Ухвала суду № 89747804, 10.06.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/22194/18

Провадження № 1-«кс»/522/5128/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року м. Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси Дерус А. В.,

при секретарі - Брус Н.П,

розглянувши клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №22018160000000079 від 17.04.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 258-3 ч. 1, 258-5 ч.1 КК України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2019 року, в рамках кримінального провадження №22018160000000079 від 17.04.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 258-3 ч. 1, 258-5 ч.1 КК України, на предмети та документи, вилучені під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

На думку заявника арешт підлягає скасуванню, оскільки на теперішній час відсутні підстави для продовження застосування такого заходжу забезпечення, та порушуються права власника майна.

В судове засіданні заявник не з`явився, надавши заяву, згідно якої просить розглянути клопотання у його відсутності.

Прокурор в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не сповістив.

Дослідивши матеріали, надані в обґрунтування клопотання, приходжу до висновку, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

З наданих матеріалів вбачається, що в провадженні СВ УСБУ в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження №22018160000000079 від 17.04.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 258-3 ч. 1, 258-5 ч.1 КК України.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2019 року було накладено арешт на речі, вилучені під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1

Арешт накладено з метою захисту, охорони прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування у кримінальному провадженні, задля встановлення істини у справі, з метою збереження вказаного майна в якості речових доказів.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Кримінальне процесуальне законодавство України повинно застосовуватися з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У силу ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК.

Сукупність наведених норм кримінального провадження, їх внутрішній, змістовний зв`язок між собою свідчить, що будь-яка процесуальна дія слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, вчинена під час досудового розслідування, має відповідати вищевказаним засадам, як за своєю суттю, так і за формою реалізації, тобто процедурою застосування.

Процесуальним законом визначено, що обов`язок здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні покладається на слідчого суддю.

Таким чином, саме слідчий суддя шляхом застосування своїх повноважень має забезпечити дотримання закону усіма учасниками кримінального провадження, а також зобов`язаний вживати передбачені законом заходи для поновлення порушених під час досудового розслідування прав та інтересів осіб.

Особливої актуальності та гостроти це питання набуває у відношенні здійснення судового контролю за діяльністю сторони обвинувачення, представники якої наділені значними можливостями застосування заходів примусового характеру.

Отже, слідчий суддя, виконуючи покладені на нього обов`язки, має запобігти зловживанню стороною обвинувачення її повноваженнями з метою збереження рівності сторін кримінального провадження та збалансованості їх прав.

Відповідно до ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право власності є непорушним, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Наведена конституційна норма гарантує, що позбавлення права власності, невід`ємними складовими частинами якого є володіння, користування та розпорядження об`єктом власності, можливе виключно у випадках та у спосіб, які передбачені відповідними правовими нормами.

Отже, накладення арешту на об`єкт права власності є позбавленням його власника можливості на власний розсуд користуватися та розпоряджатися таким майном, що є тотожним позбавленню права власності.

Практичне застосування встановленої Конституцією України гарантії охорони власності, доводить, що обмеження права будь-якої особи (фізичної або юридичної) розпорядження належним їй майном без достатніх підстав є протиправним.

Підстави та порядок встановлення тимчасового обмеження прав особи щодо реалізації нею усієї сукупності або ж окремих складових частин права власності під час досудового розслідування визначені кримінальним процесуальним законодавством.

З огляду на приписи п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

Як вбачається з матеріалів клопотання, на теперішній час підстави для збереження заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, вилученого під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , відпали.

Продовження застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, може призвести до порушення прав і законних інтересів власника майна, що суперечить положенням ст. 41 Конституції України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є України.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої влади й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при внесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист прав власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.)

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом ведення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр» проти Франції», « Колишній король Греції та інші проти Греції» та « Малама проти Греції»).

Враховуючи викладене, вважаю, що на теперішній час відсутні підстави для збереження заходу забезпечення у вигляді арешту майна та арешт накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2019 року на майно, вилучене за адресою: АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 174 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження №22018160000000079 від 17.04.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. ст. 258-3 ч. 1, 258-5 ч.1 КК України - задовольнити.

Арешт, накладений на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 16.05.2019 року, на тимчасово вилучені у кримінальному провадженні № 22018160000000079 від 17.04.2018 під час обшуку предмети та документи за місцем мешкання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:

-флешносій інформації марки «Good RА», об`ємом 8 Gb, s/n: D29F36C7771638 , з позначенням «інв. 18 19.12.16 ОСОБА_3 »;

-флешносій інформації марки (без даних) з позначенням «інв. 63 ОСОБА_3. 14.08.17»;

-флешносій інформації марки «Verbatim», об`ємом 8 Gb, s/n: 151109116008 G68AAS;

-карту пам`яті «SP micro SD», об`ємом 32 Gb, s/n: E432G1443TP21141001739;

-карту пам`яті «micro SD», об`ємом 8 Gb, s/n: HSP08GMIESA KN12R31;

-холдер від Sim-картки «Київстар» номер НОМЕР_4 ;

-блокнот ОСОБА_3 чорного кольору за 2017-2020 р.р. із рукописними записами;

-мобільний телефон марки «Samsung», модель «GT-E1080w», s/n: RF0B724888D із Sim-картою «Київстар» № НОМЕР_6 ;

-мобільний телефон марки «Samsung», модель «GT-E1200M», s/n: R21CA1XPHKH із Sim-картою «Київстар» № НОМЕР_8 ;

-мобільний телефон марки «IPhone», модель «A1688», IC: 579G-E2946A, знаходився у користуванні ОСОБА_3 ;

-мобільний телефон марки «IPhone», модель «A1524», ІМЕІ: НОМЕР_9 , знаходився у користуванні ОСОБА_2. ;

-ноутбук марки «Dell», модель «P14E», s/n: DVJQSQ1 30205784809 із зарядним пристроєм - скасувати.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя

10.06.2020