Рішення № 89740455, 04.06.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

04 червня 2020 року м. Чернігів справа № 927/328/20 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю.

Позивач: Фізична особа-підприємець Кафтанов Геннадій Анатолійович,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач: Ніжинська міська рада Чернігівської області,

код ЄДРПОУ 34644701, площа ім. Івана Франка, 1, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600

Предмет спору: про визнання поновленим договору оренди землі,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Васюк Д. Г., ордер серії ЧН № 077033 від 02.06.2020, адвокат;

від відповідача: Ільющенко С. В., головний спеціаліст,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Кафтанов Геннадій Анатолійович звернувся до суду з позовом до Ніжинської міської ради Чернігівської області, у якому просить суд визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, загальною площею 0,0040 га, що знаходиться у м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в, у такій редакції:

Додаткова угода

про поновлення терміну дії Договору оренди землі від « 22» серпня 2012 року

(державна реєстрація від 06 листопада 2013 року №3304668)

Ніжинська міська рада Чернігівської області в особі міського голови Лінника Анатолія Валерійовича, який діє на підставі ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування», іменований в подальшому «Орендодавець», з одного боку, та Фізична особа-підприємець Кафтанов Геннадій Анатолійович, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, іменований в подальшому «Орендар», з другого боку, відповідно до ст. 21, 33 Закону України «Про оренду землі» за домовленістю сторін уклали цю додаткову угоду:

1. Поновити термін дії договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, яка знаходиться в м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668), на строк, визначений п. 8 договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09.01.2019.

2. Всі інші умови вищевказаного договору, які не зачіпаються даною угодою, залишаються незмінними.

3. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668) та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

Додаткова угода укладена у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, одна з яких знаходиться у «Орендодавця», а друга - у «Орендаря».

З урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, строк, на який підлягає поновленню термін дії договору оренди землі відповідно до п. 1 додаткової угоди, становить 1 рік 25 днів.

Дії суду, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою суду від 17.04.2020 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання; дату, час і місце проведення підготовчого засідання ухвалено встановити додатково. Також цією ухвалою встановлено сторонам строк для подання заяв по суті.

У встановлений судом строк від відповідача надійшли відзив на позовну заяву та заперечення, а від позивача - відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 21.05.2020 призначено підготовче засідання на 02.06.2020.

У підготовчому засіданні 02.06.2020 суд долучив до матеріалів справи надані сторонами заяви по суті (відзив, відповідь на відзив, заперечення) з доданими до них документами, як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з їх урахуванням.

У підготовчому засіданні 02.06.2020 представник позивача подав суду заяву про уточнення позовних вимог, у якій просить суд поновити термін дії договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, яка знаходиться у м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668), на строк, визначений п. 8 договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09.01.2019, тобто на 1 рік 25 днів.

Представник відповідача у підготовчому засіданні вважав, що подана заява є заявою про зміну предмету позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу.

У підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви (ч. 2 ст. 182 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Предметом цього позову є визнання укладеної додаткової угоди до договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, загальною площею 0,0040 га, що знаходиться у м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в , у редакції, викладеній в позовній заяві.

Так, у додатковій угоді зазначено, що сторони уклали цю угоду, зокрема, про наступне: поновити термін дії договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, яка знаходиться в м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668), на строк, визначений п. 8 договору, з урахуванням змін, внесених додатковою угодою від 09.01.2019 (п. 1 додаткової угоди).

При цьому позивач у позовній заяві не зазначив строку, на який має бути поновленим договір оренди землі, а тому суд вважає, що зазначення у заяві уточнення про поновлення договору оренди на 1 рік і 25 днів не є зміною предмету або підстав позову.

Крім того, таке уточнення позивача направлено лише на усунення незрозумілості, неякості позову, з метою уникнення двозначності тлумачення такої умови додаткової угоди, тому подане уточнення не підпадає під розуміння зміни предмета або підстав позову, а стосується лише уточнення певного формулювання редакції позовної вимоги.

