Рішення № 89748382, 10.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2020 р. Справа№200/3214/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А0693 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2020 року, шляхом надіслання поштою, позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Військової частини А0693, у якому просив:

- стягнути з відповідача не нараховану та не виплачену компенсацію за двадцять вісім невикористаних днів відпустки в сумі 12432,00 грн.;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за двадцять вісім невикористаних днів відпустки починаючи з 30 серпня 2019 року і до винесення судом рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що йому при звільненні протиправно не виплачена компенсація за невикористані дні основної та додаткової відпусток, як учаснику бойових дій. У зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки у позивача також виникло право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

08 травня 2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні повністю. Обґрунтовуючи заперечення проти позову відповідач зазначив, що щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право за кожний повний місяць служби в році звільнення. Станом на час звільнення позивач мав право на 18 діб основної щорічної відпустки. Враховуючи той факт, що позивач використав 20 діб щорічної основної відпустки за 2019 рік, тому з ОСОБА_1 проведено відрахування коштів за 2 доби щорічної основної відпустки та частково сплачено компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 4440,57 грн. Залишок несплаченої суми складає 7104,93 грн. та буде виплачений після надходження відповідного фінансування.

Також відповідач зазначив, що вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є безпідставною, оскільки Кодекс законів про працю України на військовослужбовців не розповсюджується, а правовою основою військового обов`язку і військової служби є спеціальні закони, які не передбачають будь-яких компенсацій в разі затримки розрахунку під час звільнення.

30 березня 2020 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження.

31 березня 2020 року від відповідача витребувані докази.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 05 січня 2017 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с. 15).

ОСОБА_1 прийнятий на військову службу до Військової частини А0693 за контрактом (а.с. 7-10).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А0693 від 30 серпня 2019 року №251 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 , заступника командира 1 мотопіхотної роти з морально психологічного забезпечення мотопіхотного батальйону військової частини А0693, звільненого наказом командира військової частини А1314 (по особовому складу) від 16 серпня 2019 року № 171 у запас за підпунктом «а» (які вислужили строк військової служби за контрактом) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважати таким, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Краматорського міський військовий комісаріат Донецької області.

З 29 серпня 2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з продовольчого забезпечення з 30 серпня 2019 року.

Вислуга років в Збройних Силах України становить: календарна - 03 роки 00 місяців15 днів.

Щорічна основна відпустка за 2018 використана тривалістю 30 діб (з 28 вересня 2018 року по 18 жовтня 2018 року, з 15 березня 2019 року по 24 березня 2019 року). Щорічна основна відпустка за 2019 використана тривалістю 20 діб (з 25 червня 2019 року по 14 липня 2019 року). Грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік отримав.

Відповідно до абзацу четвертого пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено провести відрахування коштів із грошового забезпечення за 02 доби відпустки, що була використана надмірно за 2019 рік.

Визначено виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2018 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, як учаснику бойових дій згідно пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до довідки відповідача від 12 лютого 2020 року №95 позивачу виплачена компенсація відпустки у розмірі 4440,57 грн. (а.с. 33).

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Щодо компенсації за невикористану щорічну основну та додаткові оплачувані відпустки, як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, суд зазначає наступне.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абзац перший пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 37.10 «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої Наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року №260 (далі - Інструкція №260) особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби (крім звільнених за віком, станом здоров`я, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки, яка надається пропорційно часу, відслуженому в році звільнення, за кожний повний місяць служби з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня. Одержана в результаті розрахунку тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня.

Аналіз наведених вище положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що у випадку звільнення військовослужбовця зі служби в Збройних Силах України, який не повністю використав щорічну основу відпустку він може подати рапорт щодо надання такої відпустки (у частині, що залишилась) або отримати компенсацію за ту частину відпустки, яка залишилась невикористаною. При цьому грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки розраховується пропорційно часу, відслуженому в році звільнення, за кожний повний місяць такої служби.

