Рішення № 89748691, 26.05.2020, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2020 р. справа № 300/2352/19

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Шумея М.В.,

секретаря судового засідання Шпак М.М.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Круця В.М.,

представника відповідача Прокопович І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу №237 о/с від 31.10.2019, зобов`язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (надалі, також – відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу №237 о/с, зобов`язання до вчинення дій.

Позов мотивовано тим, що переміщення ОСОБА_1 на іншу посаду відбулось незаконно, з порушенням положень Закону України «Про Національну поліцію», без її згоди та на нерівнозначну посаду. Таким чином, позивач вважає наказ начальника ДВБ НП України №237 о/с від 31.10.2019 про переміщення ОСОБА_1 та призначення її на іншу посаду, а саме оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Івано-Франківського управління та звільнення з посади інспектора режиму секретності цього ж управління протиправним.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.12.2019 відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

18.12.2019 від Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на адресу суду надійшов відзив за №11527/42-05ЦА/2019 від 13.12.2019, згідно якого відповідач вважає, що оскаржений наказ про переміщення позивача по службі був прийнятий у відповідності до норм чинного спеціального законодавства. Зазначено, що наказ №237 о/с про переміщення ОСОБА_1 на рівнозначну посаду в поліції виданий для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби. Підставою для видання даного наказу була доповідна записка та подання начальника Івано-Франківського управління ДВБ НП України від 01.10.2019, які є документами з питань проходження служби. При цьому, звернуто увагу, що згода позивача та (або) наявність рапорту (заяви) останнього у даному випадку не потрібні. Тому відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необгрунтованими, та, як наслідок, задоволенню не підлягають (а.с. 39-42).

26.02.2020 представник позивача подав суду заяву про зміну підстав позову, згідно змісту якої вказав, що переміщення може здійснюватися тільки за умови, що не змінюється жодна з істотних умов трудового договору працівника. Якщо переведення на іншу роботу пов`язане зі зміною трудових функцій працівника, місця роботи (місцевості), то переміщення в інший структурний підрозділ передбачає збереження обумовленого трудовим договором місця роботи і трудових функцій. В даному випадку переміщення позивача здійснено в тому ж структурному підрозділі, однак в межах іншої посади, яка передбачає спеціальні вимоги до оперативного працівника, зокрема щодо кваліфікації, спеціалізації, стану здоров`я, тому має місце зміна істотних умов трудового договору, та, як наслідок, позивача не було переміщено, а переведено на іншу посаду. Також вказано, що ОСОБА_1 ні спеціалізації, ні стажування перед призначенням на нову посаду не проходила. В даному випадку відбулося переведення на посаду, яка є нерівнозначною за обсягом роботи, так як її посада з якої її перемістили не потребувала показників, а для призначення на оперативні посади повинна бути згода, успішно пройдена атестація, військово-лікарська комісія та співбесіда, та основні показники службової діяльності. Крім того, при винесенні оскаржуваного наказу не брався до уваги той факт, що за станом здоров`я позивачці протипоказана робота, яка пов`язана з переохолодженням організму, при цьому, вона може виконувати попередні службові обов`язки поліцейського на посаді не пов`язаної із значними фізичними навантаженнями та не потребують тривалої ходи. (а.с. 116-118).

18.03.2020 від Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на адресу суду надійшли заперечення на зміну підстав позову за №2836/42-05ЦА/2020 від 16.03.2020, згідно яких відповідач зазначає, що не погоджується з висновками позивача щодо недотримання вимог при переміщенні поліцейського та вважає їх необґрунтованими.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та письмових поясненнях. Просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві та просила суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши та оцінивши надані суду відзив, письмові докази та інші матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 працює в органах внутрішніх справ з вересня 2005 року. В Департаменті внутрішньої безпеки рахується з червня 2008 року, а в Національній поліції України з листопада 2015 року.

З 2008 року по 31.10.2019 позивач постійно перебувала на посаді інспектора з режиму секретності в підрозділі Департаменту внутрішньої безпеки НП України.

Наказом Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №237 о\с від 31.10.2019 майора поліції ОСОБА_1 призначено оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Івано-Франківського управління, звільнивши її з посади інспектора з режиму секретності цього ж управління (а.с. 8).

Позивач, вважаючи даний наказ незаконним, звернулася до суду з із даним адміністративним позовом з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий судовий розгляд, який забезпечується, у тому числі, шляхом з`ясування судами усіх обставин справи та обґрунтованості судових рішень.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» (Ruiz Torija et Hiro Balani c. Espagne) від 09.12.1994). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13.05.1980). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 42 рішення у справі «Бендерський проти України» (Заява №22750/02) від 15.11.2007).

Згідно з частиною 2 статті 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Відповідно до положень статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регулюється Законом України від 02.07.2015 за №580-VІІІ «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за №114 (далі – Положення №114).

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України №580-VIII, поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

За змістом частини 1 статті 59 Закону України №580-VІІІ, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Процедура переміщення поліцейських в органах, закладах та установах поліції передбачена статтею 65 Закону №580-VІІІ.