Суд вважає, що таке уточнення підпадає під регулювання ст. 177, 182 ГПК України та не підпадає під дію ст. 46 ГПК України, а тому не зобов`язує позивача завчасного направлення такого уточнення відповідачу.

Верховний Суд у своїх висновках, викладених у постанові від 10.09.2018 у справі №920/739/17, погоджується з правомірністю певних уточнень, оскільки їх метою є конкретизація формулювання позовної вимоги, а не зміна її по суті.

Разом з тим, відповідач у відзиві зазначав свою позицію, що поновлення договору оренди землі може відбутись лише строком на 1 рік 25 днів, а тому уточнення позивача повністю їй відповідає.

У підготовчому засіданні 02.06.2020 суд долучив подану позивачем заяву про уточнення позовних вимоги до матеріалів справи, а спір вирішується з її урахуванням.

У підготовчому засіданні 02.06.2020 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.06.2020 на 09:30.

До початку судового засідання 04.06.2020 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, до якого додано товарний чек №25/20 від 03.06.2020 про сплату за надання юридичних послуг у розмірі 10 250,00 грн, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу за договором №25/20 від 28.02.2020 на суму 10 250,00 грн та договір про надання правової допомоги №25/20 від 28.02.2020.

У судовому засіданні 04.06.2020 суд долучив вказані документи до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.06.2020 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки, укладеного 22.08.2012 між Ніжинською міською радою (Орендодавцем) та Фізичною особою-підприємцем Кафтановим Геннадієм Анатолійовичем (Орендарем) (далі - Договір), з урахуванням додаткової угоди до Договору від 09.01.2019, позивач продовжує користуватись земельною ділянкою, що є предметом оренди за цим Договором, відповідач протягом місяця не заперечив проти поновлення дії Договору, а тому на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" цей договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах. Позивач звертався до відповідача з листом про укладення додаткової угоди про поновлення терміну дії Договору, до якого було додано проект угоди від 06.03.2020, однак відповідач проігнорував її підписання.

Відповідач проти позову заперечує та у своєму відзиві просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:

- право оренди земельної ділянки за Договором було зареєстровано 06.11.2013, а отже з урахуванням строку, на який було укладено договір - 5 років, термін дії цього Договору становив - до 06.11.2018. Відповідно до додаткової угоди від 09.01.2019 Договір було поновлено до 01.12.2019, тобто на строк 1 рік та 25 днів. 28.12.2019 позивач на ім`я міського голови подав заяву про продовження строку дії Договору, тобто з порушенням строків, визначених у п. 8 Договору та у ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», та не додав до заяви проекту додаткової угоди до договору;

- рішенням Ніжинської міської ради від 23.01.2020 №33-66/2020 відмовлено (висловлено заперечення) Фізичній особі-підприємцю у поновленні Договору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 31 (закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі), ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», п. 36 договору оренди землі від 22.08.2012. Позивач отримав вказане рішення, проте не оскаржив його;

- позивач направив проект додаткової угоди про поновлення Договору на тих самих умовах та на той самий строк лише 10.03.2020. Відповідач вважає, що проект додаткової угоди (щодо зазначеного строку поновлення договору - 2 роки 3 місяці 8 днів) не відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 6, ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Оскільки у місячний термін після закінчення строку дії Договору додаткової угоди укладено не було, відповідач вважає, що строк дії цього Договору закінчився 01.12.2019 та не був продовжений на новий строк.

У відповіді на відзив позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позов, та зазначив, що позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення Договору після закінчення строку його дії, тобто відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»; процедуру поновлення Договору, передбачену ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» між сторонами не було розпочато, а позивач не скористався переважним правом на поновлення Договору поряд з іншим особами.

Доводи відповідача щодо ненадання проекту додаткової угоди позивач вважає необґрунтованими, оскільки поновлення договору оренди за приписами ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» відбувається на тих самих умовах і на той самий строк, які були передбачені договором, автоматично з наступної дати після дати його припинення.

