Рішення № 89748273, 09.06.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 р. Справа№200/4444/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши при секретарі судового засідання Оганянц О.В. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, відповідно до якого просив суд: визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області щодо припинення щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року; зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року; рішення суду в частині стягнення заборгованості за один місяць допустити до негайного виконання.

Позивач перебував на обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки в Донецькій області.

У зв`язку з набранням чинності Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у населеному пункті, де мешкав позивач, було припинено здійснення повноважень відповідним фондом соціального страхування, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Внаслідок цього позивач змушений був звернутися із заявою про взяття на облік та виплату страхових виплат до іншого територіального Фонду соціального страхування України.

З березня 2020 року позивача поставлено на облік Лиманського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

Страхові виплати позивачу не виплачувались з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року.

Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права.

Ухвалою від 04 травня 2020 року суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 01 червня 2020 року та витребувано у відповідача довідку щодо нарахованих (ненарахованих) та виплачених (невиплачених) позивачу соціальних виплат за період з 2017 року по березень 2020 року та ґрунтовні пояснення щодо підстав та мотивів припинення соціальних виплат на користь позивача.

14 травня 2020 року представник відповідача надав засобами електронного зв`язку через канцелярію суду копії документів на виконання ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі.

20 травня 2020 року відповідач надав до суду засобами поштового зв`язку відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволені позовних вимог.

01 червня 2020 року розгляд справи відкладено на 09 червня 2020 року.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .

Під час роботи па підприємстві ДП "Артемвугілля" позивач отримав професійне захворювання. Згідно повторної довідки медико-соціальної експертної комісії від 19.10.2011 року серія 10ААА №042069 потерпілому було встановлено 65% втрати працездатності - безстроково та інвалідність третьої групи.

Позивач знаходиться на обліку внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка №0000388313 від 06.02.2018 року.

Довідка є чинною, доказів, що довідка скасована суду сторонами не надано.

З 19 вересня 2007 року ОСОБА_1 перебував на постійному обліку як отримувач щомісячних страхових виплат у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Калінінському районі м. Горлівки в Донецькій області.

Як внутрішньо переміщена особа позивач перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати з жовтня 2014 року по квітень 2017 року у Лиманському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області.

В квітні 2015 року відділенням було виплачено заборгованість за період з червня по вересень 2014 року.

24 квітня 2017 року позивач звернувся до Лиманського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з заявою про припинення страхових виплат у зв`язку зі зміною місця проживання.

Постановою Лиманського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 10.05.2017 року № 0537/1125/1125/31 позивача знято з обліку з 30.04.2017 року та припинено страхові виплати з 01.05.2017 року.

Відповідачем надано до суду Відомості відповідно до програмного забезпечення «Реєстр потерпілих», що мають інформаційно-статистичний характер, згідно яких нарахування та виплата страхових виплат позивачу не здійснювалась, загальна сума невиплачених страхових виплат, що обліковується за позивачем становить 226 355,72 грн.

В період з травня 2017 року по лютий 2020 року ОСОБА_1 , як внутрішньо переміщена особа, до відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України не звертався.

10.03.2020 року позивач звернувся із заявою про продовження щомісячної страхової виплати до Лиманського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де його було поставлено на облік, як внутрішньо переміщену особу та продовжено щомісячну страхову виплату.

На означену заяву позивач отримав відповідь від 24.03.2020 року № «К»-21/26.01-14, в якій повідомлено, що заборгованість по раніше призначеним, але не виплаченим страховим виплатам за період з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року, буде виплачена на умовах окремого порядку відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, зареєстровано в реєстрі з 10.05.2017, номер запису: 1 277 102 0000 006426, код ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5, та має в своєму складі відокремлені структурні підрозділи без статусу юридичної особи, зокрема, Лиманське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, код ЄДРПОУ ВП: 41424617, місцезнаходження ВП: 84401, Донецька обл., місто Лиман, вул. Незалежності, будинок 68.

Відповідно до ст. 43 КАС України, здатність мати процесуальні права та обов`язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) визнається за громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, органами державної влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями (юридичними особами).

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.

Здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить органам державної влади, іншим державним органам, органам влади Автономної Республіки Крим, органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам, підприємствам, установам, організаціям (юридичним особам).

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного Кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Згідно до ч.ч. 1-3 Цивільного Кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Враховуючи викладене, Лиманське міське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є відокремленим структурними підрозділом відповідача, на який покладено виконання функцій позивача на відповідній адміністративно-територіальній одиниці, в контексті положень ст. 43 КАС України, відокремлений підрозділ не може виступати самостійним учасником адміністративного процесу та бути стороною в адміністративній справі.

Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує, зазначає, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових виплат на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону №1105-ХІV в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за місцем фактичного проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік, особа яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

У разі чергової зміни фактичного місця проживання (перебування) особа, яка тимчасово переміщена, зобов`язана повідомити протягом 10 календарних днів з дати зміни місця фактичного проживання (перебування) робочий орган виконавчої дирекції Фонду, який здійснює йому страхові виплати, страхові виплати на медичну та соціальну допомогу шляхом подання заяви про припинення йому виплат. Копія такої заяви подається робочому органу виконавчої дирекції Фонду за новим місцем фактичного проживання (перебування).

Відповідач зазначає, що отримавши заяву про зміну мешкання (перебування) позивача, відповідне відділення Фонду зняло його з обліку та припинило нарахування щомісячної страхової виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105), виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат провадяться за весь минулий час, але не більше як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Відповідач зазначає, що з грудня 2018 року набула чинності постанова Правління Фонду соціального страхування України № 27 «Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб» (далі - Порядок №27).

