікаційний 00034051), Генерального прокурора України (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011), Прокуратури Миколаївської області (вул. Спаська, 28, м. Миколаїв, ідентифікаційний код 02910048) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 № 1464к про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади прокурора Снігурівського району Миколаївської області області.

3. Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Снігурівського району Миколаївської області з 24 жовтня 2014 року.

4. Зобов`язати Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, 01011, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 00034051) протягом трьох робочих днів з дня набрання судовим рішенням законної сили надіслати це рішення до Міністерства юстиції України (вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 00015622) для вилучення з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", відомостей про застосування до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України від 16.09.2014 № 1682-VII "Про очищення влади".

5. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Прокуратури Миколаївської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 03.06.2020 відмовити.

6. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Снігурівського району Миколаївської області підлягає негайному виконанню.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Строк на апеляційне оскарження рішення суду - 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження - 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 295-297 КАС України, п. 3 розділу Прикінцевих положень КАС України, п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Головуючий суддя Т. О. Гордієнко

Суддя Г. В. Лебедєва

Суддя Є. В. Марич

Повний текст рішення складено відповідно до частини 3 статті 243 КАС України та підписано колегією суддів 11.06.2020р.