Відповідач у наданих запереченнях не погоджується з вказаними доводами позивача та зазначає, що договір оренди землі вважатиметься продовженим лише у разі укладення додаткової угоди, про що безпосередньо зазначено у ч. 8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». При цьому відмову або зволікання в укладенні додаткової угоди до договору землі може бути оскаржено. Відповідач зазначає, що 14.04.2020 Господарським судом Чернігівської області відкрито провадження у справі №927/312/20 за позовом Ніжинської міської ради до ФОП Кафтанова Г.А. про зобов`язання повернути земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186.

На думку відповідача, оскільки Орендодавець до укладення додаткової угоди щодо поновлення Договору на той самий строк і на тих самих умовах звернувся до Орендаря із вимогою про звільнення земельної ділянки, а Орендар не оскаржив відмову Орендодавця у поновленні договору оренди землі, підстави для застосування ч. 6-8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» відсутні.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Рішенням Ніжинської міської ради від 26.12.2008 дозволено підприємцю Кафтанову Геннадію Анатолійовичу виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,0040 га по вул. Шевченка, 126-в , для розміщення малої архітектурної форми - павільйону за рахунок земель загального користування (вулиць) в зоні громадської та житлової забудови, без права реалізації товарів підакцизної групи (п. 45 рішення) (а. с. 28).

Рішенням Ніжинської міської ради від 17.08.2012 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду терміном на 5 років підприємцю Кафтанову Геннадію Анатолійовичу земельну ділянку площею 0,0040 га по вул. Шевченка, 126-в, для розміщення малої архітектурної форми - павільйону з реалізації одягу, за рахунок земель загального користування (вулиць), в зоні громадської та житлової забудови за умови: до закінчення терміну дії Договору оренди привести об`єкт малої архітектурної форми у відповідність до затвердженого Ніжинською міською радою типового зразку, у разі невиконання - Договір оренди земельної ділянки у подальшому поновлюватись не буде (п. 61 рішення); встановлено орендну плату за вказану земельну ділянку на рівні 12 ставок земельного податку - 178,53 грн за один календарний місяць (п. 61.1 рішення) (а. с. 27).

22.08.2012 між Ніжинською міською радою (далі - Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем Кафтановим Геннадієм Анатолійовичем (далі - Орендар) укладено договір оренди (далі - Договір) (а. с. 9-12).

Відповідно до п. 1 Договору Орендодавець надає згідно з рішенням 30 сесії 6 скликання Ніжинської міської ради від 17.08.2012, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - для розміщення малої архітектурної форми - павільйону з реалізації одягу 1.11 Комерційного використання, яка знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Шевченка, 126-в.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0040 га (кадастровий номер 7410400000:04:022:0186), у тому числі землі, які використовуються в комерційних цілях - 0,0040 га (п. 2 Договору).

За умовами п. 3-5 Договору на земельній ділянці знаходиться споруда для здійснення підприємницької діяльності, що належить Орендарю. Форма власності - комунальна. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 17 853,20 грн.

Договір укладено на 5 років. Після закінчення строку договору Орендар має преважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору).

Згідно з п. 9-11 Договору орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі безготівково, на рівні 12 ставок земельного податку, що становить 2142,36 грн в рік або 178,53 грн за один місяць. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням цільового призначення, індексів інфляції та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії. Орендна плата вноситься у такі строки - щомісячно не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а у разі визначення податковим законодавством інших строків (періодів) внесення плати за землю - відповідно до вимог Податкового кодексу України (1/12 орендної плати) в рівних частках на розрахунковий рахунок, зазначений у п. 11 Договору.

Відповідно до п. 36 Договору дія Договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 42 Договору).