Відповідно до пункту 7 розділу ХХХІ Інструкції №260 у разі звільнення з військової служби військовослужбовців (крім військовослужбовців, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів чи проведенням організаційних заходів, а також військовослужбовців строкової військової служби) до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічну основну та додаткову відпустки повної тривалості, на підставі наказу відповідного командира провадиться відрахування з їхнього грошового забезпечення за дні щорічної основної та додаткової відпусток із урахуванням часу проходження служби в році звільнення.

Станом на час звільнення та виключення зі списків особового складу військової частини позивач мав право на 18 діб основної щорічної відпустки.

Враховуючи, що позивач використав 20 діб щорічної основної відпустки за 2019 рік, з ОСОБА_1 проведено відрахування коштів за дві доби щорічної основної відпустки.

Таким чином, вимога про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки не підлягає задоволенню.

Суд не приймає до уваги розрахунок суми компенсації за невикористані дні відпустки, наведений позивачем, оскільки він не ґрунтується на чинному законодавстві та не відповідає фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, та не заперечується сторонами, що позивач є учасником бойових дій і за час служби у Військовій частині А0693 позивачу не надавалась додаткова оплачувана відпустка за 2018-2019 роки, а під час звільнення з військової служби не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки у повному обсязі, а саме сплачено 4440,57 грн. за 10 діб, залишок несплаченої суми складає 7104,91 грн.

Отже в цій частині справа є типовою, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у судовому рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).

В абзаці 2 пункту 33 та пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18 зазначено, що іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки” та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача не нарахованої та не виплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в сумі 7104,91 грн. підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача у відзиві про неможливість виплати компенсації за 2018-2019 роки у зв`язку з відсутністю бюджетного фінансування на вказані витрати з боку Міністерства оборони України, як головного розпорядника бюджетних коштів станом на теперішній час суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Кечко проти України» зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у відповідача обов`язку щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік. Тому посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань для нарахування та виплати зазначеної компенсації є безпідставними.

Щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за двадцять вісім невикористаних днів відпустки починаючи з 30 серпня 2019 року і до винесення судом рішення, суд зазначає наступне.

Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю військовослужбовців. У разі відсутності відповідних положень у спеціальному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.

Приписами статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на спірні правовідносини, які виникли під час звільнення позивача з військової служби.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні позивача з ним не був проведений повний розрахунок. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Оскільки останній день перебування позивача на службі був 29 серпня 2019 року, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 29 серпня 2019 року.

Згідно довідки Військової частини А0693 від 12 лютого 2020 року №95 грошове забезпечення позивача за останні два місяці (червень-липень 2019 року), що передували звільненню, склало 49358,84 грн. (а.с. 14).

Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення становить 809,16 грн. (49358,84 грн./61 (кількість днів)).

При звільненні позивача відповідачем не виплачена сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2018-2019 роки в сумі 7104,91 грн. (сплачено 4440,57 грн. за 10 днів). В період з 29 серпня 2019 року по 10 червня 2020 року (день прийняття судового рішення у справі) відповідачем не виплачено позивачу 7104,91 грн.

Суд вважає, що наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України.

Суд при визначенні розміру відшкодування позивачу за час затримки розрахунку бере до уваги розмір несплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Сума середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки по день фактичного розрахунку (дата прийняття судового рішення) складається з наступного розрахунку:

287 х 809,16 = 232228,92 грн., де 287 - кількість днів затримки, 809,16 грн. -середньоденне грошове забезпечення.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 2000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297, 371, 382, пунктом 3 розділу VI «Прикінцеві положення», підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А0693 (місцезнаходження: 84506, Донецька область, м. Бахмут, вул. Чайковського, буд.8; код ЄДРПОУ 26615169) про стягнення з відповідача не нарахованої та не виплаченої компенсації за двадцять вісім невикористаних днів відпустки в сумі 12432,00 грн, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації за двадцять вісім невикористаних днів відпустки починаючи з 30 серпня 2019 року і до винесення судом рішення - задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А0693 на користь ОСОБА_1 не нараховану та не виплачену компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 7104 (сім тисяч сто чотири) гривні 91 копійок.

Стягнути з Військової частини А0693 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в сумі 2000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений 10 червня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Суддя А.І. Циганенко