Рішення № 89746350, 04.06.2020, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1930/19

провадження № 2/445/87/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року Золочівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бакаїм М. В.

секретаря судового засідання Стеців Н.Р.

з участю:

позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золочеві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди завданої злочином,-

встановив:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди завданої злочином в розмірі 300 000 гривень в якості моральної шкоди на користь ОСОБА_1 та 200 000 грн. моральної шкоди на користь ОСОБА_2 .

В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що вироком Золочівського районного суду Львівської області від 15.01.2019 року ОСОБА_4 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 , ч.2 ст.296 КК України за те, що він 09.11.2015 року, близько 02-30 год., знаходячись в приміщенні бару "Монако" . на грунті неприязних стосунків. перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння наніс тілесні ушкодження ОСОБА_1 . потім близько 04-00 год. наніс тілесні ушкодження ОСОБА_2 , який намагався з`ясувати причини конфлікту між ним та ОСОБА_1 в барі "Монако". В результаті таких діянь ОСОБА_4 завдав умисне нанесення тілесних ушкоджень та грубе порушення громадського порядку. За даним вироком Золочівського районного суду, ОСОБА_4 призначено покарання. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18.07.2019 року вирок Золочівського районного суду від 15.01.2019 року змінено та на підставі ст. 49. ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_4 від призначеного судом покарання за ч.1 ст.125 КК України у виді штрафу на підставі ч.1 ст. 70 КК України. Також, вирок в частині визначення остаточного покарання на підставі ч.1 ст. 70 КК України скасовано та засуджено ОСОБА_4 : за ч.2 ст. 296 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі із звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік. На підставі п." в" ст. 1 ЗУ "Про амністію у 2016 році" звільнено ОСОБА_4 від відбування покарання. призначеного ч.2 ст. 296 КК України у виді 2 років позбавлення волі.

У вказаному кримінальному провадженні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були визнані потерпілими, однак під час його розгляду вимог матеріального та морального характеру до ОСОБА_4 не заявляли.

Позивач ОСОБА_1 вказує, що злочинною та протиправною поведінкою відповідача його здоров`ю було заподіяно шкоду, внаслідок чого він зазнав фізичного болю та вимушений був знаходитися вдома. На вулицю та роботу не виходив, не спілкувався з людьми та не займався професійною журналістською діяльністю, що призвело до зміни його способу життя. Він змушений був звертатися до свого брата, як психолога, за допомогою. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить стягнути з відповідача заподіяну моральну шкоду, яку оцінює у 300 000 гривень, що полягає в перенесеному фізичному болі та стражданнях, яких він зазнав у зв`язку із ушкодженням здоров`я, а також у заподіянні йому відповідачем душевних страждань, суттєвому порушенні звичного способу життя, зокрема, нормального сну та душевного спокою, що вимагало в нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач ОСОБА_2 підтримав вимоги заяви та пояснив. що від отриманих тілесних ушкоджень він змушений був звертатися в травматологічне відділення Золочівської лікарні. Йому заподіяно окрім фізичного болю також і страждання морального характеру: душевні страждання, було принижено його честь та гідність. оскільки він є громадським діячем, головою громадської організації "Золочівська Самооборона", керівником формування охорони правопорядку при Золочівському відділенні поліції. Був виведений з ладу його звичний спосіб життя, тривалий час він не спілкувався з друзями, родичами та іншими близькими людьми. Оцінює свою моральну шкоду на суму 200 000 грн., яку просить стягнути із відповідача.

Позивач ОСОБА_1 , позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити та додав, що від злочинних дій ОСОБА_4 він змушений був лікуватися в стаціонарному відділенні Золочівської лікарні.

Позивач ОСОБА_2 , позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні вимоги позову визнав частково та пояснив, що він захищав свою дружину, позивачі в барі також були випившими. Вваажає, що моральна шкода позивачами належно не обгрунтована та суттєво завищена.Він згідний виплатити кожному позивачеві по 1000 грн. моральної шкоди.