На підставі акту прийому-передачі земельної ділянки від 22.08.2012 Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 7410400000:04:022:0186) несільськогосподарського призначення на умові оренди терміном на 5 років, площею 0,0040 га, для розміщення малої архітектурної форми - павільйону з реалізації одягу, що розташована за адресою: Чернігівська область, м. Ніжин, вул. Шевченка, 126-в (а. с. 13).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 06.11.2013 здійснено державну реєстрацію права оренди (номер запису 3304668) земельної ділянки площею 0,004 га, кадастровий номер 7410400000:04:022:0186, за договором оренди землі від 22.08.2012 (а. с. 19).

09.01.2019 між Орендодавцем та Орендарем укладено додаткову угоду до Договору (далі - Додаткова угода), якою внесено зміни до Договору, у тому числі в частині строку дії Договору та розміру орендної плати і порядку її сплати (а. с. 15).

Згідно з п. 1 Додаткової угоди: п. 8 Договору викладено у такій редакції: «Договір поновлено терміном до 01 грудня 2019 року. Після закінчення строку договору орендар має преважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію»; п. 9 Договору викладено у такій редакції «орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі: у грошовій формі на рівні дев`яти відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один рік».

Відомості щодо поновлення Договору терміном до 01.12.2019 внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

28.12.2019 позивач через Центр адміністративних послуг Ніжинської міської ради подав на ім`я міського голови м. Ніжина заяву, у якій просив продовжити строк дії договору оренди землі під павільйоном, площею 0,0040 га, за адресою: м. Ніжин, вул. Шевченка, 126-в, терміном на 5 років (а. с. 55).

23.01.2020 Ніжинська міська рада Чернігівської області прийняла рішення «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок, надання, припинення права користування земельними ділянками, надання земельних ділянок суб`єктам господарювання фізичним особам» (а.с. 56), у якому вирішила відмовити (висловити заперечення) у поновленні договору оренди землі від 22.08.2012, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.11.2013, номер запису про інше речове право 3304668, укладеного з Фізичною особою-підприємцем Кафтановим Геннадієм Анатолійовичем, на підставі п.п. 1 ч. 1 ст. 31 (закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі), ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», п. 36 договору оренди землі від 22.08.2012, №3304668 (п. 4 рішення); Фізичній особі-підприємцю Кафтанову Геннадію Анатолійовичу повернути Ніжинській міській раді земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий номер 7410400000:04:022:0186, протягом 10 днів після припинення договору оренди землі за актом приймання-передачі на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України (п. 4.1 рішення).

Вказане рішення Ніжинської міської ради від 23.01.2020 позивач отримав 07.02.2020, що підтверджується витягом із журналу (а. с. 59).

Позивач 10.03.2020 на адресу міського голови м. Ніжина направив лист від 06.03.2020, у якому зазначив про надання двох примірників додаткової угоди від 06.03.2020 про поновлення терміну дії Договору у зв`язку з поновленням Договору строком на 2 роки 3 місяці 8 днів відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» (а. с. 24-26).

До вказаної заяви позивач додав проект додаткової угоди від 06.03.2020 (а. с. 25), у якому зазначено, що сторони уклали цю додаткову угоду про наступне:

1. Поновити термін дії договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, яка знаходиться в м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668), строком на 2 роки 3 місяці 8 днів, відповідно до п. 8 Договору.

2. Всі інші умови вищевказаного договору, які не зачіпаються даною угодою, залишаються незмінними.

3. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668) та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації.

Ця додаткова угода відповідачем підписана не була.

Натомість, Ніжинська міська рада звернулась до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кафтанова Геннадія Анатолійовича про зобов`язання повернути земельну ділянку площею 0,0040 га, кадастровий номер 7410400000:04:022:0186.

Ухвалою суду від 14.04.2020 було прийнято вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі №927/312/20 (а. с. 72).