Згідно частини 1 цієї статті Закону №580-VІІІ, переміщення поліцейських здійснюється: 1) на вищу посаду - у порядку просування по службі; 2) на рівнозначні посади: для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби; за ініціативою поліцейського; у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації; у разі необхідності проведення кадрової заміни в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами (далі - місцевості з визначеним строком служби); за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; з меншим обсягом роботи з урахуванням професійних і особистих якостей - на підставі висновку атестації; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри відповідно до статті 87 цього Закону; 3) на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський: у зв`язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду; за станом здоров`я - на підставі рішення медичної комісії; через службову невідповідність - на підставі висновку атестації з урахуванням професійних і особистих якостей; за ініціативою поліцейського; як виконання накладеного дисциплінарного стягнення - звільнення з посади відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; у разі звільнення з посади на підставі рішення місцевої ради про прийняття резолюції недовіри, відповідно до статті 87 цього Закону; 4) у зв`язку із зарахуванням на навчання до вищого навчального закладу із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, на денну форму навчання, а також у разі призначення на посаду після закінчення навчання.

Частинами 2-9 даної статті встановлено, що посада вважається вищою, якщо за цією посадою штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції. Випускники вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, призначаються на відповідні вакантні посади безпосередньо після закінчення навчання в цих навчальних закладах. Поліцейський, переміщений з вищої посади на посаду, нижчу ніж та, яку він займав, у подальшому просувається по службі з дотриманням вимог, визначених цим Законом, а звільнений з посади в дисциплінарному порядку, - після зняття дисциплінарного стягнення. Не допускається переміщення поліцейських жіночої статі за ініціативою керівника відповідного органу (установи, закладу) поліції на посади, нижчі ніж та, яку вони займали, з мотивів, пов`язаних із вагітністю, наявністю дітей віком до трьох років (до шести років - за медичними показниками), або у зв`язку з тим, що вони є одинокими матерями та мають дітей віком до чотирнадцяти років чи дітей з інвалідністю. Якщо законом визначено додаткові вимоги до кандидатів на призначення на окремі посади в органах (закладах, установах) поліції, призначення на такі посади здійснюється за умови відповідності особи, яка призначається на таку посаду, додатковим вимогам. Переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський.

Відповідно до пункту 8 частини 10 статті 62 Закону №580-VІІІ, поліцейський може бути переміщений по службі залежно від результатів виконання покладених на нього обов`язків та своїх професійних, особистих якостей.

Пунктом 4 Розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пункту 40 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 за №114, призначення на посади рядового і начальницького складу провадиться відповідними начальниками згідно з номенклатурою посад, що визначається Міністром внутрішніх справ відповідно до його компетенції. При цьому враховується, в тому числі, що при призначенні на посади і переміщенні по службі осіб рядового і начальницького складу має забезпечуватися використання їх за основною чи спорідненою спеціальністю або згідно з набутим досвідом, а при необхідності використання на посадах за новою для них спеціальністю призначенню має передувати відповідна перепідготовка.

В силу підпункту «б» пункту 42 Положення №114, переміщення по службі осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу провадиться: на рівнозначні посади – у разі службової необхідності, проведення планової заміни в місцевостях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на Чорнобильській АЕС, а також для доцільнішого використання з урахуванням їх ділових і особистих якостей, стану здоров`я, віку та підготовки за новою спеціальністю.

Матеріали справи свідчать, що 31.10.2019 відповідачем видано наказ по особовому складу №237 о\с, яким майора поліції ОСОБА_1 призначено оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Івано-Франківського управління, звільнивши її з посади інспектора з режиму секретності цього ж управління.

Підставою для видання даного наказу зазначена доповідна записка та подання начальника Івано-Франківського управління ДВБ НП України від 01.10.2019 (а.с. 8).

Відповідно до зазначеного подання начальника Івано-Франківського управління ДВБ НП України від 01.10.2019, позивач за характером витримана, морально стійка, а тому з метою належної організації роботи відділу моніторингу та зонального контролю управління, де тривалий час залишаються не укомплектованими посади, відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» порушено клопотання про призначення позивача на посаду оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Івано-Франківського управління (а.с. 49).

Спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу застосування відносно позивача пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію».

Так, застосування пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» можливо виключно в разі переміщення особи на рівнозначну посаду.

В свою чергу, визначення рівнозначної посади міститься в Законі України «Про державну службу» та відповідно до статті 2 цього Закону означає посаду державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

В силу частини 1 статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», рівнозначна посада – посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Приписами частини 1 та 2 статті 51 вказаного Закону визначено, що посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.

Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

З метою встановлення розмірів посадових окладів державні органи поділяються за юрисдикцією, яка поширюється: 1) на всю територію України; 2) на територію однієї або кількох областей, міста Києва або Севастополя; 3) на територію одного або кількох районів, міст обласного значення, в залежності від чого встановлюється відповідний розмір посадових окладів працівників.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 28.11.2018 у справі №820/6677/16 щодо переміщення поліцейського на рівнозначну посаду.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також суд звертає увагу, що Верховний суд України у постанові від 01.11.2017 у справі №6-1471 цс 17 вказав, що з метою охорони інтересів працівників при переміщенні на інше робоче місце законодавство передбачає такі юридичні гарантії: переміщення працівника забороняється, якщо воно протипоказане йому за станом здоров`я (стаття 32 КЗпП України); якщо в результаті переміщення працівника зменшується заробіток з незалежних від нього причин, здійснюється доплата до попереднього середнього заробітку протягом двох місяців з дня переміщення (частина друга статті 114 КЗпП України).

У процесі перевірки рівнозначності посад оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Івано-Франківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України та інспектора режиму з секретності Івано-Франківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, судом здійснено сукупний порівняльний аналіз таких показників, як розмір посадових окладів, ступінь підпорядкованості, граничні спеціальні звання, вимоги до працівника тощо.

Так, посада оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю Івано-Франківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України передбачає відповідно до ст.ст. 1, 7 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, якими є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави.

Крім того, у Положенні про Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України чітко розмежовано оперативно-розшукову діяльність та секретне діловодство:

- в п. 2 зазначено, що Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України згідно із законодавством України здійснює оперативно-розшукову діяльність;

- в п. 9 зазначено, що діловодство та заходи щодо забезпечення режиму секретності у Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України здійснюється відповідно до вимог законодавства України. Територіальні (відокремлені підрозділи ДВБ в АРК та місті Севастополі, областях та місті Києві самостійно здійснюють секретне діловодство та заходи щодо охорони державної таємниці).

Суд з врахуванням встановлених обставин погоджується з позивачем, що посада оперуповноваженим відділу моніторингу та зонального контролю, на яку її переміщено, передбачає спеціальні вимоги до оперативного працівника, зокрема щодо кваліфікації, спеціалізації, стану здоров`я, а тому можна діти висновку щодо зміни істотних умов трудового договору.

Крім того, як слідує із довідки медичної комісії №17 від 24.01.2020, за станом здоров`я ОСОБА_1 протипоказана робота, яка пов`язана з переохолодженням організму, але вона може виконувати попередні службові обов`язки поліцейського на посаді не пов`язаної із значними фізичними навантаженнями та не потребують тривалої ходи.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що посада – інспектор режиму з секретності, яку обіймала ОСОБА_1 і посада, на яку її переміщено за спірним наказом – оперуповноважений відділу моніторингу та зонального контролю не є рівнозначними.

Крім того, згідно частини 3 статті 59 Закону №580-VІІІ, рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

В силу частини 4 статті 59 Закону №580-VІІІ, видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.11.2016 за №1235 затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, та Перелік документів з питань проходження служби.

Відповідно до п.п. 1-3 Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 23.11.2016 за №1235, видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України, відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23.11.2016 за №1235 передбачено наступні документи з питань проходження служби: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.07.2012 за №650 затверджено Інструкцію з оформлення документів у системі МВС України (далі – Інструкція №650), вимоги якої поширюються на організаційно-розпорядчі документи – накази, доручення, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, які створюються в результаті діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління МВС.

Згідно приписів Інструкції №650, рапорт – письмове звернення працівника до вищої посадової особи з викладом питань службового чи особистого характеру і висловленням у зв`язку з цим відповідного прохання; подання – документ, що містить пропозиції про призначення, переміщення або заохочення особового складу, а також рекомендації щодо визначених дій і заходів з питань діяльності установ; доповідна записка - документ, адресований керівникові установи, яким останній інформується про невідомий йому факт, подію тощо, з обов`язковим внесенням пропозицій.

Матеріали справи не містять рапорту позивача про переведення чи доказів його згоди на таке переведення.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, наказ відповідача №237 о/с від 31.10.2019 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень, суд дійшов висновку, що відповідачем не дотримано приписів частини 2 статті 2 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким, що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 250,00 грн. та сплачений судовий збір у сумі 768,40 грн.

Згідно пунктів 2-3 частини 1 статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (пункт 2) та поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора режиму з секретності Івано-Франківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України підлягає негайному виконанню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України №237 о\с від 31.10.2019.

Поновити майора поліції ОСОБА_1 на посаді інспектора режиму з секретності Івано-Франківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України.

Стягнути з Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України (ЄДРПОУ 40116086, вул. А. Богомольця, 10, м. Київ, 01601) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7250 (сім тисяч двісті п`ятдесят) гривень 00 копійок та сплачений судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді інспектора режиму з секретності Івано-Франківського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України допустити до негайного виконання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно із пунктом 3 розділу IV "Прикінцеві положення" КАС України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії такого карантину

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 );

Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України (код ЄДРПОУ 40116086, вул. Академіка Богомольця,10,м. Київ, 01601).

Суддя Шумей М.В.

Рішення складене в повному обсязі 01 червня 2020 р.