Розділом ІІІ п.3.7., З.8., 3.9. Порядку №27 передбачено, що щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансується впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських території, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду.

Відповідач вважає, що позивач у період з травня 2017 року по лютий 2020 року до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України із заявою про продовження та нарахування страхових виплат не звертався, тому не скористався своїм правом.

Відповідач заперечує також проти стягнення заборгованості за один місяць з огляду на те, що згідно ст. 4 Закону України № 1105-ХІV, Фонд соціального страхування України є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області має організаційно-правову форму - «інші організаційно-правові форми», що свідчить про те, що юридична особа не є державним органом, не є органом місцевого самоврядування, комунальної власності та не є державною організацією, установою, закладом, тому положення ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України до нього застосовані бути не можуть.

Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, обставини щодо припинення страхових виплат та нездійснення страхових виплат відповідачем в період з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року, визнаються відповідачем, та підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).

Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Закону № 1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав (пп.1, 3 ч. 1 ст. 3).

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства).

З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідач зазначає, що суми страхових виплат ним не виплачено позивачу на підставі Постанови № 365, згідно якої, суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Проте, підзаконні нормативно-правові акти не є законами, а тому, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відбувається за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з п. 9.3 Наказу Міністерства праці та соціальної політики від 19.09.2006 № 345 «Про затвердження Інструкції щодо порядку оформлення і ведення особових справ отримувачів усіх видів соціальної допомоги» за неможливості протягом місяця одержати Довідку-атестат з управлінь, що залишаються в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, з метою захисту права громадян України на одержання призначеної згідно з чинним законодавством державної допомоги, неотриманні суми допомоги одержувачам виплачуються за минулий період на підставі інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному сайті Міністерства соціальної політики України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності не виплати соціальних виплат позивачу, належних, допустимих та достатніх доказів з цього приводу також не надано.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Отже, відповідач, не виплативши соціальні виплати за відсутності передбачених законами України підстав порушило право позивача на їх отримання, при цьому, зазначене право є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідач не заперечує право позивача на отримання соціальних виплат, проте наполягає про їх невиплаті з огляду на приписи Постанови № 365.

Таке посилання є необґрунтованим, оскільки згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Жодних змін у Закон № 1105-XIV з приводу особливостей виплати заборгованості з соціальних виплат особам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, слід акцентувати увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо необгрунтованості позовних вимог позивача через те, що соціальні виплати не отримані з вини позивача, окільки позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою про поновлення щомісячних страхових виплат 10.03.2020 року в межах трирічного строку встановленого ч. 4 ст. 47 Закону № 1105-XIV.

Тому суд вважає, що в контексті заявлених позовних вимог виплата або невиплата щомісячних страхових виплат не може бути поставлена в залежність від наявності або відсутності вини позивача в припиненні та подальшій невиплаті страхових виплат.

З матеріалів адміністративної справи суд встановив, що про відмову відповідача виплатити заборгованість зі страхових виплат за спірний період позивач дізнався з листа відповідача від 24.03.2020 року № «К»-21/26.01-14, яким повідомлено, що заборгованість по раніше призначеним, але не виплаченим страховим виплатам за період з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року, буде виплачена на умовах окремого порядку відповідно до п. 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

До суду з адміністративним позовом позивач звернувся 30 квітня 2020 року, тобто в межах строку, встановленого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджено протиправність не виплати позивачу соціальних виплат за період з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в цій частині.

При цьому суд зазначає, що відповідач правомірно припинив виплату коштів позивачу з його власної ініціативи, протиправною суд вважає саме невиплату щомісячних страхових виплат за минулий термін, на отримання яких позивач мав право з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року, але неотримав внаслідок власних дій, а саме продання до структурного підрозділу відповідача заяви від 24.04.2017 року про припинення страхових виплат.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту свого порушеного права.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до приписів ст. 4 Закону № 1105-XIV, Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Фонд, якщо інше не передбачено законами України, не може займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої його створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов`язані з цією діяльністю.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

До коштів Фонду застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.

Бюджет Фонду затверджує Кабінет Міністрів України.

Фонд є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, символіку, яка затверджується його правлінням.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону № 1105-XIV, управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що хоча Фонд соціального страхування України не має статусу державного органу, установи, закладу, однак, на нього покладено виконання функцій держави в сфері управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, тому він є юридичною особою публічного права та позабюджетним державним фондом.

Враховуючи викладене, суд вважає законодавчо обумовленими вимоги позивача щодо допуску рішення суду до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць та не приймає до уваги доводи відповідача з цього питання.

Ухвалою суду від 04 травня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі позивачу відстрочено сплату судового збору.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на те, що даний адміністративний позов позивачем було подано до суду виключно у зв`язку з діями відповідача, які судом визнано неправомірними, суд дійшов висновку щодо стягнення судових витрат з відповідача на користь Державного бюджету України в повному обсязі.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області щодо невиплати щомісячних грошових сум в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 за період з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування у Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5) відновити нарахування та виплатити щомісячні грошові суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) з 01.05.2017 року по 29.02.2020 року.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати заборгованості зі щомісячних страхових виплат у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., місто Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5) на користь Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Вступну та резолютивну частини рішення складено 09 червня 2020 року.

Повний текст рішення складено та підписано 11 червня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Роз`яснити сторонам, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 Кодексу адміністративного судочинства України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя О.М. Кониченко