Позивач зазначає, що після закінчення строку дії Договору він продовжує користуватись спірною земельною ділянкою та сплачувати орендну плату за неї. Як докази сплати орендної плати позивач надав суду копії платіжних доручень №33 від 20.12.2019, №347 від 28.01.2020, №360 від 28.02.2020 про сплату орендної плати за землю за листопад 2019 року - січень 2020 року у розмірі 544,53 грн за кожний місяць (а. с. 20-22) та довідку Ніжинського управління Головного управління ДПС у Чернігівській області від щодо стану розрахунків з бюджетом по орендній платі з фізичних осіб станом на 11.03.2020, відповідно до якої заборгованість по сплаті орендної плати по платнику Кафтанову Геннадію Анатолійовичу - відсутня, переплата становить 275,22 грн (а. с. 23).

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ч. 1 ст. 2 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За змістом ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди за цим Законом є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (ч. 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч. 6 цієї норми).

Відповідно до ч. 2-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Разом з тим, ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому разі закон також вимагає обов`язкового укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк (ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі").

Відповідно до ч. 7 статті 33 Закону України «Про оренду землі» укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Визначений наведеною нормою порядок є відмінним від передбаченого положеннями ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки передбачає право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке виникає після закінчення строку дії відповідного договору оренди земельної ділянки і орендар продовжує користуватись цією ділянкою, за відсутності заперечення орендодавця про поновлення цього договору, яке має бути надане протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди.

При цьому необхідно звернути увагу, що повідомлення орендарем орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не вимагається. Суть поновлення договору оренди згідно із цією частиною статті саме і полягає у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує у поновленні договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.

Відсутність такого заперечення може мати прояв у "мовчазній згоді".

У контексті поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", необхідно зауважити, що такий договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк. Тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди землі на інших умовах. Щодо прав та обов`язків орендодавця слід акцентувати, що він має право заперечити стосовно поновлення згідно із цією частиною ст. 33 Закону України "Про оренду землі", і таке заперечення має бути заявлено саме протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди землі, що безпосередньо випливає зі змісту ч. 6 зазначеної статті.

У подальшому, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення дії договору оренди і орендодавець не надав заперечень стосовно поновлення цього договору протягом одного місяця після його закінчення, орендар має право звернутися із вимогою про визнання укладеною угоди про поновлення договору на тих самих умовах і на той самий строк.

Отже, підстави для поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачені у ч. 5 і ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", не пов`язані одна з іншою.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 12.06.2019 у справі №917/67/18.

Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч. 11 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).

У справі, яка розглядається, матеріально-правовою підставою позову Фізичної особи-підприємця Кафтанова Геннадія Анатолійовича є ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, передбачених договором.

Як встановив суд, термін дії Договору, з урахуванням укладеної між сторонами Додаткової угоди, становив до 01.12.2019.

28.12.2019, тобто вже після закінчення терміну дії Договору, позивач звернувся з заявою до міського голови м. Ніжина про продовження строку дії Договору на 5 років - строк, який був вказаний у п. 8 Договору. Проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі позивач разом із заявою відповідачу не надав.

Зважаючи на строки та порядок звернення, суд вважає, що позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення строку дії договору не у порядку реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі відповідно до ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка не передбачає обов`язкового надання проекту додаткової угоди.

Відтак суд відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем порядку поновлення договору оренди землі у частині ненадання проекту додаткової угоди.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №924/97/18, направлення орендарем всупереч визначеного ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" порядку на адресу орендодавця листа про намір поновити договір оренди землі з порушенням встановленого у п. 8 договору місячного строку, не спростовують можливість поновлення спірного договору оренди за наявності підстав визначених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Суд відхиляє доводи відповідача про недотримання та порушення позивачем вимог ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" , оскільки для застосування ч. 6 ст. 33 цього Закону звернення до орендодавця у порядку ч. 1-5 ст. 33 цього Закону не вимагається.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №910/21516/17, від 22.05.2019 у справі №917/439/18, від 10.09.2018 у справі №920/739/17.

Водночас суд звертає увагу, що ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" не передбачено, на кого покладається обов`язок ініціювання укладення додаткової угоди у визначений законом місячний строк. Отже, сторони договору оренди несуть спільний обов`язок щодо виконання вимоги ч. 8 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" про укладення додаткової угоди в місячний строк в обов`язковому порядку. Таким чином, ініціатором укладення додаткової угоди до договору оренди може бути як орендодавець, так і орендар.