Представник відповідача Кацюба А.М. підтримав прояснення ОСОБА_4 , при цьому додав, що сума моральної шкоди, яку вимагають позивачі є завищеною та не обгрунтованою.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, надані сторонами докази, дослідивши їх всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, вважає позовну заяву обґрунтованою та такою, що підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як передбачено ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що вироком Золочівського районного суду Львівської області від 15.01.2019 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125 та ч. 2 ст. 296 КК України та призначено йому покарання: -за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 00 коп. (вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок);- за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України у виді позбавленні волі на строк 2 (два) роки. На підставі ст.70, ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю злочинів, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки та штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 00 коп. (вісімсот п`ятдесят гривень 00 копійок). На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки, з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 1 (один) рік не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Згідно ч.1 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_4 наступні обов`язки: - періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; - повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; -не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Іспитовий строк рахувати з дня проголошення вироку - 15 січня 2018 року.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 18 07.2019 року вирок Золочівського районного суду Львівської області від 15.01.2019 року скасовано. Вважати ОСОБА_4 засудженим за ч.2 ст. 296 КК України до покрання у виді 2 років позбавлення волі із звільненням на підставі ст. 75 КК України відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 1 рік. На підставі п." в" ст. 1 ЗУ "Про амністію у 2016 році" звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання. призначеного ч.2 ст. 296 КК України у виді 2 років позбавлення волі.

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч.7 ст.128 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 31.03.1989 року «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, стягнення безпідставно нажитого майна» (з наступними змінами) та абз.1 п. 2 постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» судам роз`яснено, що шкода, заподіяна злочином, підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, в повному обсязі за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року, зазначено що згідно зі ст.48 Закону України "Про власність" положення щодо захисту права власності поширюється також на особу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну. ( Абзац перший пункту 9 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України N 7 від 08.07.94 року.

Статтею 76 ЦПК України, визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідача ОСОБА_4 позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спричинена моральна шкода.

Згідно із пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 9 вищевказаної постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. При цьому Україна офіційно визнала юрисдикцію Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї. Отже, суду необхідно враховувати в своїй діяльності прецеденту практику Європейського суду з прав людини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, кім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Судом встановлено, що також вбачається з вироку Золочівського районного суду Львівської області від 15.01.2019 року , ухвали Львівського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, який набрав законної сили, позивачі є потерпілим внаслідок вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення.

Як передбачено ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Суд вважає, що протиправними діями відповідача, позивачам, заподіяно моральну шкоду. Однак, заявлена вимога позивачів щодо стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 300 000 грн. на користь ОСОБА_1 та 200 000 грн. - ОСОБА_2 не обгрунтована та не доведена доказами. Що ж до розміру цієї шкоди, то з урахуванням ступеня вини відповідача, обставин вчинення кримінального правопорушення, враховуючи характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданих травм, істотність вимушених змін у їх життєвих і виробничих стосунках, які настали для позивача, у зв`язку із ушкодженням здоров`я, суд вважає, що слід стягнути 6000 гривень моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 та 4000 грн. позивачеві ОСОБА_2 , що є достатньою компенсацією для відшкодування заподіяної їм моральної шкоди.

Згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача також належить стягнути судові витрати по оплаті судового збору.

Відповідно до п. 6 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а, відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави .

Отже, на день звернення до суду з вимогою немайнового характеру позивачі повинні були б сплатити судовий збір в розмірі по 768 гривень 40 копійок.

Оскільки, позивачі звільнені від сплати судового збору, відтак з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір в розмірі 768 гривень 40 копійок за кожну вимогу, разом -1536 грн.80 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись п.п. 3,9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» від 31.03.1995 року № 4, ст.ст. 22,23,1166,1167,1177,1195 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10,11-12,17,18,77-81,82,89,133,137,141, 223, 247,259,263-265, 280 ЦПК України, -

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди завданої злочином - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду заподіяну злочином в розмірі 6000 (шість тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , моральну шкоду заподіяну злочином в розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Стягнути з ОСОБА_4 в дохід держави 1536 (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Золочівський районний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 11.06.2020 р.

Суддя М. В. Бакаїм