Отже, відповідач як орендодавець міг сам виступити ініціатором підписання додаткової угоди до Договору, а враховуючи те, що відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" поновлення договору оренди землі передбачено на той самий строк і на тих самих умовах, суд не вбачає будь-яких перепон і труднощів у відповідача скласти та підписати таку додаткову угоду.

Натомість 23.01.2020 Ніжинська міська рада Чернігівської області прийняла рішення, у якому вирішила відмовити (висловити заперечення) у поновленні договору оренди землі від 22.08.2012, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.11.2013, номер запису про інше речове право 3304668, укладеного з Фізичною особою-підприємцем Кафтановим Геннадієм Анатолійовичем, на підставі п.п. 1 ч. 1 ст. 31 (закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі), ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», п. 36 договору оренди землі від 22.08.2012, №3304668 (п. 4 рішення).

Тобто рішення про надання заперечень щодо поновлення Договору у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", прийнято Ніжинською міською радою після спливу місячного строку, встановленого у ч. 6 зазначеної статті.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі 640/467/19, загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Проте, як вбачається зі змісту п. 4 вказаного рішення Ніжинської міської ради, відповідачем не мотивовано причин, які стали підставою для відмови у поновленні Договору на підставі ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Щодо наявності на момент розгляду справи рішення про відмову в поновленні договору оренди (прийнятих після спливу місячного строку, установленого в ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»), то таке рішення не може бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Крім того, таке рішення, яке прийнято через значний проміжок часу після спливу терміну дії договору землі, не можна розглядати як направлення орендарю листа - заперечення проти поновлення договору в розумінні ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2019 у справі №908/2446/17.

У свою чергу, позивач, отримавши 07.02.2020 рішення Ніжинської міської ради від 23.01.2020, 10.03.2020 повторно подав заяву відповідачу про поновлення Договору та надав проект додаткової угоди від 06.03.2020.

Такі дії позивача свідчать про його активну поведінку, спрямовану на поновлення Договору шляхом укладення додаткової угоди, у порядку, передбаченому ч. 6-8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

При цьому повторне подання заяви до відповідача, а не оскарження дій відповідача щодо відмови або зволікання в укладенні додаткової угоди одразу до суду, суд розцінює як намагання позивача врегулювати спір у досудовому порядку, що не може сприйматись як порушення ч. 11 ст. 33 Закону України «Про оренду землі».

Як вбачається з проекту додаткової угоди від 06.03.2020, позивач просив поновити термін дії Договору строком на 2 роки 3 місяці 8 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

За змістом ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній як на час укладення Договору, так і на час його державної реєстрації) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, перебіг строку дії Договору починається з моменту його державної реєстрації, тобто з 06.11.2013.

Аналогічна правова позиція про початок перебігу строку дії договору оренди землі викладена у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №917/67/18, від 29.01.2019 у справі №917/108/18.

З урахуванням строку дії Договору - 5 років та Додаткової угоди, якою поновлено Договір до 01.12.2019, строк його дії становить 1 рік та 25 днів.

Отже, поновлення Договору оренди землі повинно відбуватись на тих самих умовах та на той самий строк, тобто на строк 1 рік 25 днів.

Таким чином, позивач у проекті додаткової угоди від 06.03.2020 неправильно визначив строк, на який повинно відбуватись поновлення Договору.

Однак суд вважає, що неправильне визначення позивачем у заявах від 28.12.2019 та 06.03.2020 такого строку є суб`єктивною помилкою, оскільки він розрахував такий строк виходячи з його досвіду і знань, та не спростовує добросовісної поведінки орендаря з реалізації права на поновлення договору оренди землі у порядку, передбаченому ч. 6-8 ст. 33 Закону України «Про оренду землі». Натомість, відповідач як суб`єкт владних повноважень за наявності відповідного юридичного апарату міг і мав би вказати та виправити відповідні недоліки.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дискреційні повноваження - це діяльність адміністративного органу в рамках наданих повноважень з обрання альтернатив, запропонованих законом, з урахуванням, що кожна з них є законною, виходячи із цілей та принципів діяльності, з урахуванням конкретних обставин справи.

У ч. 1 ст. 8 Конституції України зазначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до п. 41, 52 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов`язкових елементів поняття "верховенство права" є "заборона свавілля", який означає, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб. Їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 ст. 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.

Враховуючи те, що відповідач у місячний строк після закінчення строку дії Договору заперечень стосовно його поновлення не надав, додаткову угоду про поновлення цього договору на той самий строк і на тих самих умовах з позивачем не уклав, посилаючись спочатку на ненадання орендарем проекту додаткової угоди, а потім на неправильне зазначення позивачем строку поновлення дії Договору, при цьому не повідомивши його та не виправивши такого недоліку додаткової угоди, та не врахувавши користування позивачем спірною земельною ділянкою та сплатою орендної плати після закінчення строку дії Договору, таку поведінку орендодавця не можна визнати добросовісною.

За змістом статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном" ("Іатрідіс проти Греції" від 25 березня 1999 року (п. 54).

У справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (п.32) Суд вказав, що згідно з усталеною практикою органів Конвенції, поняття «майно» може означати «існуюче майно» або активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право.

Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчиненні з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та відповідно відбулось порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своєму рішенні від 13 червня 1979 року у справі Маркса Суд охарактеризував мету статті 1 Протоколу № 1 таким чином: "Визнаючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 Протоколу № 1, по суті, гарантує право власності.

Відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання у "володіння" має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Намагання забезпечити цей баланс відображено у структурі статті 1 в цілому, включаючи другий пункт. Тому мають бути витримані розумні пропорції між використаними засобами і досягнутими цілями.

Більш того, в інших сферах соціальної, фінансової та економічної політики національні органи користуються певною свободою самостійного оцінювання під час імплементації законів, що регулюють власність та договірні відносини (див. mutatis mutandis, AGOSI v. The United Kingdom, рішення від 24 жовтня 1986 року, серія А, N 108, п. 52) - п. 28 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року.

Крім того, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини у застосуванні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо втручання держави у право на мирне володіння майном (зокрема, рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року), якою напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Так, втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно - правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуючи те, що Фізична особа-підприємець Кафтанов Геннадій Анатолійович продовжує користуватись спірною земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та сплачувати орендну плату за неї, відсутність заборгованості зі сплати орендної плати, а також відсутність письмового повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі, суд доходить висновку про наявність підстав для поновлення Договору відповідно до ч. 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» та укладення додаткової угоди до Договору оренди землі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі 909/561/17.

За приписами ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» поновлення Договору оренди землі повинно відбуватись на тих самих умовах та на той самий строк, тобто на строк 1 рік 25 днів.

Разом з тим, у п. 3 додаткової угоди, яку позивач просить визнати укладеною, зазначено, що ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668) та набирає чинності після підписання сторонами та її державної реєстрації. Додаткова угода укладена у двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, одна з яких знаходиться у «Орендодавця», а друга у «Орендаря».

Відповідно до ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Згідно зі ст. 4, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають речові права та їх обтяження на земельні ділянки, у тому числі право оренди земельної ділянки.

Враховуючи те, що додаткова угода вважається укладеною з дня набрання чинності цим рішенням суду, державній реєстрації ця угода не підлягає, суд доходить висновку, що п. 3 додаткової угоди в частині набрання нею чинності, а також про укладення цієї угоди у двох примірниках, не відповідають приписам вказаних правових норм.

У зв`язку з цим, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стосовно редакції додаткової угоди.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат.

За приписами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає, що судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102,00 грн необхідно покласти на відповідача.

Згідно з ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом з тим, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

У позовній заяві позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у якому зазначено, що витрати на правничу допомогу складають 5000,00 грн. При цьому у розрахунку витрат на правничу допомогу не деталізовано, які саме послуги включені до цього розрахунку.

Як докази понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду товарний чек №25/20 від 03.06.2020 про сплату за надання юридичних послуг у розмірі 10 250,00 грн, розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу за договором №25/20 від 28.02.2020 на суму 10 250,00 грн та договір про надання правової допомоги №25/20 від 28.02.2020, укладений між позивачем та адвокатом Васюком Д. Г.

Тобто позивач заявив до відшкодування судові витрати, пов`язані з правничою допомогою, на загальну суму 10250,00 грн, що більш ніж в 2 рази перевищує суму, зазначену в попередньому (орієнтовному) розрахунку.

Як вбачається з розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу, адвокатом Васюком Д. Г. надані позивачу такі послуги: попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин - 250,00 грн; збір доказів та підготовка матеріалів - 1000,00 грн, складання позовної заяви - 2500,00 грн; складання відповіді на відзив - 1500,00 грн; представництво інтересів в суді 2Ч2500 - 5000,00 грн, а усього на загальну суму 10250,00 грн.

Представник позивача - адвокат Васюк Д. Г. у судовому засіданні 04.06.2020 пояснив, що при поданні позовної заяви до попереднього (орієнтовного) розрахунку не була включена сума за представництво інтересів позивача в суді у розмірі 5000,00 грн (2 судових засіданні по 2500,00 грн за участь у кожному), оскільки він не знав точну кількість судових засідань, які будуть проводитись у цій справі.

Суд не погоджується з такими доводами представника позивача, враховуючи те, що справа розглядається за правилами загального позовного провадження, яке передбачає проведення судом щонайменше двох судових засідань - підготовчого та з розгляду справи по суті, а тому позивач (його адвокат) мав і міг обґрунтовано передбачити проведення щонайменше двох судових засідань та участь у них адвоката, а відтак і включити витрати за представництво інтересів позивача в суді у розмірі 5000,00 грн до попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат.

Оскільки сума судових витрат на професійну правничу допомогу, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, позивач не довів, що не міг передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку, суд вважає, що у стягненні з відповідача судових витрат за представництво інтересів позивача в суді у розмірі 5000,00 грн необхідно відмовити. Отже, стягненню з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5250,00 грн.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, загальною площею 0,0040 га, що знаходиться у м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в, у такій редакції:

Додаткова угода

про поновлення терміну дії Договору оренди землі від « 22» серпня 2012 року

(державна реєстрація від 06 листопада 2013 року №3304668)

Ніжинська міська рада Чернігівської області в особі міського голови Лінника Анатолія Валерійовича, який діє на підставі ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», іменований в подальшому «Орендодавець», з одного боку, та Фізична особа-підприємець Кафтанов Геннадій Анатолійович, який діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи, іменований в подальшому «Орендар», з другого боку, відповідно до ст. 21, 33 Закону України «Про оренду землі» уклали цю додаткову угоду:

1. Поновити термін дії договору оренди землі з кадастровим номером 7410400000:04:022:0186, яка знаходиться в м. Ніжині по вул. Шевченка, 126-в (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668), з 01.12.2019 на строк 1 рік 25 днів.

2. Всі інші умови вищевказаного договору, які не зачіпаються даною угодою, залишаються незмінними.

3. Ця додаткова угода є невід`ємною частиною договору оренди землі (державна реєстрація від 06.11.2013 №3304668).

3. Стягнути з Ніжинської міської ради Чернігівської області (код ЄДРПОУ 34644701, площа ім. Івана Франка, 1, м. Ніжин, Чернігівська область, 16600) на користь Фізичної особи-підприємця Кафтанова Геннадія Анатолійовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 2 102,00 грн витрат зі сплати судового збору та 5 250,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. У решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, у строки, визначені ст. 256 цього Кодексу.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 11.06.2020.

Суддя В. В. Шморгун